ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 913/106/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пєскова В.Г.,

суддів: Катеринчук Л.Й., Погребняка В.Я.,

за участю помічника судді - секретаря судового засідання - Любимової І.І.;

за участю представників:

Фермерського господарства «Моноліт-Агро» - Тарасова Д.С.,

керуючий санацією Приватного акціонерного товариства «Міловський завод рафінованої олії «Стрілецький степ» арбітражний керуючий Кандаурова А.П. прийняла участь у судовому засіданні особисто, а також через представника - адвоката Човганюк Б.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу керуючого санацією Приватного акціонерного товариства «Міловський завод рафінованої олії «Стрілецький степ» арбітражного керуючого Кандаурової А.П.

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.02.2019

у складі колегії суддів: Білоусова Я.О. (головуючий), Фоміна В.О., Шевель О.В.

та на рішення Господарського суду Луганської області від 31.10.2018

у складі судді Корнієнко В.В.

у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Міловський завод рафінованої олії «Стрілецький степ»

до Фермерського господарства «Моноліт-Агро»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Біловодський елеватор»

про витребування майна із чужого незаконного володіння.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Хронологія подій та опис обставин, встановлених судами

1. 09.04.2011 між Закритим акціонерним товариством «Міловський завод рафінованої олії «Стрілецький степ» (далі - ЗАТ «МЗРО «Стрілецький степ», продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Біловодський елеватор» (далі - ТОВ «Біловодський елеватор», покупець) укладено договір купівлі-продажу, згідно з яким, продавець передає нежиле приміщення, приміщення ЗАТ «МЗРО «Стрілецький степ» (зазначене у п. 2 цього договору) у власність покупця, а покупець приймає у власність нежиле приміщення, приміщення ЗАТ «МЗРО «Стрілецький степ» і сплачує за нього продавцеві встановлену цим договором грошову суму.

Відповідно до пункту 2 договору предметом цього договору є нежиле приміщення, приміщення ЗАТ «МЗРО «Стрілецький степ», що розташоване за адресою: Україна , Луганська область, Біловодський район, селище міського типу Біловодськ, вул. Гуньяна, буд. 51а , загальною площею 3 241, 9 кв.м, яке включає в себе:

- «А-2» - пункт КПП (диспетчерська) цегляний, загальною площею 338, 4 кв.м;

- «Б» - будинок на нафтоскладі цегляний, загальною площею 22, 5 кв.м;

- «Г» - автогараж із шлакоблоку та цегли, загальною площею 541, 4 кв.м;

- «В, Н» - навіс для гаража із стінових панелей, загальною площею 2 059, 7 кв.м;

- «М» - пункт ТО мийка із стінових панелей, загальною площею 279, 9 кв.м;

- № 1, 2, 3 - огорожа металева, залізобетонна.

Пунктом 5 договору встановлено, що продаж нежитлового приміщення за домовленістю сторін вчиняється за ціною 1 177 902, 58 грн, з урахуванням ПДВ. Відповідно до пункту 5.1. договору за даними Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 29470882, виданого КП Біловодське БТІ 29.03.2011, загальна вартість відчужуваного приміщення, яка співпадає з балансовою вартістю, становить 981 585, 48 грн. Згідно з висновком про вартість майна від 08.04.2011, проведеним суб`єктом оціночної діяльності ПП «Екорт» м. Луганськ, ринкова вартість нежитлового приміщення становить 892 922 грн без урахування ПДВ (п. 5.2. договору).

Вказаний договір підписано:

- від продавця - ЗАТ «МЗРО «Стрілецький степ» - його генеральним директором ОСОБА_1 , який діяв на підставі статуту та протоколу засідання Наглядової ради ЗАТ «МЗРО «Стрілецький степ» від 01.04.2011 № 3/2011;

- від покупця - ТОВ «Біловодський елеватор» - його директором ОСОБА_2 , який діяв на підставі статуту та протоколу Зборів учасників ТОВ «Біловодський елеватор» від 01.04.2011 № 5.

2. Договір посвідчено приватним нотаріусом Міловського районного нотаріального округу Луганської області Нєдовєсовою Н.М., зареєстровано в реєстрі 09.04.2011 за № 239.

3. 12.05.2011 право власності на зазначене нежитлове приміщення було зареєстроване за ТОВ «Біловодський елеватор», реєстраційний номер об`єкту нерухомості в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 2948818, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав.

4. 22.11.2011 ухвалою Господарського суду Луганської області за заявою СТОВ «АВІС» порушено справу № 21/89б/2011 про банкрутство ЗАТ «МЗРО «Стрілецький степ».

5. 23.12.2015 між ТОВ «Біловодський елеватор», продавцем, та Фермерським господарством «Моноліт-Агро» (далі - ФГ «Моноліт-Агро»), покупцем, укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, згідно з яким продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає у власність нерухоме майно - нежитлове приміщення загальною площею 3 241, 9 кв.м, що складається з: «А-2» - пункт КПП (диспетчерська) цегляний, загальною площею 338, 4 кв.м; «Б» - будинок на нафтоскладі цегляний, загальною площею 22, 5 кв.м; «Г» - автогараж із шлакоблоку та цегли, загальною площею 541, 4 кв.м; «В, Н» - навіс для гаража із стінових панелей, загальною площею 2 059, 7 кв.м; «М» - пункт ТО мийка із стінових панелей, загальною площею 279, 9 кв.м; № 1, 2, 3 - огорожа металева, залізобетонна, та яке розташоване за адресою: Україна, Луганська область, Біловодський район, селище міського типу Біловодськ, вул. Гуньяна, буд. 51а .

У п. 1.2. договору зазначено, що нерухоме майно належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Міловського районного нотаріального округу Луганської області Нєдовєсовою Н.М. 09.04.2011 за реєстровим № 239 на бланках ВРІ № 194783, ВРІ № 194796. Реєстрація права власності в Державному реєстрі прав на нерухоме майно здійснена державним реєстратором - приватним нотаріусом Міловського районного нотаріального округу Луганської області Нєдовєсовою Н.М. 30.05.2013, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 71363344000.

Пунктом 2.1. договору встановлено, що продаж нежитлового приміщення здійснюється за 973 213, 28 грн з урахуванням ПДВ, які повністю перераховані покупцем в день підписання цього договору. Відповідно до п. 2.2. договору згідно із Звітом про оцінку майна, виданого суб`єктом оціночної діяльності - ФОП Ковба Є.О. , вартість нерухомого майна становить 788 000 грн. Балансова вартість нерухомого майна станом на 01.12.2015 становить 543 205, 42 грн.

6. Договір посвідчено приватним нотаріусом Біловодського районного нотаріального округу Луганської області Доброскоковою А.М., зареєстровано в реєстрі 23.12.2015 за № 1449.

7. 23.12.2015 право власності на зазначене нежитлове приміщення було зареєстроване за ФГ «Моноліт-Агро», реєстраційний номер об`єкта нерухомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 71363344000, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23.12.2015 № 50611525.

8. 13.04.2016 ухвалою Господарського суду Луганської області у справі № 21/89б/2011 про банкрутство введено процедуру санації боржника - Приватного акціонерного товариства «Міловський завод рафінованої олії «Стрілецький степ» (ПрАТ «МЗРО «Стрілецький степ») та призначено керуючим санацією боржника арбітражного керуючого Кандаурову Анну Павлівну.

9. 13.01.2017 в межах справи про банкрутство № 21/89б/2011 керуючий санацією боржника Кандаурова А.П. звернулася до Господарського суду Луганської області з заявою від 29.12.2016 про визнання договорів недійсними в порядку пункту 11 статті 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», в якій просила суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу від 09.04.2011, укладений між ПрАТ «МЗРО «Стрілецький степ» та ТОВ «Біловодський елеватор» щодо будівлі комбікормового заводу, розташованого за адресою: Луганська область, смт. Біловодськ, вул. ім. Хорунжого, 1; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 09.04.2011, укладений між ПрАТ «Міловський завод рафінованої олії «Стрілецький степ» та ТОВ «Біловодський елеватор» щодо нежитлового приміщення, розташованого за адресою: Луганська область, смт. Біловодськ, вул. Гуньяна, 51а .

10. 07.06.2017 ухвалою Господарського суду Луганської області у справі № 21/89б/2011 у задоволенні заяви керуючого санацією Кандаурової А.П. про визнання недійсними договорів відмовлено повністю.

11. 13.12.2017 постановою Донецького апеляційного господарського суду у справі № 21/89б/2011, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 18.06.2018, ухвалу Господарського суду Луганської області від 07.06.2017 скасовано, визнано недійсними договори купівлі-продажу від 09.04.2011, в тому числі договір щодо продажу нежитлового приміщення, розташованого за адресою: Луганська область, смт. Біловодськ, вул. Гуньяна, 51а , та зобов`язано ТОВ «Біловодський елеватор» повернути ПрАТ «Міловський завод рафінованої олії «Стрілецький степ» вказане нежитлове приміщення.

При цьому суди зазначили, що продаж активів боржника за оскарженими договорами купівлі-продажу від 09.04.2011 за значно заниженою вартістю, яка здійснена із заінтересованими особами, свідчить про виведення вагомих активів на шкоду інтересів самого боржника та його кредиторів.

Обґрунтування позову

12. У березні 2018 року ПрАТ «МЗРО «Стрілецький степ» звернулось до Господарського суду Луганської області з позовом про витребування з незаконного володіння у ФГ «Моноліт-Агро» нежитлового приміщення, розташованого за адресою: Луганська область, смт. Біловодськ, вул. Гуньяна, 51а.

13. 07.09.2019 позивачем подано до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій деталізовано майно, яке підлягає витребуванню у відповідача з незаконного володіння, а саме, нежитлове приміщення загальною площею 3 241, 9 кв.м, що розташоване за адресою: Луганська область, смт Біловодськ, вул. Гуньяна, буд. 51-А , яке включає в себе:

- «А-2» - пункт КПП (диспетчерська) цегляний, загальною площею 338, 4 кв.м;

- «Б» - будинок на нафтоскладі цегляний, загальною площею 22, 5 кв.м;

- «Г» - автогараж із шлакоблоку та цегли, загальною площею 541, 4 кв.м;

- «В, Н» - навіс для гаража із стінових панелей, загальною площею 2 059, 7 кв.м;

- «М» - пункт ТО мийка із стінових панелей, загальною площею 279, 9 кв.м;

- № 1, 2, 3 - огорожа металева, залізобетонна.

14. Позов обґрунтований тим, що під час здійснення процедури санації керуючим санацією було отримано інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного Реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо боржника, з яких стало відомо про вибуття з власності боржника значного обсягу нерухомого майна внаслідок укладення за півроку до порушення справи про банкрутство низки договорів, які суттєво погіршили фінансовий стан боржника, в тому числі договору купівлі-продажу від 09.04.2011, який укладено між боржником та ТОВ «Біловодський елеватор» та в подальшому визнано недійсним у справі № 21/89б/2011. Вказував позивач, що з огляду на те, що відчуження приміщення було не тільки неприбутковим, а й збитковим для боржника, а дії директора боржника явно суперечили інтересам та меті діяльності боржника, волевиявлення боржника не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, а отже, з урахуванням того, що приміщення вибуло із володіння боржника поза його волею, таке приміщення підлягає витребуванню у відповідача.

Позивачем зазначалося, що 07.10.2016 Міловським районним ВДВС ГТ УЮ у Луганській області була видана постанова про накладення арешту на все нерухоме майно ТОВ «Біловодський елеватор», а станом на 21.03.2017 реєстрація права власності відповідача на приміщення ЗАТ «МЗРО «Стрілецький степ» ще не відбулась, то отже, з огляду на статтю 210 ЦК України, право власності на майно належало ТОВ «Біловодський елеватор» та майно пербувало під арештом; всупереч постанові про накладення арешту на все нерухоме майно ТОВ «Біловодський елеватор» та положенням законодавства в період з 21.03.2017 по 22.01.2018 приватним нотаріусом Доброскоковою А.М. право власності на приміщення ЗАТ «МЗРО «Стрілецький степ» було зареєстроване за відповідачем.

Також вказувалося, що орендарем земельної ділянки, на якій розташоване приміщення ЗАТ «МЗРО «Стрілецький степ», з 07.04.2015 і по даний час залишається ТОВ «Біловодський елеватор». Інформація про державну реєстрацію іншого речового права на земельну ділянку відсутня. Таким чином, після укладення договору між ТОВ «Біловодський елеватор» та відповідачем, останній не зареєстрував за собою право власності на приміщення ЗАТ «МЗРО «Стрілецький степ» та не здійснив жодних дій для користування приміщенням ЗАТ «МЗРО «Стрілецький степ» (як-от переукладення договору оренди на земельну ділянку, на якій розташоване приміщення ЗАТ «МЗРО «Стрілецький степ»). Отже, залучення відповідача до укладення договору на відчуження приміщення ЗАТ «МЗРО «Стрілецький степ» було формальним та відбувалось з метою позбавлення боржника майна, що означає, що відповідач є недобросовісним набувачем зазначеного приміщення.

Розгляд справи судами

15. 31.10.2018 рішенням Господарського суду Луганської області у задоволенні позову відмовлено.

16. 04.02.2019 постановою Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Міловський завод рафінованої олії «Стрілецький степ» залишено без задоволення; рішення Господарського суду Луганської області від 31.10.2018 залишено без змін.

17. Суди виходили з того, що відповідач, купуючи спірний об`єкт нерухомості за договором купівлі-продажу від 23.12.2015, не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження цього майна, так як на момент вчинення правочину з набуття майна (договору купівлі-продажу від 23.12.2015) право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване за відчужувачем (ТОВ «Біловодський елеватор»), і в цьому реєстрі не було запису про судовий спір відносно цього майна (обтяження). Договір купівлі-продажу від 09.04.2011, на підставі якого ТОВ «Біловодський елеватор» придбав у власність спірне майно, на той час був дійсним та не оспорювався (заява про його недійсність була подана до суду 13.01.2017, договір визнаний судом недійсним 13.12.2017). За придбане майно відповідачем перераховано продавцю 973 213, 28 грн та сплачено 9 732,13 грн обов`язкового збору до Пенсійного фонду України; виготовлено технічний паспорт на спірне приміщення, відповідач у 2016-2018 роках сплачував орендну плату за землю та 02.01.2018 уклав договір оренди землі з Біловодською селищною радою. Таким чином, відповідач правомірно, на законних підставах, заволодів спірним майном, а тому доводи позивача, що відповідач є недобросовісним набувачем, суди визнали необґрунтованими.

Також, суди вказали, що доводи позивача про вибуття спірного майна з володіння власника поза його волею, а саме в результаті зловмисної домовленості представника власника майна генерального директора ОСОБА_1 з іншою стороною, не знайшли свого підтвердження належними доказами, оскільки ОСОБА_1 діяв на підставі повноважень, делегованих йому Наглядовою радою товариства.

Суди зазначили, що твердження позивача про те, що станом на 21.03.2017 реєстрація права власності ФГ «Моноліт-Агро» на приміщення ЗАТ «МЗРО «Стрілецький степ» ще не відбулась, а була проведена в період з 21.03.2017 по 22.01.2018, є помилковими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Крім того, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, з посиланням на статтю 51 ГПК України, зазначив, що обставини справи, встановлені постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі № 21/89б/2011, не мають юридичних наслідків при розгляді даної справи № 913/106/18, оскільки до розгляду справи № 21/89б/2011 ФГ «Моноліт-Агро» залучено не було.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

18. 22.02.2019 керуючим санацією ПрАТ «МЗРО «Стрілецький степ» арбітражним керуючим Кандауровою А.П. подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.02.2019 та рішення Господарського суду Луганської області від 31.10.2018 у справі № 913/106/18, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

19. Зокрема, скаржник вважає, що судами в порушення положень статті 75 ГПК України безпідставно не прийнято як преюдиційні факти, обставини, встановлені у справі № 21/89б/2011, а також безпідставно зроблено посилання на норму статті 51 ГПК України.

У скарзі зазначено, що суди не надали належної правової оцінки наявним у справі доказам, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, чим допустили порушення норм процесуального права при розгляді справи та проігнорували посилання позивача, що спірне майно вибуло з володіння поза його волею, відчужене за заниженою вартістю, а відповідач є недобросовісним набувачем.

Б. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу

20. 16.04.2019 на адресу Верховного Суду від ФГ «Моноліт-Агро» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому з посиланням на обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій наведено прохання залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи

і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

А. Щодо суті касаційної скарги

21. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

22. Як судами було встановлено, договір купівлі-продажу від 09.04.2011, за яким майно вибуло з власності позивача, було визнано судами недійсним у межах справи про банкрутство № 21/89б/2011.

При цьому, справу № 21/89б/2011 про банкрутство ЗАТ «МЗРО «Стрілецький степ» порушено 22.11.2011 ухвалою Господарського суду Луганської області.

Тобто, на момент укладення договору купівлі-продажу від 23.12.2015, за яким майно набуте було відповідачем, останній з огляду на відкритість та доступність інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень (http://reyestr.court.gov.ua) міг дізнатися про перебування ЗАТ «МЗРО «Стрілецький степ» в процедурах банкрутства та відповідні ризики щодо набуття майна, яке вибуло з власності особи, щодо якої через короткий час після такого вибуття майна порушено провадження у справі про банкрутство.

23. Саме встановлення факту незаконності вибуття майна з власності ЗАТ «МЗРО «Стрілецький степ», подальше відчуження цього майна іншій особі зумовили подачу відповідного віндикаційного позову у цій справі, що має спеціальну мету - повернення майна боржника та захист інтересів кредиторів у справі про банкрутство.

24. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи позивачеві у позові зазначили, що, вступаючи у договірні стосунки з ТОВ «Біловодський елеватор», уповноважений орган позивача - генеральний директор ОСОБА_1 - діяв на виконання Рішення Наглядової ради ЗАТ «МЗРО «Стрілецький степ» від 01.04.2011 (протокол №3/2011), що визначає волю продавця на укладення відповідного договору купівлі-продажу.

Водночас було вказано, що постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі № 21/89б/2011 встановлено, що укладені боржником договори купівлі-продажу, в тому числі договір від 09.04.2011, було визнано недійсним, у зв`язку з невідповідністю вимогам частини одинадцятої статті 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» про банкрутство в редакції від 01.01.2011 (так як договір був укладений боржником із заінтересованими особами і в результаті чого кредиторам завдані збитки), що є окремою спеціальною підставою для визнання договору недійсним. При цьому у силу статті 51 ГПК України обставини справи, встановлені постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі № 21/89б/2011, не мають юридичних наслідків при розгляді даної справи, оскільки відповідач не брав участі у розгляді справи № 21/89б/2011.

За таких обставин, з додатковим посиланням на норму Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про наявність у відповідача статусу добросовісного відповідача та відмовили у позові.

25. На переконання колегії суддів, такий висновок є передчасним з огляду на таке.

26. Згідно з статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

27. Статтями 319, 321, 658 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові.

28. За приписами статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо, відповідно до статті 388 цього Кодексу, майно не може бути витребуване у нього.

29. У відповідності зі статтями 12, 15, 16, 20 ЦК України особа здійснює свої цивільні права, в тому числі право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права, на власний розсуд. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

30. Цивільний кодекс України передбачає, зокрема, такий самостійний спосіб захисту права власності та інших речових прав, як витребування майна із чужого незаконного володіння - віндикацію (стаття 388 ЦК України), у тому числі й від добросовісного набувача.

31. Положення статті 387 ЦК України передбачають право власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

32. Віндикацією є речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

33. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

34. В ході розгляду віндикаційного позову позивач має підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. На підтвердження наявності у позивача суб`єктивного права на витребуване майно, позивач повинен надати суду відповідні докази.

35. Частиною першою статті 388 ЦК України встановлено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

36. Особливістю цієї справи є встановлення судом балансу інтересів боржника, кредиторів у справі про банкрутство та набувача майна, а також визначення долі спірного майна.

37. Тож основними питаннями, що їх слід було розв`язати у межах нинішньої справи, є такі: 1) питання вибуття спірного майна від позивача за його волею/поза його волею; 2) питання впливу на цю справу обставин, встановлених постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі № 21/89б/2011 за відсутності участі відповідача у розгляді справи № 21/89б/2011 не лише у розрізі інституту захисту речових прав та Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а й через призму дотримання принципів справедливого правосуддя як частини міжнародних зобов`язань України згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 6 Конвенції, статті 51, 75 ГПК України), а також з огляду на мету провадження у справі про банкрутство ЗАТ (ПрАТ) «МЗРО «Стрілецький степ»; 3) питання добросовісності відповідача у розрізі можливої обізнаності щодо фактів незаконного вибуття спірного майна з володіння позивача (стаття 388 ЦК України).

38. Останнє питання пов`язане, у свою чергу, з особливостями статусу позивача як особи, яка, уклавши 09.04.2011 з ТОВ «Біловодський елеватор» договір купівлі-продажу майна, фактично була поставлена на межу неплатоспроможності, про що свідчать подальші події, а саме порушення 22.11.2011 ухвалою Господарського суду Луганської області за заявою СТОВ «АВІС» справи № 21/89б/2011 про банкрутство.

39. Так суди першої та апеляційної інстанцій вказали, що постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі № 21/89б/2011 було встановлено, що укладені боржником договори купівлі-продажу, в тому числі договір від 09.04.2011 було визнано недійсним, у зв`язку з невідповідністю вимогам частини одинадцятої статті 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» про банкрутство в редакції від 01.01.2011 (так як договір був укладений боржником із заінтересованими особами і в результаті чого кредиторам завдані збитки), що є окремою спеціальною підставою для визнання договору недійсним.

40. Вирішуючи питання застосування статті 51 ГПК України у даному випадку, судова колегія виходить з наступного.

41. Подаючи позов щодо витребування майна у порядку статті 388 ЦК України на підставі судового рішення про визнання недійсним першого правочину щодо відчуження позивачем спірного майна, позивач (у разі неучасті набувача майна у розгляді справи про визнання недійсним першого правочину щодо відчуження спірного майна) має право доводити відповідними доказами обставини, що свідчать про недобросовісність набувача або які надають право власнику витребувати майно від добросовісного набувача. У свою чергу, відповідач має право надати всі заперечення позивачеві щодо своєї добросовісності чи інших поданих позивачем доказів на підтвердження права витребовувати майно від добросовісного набувача.

42. Судова колегія відзначає, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося питання добросовісності відповідача у розрізі можливої обізнаності щодо фактів незаконного вибуття спірного майна з володіння позивача.

43. У статті 388 ЦК України законодавець, зазначаючи про волю власника або особи, якій він передав майно у володіння, мав на увазі законність такої волі, спрямованої на настання корисного для цих осіб результату. Водночас, у цій справі така воля була спрямована на виведення активів з підприємства, що в подальшому мало наслідком порушення провадження у справі про його банкрутство. Тому пов`язувати волю з наявністю лише рішення Наглядової ради боржника, яким надано право Генеральному директору товариства ОСОБА_1 укладати угоди щодо відчуження майна, на переконання колегії суддів, є формальним підходом до вирішення спору.

44. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, приймаючи рішення у цій справі, суди попередніх інстанцій надали неналежну оцінку доводам позивача щодо добросовісності відповідача та стосовно відсутності волі власника на вибуття майна з його володіння та не в повному обсязі встановили обставини справи. Отже, спір вирішено при недостатньому дослідженні фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, та ненаданні наведеним вище доводам позивача відповідної правової оцінки, що є порушенням вимог процесуального законодавства, зокрема, статей 86, 238 ГПК України.

Це зумовлює скасування оскаржених судових рішень та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

45. Із цього приводу колегія суддів вважає за доцільне передати справу № 913/106/18 для розгляду до Господарського суду Луганської області у межах справи № 21/89б/2011 про банкрутство ПрАТ «Міловський завод рафінованої олії «Стрілецький степ» у зв`язку з наступним.

46. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

47. Таким чином, кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

48. Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України Законом від 17.07.1997 № 475/97-ВР.

49. У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначено, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

50. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість є однією з основних засад права та вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

51. Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах».

52. Предметом розгляду у цій справі є позов ПрАТ «МЗРО «Стрілецький степ» в особі арбітражного керуючого (керуючого санацією) Кандаурової А.П. до Фермерського господарства «Моноліт-Агро» про витребування майна з чужого незаконного володіння.

53. Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

54. За статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

55. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

56. Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Змістом права власності є правомочності щодо права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

57. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

58. Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

59. Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

60. У даному випадку, справа № 21/89б/2011 про банкрутство ПрАТ «Міловський завод рафінованої олії «Стрілецький степ» була порушена на підставі заяви СТОВ «АВІС» ухвалою Господарського суду Луганської області від 22.11.2011 відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції Закону України від 14.05.1992 № 2343-12, до набрання чинності з 19.01.2013 змін, внесених Законом України від 22.12.2011 № 4212-VI).

61. В силу п. 1-1 Прикінцевих положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції від 22.12.2011 № 4212-VІ, який набрав чинності 19.01.2013, положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом (окрім положень, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство та ліквідаційну процедуру, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури).

62. Таким чином, до розгляду справи № 21/89б/2011 про банкрутство ПрАТ «Міловський завод рафінованої олії «Стрілецький степ» застосовуються положення Закону про банкрутство в редакції, що діяла до набрання чинності Законом від 22.12.2011 № 4212-VІ.

63. Колегія суддів відзначає, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.

64. Поряд з іншими принципами правового регулювання відносин неплатоспроможності (галузевих принципів), суттєве значення має й принцип судового нагляду у процедурах банкрутства.

65. Наведений вище принцип полягає у нагляді за дотриманням інтересів кредиторів стосовно збереження об`єктів конкурсної маси, а також інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових претензій кредиторів тощо.

66. Суд у справі про банкрутство повинен сам приймати рішення стосовно виду та інтенсивності нагляду з урахуванням процедури провадження, особи боржника та арбітражного керуючого, а також інших обставин справи.

67. Цей принцип та механізм його застосування відстежується у приписах Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції Закону від 14.05.1992 №2343-ХІІ), проте нормативне своє відтворення він набув в редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI (стаття 10).

68. На більш ефективну реалізацію вказаного принципу направлені й приписи процесуального Закону, зокрема статті 20, 30 ГПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІI).

69. Так, з 15.12.2017 набрав чинності Господарський процесуальний кодекс України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

70. Приписами пп. 9 п. 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України встановлено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

71. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп99 «У справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)», за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

72. Згідно з частиною першою статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

73. Пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

74. Тобто, в даному випадку, визначальними щодо правила юрисдикції мають саме норми процесуального закону, зокрема статті 20 ГПК України.

75. За умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів. Такий правовий висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 908/4057/14.

76. Розгляд цього спору щодо витребування майна боржника у добросовісного набувача або з чужого незаконного володіння в межах справи про банкрутство забезпечить реалізацію контролю суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, за діяльністю боржника та є ефективним засобом юридичного захисту прав як боржника, так і кредиторів. Така ж правова позиція наведена Верховним Судом у постанові від 16.04.2019 у справі № 44/459-б.

77. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

78. Колегія суддів зазначає, що позовне провадження та провадження у справі про банкрутство відрізняються процесуальними діями суду по встановленню істини у кожній зі справ, а договір купівлі-продажу нерухомого майна не можна співставляти з навмисним позбавленням активів боржника з метою зменшення ліквідаційної маси.

79. При цьому судова колегія акцентує увагу, що у ситуації, коли вирішення цього спору стосується, крім сторін спору, інтересів великого кола осіб (кредиторів боржника) та має прямим наслідком розгляд питання зміни розміру ліквідаційної маси боржника, то, на переконання судової колегії, крім принципу змагальності сторін суди повинні керуватися і принципом належного встановлення обставин справи (принципом об`єктивної істини), який вимагає перевірки відповідності стверджень або заперечень сторін їх дійсній наявності чи відсутності стосовно існуючих об`єктивно речей, фактів, ідей (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.09.2018 у справі № 910/9741/13, від 15.01.2019 у справі № Б24/081-12, від 26.03.2019 у справі № 910/1739/18, від 09.04.2019 у справі № 923/333/16 з розгляду касаційної скарги ліквідатора ТОВ «Медичний центр «Мед-СИТИ» арбітражного керуючого Дудкіна Р.А., від 16.04.2019 у справі № 918/111/15).

80. Враховуючи спрямованість Закону про банкрутство, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси в тому числі майна, яке безпідставно вибуло з права власності боржника, для забезпечення повного або часткового задоволення вимог кредиторів, зважаючи на обставини справи та ефективність засобу захисту при розгляді віндикаційного позову керуючого санацією саме в межах справи про банкрутство, а також беручи до уваги те, що до повноважень арбітражного керуючого (керуючого санацією) відноситься обов`язок здійснювати заходи щодо захисту майна боржника, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що позов керуючого санацією про витребування майна з чужого незаконного володіння у цій справі має розглядатись у межах справи про банкрутство ПрАТ «Міловський завод рафінованої олії «Стрілецький степ».

81. Колегія суддів відзначає, що при новому розгляді справи суду слід взяти до уваги та встановити таке.

82. Змістом поданого позову є вирішення питання належності цінного майна (нерухомості), яке, з урахуванням обставин справи, змінило декілька власників, вибувши з володіння боржника.

При цьому у межах даного позову слід вирішити питання співвідношення речового способу захисту, встановленого статтею 388 ЦК України, із правом на мирне володіння майном відповідачем (Перший протокол до Конвенції) та спеціальними підставами для визнання недійсним договору, укладеного з заінтересованими особами, встановленого частиною одинадцятою статті 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та наслідками визнання такого договору недійсним саме з підстав, встановлених цією нормою Закону.

Задля правильного вирішення цього спору у судовому рішенні слід описати всю хронологію вибуття спірного майна з володіння позивача у розрізі наявності реальної волі позивача на вибуття такого майна та отримання реального економічного ефекту від такого правочину; обставини набуття відповідачем спірного майна у розрізі можливості для нього перевірити його долю та обставини вибуття такого майна з володіння позивача; співставити мету провадження у справі про банкрутство у розрізі принципу наповнення ліквідаційної маси з правом відповідача на мирне володіння майном через призму Першого протоколу до Конвенції та права учасників справи на справедливий суд у розрізі надання сторонам спору можливості надати всі пояснення щодо суті спору, особливо відповідачеві з огляду на його неучасть при розгляді спору про визнання недійсним первісного договору купівлі-продажу.

Крім того, слід співставити дату набуття права власності відповідача на спірну нерухомість та дату порушення провадження у справі про банкрутство позивача у розрізі наявності ризиків і підстав для заявлення нинішнього позову та добросовісності відповідача у розрізі усвідомлення таких ризиків.

Подібне за змістом судове рішення буде відповідати стандартам справедливого правосуддя (стаття 6 Конвенції) з урахуванням визначеного позивачем предмету позову про витребування майна від відповідача.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

83. Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування оскаржених судових рішень та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції в межах справи № 21/89б/2011 про банкрутство ПрАТ «Міловський завод рафінованої олії «Стрілецький степ».

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати наведене, повно й об`єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності, надати оцінку доводам і запереченням усіх учасників справи та вирішити спір відповідно до вимог закону через призму встановлення судом балансу інтересів боржника, кредиторів у справі про банкрутство та набувача майна.

В. Висновки щодо застосування норми права

84. Суди попередніх інстанцій надали неналежну оцінку доводам позивача щодо добросовісності відповідача та стосовно відсутності волі власника на вибуття майна з його володіння та не в повному обсязі встановили обставини справи. Отже, спір вирішено при недостатньому дослідженні фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, та ненаданні наведеним вище доводам позивача відповідної правової оцінки, що є порушенням вимог процесуального законодавства, зокрема, статей 86, 238 ГПК України.

Г. Розподіл судових витрат

85. Виходячи з приписів статті 129 ГПК України, суд вирішує питання про розподіл судових витрат у разі, якщо справа вирішується по суті. У випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Таким чином, оскільки постановою Верховного Суду у цій справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, то в цьому випадку касаційним судом справа по суті не вирішувалась, а тому і відсутні підстави для розподілу судових витрат.

На підставі викладеного та керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 315 ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу керуючого санацією Приватного акціонерного товариства «Міловський завод рафінованої олії «Стрілецький степ» арбітражного керуючого Кандаурової Анни Павлівни задовольнити.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.02.2019 та рішення Господарського суду Луганської області від 31.10.2018 у справі № 913/106/18 скасувати, а справу № 913/106/18 передати на новий розгляд до Господарського суду Луганської області у межах справи № 21/89б/2011 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Міловський завод рафінованої олії «Стрілецький степ».

3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Г. Пєсков

Судді Л.Й. Катеринчук

В.Я. Погребняк