open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
90 Справа № 910/974/18
Моніторити
Постанова /31.07.2019/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /03.07.2019/ Касаційний господарський суд Постанова /04.06.2019/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /11.03.2019/ Північний апеляційний господарський суд Постанова /21.02.2019/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /01.02.2019/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /26.12.2018/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /15.11.2018/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /30.10.2018/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /17.09.2018/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /27.08.2018/ Київський апеляційний господарський суд Рішення /11.07.2018/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /19.06.2018/ Господарський суд м. Києва Постанова /05.06.2018/ Київський апеляційний господарський суд Постанова /23.05.2018/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /18.05.2018/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /14.05.2018/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /11.05.2018/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /08.05.2018/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /07.05.2018/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /02.05.2018/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /19.04.2018/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /17.04.2018/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /16.04.2018/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /03.04.2018/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /03.04.2018/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /02.04.2018/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /20.03.2018/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /12.03.2018/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /28.02.2018/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /07.02.2018/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /01.02.2018/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /01.02.2018/ Господарський суд м. Києва
emblem
Справа № 910/974/18
Вирок /23.01.2018/ Верховний Суд Постанова /31.07.2019/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /03.07.2019/ Касаційний господарський суд Постанова /04.06.2019/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /11.03.2019/ Північний апеляційний господарський суд Постанова /21.02.2019/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /01.02.2019/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /26.12.2018/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /15.11.2018/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /30.10.2018/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /17.09.2018/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /27.08.2018/ Київський апеляційний господарський суд Рішення /11.07.2018/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /19.06.2018/ Господарський суд м. Києва Постанова /05.06.2018/ Київський апеляційний господарський суд Постанова /23.05.2018/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /18.05.2018/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /14.05.2018/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /11.05.2018/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /08.05.2018/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /07.05.2018/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /02.05.2018/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /19.04.2018/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /17.04.2018/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /16.04.2018/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /03.04.2018/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /03.04.2018/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /02.04.2018/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /20.03.2018/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /12.03.2018/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /28.02.2018/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /07.02.2018/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /01.02.2018/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /01.02.2018/ Господарський суд м. Києва

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/974/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

за участю секретаря судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2019 (колегія суддів: Дикунська С.Я. - головуючий, Мальченко А.О., Жук Г.А.) та на рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2018 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна"

до

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор плюс",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс Сервіс Люкс"

про визнання недійсними договорів

за участю:

позивача: Столярчук І.В. (адвокат)

відповідача-1: Литвинова Г.В. (адвокат)

відповідача-2: Лиськов В.П. (адвокат),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Вищий навчальний заклад "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" (далі - позивач або ВНЗ ВМУРЛ "Україна") звернувшись в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор плюс" (далі - відповідач-1 або ТОВ ФК "Фактор плюс"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс Сервіс Люкс" (далі - відповідач-2 або ТОВ "Офіс Сервіс Люкс"), просив визнати договір № 02/10-17/2 про відступлення частини прав вимог від 02.10.2017 та договір № 02/10-17/3 від 02.10.2017 про відступлення права вимоги за договором іпотеки № 24-47/1-08/04 від 12.06.2008, які укладено між відповідачами, недійсними.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювані договори укладені з порушенням приписів статей 203, 215, 1077 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 17, 24 Закону України "Про іпотеку", відтак підлягають визнанню недійсними в судовому порядку.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2018 залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2019 у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Такі висновки судів мотивовані тим, що позивачем не доведено обставин, з якими закон, зокрема, положення статей 203, 215 ЦК України пов`язують можливість визнання оспорюваних договорів недійсними, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі позивач просить вказані судові рішення скасувати і прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

3.2. В обґрунтування касаційної скарги позивач посилався на те, що судами порушено норми процесуального права, оскільки неповно встановлені обставини справи, у зв`язку з чим неправильно застосовано окремі положення ЦК України, статей 1, 4, 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", що призвело до неправильного вирішення спору по суті та ухвалення незаконних судових рішень. Крім цього, судами не враховано Висновок науково-правової експертизи щодо доктринального тлумачення правової природи договору факторингу № 126/113-е від 31.05.2018 та правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 909/968/16, що призвело до неправомірних висновків при оцінці спірних правовідносин.

4. Відзиви на касаційну скаргу

4.1. Відповідач-1 у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на правильне визначення судами правової природи оспорюваних договорів, зазначив про безпідставність доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, у зв`язку з чим просив залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

4.2. Відповідач-2 22.07.2019 подав відзив на касаційну скаргу з клопотанням про поновлення строку на його подання, яке обґрунтовано не отриманням ухвали Верховного Суду від 03.07.2019, якою учасникам справи було встановлено строк для подання відзиву. Відзив датований 22.07.2019.

4.3. Ухвалою Верховного Суду про відкриття касаційного провадження від 03.07.2019 учасникам справи було встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 17.07.2019.

4.4. Згідно статті 119 Господарського процесуального кодексу України поновлення пропущеного процесуального строку здійснюється у разі, якщо його встановлено законом. У разі ж коли процесуальний строк встановлено судом, він може бути продовжений судом, а не поновлений.

4.5. За приписами частини 1 статті 295 цього Кодексу учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції.

4.6. У даній справі строк на подачу відзиву на касаційну скаргу згідно із наведеним положенням процесуального законодавства було встановлено судом.

4.7. Відповідно до частини 2 статті 119 вказаного Кодексу встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

4.8. Отже у суду виникає право продовжити процесуальний строк за заявою учасника справи, якщо відповідну заяву подано до закінчення цього строку, якщо ж таку заяву подано після закінчення такого строку, у суду відсутні правові підстави для продовження цього строку, а право на поновлення строку на подання відзиву у суду касаційної інстанції в силу положень статей 295, 119 Господарського процесуального кодексу України, не виникає.

4.9. На підставі викладеного, поданий відповідачем-2 відзив на касаційну скаргу залишено судом без розгляду як такий, що поданий після закінчення строку, наданого для його подання, через відсутність у суду правових підстав для його продовження чи поновлення.

4.10. Крім того, викладене у клопотанні обґрунтування щодо поновлення строку не відповідає фактичним обставинам, оскільки згідно із відомостями відстеження поштових відправлень на сайті "Укрпошта" за штриховим ідентифікатором 0101614061627, яким здійснено відправлення ухвали Верховного Суду від 03.07.2019 на адресу відповідача-2, остання вручена 08.07.2019 представнику за дорученням.

5. Фактичні обставини справи, встановлені судами

5.1. Як встановленого господарськими судами попередніх інстанцій, у рамках Генерального договору № 24-47/1-08/G від 04.08.2008, укладеного між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк "Хрещатик" (далі - ВАТ КБ "Хрещатик") (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Хрещатик" (ПАТ КБ "Хрещатик")) (кредитор) та ВНЗ "ВМУРЛ "Україна" (позичальник), цими ж сторонами укладені наступні кредитні договори: № 24-47/1-08/1 від 04.06.2008 та № 58-47/1-13 від 24.12.2013.

5.2. Крім цього, між ВАТ КБ "Хрещатик" (кредитором) та ВНЗ ВМУРЛ "Україна" (позичальником) було укладено кредитний договір № 40-47/4-07 від 26.06.2007 та кредитний договір № 54-47/4-07 від 10.08.2007.

5.3. В забезпечення належного виконання кредитних зобов`язань, між ВАТ КБ "Хрещатик" (іпотекодержатель) та ВНЗ ВМУРЛ "Україна" (іпотекодавець) укладено Договір іпотеки № 24-47/1-08/04 від 12.06.2008, за умовами п. 1.1.1. якого, предметом іпотеки за цим договором є майнові права на нерухоме майно, що випливають з Договору № 1 про спільну діяльність від 28.12.2000 з усіма додатковими угодами до нього, укладеними та які будуть укладені між іпотекодавцем, Товариством з обмеженою відповідальністю "Інститут розвитку людини" (Інститут інвалідів) та Приватним підприємством "ПЕТ", згідно з якими ПП "ПЕТ" зобов`язане реконструювати, побудувати і передати іпотекодавцю та ТОВ "Інститут розвитку людини" нежитлові приміщення у м. Києві по вул. Івана Крамського , 10 , а саме: навчальний (учбовий) корпус (блок А), загальною площею 3 782,3 кв. м з прибудовою згідно з Позитивним висновком комплексної державної експертизи, виданого Спеціалізованою державною організацією "Київська міська служба української інвестиційної експертизи (СЛУЖБА "КИЇВДЕРЖЕКСПЕРТИЗА") Київської міської державної адміністрації 22.02.2008.

5.4. 22.09.2017 між ПАТ КБ "Хрещатик" (банк) та ТОВ ФК "Фактор плюс" (новий кредитор) укладено Договір № 2017/2-Ю про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, згідно з п. 2.1. якого банк відступає шляхом продажу новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених договором, права вимоги банку до позичальника - ВНЗ ВМУРЛ "Україна" (боржник) за кредитними договорами № 24-47/1- 08/1 від 04.06.2008, № 58-47/1-13 від 24.12.2013, що укладені в рамках Генерального договору № 24-47/1-08/G від 04.06.2008, за кредитними договорами 40-47/4-07 від 26.06.2007, № 54-47/4-07 від 10.08.2007, та/або договором іпотеки № 24-47/1-08/04 від 12.06.2008 та/або договором №58-47/1-13/02 застави рухомого майна (у т.ч. основних засобів) від 25.03.2015, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у додатку № 1 до цього договору (далі - основні договори).

5.5. 22.09.2017 між ПАТ КБ "Хрещатик" (банк) (первісний іпотекодержатель) та ТОВ ФК "Фактор плюс" (новий іпотекодержатель) укладено договір № 2017/2-Ю-1 про відступлення прав вимоги за договором іпотеки № 24-47/1-08/04 від 12.06.2008, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельником Р.П. за реєстровим номером № 1664, за умовами якого первісний іпотекодержатель відступає новому іпотекодержателю права за договором іпотеки, визначеним в пункті 1.2. цього договору, а новий іпотекодержатель приймає це відступлення.

5.6. 02.10.2017 між ТОВ ФК "Фактор плюс" (первісний кредитор) та ТОВ "Офіс сервіс люкс" (новий кредитор) укладено договір № 02/10-17/2 про відступлення частини прав вимоги, за умовами якого первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор набуває частину права вимоги первісного кредитора до позичальника - ВНЗ "ВМУРЛ "Україна", в розмірі, зазначеному у додатку №1 до цього договору, надалі за текстом - боржник, включаючи права вимоги до правонаступників боржника, спадкоємців боржника або інших осіб, до яких перейшли обов`язки божника за кредитними договорами: №24-47/1-08/G - генеральний договір та кредитними договорами в рамках генерального: №24-47/1-08/1 від 04.06.2008 та №58-47/1-13 від 24.12.2013, а також №40-47/4-07 від 26.06.2007 та №54-47/4-07 від 10.08.2907, договором іпотеки №24-47/1-08/04 від 12.06.2008 з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у додатку №1 до цього договору (основні договори), що були укладені між боржником та ПАТ КБ "Хрещатик".

5.7. 02.10.2017 між ТОВ ФК "Фактор плюс" (первісний іпотекодержатель) та ТОВ "Офіс сервіс люкс" (новий іпотекодержатель) укладено договір № 02/1017/3 про відступлення прав вимоги за договором іпотеки № 24-47/1-08/04 від 12.06.2008, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельником Р.П. за реєстровим номером № 1664, за умовами якого первісний іпотекодержатель відступає новому іпотекодержателю права за договором іпотеки, визначеним в пункті 1.2 цього договору, а новий іпотекодержатель приймає це відступлення.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.2. Переглянувши судові рішення у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи, враховуючи визначені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

6.3. За приписами статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

6.4. Відповідно до частини 1 і 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

6.5. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частини 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України).

6.6. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони (сторін) та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

6.7. Позивачем заявлено вимоги про визнання недійсним договору № 02/10-17/2 про відступлення частини прав вимоги від 02.10.2017, який, на думку заявника, за своєю правовою природою є договором факторингу, з мотиву невідповідності його нормам чинного законодавства.

6.8. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №909/968/16 здійснено розмежування поняття договору факторингу від інших способів відступлення права вимоги.

6.9. За висновками Великої Палати загальні підстави та порядок заміни кредитора у зобов`язанні визначені положеннями статей 512, 514 ЦК України в силу яких, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

6.10. Відступлення права вимоги (цесія) за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути як безоплатним, та і оплатним.

6.11. В останньому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки статтею 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

6.12. Норми цивільного права не встановлюють суб`єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і до договору відступлення права вимоги, адже ці договори за своєю правовою суттю є цивільно-правовими зобов`язаннями сторін та не мають відношення до спеціальних галузей права, тож регулюються цивільним законодавством.

6.13. Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

6.14. Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

6.15. За змістом статті 350 Господарського кодексу України (далі - ГК України) банк має право укласти договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи.

При цьому частиною 2 цієї норми визначено, що загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України та національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

6.16. Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

6.17. Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.2014 № 352 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 № 231", до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

6.18. Отже, здійснивши правовий аналіз наведених правових норм, Велика Палата дійшла виноску, що цивільним законодавством проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, і зокрема, правочинів з відступлення права вимоги (цесія) та договорів факторингу.

6.19. З аналізу статей 512-518 ЦК України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

6.20. Разом з тим, із частини 1 статті 1077 ЦК України, статті 350 ГК України та частини 5 статті 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вбачається, що суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина 2 статті 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина 3 статті 1079 ЦК України), та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

6.21. У статті 350 ГК України зазначено, що фактором може бути банк, а у пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон), вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг.

У цій же статті у пункті 5 дано визначення фінансової послуги де зазначено, що це - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Згідно ж із положеннями статті 4 цього Закону факторинг є одним із видів фінансових послуг, тобто тих видів фінансових послуг, які перелічені у цій статті.

6.22. У частинах 1 та 2 статті 7 цього Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ (ч.1). У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій (ч.2).

6.23. Отже, якщо особа створюється із наміром надавати фінансові послуги, вона зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ, і лише після такого включення - має право надавати фінансові послуги.

6.24. З наведеного випливає, що такий обов`язок встановлено і для фактора.

6.25. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України).

6.26. Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є фінансування клієнта, або обов`язок такого фінансування, під відступлення права грошової вимоги. При цьому передача або обов`язок передати такі грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) здійснюється за плату.

6.27. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відбувається фінансування клієнта, або обов`язок такого фінансування, під відступлення права грошової вимоги, і таке фінансування - передача грошових коштів чи обов`язок такого, відбувається виключно за плату.

6.28. Отже таке фінансування клієнта, або обов`язок його, передбачає оплату, а відтак і отримання винагороди фактором за такі дії (наприклад: у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю). При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

6.29. Згідно з частиною 1 статті 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

6.30. Таким чином якщо фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від сплачених фактором клієнтові.

6.31. Як встановлено судами попередніх інстанцій у даній справі, за умовами пунктів 1, 2 договору № 02/10-17/2 від 02.10.2017 первісний кредитор відступив новому кредитору частину права вимоги первісного кредитора до позичальника - ВНЗ ВМУРЛ "Україна", в розмірі, зазначеному у Додатку №1 до цього Договору, включаючи права вимоги до правонаступників Боржника, спадкоємців Боржника або інших осіб, до яких перейшли обов`язки божника за Кредитними договорами: №24-47/1-08/G - Генеральний договір та Кредитними договорами в рамках Генерального №24-47/1-08/1 від 04.06.2008 та №58-47/1-13 від 24.12.2013, а також №40-47/4-07 від 26.06.2007 та №54-47/4-07 від 10.08.2907, Договором іпотеки №24-47/1-08/04 від 12.06.2008 з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку №1 до цього договору (основні договори), що були укладені між боржником та ПАТ КБ "Хрещатик". Права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора виключно в розмірі вказаному згідно умов цього договору (Додатку № 1 до цього договору) та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, що надане банку відповідно до умов Основних договорів.

Позивач цих обставин справи не спростував.

6.32. На відміну від обставин справи № 909/968/16, переглянутої Великою Палатою Верховного Суду (постанова від 11.09.2018), на висновки якої позивач посилається у касаційній скарзі як на підставу для скасування судових рішень, судами у даній справі, що переглядається у касаційному порядку, не було встановлено, що відповідачу-2 було передано: право вимоги на стягнення (отримання) від боржника будь-яких грошових нарахувань та вимог, які випливають з факту неналежного виконання боржником умов кредитного договору у майбутньому, в тому числі право на дострокове стягнення суми кредиту, процентів та інших пов`язаних з цим сум; будь-які інші вимоги згідно з генеральним та кредитним договорами, які можуть характеризувати таку передачу як факторинг.

6.33. У даній справі, що переглядається у касаційному порядку, судами встановлено, що за спірним договором відповідачу-2 було передано право вимоги у розмірі зазначеному у додатку №1 до цього договору, час сплати якої настав.

6.34. При перегляді судових рішень у касаційному порядку не було встановлено, що суди не дослідили зібрані у справі докази, що мало б наслідком скасування судових рішень.

6.35. Виходячи з правової оцінки умов спірного договору суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що укладений між сторонами договір № 02/10-17/2 від 02.10.2017 не є договором факторингу, оскільки відповідачем було сплачено на користь позивача грошові кошти у розмірі вартості відступленого права вимоги до боржників, тобто, факт отримання прибутку новим кредитором за даною угодою відсутній, також не вбачається і факту фінансування клієнта, або обов`язок такого за плату. До відповідача перейшли права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, що відповідає вимогам статті 514 ЦК України. При цьому умови спірного договору не передбачають для нового кредитора будь-якої плати чи винагороди за відступлення права вимоги.

6.36. В той же час, судами вірно зауважено, що відступлення частини прав вимоги за основними договорами не суперечить положенням статей 512-514, 516-518 ЦК України.

6.37. Оскільки, як встановлено судами, між сторонами було укладено саме договір відступлення права вимоги, який не підпадає під ознаки договору факторингу, та не вимагає наявності у відповідача ліцензії на здійснення фінансових операцій, суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав, наведених позивачем у позовній заяві, для визнання такого договору недійсним.

6.38. Отже, хоча оскаржувані судові акти і містять посилання на правові висновки викладені в інших постановах Верховного Суду, проте ці висновки узгоджується з наведеним вище розмежуванням та класифікацією ознак вказаних договорів, і висновки зроблені в оскаржуваних судових рішеннях не суперечать правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №909/968/16.

6.39. За таких обставин доводи скаржника про те, що за своєю правовою природою спірний договір є договором факторингу, та про те, що новий кредитор, в незаконний спосіб отримав право вимоги до боржника, визнаються колегією суддів безпідставними та необґрунтованими.

6.40. Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

6.41. Згідно з частинами 1 -3 статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання (ч. 1).

Якщо вимога за основним зобов`язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов`язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов`язання (ч. 2).

Якщо інше не встановлено законом або іпотечним договором, іпотекою також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування: витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги за основним зобов`язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки; витрат на утримання і збереження предмета іпотеки; витрат на страхування предмета іпотеки; збитків, завданих порушенням основного зобов`язання чи умов іпотечного договору (ч. 3).

6.42. За приписами частин 1 - 3 ст. 24 цього Закону відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням (ч. 1).

Іпотекодержатель зобов`язаний письмово у п`ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов`язанням (ч. 2).

Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (ч. 3).

6.43. Судами встановлено, що оспорюваний договір № 02/1017/3 від 02.10.2017 про відступлення прав вимоги за договором іпотеки № 24-47/1-08/04 від 12.06.2008, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельником Р.П. за реєстровим номером № 1664. За його умовами, і зокрема п. 1.2., новому іпотекодержателю відступлено право вимоги за договором іпотеки № 24-47/1-08/04 від 12.06.2008 з усіма додатковими угодами та додатковими договорами до нього, що є його невід`ємною частиною, відповідно до якого іпотекодавець передав первісному іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно: будівлю літ. "Н" блок "А", загальною площею 3495 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Львівська, буд. 23, корп. 1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 362161380000. Тобто, до нового іпотекодержателя перейшло забезпечення у розмірі вимог за основним зобов`язанням, що не суперечить положенням статей 7, 24 Закону України "Про іпотеку".

6.44. Таким чином за положеннями наведених вище норм права відступлення права за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця у разі, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і якщо одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Судами ж встановлено, що іпотечним договором не встановлено необхідності отримання письмової згоди іпотекодавця при відступлені права вимоги.

6.45. При цьому, у разі відступлення права вимоги за основним зобов`язанням сторонами, в силу наведених положень, здійснюється відступлення і за додатковим (акцесорним) зобов`язанням, що не суперечить правовій природі договору цесії та забезпечувальних договорів.

6.46. З огляду на викладене, суди дійшли висновку про те, що позивачем не доведено порушення його особистого майнового чи немайнового права або інтересу діями відповідачів, які уклали оспорювані договори, оскільки обсяг відповідальності позивача за основними договорами не змінився.

6.47. Суд погоджується з висновками господарських судів про відсутність порушення прав та законних інтересів позивача та про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з відповідністю спірного договору нормам ст. ст. 512, 514 ЦК України та положенням Закону України "Про іпотеку".

6.48. Доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо не врахування судами Висновку науково-правової експертизи щодо доктринального тлумачення правової природи договору факторингу № 126/113-е від 31.05.2018 як доказу, та не надання йому належної правової оцінки, не можуть слугувати підставою для скасування прийнятих судових актів, оскільки: за приписами частини першої статті 108 ГПК України учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо: 1) застосування аналогії закону, аналогії права; 2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі. Однак наданий висновок не відповідає вказаній нормі ГПК України, оскільки не стосується аналогії права (закону) та змісту норм іноземного права. Крім того, відповідно до частини 1 статті 109 ГПК України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду.

6.49. Інші посилання, викладені в касаційній скарзі, відхиляються судом в силу положень частини 2 ст. 300 ГПК України, за приписами якої суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Відсутність у суду касаційної інстанції відповідних повноважень позбавляє цей суд можливості оцінювати такі посилання відповідно до положень статті 300 ГПК України.

6.50. Таким чином, місцевий і апеляційний господарські суди, повно та всебічно дослідивши обставини справи, встановивши відсутність будь-яких інших обставин, з якими чинне законодавство України пов`язує можливість визнання договорів недійсними, із наведенням в оскаржуваних судових рішеннях необхідного мотивування, дійшли обґрунтованих висновків щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог позивача.

6.51. З огляду на наведене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги позивача без задоволення, а оскаржуваних судових рішень першої та апеляційної інстанцій - без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

6.52. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

6.53. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (пункту 1 статті 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".

6.54. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

6.55. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсі, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не дають правових підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій.

6.56. Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від 29.07.2009, Esertas v. Lithuania від 31.05.2012 зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто, не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.

6.57. Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

7. Висновки щодо застосування норм права

7.1. У даній справі відсутня необхідність у правовому висновку щодо відмінності договорів факторингу від договорів з відступлення права вимоги, оскільки такі висновки надано у пункті 106 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 зі справи №909/968/16.

7.2. Якщо положення чинного законодавства на час укладення спірних договорів не містять обмежень щодо обсягу та розміру грошової вимоги до боржника, які можуть бути відступлені за договором про відступлення права вимоги, та не містять заборони щодо передачі лише частини такої вимоги за таким договором, то відсутні і правові підстави вважати, що такі умови договору суперечать Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

7.3. Якщо судами буде встановлено як і у даній справі, що іпотечним договором не встановлено необхідності отримання письмової згоди іпотекодавця при відступлені права вимоги, і якщо одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням, то відсутні правові підстави вважати, що мало місце порушення статті 24 Закону України "Про іпотеку" при укладенні спірного договору, яка була чинною у редакції станом на час укладення спірного договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки.

7.4. Якщо положення чинного законодавства не містять обмежень щодо можливості відступлення частини права вимоги за основним зобов`язанням, та якщо судами буде встановлено, що одночасно із відступленням прав за іпотечним договором здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням чи його частини, та не буде встановлено, що за наслідками укладення таких правочинів збільшився обсяг відповідальності іпотекодавця, відсутні правові підстави вважати, що такими правочинами порушено особисті немайнові або майнові права чи інтереси останнього.

8. Висновки Верховного Суду

8.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

8.2. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

8.3. Оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанції таким вимогам закону відповідають.

8.4. Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності судових рішень, а доводи відзиву відповідача-1 на касаційну скаргу, з урахуванням наведеного, узгоджуються із висновками судів попередніх інстанцій.

8.5. За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційної скарги немає.

8.6. Наведеним у сукупності спростовується позиція позивача щодо неправомірності прийнятих у справі судових рішень.

9. Розподіл судових витрат

9.1. Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини першої пункту 4 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд касаційної скарги у справі належить покласти на позивача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2019 у справі Господарського суду міста Києва № 910/974/18, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов

Джерело: ЄДРСР 83457904
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку