Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2019 р. Справа№200/7613/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стойки В.В. розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 в якій просив:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Збройних, Сил України (КОД ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, в кількості 42 дні, у зв`язку із звільненням з військової служби у запас;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Збройних, Сил України (КОД ЄДРПОУ 26614998) щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, в кількості 28 днів, у зв`язку із звільненням з військової служби у запас;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 Збройних Сил України (КОД ЄДРПОУ 26614998) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, в кількості 42 дні, виходячи з грошового забезпечення з посади командира 1 відділення 3 групи спеціального призначення 4 загону спеціального призначення військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України, станом на день звільнення з військової служби, 16.09.2017 в сумі 19034, 50грн.;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 Збройних Сил України (КОД ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, в кількості 28 днів, виходячи з грошового забезпечення з посади командира 1 відділення 3 групи спеціального призначення 4 загону спеціального призначення військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України, станом на день звільнення з військової служби, 25.03.2019 в сумі 15582, 32грн.;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 17.09.2014 по 16.09.2017;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 17.09.2014 по 16.09.2017 в сумі 19641, 46грн.;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Збройних сил України щодо не проведення повного розрахунку на час звільнення ОСОБА_1 та стягнути з військової частини НОМЕР_2 Збройних сил України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.03.2019 року по дату повного розрахунку або на час ухвалення рішення суду щодо суті спору. Прогнозована сума станом на 01.07.2019 року становить 43210, 44грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є учасником бойових дій та з 17.09.2014 року по 16.09.2017 року, з 26.03.2018 року по 25.03.2019 року проходив військову службу. За період служби з 17.09.2014 року по 16.09.2017 року позивачу не було виплачено грошову компенсацію за дні додаткової відпустки та індексація, за період з 26.03.2018 року по 25.03.2019 року компенсація за дні додаткової відпустки, що і спричинило звернення до суду.

Ухвалою суду від 18.06.2019 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про стягнення коштів і відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження суддею одноособово, в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Призначено засідання по справі.

Ухвалою суду від 12.07.2019 року у задоволені клопотання представника відповідача від 09.07.2019 року про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено.

Ухвалою суду від 18.07.2019 року витребувано у Військової частини НОМЕР_2 довідку із зазначенням кількості невикористаних днів додаткової відпустки ОСОБА_1 за весь період проходження служби із зазначенням розміру компенсації за такі дні.

09.07.2019 року відповідач через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, згідно змісту якого зазначив, що вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими. Вказав, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток (у тому числі додаткових) припиняється. Питання про компенсацію невикористаних додаткових відпусток у зв`язку зі звільненням зі служби виникло під час дії особливого періоду. Викладене, на думку відповідача свідчить про те, що зупинення на певний період надання інших видів відпусток виключає можливість військовослужбовця одержати і компенсацію за ці відпустки, у зв`язку з цим слід дійти до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог в указаній частині.

Щодо позовних вимог в частині відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі положень ст.. 116, 117 КЗпП України, відповідач наголошує, що норми вказаного Кодексу не розповсюджуються на військовослужбовців.

З приводу нарахування та виплати індексації відповідач вказує, що в межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ в січні 2016 року лютому 2018 року у Міністерства оборони не було. Щодо індексації за березень 2018 року, то відповідно до постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, було підвищено розміри посадових окладів усіх рівнів (категорій) військовослужбовців. Пунктом 5 Порядку проведення індексації грошових доходів, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року № 1078 встановлено, що у місяці, якому відбувається підвищення посадових окладів, значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення посадових окладів. Таким чином обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення необхідно здійснювати лише з квітня 2018 року за умови перевищення встановленого порогу індексації в 103 відсотка.

На підставі зазначеного відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

11.07.2019 року позивачем було надано відповідь на відзив, згідно змісту яких позивач просив задовольнити позов з підстав, аналогічних заявленим в позові.

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

З огляду на зазначене, оскільки у судове засідання не прибули представники сторін, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_5 . Згідно паспортних даних позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач є військовозобов`язаним, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_6 , має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій (посвідчення НОМЕР_7 ).

Як вбачається з витягу з Наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 18.09.2017 року № 71, сержанта ОСОБА_1 прийнято вважати таким, що справи та посаду здав 16.09.2017 року.

Також як вбачається з витягу з Наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 25.03.2017 року № 19, старшого сержанта ОСОБА_1 прийнято вважати таким, що справи та посаду здав 25.03.2019 року.

З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 6 п. д ст. 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ Про військовий обов`язок та військову службу контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через службову невідповідність.

Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі - Закону № 2011).

Відповідно до абз. 3 п. 14 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" передбачено надання учасникам бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Визначення учасника бойових дій надає ст. 5 Закону № 3551, яким є особа, яка брала участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Право на одержання учасниками бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік передбачено п. 12 ст. 12 Закону № 3551.

Службовий час і час відпочинку військовослужбовців регулюється ст. 101Закону № 2011.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (п. 14).

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин (п. 17).

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець (п. 18).

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється (п. 19).

У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів (п. 21).

Визначення особливого періоду містить ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Принципом який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, у порівнянні з іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17.03.2014 р. № 303 "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України від 17.03.2014 р. № 1126, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551 , припиняється.

Відповідно до ч. 8 ст. 101 Закону № 2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом № 2011. Так, відповідно до ч. 14 ст. 101Закону № 2011 у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Верховний Суд дійшов висновку, що норми Закону № 3551 не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Таким чином, на час прийняття наказів про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551 за період з 17.09.2014 року по 16.09.2017 року, з 26.03.2018 року по 25.03.2019 року.

Зважаючи на викладений аналіз, Судом критично оцінюються і не можуть бути сприйняті доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.

Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

До зазначених правових висновків дійшов Верховний Суд у типовій справі № 620/4218/18.

З огляду на те, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 17.09.2014 року по 16.09.2017 року, 26.03.2018 року по 25.03.2019 року, - то позов ОСОБА_2 слід задовольнити в даній частині.

Щодо вимог про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 17.09.2014 по 16.09.2017; зобов`язання військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 17.09.2014 по 16.09.2017 в сумі 19641, 46грн. суд зазначає наступне.

Преамбулою Закону України Про індексацію грошових доходів населення від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

У статті 1 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (ч. 2 ст. 5 Закону №1282-XII).

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (ч. 6 ст. 5 Закону №1282-XII).

Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року №491-IV Про внесення змін до Закону України Про індексацію грошових доходів населення.

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства. (абз. 8 п. 4 Порядку №1078).

Згідно з пунктом 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

На підставі аналізу наведених положень законодавства суд дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Суд зауважує, що обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, відповідач не посилається на відсутність обставин, передбачених статтею 4 Закону №1282-ХІІ для проведення індексації. Відповідач зазначає лише про те, що у межах коштів військової частини НОМЕР_2 , передбачених на виплату грошового забезпечення, виплата індексації грошового забезпечення є неможливою.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі Кечко проти України Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отож Суд зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.

Твердження заявника про те, що проведення індексації грошових доходів здійснюється виключно у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів є необґрунтованими, оскільки частина шоста статті 5 Закону №1282-XII, на яку посилається відповідач, не обмежує проведення, передбачених чинним законодавством України, виплат, а вказує на джерела походження цих коштів.

Відповідно суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в даній частині.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_2 щодо не проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні, то суд зазначає, що така позовна вимога задоволенню не підлягає, оскільки права позивача в цій частині є захищеними шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу такої грошової компенсації, визнання протиправними дій щодо невиплати індексації та зобов`язання її виплатити.

Щодо стягнення з військової частини НОМЕР_2 Збройних сил України середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.03.2019 року по дату повного розрахунку або на час ухвалення рішення суду щодо суті спору (прогнозована сума станом на 01.07.2019 року становить 43210, 44грн.), суд зазначає наступне.

Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні іншими нормативно-правовими актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не врегульовані питання порушення роботодавцем, строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення.

Згідно з правовою позицією, висловленою колегією суддів Верховного Суду України у своїй постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З матеріалів справи вбачається, що позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення з 18.09.2017 та 25.03.2019, тоді як грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за відповідні роки та грошової індексації не було проведено.

Однак, позивач, вважаючи, що його права порушені, звернувся до суду з даним позовом про стягнення грошової компенсації за грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та індексації.

Частиною другою статті 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За такого правового врегулювання, передбаченого частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України, обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України.

При цьому стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Така позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

За таких обставин суд вважає, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставним.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 804/1782/16, від 27.06.2018 у справі № 810/1543/17, яка, в силу положень частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, має враховуватись судом під час прийняття рішення.

Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Потенційний обов`язок суб`єкта владних повноважень довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності в суді посилює його відповідальність при прийнятті рішень, вчиненні інших дій чи допущенні бездіяльності.

Презумпція винуватості суб`єкта владних повноважень відповідача також означає припущення, що повідомлені позивачем обставини у справі про рішення, дії, бездіяльність відповідача і про порушення права, свободи чи інтересу відповідають дійсності, доки відповідач їх не спростує на основі доказів.

Враховуючи, що відповідач не надав суду достатніх доказів, які б спростували позицію та доводи позивача, суд доходить висновку, що вимоги позивача є частково обґрунтованими, а позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Також суд вважає за нележне зазначити, що задоволення позовних вимог позивача (в певній частині та без зазначення конкретних сум) є належним та достатнім способом захисту прав позивача.

З огляду на викладене, на підставі ст.ст. 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про стягнення коштів,- задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Збройних, Сил України (КОД ЄДРПОУ 26614998) щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, в кількості 42 дні, у зв`язку із звільненням з військової служби у запас;

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Збройних, Сил України (КОД ЄДРПОУ 26614998) щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, в кількості 28 днів, у зв`язку із звільненням з військової служби у запас;

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 Збройних Сил України (КОД ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, в кількості 42 дні, виходячи з грошового забезпечення з посади командира 1 відділення 3 групи спеціального призначення 4 загону спеціального призначення військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України, станом на день звільнення з військової служби, 16.09.2017 в сумі 19034, 50грн.;

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 Збройних Сил України (КОД ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, в кількості 28 днів, виходячи з грошового забезпечення з посади командира 1 відділення 3 групи спеціального призначення 4 загону спеціального призначення військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України, станом на день звільнення з військової служби, 25.03.2019 в сумі 15582, 32грн.;

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 17.09.2014 по 16.09.2017;

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 17.09.2014 по 16.09.2017 в сумі 19641, 46грн.;

В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Стойка