ПОСТАНОВА

Іменем України

09 серпня 2019 року

Київ

справа №826/11126/16

адміністративне провадження №К/9901/54737/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Жука А.В.,

суддів - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу № 826/11126/16

за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2018 року (прийняте у складі головуючого судді - Скочок Т.О., суддів Кармазіна О.А., Катющенка В.П.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Шурка О.І., суддів: Василенка Я.М., Степанюка А.Г.) від 31 травня 2018 року, -

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної фіскальної служби України про стягнення з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 169 267,50 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 25.08.2016).

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з листа Державної фіскальної служби України від 12.07.2016 №7321/З/99-99-05-01-03-14 позивачу стало відомо, що належну йому надбавку за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи за відпрацьований час 29.08.2014 було нараховано та виплачено Державною фіскальною службою України, як реорганізованого Міністерства доходів і зборів України, лише 16.03.2016. З огляду на викладене, представником позивача зазначено, що оскільки між позивачем та відповідачем відсутній спір щодо розміру належних позивачу виплат, середній заробіток за час затримки розрахунку (з 30.08.2014 по 16.03.2016) підлягає стягненню на користь позивача у повному обсязі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2018 року в задоволені позову відмовлено.

4. Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2018 року - без змін.

6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи, вірно застосував законодавство, яке регулює спірні правовідносини та ухвалив правильне рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

7. 02 липня2018 року ОСОБА_1 (касатор) подав касаційну скаргу.

8. У касаційній скарзі позивач просить:

Скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року у справі № 826/11126/16, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

У касаційній скарзі заявлено клопотання щодо розгляду справи за участю позивача.

9. 14 серпня 2018 року відповідачем надано відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року у справі № 826/11126/16 - залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

10. Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та установлено строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2018 року для розгляду справи № 826/11126/16 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Желтобрюх І.Л., суддів: Білоус О.В., Стрелець Т.Г.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.06.2019 року для розгляду справи № 826/11126/16 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Жук А.В., суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

11. Аргументи сторони, яка подала касаційну скаргу:

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судові рішення першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Зокрема позивач вказує на хибність висновку судів щодо не можливості одночасного застосування положень ст.ст. 116 та 117 Кодексу законів про працю України, з одного боку, та ч.ч. 1 та 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України, з другого, оскільки це, на думку судів, призведе до подвійного стягнення одних і тих самих сум, стягнення яких фактично можливе за наявності двох різних випадків, а саме: у першому випадку звільнення працівника, а в іншому - його поновлення.

IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

12. Позивача, згідно з наказом Міністерства доходів і зборів України від 28.08.2014 №2085-о «Про звільнення ОСОБА_1 », з урахуванням наказу Міністерства доходів і зборів України від 29.09.2014 №2119-о «Про внесення змін до наказу Міндоходів України від 28.08.2014 №2085-о «Про звільнення ОСОБА_1 », звільнено із займаної посади з 29.08.2014.

13. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.12.2015 у справі №826/14834/14 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства доходів і зборів України про скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства доходів і зборів України від 28.08.2014 №2085-о «Про звільнення ОСОБА_1 »; визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства доходів і зборів України від 29.09.2014 №2119-о «Про внесення змін до наказу Міндоходів України від 28.08.2014 № 2085-о «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління - начальника відділу організації взаємодії та супроводження митних спорів у судах управління правового забезпечення митних спорів Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України з 29 серпня 2014 року; стягнуто з Міністерства доходів і зборів України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 серпня 2014 року по день поновлення на роботі.

Допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління - начальника відділу організації взаємодії та супроводження митних спорів у судах управління правового забезпечення митних спорів Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України з 29 серпня 2014 року та присудження виплатити йому заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць.

14. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2016 у справі №826/14834/14 апеляційну скаргу Міністерства доходів і зборів України задоволено частково; постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.12.2015 змінено, а саме: абзац п`ятий резолютивної частини постанови доповнено висловом «в сумі 128 488 (сто двадцять вісім тисяч чотириста вісімдесят вісім) грн. 21 (двадцять одна) копійка з відрахуванням обов`язкових платежів, що підлягають утриманню з нарахованої суми». В іншій частині постанову суду залишено без змін.

15. На виконання постанов Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.12.2015 та Київського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2016 у справі №826/14834/14 наказом Державної фіскальної служби України від 25.05.2016 №68-ф «Про виконання рішення суду» встановлено нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.08.2014 по день поновлення на роботі у сумі 128 488,21 грн. з відрахуванням обов`язкових платежів.

16. З листа Державної фіскальної служби України від 12.07.2016 №7321/З/99-99-05-01-03-14 позивачу стало відомо, що належну йому надбавку за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи за відпрацьований час 29.08.2014 було нараховано та виплачено Державною фіскальною службою України, як реорганізованого Міністерства доходів і зборів України, лише 16.03.2016.

17. З огляду на викладене, вважаючи наявне у позивача право на нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку, останній звернувся з позовом до суду.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

18. Конституція України від 28 червня 1996 року

18.1. Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

19. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII

19.1. Згідно зі ст. 116 Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

19.2. У силу ст. 117 Кодексу, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

20. Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Суд виходить з таких міркувань.

21. Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виходячи з наступного.

22. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на виконання постанов Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.12.2015 та Київського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2016 у справі №826/14834/14 наказом Державної фіскальної служби України від 25.05.2016 №68-ф «Про виконання рішення суду» встановлено нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.08.2014 по день поновлення на роботі у сумі 128 488,21 грн. з відрахуванням обов`язкових платежів.

23. На підтвердження виконання вказаних судових рішень та наказу Державної фіскальної служби України від 25.05.2016 № 68-ф в матеріалах справи міститься копія платіжного доручення від 26.05.2016 № 551. Також, слід зазначити, що позивачем, під час судового розгляду даної справи в судах першої та апеляційної інстанцій, не заперечувалось факту виконання Державною фіскальною службою України судових рішень у справі №826/14834/14 в частині нарахування та виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

24. Таким чином, Верховний Суд, погоджується з висновками судв попередніх інстанцій, що питання щодо визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягало вирішенню саме у межах адміністративної справи №826/14834/14 шляхом обчислення середньомісячної заробітної плати, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, у силу п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

25. Разом з тим, судами першої та апеляційної інстанцій вірно зауважено, що відомості, викладені у листі Державної фіскальної служби України від 12.07.2016 №7321/З/99-99-05-01-03-14, якими позивач обґрунтовує заявлені позовні вимоги, мали місце 16.03.2016, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією виписки, тобто до моменту винесення Київським апеляційним адміністративним судом постанови від 04.04.2016 у справі №826/14834/14, якою і здійснений безпосередній розрахунок середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу.

26. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що у разі здійснення судом невірного, на думку позивача, розрахунку середньомісячної заробітної плати, у тому числі з урахуванням інформації, наведеної у листі Державної фіскальної служби України від 12.07.2016 №7321/З/99-99-05-01-03-14, позивач не позбавлений права на оскарження судових рішень у справі №826/14834/14 у встановленому для цього порядку або перегляду останніх за нововиявленими обставинами (за наявності відповідних законодавчих підстав для цього).

27. Верховний Суд звертає увагу, що виходячи з положень ст.ст. 116 та 117 Кодексу законів про працю України, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою, яка підлягає сплаті саме звільненому працівнику.

Проте, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, судовими рішеннями у справі №826/14834/14 позивача поновлено на попередньо займаній ним посаді, з огляду на що застосовано ч.ч. 1 та 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України та, відповідно, здійснено нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

28. При цьомуВерховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що у даному разі одночасне застосування положень ст.ст. 116 та 117 Кодексу законів про працю України, з одного боку, та ч.ч. 1 та 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України, з другого, не є можливим, оскільки призведе до подвійного стягнення одних і тих самих сум, стягнення яких фактично можливе за наявності двох різних випадків, а саме: у першому випадку звільнення працівника, а в іншому - його поновлення.

29. З огляду на викладене, Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини.

Так, відповідно до п. 57 рішення Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України» (заява №377/02), остаточне рішення від 04.10.2010, Європейський суд з прав людини зазначив, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю. У зв`язку з цим Суд зазначає, що відповідно до ст. 117 Кодексу «при відсутності спору щодо суми» заборгованості із заробітної плати, звільнені працівники мають право на компенсацію за несвоєчасну виплату такої заборгованості за період «фактичного розрахунку» (ч. 1 ст. 117), а «при наявності спору про розміри сум» заборгованості із заробітної плати компенсація повинна бути виплачена, якщо спір вирішено на користь працівника (ч. 2 ст. 117). Особливу увагу слід звернути на те, що ч. 2 ст. 117 Кодексу, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини ч. 1 ст. 117. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

У п. 65 цього рішення суд зазначив, що вимоги заявниці щодо компенсації за період з 8 липня 1997 року по 18 березня 1999 року не мають жодного правового підґрунтя (див. п.п. 56 і 57 вище). Зокрема, ст. 117 Кодексу законів про працю не могла бути розтлумачена як така, що встановлює право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена заявниці за рішенням суду.

30. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі.

31. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

32. Приписами частини першої статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

33. Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

34. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

35. Відповідно до положень частин другої, третьої та п`ятої статті 343 КАС України у попередньому судовому засіданні суддя-доповідач доповідає колегії суддів про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Суд касаційної інстанції призначає справу до розгляду у судовому засіданні за відсутності підстав, встановлених частинами третьою, четвертою цієї статті або статтею 345 цього Кодексу.

36. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

Суддя-доповідач Жук А.В.

судді Мартинюк Н.М.

Мельник-Томенко Ж.М.