ПОСТАНОВА

Іменем України

14 серпня 2019 року

Київ

справа №804/4869/16

адміністративне провадження №К/9901/23739/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Губської О.А.,

суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 804/4869/16

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, Державної фіскальної служби України, Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування наказів та поновлення на посаді, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Державної фіскальної служби України на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 червня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя: Кононенко О.В., судді: Верба І.О., Гончарова І.А.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя: Головко О.В., судді: Суховаров А.В., Ясенова Т.І.),

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, Державної фіскальної служби України, Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якому просив:

1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 02.06.2016 року № 2217-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;

1.2. визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 09.06.2016 року № 290-о «Про оголошення наказу Державної фіскальної служби України від 02.06.2016 року № 2217-о»;

1.3. поновити ОСОБА_1 на посаді начальника слідчого відділу фінансових розслідувань Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі міста Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області;

1.4. зобов`язати Державну податкову інспекцію у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 02.06.2016 року по час поновлення на службі.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що його було звільнено у зв`язку зі скороченням штатів, однак його посаду скорочено не було. Також позивач зазначив, що його було звільнено під час перебування на лікарняному.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

3. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року, позов задоволено повністю.

3.1. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 02.06.2016 року № 2217-о «Про звільнення ОСОБА_1 »

3.2. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області від 09.06.2016 року № 290-о «Про оголошення наказу ДФС України від 02.06.2016 року № 2217-о».

3.3. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника слідчого відділу фінансових розслідувань Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області з 03.06.2016 року.

3.4. Зобов`язано Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі м. Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 03.06.2016 року по день поновлення на посаді.

3.5. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що чисельність працівників слідчого відділу фінансових розслідувань Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області згідно штатного розпису на 2016 рік була зменшена з 12 посад до 10, однак посада начальника відділу у 2016 році скорочена не була. Крім цього, наказ про звільнення позивача було прийнято в період тимчасової непрацездатності останнього.

ІІІ. Касаційне оскарження

4. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, Державна фіскальна служба України звернулася з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ці рішення як такі, що ґрунтуються на неправильному розумінні і тлумаченні законодавства та винесені при неповному з`ясування обставин справи.

4.1. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що тимчасова непрацездатність може бути підтверджена лише листком непрацездатності, а в матеріалах справи наявна лише довідка, яка не є документом, на підставі якого працівник може бути звільнений від роботи. Також зазначає, що стаття 49-2 КЗпП України не містить застережень щодо звільнення під час лікарняного під час вивільнення працівників.

4.2. Крім цього, автор скарги звертає увагу на те, що позивачу не були запропоновані вакантні посади у зв`язку з їх відсутністю.

5. Відзив на касаційну скаргу не надходив.

IV. Встановлені судами фактичні обставини справи

6. Позивач проходив службу на посаді начальника слідчого відділу фінансових розслідувань Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі міста Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

7. 10.02.2016 року позивача було ознайомлено з попередженням про наступне звільнення через скорочення штатів.

8. Наказом Державної фіскальної служби України від 02.06.2016 року № 2217-о «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача було звільнено з податкової міліції ДФС через скорочення штатів за підпунктом «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 року № 114.

9. 09.06.2016 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області прийнято наказ № 290-о «Про оголошення наказу ДФС України від 02.06.2016 року № 2217-о».

10. 29.06.2016 року представниками Головного управлінням ДФС у Дніпропетровській області складено акт про відмову позивача від отримання витягу з наказу про його звільнення.

11. Не погодившись із цими наказами, позивач звернувся до суду першої інстанції з вказаним вище позовом.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

12. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

13. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

13.1. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

14. За приписами статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

15. Відповідно до частини першої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частиною 2 цієї статті визначено, що у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

16. Частиною шостою статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

17. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, урегульовані Законом України «Про державну службу».

18. Процедура вивільнення державних службовців регулюється нормами КЗпП.

19. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

20. Частиною другою статті 40 цього ж Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

21. За правилами частин першої-третьої статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

22. Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

23. Виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої, третьої статті 49-2 КЗпП, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

24. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.

25. Згідно з частинами першою, другою статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

26. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

VI. Позиція Верховного Суду

27. Переглядаючи судове рішення суду апеляційної інстанції, з урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виходить з такого.

28. Судами встановлено, що позивач проходив службу на посаді начальника слідчого відділу фінансових розслідувань Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі міста Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

29. Також встановлено та підтверджується матеріалами справи, що підставою для звільнення позивача з займаної посади стало скорочення численності штату.

30. Виходячи з нормативно-правового регулювання спірних правовідносин, Верховний Суд наголошує, що звільнення через скорочення штатів допускається за умови неможливості подальшого працевлаштування такої особи, що, в свою чергу, передбачає обов`язок роботодавця запропонувати працівнику всі наявні вакансії в структурі юридичної особи.

31. Судами встановлено, що згідно зі шатним розписом ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на 2016 рік, штат слідчого відділу фінансових розслідувань було скорочено на 2 одиниці, при цьому посада начальника відділу збереглася.

32. Вказана обставина, на думку Верховного Суду, свідчить про неправомірність оскаржуваних наказів.

33. При цьому, відповідачами не доведено належними та достатніми доказами того, що відбулися зміни в організації виробництва і праці, що призвели до звільнення позивача.

34. За таких обставин, Верховний Суд приходить до висновку про порушення в спірних правовідносинах трудових прав позивача, що позбавило його права на вільний вибір роботи та подальшого проходження служби.

35. При цьому, відповідачами не було доведено обставин, які б вказували на відсутність можливості подальшого використання позивача на службі, як цього вимагає підпункт «г» пункту 64 Положення №114.

36. Щодо доводів касаційної скарги про те, що позивачеві не було запропоновано інших вакантних посад у зв`язку з їх відсутністю, то Верховний Суд вважає їх необґрунтованими, оскільки на підтвердження цих обставин не надано доказів.

37. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідачами не було доведено належними та допустимими доказами правомірності звільнення позивача, а тому спірні накази є протиправними, оскільки прийняті без дотримання встановленої законом процедури щодо звільнення у зв`язку зі скороченням штату, у зв`язку з чим позивач підлягає поновленню на роботі з виплатою йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

38. Щодо доводів касаційної скарги про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про те, що звільнення позивача відбулось в період його тимчасової непрацездатності, оскільки відсутній належний документ, який може засвідчити цей факт (листок тимчасової непрацездатності), Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

39. Наявність листка непрацездатності є обов`язковою передумовою лише у частині виникнення у застрахованої особи права на матеріальне забезпечення внаслідок настання страхового випадку, та не може вважатися єдиним документом, який підтверджує поважність причин (пов`язаних із незадовільним станом здоров`я) відсутності на роботі працівника.

40. Судами встановлено, що відповідно до довідки № 185, виданої 01 червня 2016 року лікарнею (з поліклінікою) ДУ «ТМО МВС України по Дніпропетровській області» позивач в період з 01 червня 2016 року по 10 червня 2016 року включно перебував на амбулаторному лікуванні.

41. Вказана довідка видана посадовими особами закладу охорони здоров`я в межах їхньої компетенції та з дотриманням вимог чинного законодавства, а зазначена в довідці інформація є достовірною, ніким не спростована та свідчить про те, що позивач як працівник упродовж зазначеного в довідці періоду знаходився на лікуванні в закладі охорони здоров`я, його стан здоров`я не дозволяв йому виконувати свою трудову функцію.

42. Довідка видана за формою, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України №201 від 23 березня 2016 року.

43. Отже, факт тимчасової непрацездатності позивача у вказаний період належним чином підтверджений.

44. Водночас, факт звільнення позивача саме в період його тимчасової непрацездатності не є вирішальним фактором при наданні оцінки спірним наказам на предмет їх правомірності, оскільки їх неправомірність встановлена судом з підстав недотримання процедури звільнення.

45. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

46. За змістом частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

47. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

VII. Судові витрати

48. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 червня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 червня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді М.В. Білак

О. В. Калашнікова