Постанова

Іменем України

16 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 363/402/16-ц

провадження № 61-28995св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С.Ю., Петрова Є.В.,

учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс",

відповідач ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 1 вересня 2016 року у складі судді Баличевої М.Б. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 2 жовтня 2017 року у складі суддів: Данілова О.М., Матвієнко Ю.О., Ігнатченко Н.В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту першого розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" ( далі - ТОВ "Комплекс Агромарс") звернулося з позовом до ОСОБА_4, з наступними уточненнями, в якому просило суд стягнути з ОСОБА_4 на користь ТОВ "Комплекс Агромарс" завдану майнову шкоду у розмірі 3990 грн. 17 коп. та судові витрати.

Позов мотивовано тим, що відповідач працював в ТОВ «Комплекс Агромарс» водієм автофургону та за його згодою виконував додаткові обов'язки в порядку суміщення посади експедитора. Між сторонами були укладені договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Протягом всієї роботи відповідач неодноразово приймав під особисту матеріальну відповідальність мясо-продукцію для доставки її в пункт призначення, але під час передачі продукції контрагентам позивача виявилася її нестача, сам факт і розмір якої був підтверджений складеними відповідно до кожної нестачі актами прийому-передачі та/або Актами про розбіжності. ОСОБА_4 не виконав належним чином покладені на нього обовязки, внаслідок чого позивач зазнав значних матеріальних збитків. Наказом від 09 лютого 2015 року за №117 КА/к-з ОСОБА_4 був звільнений за власним бажанням. Станом на день подання позову до суду з ОСОБА_4 в рахунок погашення вказаної заборгованості було утримано 1399 грн. 88 коп. Добровільно ОСОБА_4 відшкодовувати шкоду не погоджується.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 1 вересня 2016 року, що залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 2 жовтня 2017 року у задоволені позову ТОВ "Комплекс Агромарс" до ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи в задоволені позову, суд виходив з того, що позивачем не доведені розмір нестачі та винні, протиправні дії відповідача, що мали до цього призвести, як обов'язкові умови покладання на працівника матеріальної відповідальності. Крім того, позивачем пропущено передбачений ч. 3 ст. 233 КЗпП України строк (один рік з дня виявлення шкоди) для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, з наступними уточненнями, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ТОВ "Комплекс Агромарс" просить скасувати судові рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та постановити нове рішення яким стягнути з відповідача завдані збитки та витрати по сплаті судового збору.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано з Вишгородського районного суду Київської області вищезазначену цивільну справу № 363/402/16-ц.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції та апеляційний суд ухвалили судові рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Скаржник посилається на те, що судами встановлено, що відповідач працював водієм-експедитором та між сторонами спору укладено договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, проте судами не взяті до уваги його доводи щодо доведеності позивачем складу матеріальної відповідальності відповідача відповідно до умов ст.130 та 138 КЗпП України. Враховуючи вимоги ст.ст. 130, 149 КЗпП України у позивача був відсутній обовязок відбирати письмові пояснення у відповідача, як працівника який притягується до матеріальної відповідальності. Доводи відповідача, з якими погодилися суди, про те, що підприємство не створило належних умов праці для повного збереження ввірених йому цінностей є безпідставними та спростовуються "Інструкцією для водіїв, які доставляють м'ясо-продукцію. Редакція 2", затвердженою наказом ТОВ "Комплекс Агромарс" №984 від 01 січня 2010 року. В Інструкції були закріплені обовязки водія-експедитора при доставці м'ясо-продукції та попередження недостачі. Судами необґрунтовано відхилені доводи позивача про те, що відповідач відмовлявся знайомитися з наказами про відшкодування ним шкоди, що має істотне значення для вирішення спору.

Короткий зміст заперечень на касаційну скаргу

Заперечень на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходило.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що наказом за № 99 КА/к-п від 01 лютого 2011 року ОСОБА_4 був прийнятий на роботу, на посаду водія автофургону ISUZU NQR 71 Р № НОМЕР_1 автоколони № 3 транспортного департаменту. Відповідно до цього наказу на ОСОБА_4 було покладено обов'язки за його згодою в порядку суміщення посади експедитора в межах установленої тривалості робочого дня із доплатою 0.25 посадового окладу експедитора. Того ж дня відповідача з даним наказом було ознайомлено, про що свідчить його підпис.

Як встановлено судами, 01 лютого 2011 року з ОСОБА_4 було укладено Договори про повну матеріальну відповідальність за №№ 23-В, 23-Е, відповідно до яких на відповідача було покладено повну матеріальну відповідальність за збереження ввіреного йому автомобілю та ввірених йому підприємством матеріальних цінностей.

Під час виконання своїх трудових обов'язків було виявлено нестачу підзвітного товару (м'ясо-продукції), що відповідно до розрахунку, проведеного позивачем, складає 5 390 грн. 05 коп.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що наказом за № 201 КА/к-п від 25 квітня 2012 року ОСОБА_4 був переведений на посаду водія автофургону та рефрижератора DAF TE 86 NCA № НОМЕР_2 автоколони № 2 цього ж департаменту. Відповідно до цього наказу на ОСОБА_4 було покладено обов'язки за його згодою в порядку суміщення посади експедитора в межах установленої тривалості робочого дня із доплатою 0.25 посадового окладу експедитора.

25 квітня 2012 року з ОСОБА_4 було укладено Договори про повну матеріальну відповідальність за №№ 290-В, 290-Е, відповідно до яких на відповідача було покладено повну матеріальну відповідальність за збереження ввіреного йому автомобілю та ввірених йому підприємством матеріальних цінностей.

Наказом за № 421КА/к-п-д від 17 вересня 2012 року ОСОБА_4 був переведений на посаду водія автофургону та рефрижератора DAF TE 96 NA №АІ1588АІ цієї автоколони. Відповідно до цього наказу на ОСОБА_4 було покладено обов'язки за його згодою в порядку суміщення посади експедитора в межах установленої тривалості робочого дня із доплатою 0.25 посадового окладу експедитора.

Наказом за № 81КА/к-п-д від 22 січня 2013 року ОСОБА_4 був переведений водієм автофургону та рефрижератора SCANIA P 380 LA № НОМЕР_3 цієї ж автоколони та доручено за його згодою, виконувати додаткові обов'язки в порядку суміщення посади експедитора.

Першого лютого 2014 року з ОСОБА_4 було укладено Договори про повну матеріальну відповідальність за №№ 100-В, 100-Е, відповідно до яких на відповідача було покладено повну матеріальну відповідальність за збереження ввіреного йому автомобілю та ввірених йому підприємством матеріальних цінностей.

Наказом від 9 лютого 2015 року за № 117 КА/к-з ОСОБА_4 був звільнений з посади водія автофургону та рефрижератора SCANIA P 380 LA №АІ7549ВІ автоколони № 2 автотранспортного парку за власним бажанням.

Судами встановлено, що згідно розрахунків позивача від 1 липня 2016 року заборгованість по збиткам, спричиненим ОСОБА_4 філії «Гаврилівський птахівничий комплекс» ТОВ «Комплекс Агромарс» за період з 21 квітня 2014 року по 25 січня 2015 рік складає 5 390 грн. 05 коп., що складається з суми збитків через нестачу м'ясо продукції. На день подання позову до суду з ОСОБА_4 було утримано в рахунок погашення вищезазначеної заборгованості 1 399 грн. 88 коп.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтею 3 КЗпП України встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Предметом регулювання законодавства про працю є забезпечення гарантій при покладені на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації (глава ІХ КЗпП України).

Відповідно до статті 135-1 КЗпП письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту першого статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Відповідно до статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

Відповідно до статті 131 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна. Працівники зобов'язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді.

Відповідно до вимог частини першої статті 135-3 КЗпП України розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.

Відповідно до частини першої статті 137 КЗпП України суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений.

Як встановлено судами, трудові відносини між сторонами тривали з 1 лютого 2011 року по 9 лютого 2015 року, та з відповідачем постійно укладалися договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, прийшов до обґрунтованого висновку що позивачем не доведені розмір нестачі та винні, протиправні дії відповідача, що мали до цього призвести, як обов'язкові умови покладання на працівника матеріальної відповідальності.

Разом з тим, відповідальність за заподіяння матеріальної шкоди трудовому праві має істотну кваліфікуючу ознаку - заподіяння працівником шкоди підприємству внаслідок порушення покладених на нього трудових обов'язків (частина перша статті 130 КЗпП України).

Відповідно до статті 140 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту. Позивачем не доведено факту виявлення ним порушення відповідачем покладених на нього трудових обов'язків. Розслідування обставин недостачі за участю відповідача не проводилось, письмових пояснень від нього щодо фактів недостачі не вимагалось.

Докази та обставини, на які посилається позивач в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Таким чином, суд першої та апеляційної інстанції встановивши всі фактичні обставини справи та прийшли до обґрунтованого висновку про відмову в позові так як позивачем не доведені розмір нестачі та винні, протиправні дії відповідача, що мали до цього призвести, як обов'язкові умови покладання на працівника матеріальної відповідальності. Крім того, позивачем пропущено передбачений частиною третьою статті 233 КЗпП України строк (один рік з дня виявлення шкоди) для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству.

Інші аргументі касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" залишити без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 1 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 2 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

С.Ю. Мартєв

Є. В. Петров