Постанова

Іменем України

08 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 265/3399/17

провадження № 61-24986св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від

11 липня 2017 року у складі судді Костромітіної О. О. та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 09 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Кочегарової Л. М., Гаврилової Г. Л., Ткаченко Т. Б.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У травні 2017 року управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради (далі - УСЗН) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення щомісячної адресної допомоги.

Позовна заява мотивована тим, що з 10 лютого 2016 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в УСЗН, як одержувач щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг. При перевірці обґрунтованості виплат з`ясувалося, що відповідач має в місті Маріуполі на праві власності 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 . Оскільки порядок надання щомісячної адресної допомоги виключає можливість отримання цієї допомоги особам, які мають житло в населеному пункті на території якого держава виконує свої зобов`язання, позивач просив стягнути зі ОСОБА_1 на його користь надмірно виплачену допомогу в сумі

26 410,35 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 липня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не надано доказів того, що АДРЕСА_1 1/3 частка квартири, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , було виключено з переліку населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція, а також те, що місто Маріуполь не відноситься до району проведення антитерористичної операції.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 09 серпня 2017 року апеляційну скаргу управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради відхилено.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 липня 2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та наведених у касаційній скарзі доводів:

17 серпня 2017 року управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради через засоби поштового зв?язку подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 09 серпня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що згідно наказу антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07 жовтня 2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення», всі населені пункти Донецької та Луганської областе є районами проведення антитерористичної операції, але згідно з розділом 1 пунктом 9 розпорядження Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України до даного переліку входило місто Маріуполь, проте в даному нормативному акті не визначено, в який саме період вона здійснювалася у наведеному населеному пункті та чи не є дане місто регіоном іншим, ніж тимчасово окупована територія України.

Доводи інших учасників справи:

31 жовтня 2017 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення, в якому просить касаційну скаргу управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради залишити без задоволення, а рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 09 серпня 2017 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області.

У жовтні 2017 року матеріали цивільної справи надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року касаційну скаргу разом з матеріалами цивільної справи передано до Верховного Суду.

Розпорядженням від 12 червня 2019 року № 680/0/226-19 за касаційним провадженням № 61-24986св18 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 12 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у запереченні на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд:

Частина друга статті 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлює, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

При цьому, частина перша цієї статті передбачає, що період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України»

від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

14 квітня 2014 року відповідно до указу в.о. Президента України, Голови Верховної Ради України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» на території України розпочато проведення антитерористичної операції.

Згідно з наказом керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07 жовтня 2014 року № 33/6/а, Донецька і Луганська області визначені районами проведення антитерористичної операції з 07 квітня

2014 року.

Відповідно до пункту 5 статті 11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», Кабінету Міністрів України доручено затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України»

від 14 квітня 2014 року № 405/2014, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.

30 жовтня 2014 року розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1053-р, затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, відповідно до якого місто Маріуполь Донецької області включено до вказаного переліку.

02 грудня 2015 року розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1275-р, знову затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, відповідно до якого, місто Маріуполь Донецької області також включено до вказаного переліку.

Відповідно до абзацу 2 пункту 6 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого, постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня

2014 року № 505, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, грошова допомога не призначається у разі, коли будь-хто з членів сім`ї має у власності житлове приміщення, розташоване в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України, райони проведення антитерористичної операції та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення.

Висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду за результатом розгляду касаційної скарги:

Суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів того, що місто Маріуполь Донецької області, де знаходиться по проспекту Перемоги 1/3 частка квартири, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , було виключено з переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, а також те, що місто Маріуполь Донецької області не відноситься до району проведення антитерористичної операції.

Варто зазначити, що постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2017 року № 370 абзац 2 пункту 6 Порядку № 505 було викладено у новій редакції, згідно з якою грошова допомога не призначається у разі, коли будь-хто із членів сім`ї має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташоване в інших регіонах, ніж тимчасово окупована територія України, населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення, крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що підтверджується відповідним актом технічного стану. Однак вказана редакція Порядку № 505 не була чинною у період призначення і виплати відповідачу грошової допомоги.

Щодо доводів касаційної скарги:

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської радизалишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 09 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко