Постанова

Іменем України

19 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 212/908/17-ц

провадження № 6134717св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Лесько А. О. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_4,

відповідач приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 квітня 2017 року у складі судді Зіміна М. В. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі ПрАТ «ЦГЗК») про стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені.

Позовна заява мотивована тим, що вона в період з 02 грудня 1984 року по 17 лютого 2010 року працювала сепараторником та оператором пульту керування на дільниці усереднення та відвантаження концентрату збагачувальної фабрики ПрАТ «ЦГЗК». 17 лютого 2010 року звільнена з підприємства за власним бажанням у звязку з виходом на пенсію.

При звільненні з нею був проведений розрахунок, але в лютому 2017 року вона дізналася, що при звільненні з підприємства у звязку з виходом на пенсію відповідач повинен був виплатити їй, за умови наявності 20-річного трудового стажу, вихідну допомогу відповідно до положень Галузевої Угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, яку останнім виплачено не було.

У звязку з наведеним просила суд стягнути з відповідача на її користь невиплачену вихідну допомогу в розмірі 7 434,84 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 28 липня 2010 року по 28 липня 2013 року в розмірі 89 218,08 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 05 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «ЦГЗК» на користь ОСОБА_4 вихідну допомогу в розмірі 7 434,84 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 29 739,36 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ПрАТ «ЦГЗК» на користь держави судовий збір в розмірі 640 грн.

Судові рішення мотивовано тим, що умови Колективного договору підприємства погіршують становище позивача в порівнянні з умовами Галузевої Угоди щодо підстав отримання одноразової допомоги при виході на пенсію в розмірі тримісячної середньої заробітної плати, яка є обовязковою до виконання відповідачем, що є підставою для стягнення з відповідача на її користь розміру такої вихідної допомоги, а також застосування статей 116, 117 КЗпП України щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У жовтні 2017 року ПрАТ «ЦГЗК» звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що на момент звільнення позивач не досягла встановленого колективним договором пенсійного віку для жінок 55 років для отримання одноразової допомоги, оскільки їй на день звільнення було 52 роки. Крім того, суди не взяли до уваги, що розділом 6 «Соціальний захист та задоволення соціальних потреб» Галузевої угоди гірничо-металургічного комплексу України на 20072008 роки було передбачено, що виплата одноразової допомоги мала здійснюватися стороною власника за рахунок коштів підприємства у порядку та на умовах, передбачених колективним договором. Тобто, нормами самої галузевої угоди встановлена можливість для сторони власника визначити в колективних договорах підприємств окремі умови та порядок надання соціальних гарантій. Також судами безпідставно не застосовано до спірних правовідносин положення частини другої статті 233 КЗпП України, оскільки позивач була звільнена з підприємства у 2010 році, а з позовом звернулася у лютому 2017 року.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що підтверджується паспортом громадянина України, серії НОМЕР_1 (а. с. 7).

У період з 02 грудня 1984 року по 17 лютого 2010 року ОСОБА_4 перебувала у трудових відносинах з ПрАТ «ЦГЗК» та працювала сепараторником та оператором пульта керування на дільниці усереднення та відвантаження концентрату збагачувальної фабрики, що підтверджується копією трудової книжки, довідкою про стаж роботи позивача (а. с. 4-6, 56).

Згідно з копією наказу ВАТ «ЦГЗК» від 17 лютого 2010 року № 45 ОСОБА_4, оператора пульта керування виробничої дільниці усереднення і відвантаження концентрату збагачувальної фабрики, звільнено з роботи 17 лютого 2010 року за власним бажанням у звязку з виходом на пенсію на підставі статті 38 КЗпП України (а. с. 45).

Відповідно до розрахункового листа за лютий 2010 року при звільненні ОСОБА_4 допомога при виході на пенсію не виплачувалась (а. с. 46).

У довідці ПрАТ «ЦГЗК» від 20 березня 2017 року № 431 визначено, що середньомісячна заробітна плата ОСОБА_4 за два останні місяці перед звільненням грудень 2009 року січень 2010 року склала: 2 478,28 грн, середньогодинна заробітна плата за останні два місяці перед звільненням склала 14,84 грн (а. с. 39).

Відповідно до статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно зі статтею 15 Закону України «Про оплату праці» госпрозрахункові підприємства самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами, встановлюють умови та розміри оплати праці працівників.

Пунктом 7.10 Колективного договору на 2010-2011 роки між генеральним директором та спільним представницьким органом первинних профспілкових організацій ВАТ «ЦГЗК» (далі Колективний договір) встановлено зобовязання підприємства відповідача виплачувати працівникам, які досягли пенсійного віку (жінки 55 років, чоловіки 60 років) при виході на пенсію за власним бажанням одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу роботи на комбінаті, зокрема: від 20 і більше років три середньомісячні заробітні плати працівника (а. с. 38).

Із

Галузевої Угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки, яка була чинною на день звільнення позивача, встановлено, що Угода набирає чинності з 1 січня 2007 року і діє до укладення нової або перегляду цієї Угоди. (пункт 1.13) (а. с. 9-11).

Пунктом 6.1 розділу 6 «Соціальний захист та задоволення духовних потреб» зазначеної Галузевої Угоди передбачено, що сторона власника за рахунок коштів підприємства у порядку та на умовах, передбачених колективним договором, зобовязується: виплачувати працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу його роботи на підприємстві, але не менше: при стажі від 20 і більше років тримісячної середньої заробітної плати.

Тобто, Галузевою Угодою передбачено виплату при виході на пенсію працівнику одноразової допомоги залежно від стажу. При цьому, Колективний договір погіршує становище працівників підприємства в порівнянні з умовами Галузевої Угоди, оскільки встановлює досягнення відповідного віку жінки 55 років, чоловіки 60 років як обовязкову умову для виплати такої допомоги.

Положеннями статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.

Відповідно до статті 9 цього Закону положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Вимоги Галузевої угоди розповсюджуються на всі підприємства відповідної галузі.

Статтею 16 КЗпП України встановлено, що умови колективного договору, що погіршують порівняно із чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними.

Суди першої та апеляційної інстанцій, урахувавши наведені норм матеріального права та обставини справи, дійшли обгрунтованого висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин умов Галузевої Угоди, виконання якої є обов'язком відповідача, а не Колективного договору, положення якого погіршують становище працівника.

З урахуванням викладеного, суди дійшли обґрунтованого висновку, що ОСОБА_4 на момент виходу на пенсію за власним бажанням станом на 17 лютого 2010 року мала більше ніж 20 років стажу роботи на підприємстві, тому на неї розповсюджується дія пункту 6.1. Галузевої Угоди та при її звільненні роботодавцем повинна бути сплачена вихідна допомога в розмірі тримісячної середньої заробітної плати працівника.

Також правильним є висновки судів, що до спірних правовідносин не застосуються положення частини другої статті 233 КЗпП України, такі відповідають роз′ясненням Конституційного Суду України, викладеним у рішенні № 8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, та правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1395цс16.

Таким чином, доводи касаційної скарги про незастосування до спірних правовідносин положень статті 233 КЗпП України є помилковими.

Відповідно до вимог статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобовязаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові

при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Оскільки станом на день звільнення позивача із займаної посади, а саме 17 лютого 2010 року, відповідач не провів виплату всіх належних сум, а саме не виплатив ОСОБА_4 вихідну допомогу при виході на пенсію, суди правильно стягнули з ПрАТ «ЦГЗК» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічні доводам апеляційної скарги, яким надана належна правова оцінка, не спростовують правильність висновків судів, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки судом першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, постановлено законне і обґрунтоване рішення, подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 квітня2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді А. О. Лесько

А. А. Калараш

С. П. Штелик