Постанова

Іменем України

01 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 755/8203/17

провадження № 61-11057св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Український інститут сталевих конструкцій імені В. М. Шимановського»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 січня 2019 року у складі судді Астахової О. О. та постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2019 року в складі колегії суддів: Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф., Рубан С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Український інститут сталевих конструкцій імені В. М. Шимановського» (далі - ТОВ «Український інститут сталевих конструкцій імені В. М. Шимановського») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що він з 26 червня 2002 року працював на посаді слюсаря зі складання металевих конструкцій 5 розряду Броварського заводу металоконструкцій ТОВ «Український інститут сталевих конструкцій імені В. М. Шимановського».

Позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської атомної електростанції (далі - ЧАЕС) 2 категорії, має ослаблений стан здоров`я, потребує частого лікування, переніс операції у Національному науковому центрі радіаційної медицини Національної академії медичних наук України. Останні лікування проходив з 04 по 23 листопада 2016 року, з 20 грудня 2016 року по 14 квітня 2017 року.

18 квітня 2017 року ОСОБА_1 вийшов на роботу та подав заяву про надання йому, як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС 2 категорії додаткової оплачуваної відпустки строком на 14 робочих (16 календарних) днів з 18 квітня 2017 року, яку він передав бухгалтеру заводу ОСОБА_2 для подальшої передачі керівництву.

27 квітня 2017 року позивач зі слів окремих працівників заводу дізнався про своє звільнення, тому невідкладно звернувся до керівництва заводу з даного приводу.

Бухгалтер ОСОБА_2 повідомила позивача про його звільнення з роботи з 24 квітня 2017 року та показала йому наказ про звільнення № 94 від 20 квітня 2017 року.

Письмове повідомлення відповідача про звільнення і грошовий розрахунок від 24 квітня 2017 року позивач отримав поштою на початку травня 2017 року.

Своє звільненні із займаної посади за власним бажанням згідно зі статтею 38 КЗпП України та наказ № 94 від 20 квітня 2017 року позивач вважає незаконним, оскільки заяву про звільнення з 24 квітня 2017 року, зареєстровану відповідачем 19 квітня 2017 року, він не подавав.

Таку заяву без зазначення дати його підпису і дати звільнення він підписав на вже надрукованим машинописно (комп`ютером) текстом аркуші, поданому йому працівником заводу ОСОБА_3 16 грудня 2016 року після психологічного тиску керівництва відповідача, вчиненого ним з метою його звільнення.

Позивач вважає, що його часте перебування на лікарняному спонукало відповідача на вчинення незаконних дій щодо його звільнення з роботи з будь-яких підстав. Директор заводу ОСОБА_4 неодноразово вимагав від нього написання заяви про звільнення.

Під психологічним тиском керівництва відповідача ним у грудні 2016 року був написаний лише рядок про його посаду на аркуші раніше підготовленої та надрукованої заяви про його звільнення за власним бажанням, без зазначення дати.

Відсутність бажання звільнятись з роботи доводить тим, що 28 квітня 2017 року він подав до канцелярії заводу заяву про відновлення його на роботі, однак відповіді від відповідача не отримав, як не отримав і трудової книжки.

Вважає своє звільнення з 24 квітня 2017 року незаконним, а тому за весь час вимушеного прогулу просить суд стягнути з відповідача середній заробіток з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати у сумі 3 320,00 грн, встановленої з 01 січня 2017 року.

У зв`язку з чим, просив поновити його на роботі на посаді слюсаря по складанню металевих конструкцій 5 розряду Броварського заводу металоконструкцій ТОВ «Український інститут сталевих конструкцій імені В. М. Шимановського» та стягнути з ТОВ «Український інститут сталевих конструкцій імені В. М. Шимановського» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 квітня 2017 року по дату поновлення на роботі.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 травня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_1 звільнений із займаної посади 24 квітня 2017 року на підставі особисто поданої ним 18 квітня 2018 року заяви про звільнення за власним бажанням з 24 квітня 2017 року. Належних та допустимих доказів на спростування зазначеного позивачем не надано. Інші позовні вимоги є похідними від вимоги про поновлення на роботі, відтак задоволенню не підлягають.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 755/8203/17 витребувано її з Дніпровського районного суду м. Києва.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У червня 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що відповідач примусив його підписати друкований шаблон заяви про розірвання трудового договору, у даній заяві не указана дата звільнення, вона не містить поважної причини звільнення. Крім того, суди не врахували, що працівник скористався своїм правом та подав заяву про відкликання заяви про звільнення проте вона була проігнорована відповідачем.

Узагальнені доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу

У липні 2019 року ТОВ «Український інститут сталевих конструкцій імені В. М. Шимановського» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просило касаційну скаргу відхилити, а оскаржені рішення залишити без змін. Указувало, що заява про звільнення містить дату, з якої позивач бажав припинити трудові відносини. Крім того, позивач не вчиняв дій, які б свідчили про дієвий намір поновлювати свої трудові відносини з відповідачем.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що наказом від 27 вересня 2010 року № 315-к ОСОБА_1 прийнято з 01 жовтня 2010 року на роботу на посаду слюсаря із складання металевих конструкцій 5 розряду Броварської експериментально-виробничої бази.

Броварський завод металоконструкції є філією ТОВ «Український інститут сталевих конструкцій ім. В.М. Шимановського».

18 квітня 2017 року ОСОБА_1 подано заяву про звільнення з роботи за власним бажанням з 24 квітня 2017 року.

Заява містить погодження директора від 18 квітня 2017 року звільнити позивача з 24 квітня 2017 року.

Згідно витягу із журналу вхідної кореспонденції, заява ОСОБА_1 про звільнення зареєстрована 19 квітня 2017 року за вхідним № 309.

Наказом ТОВ «Український інститут сталевих конструкцій імені В. М. Шимановського» № 94-к від 20 квітня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з 24 квітня 2017 року з посади слюсаря із складання металевих конструкцій за власним бажанням.

24 квітня 2017 року представниками відповідача було складено акти про неявку ОСОБА_1 до кадрового управління для отримання трудової книжки і до бухгалтерії для отримання кінцевого розрахунку зарплати при звільненні.

24 квітня 2017 року на адресу ОСОБА_1 відповідачем було направлено повідомлення про прибуття до кадрового управління для отримання трудової книжки у зв`язку зі звільненням 24 квітня 2017 року і до бухгалтерії для отримання кінцевого розрахунку у зв`язку зі звільненням.

27 квітня 2017 року ОСОБА_1 подав заяву про видачу депонованої заробітної плати у розмірі 1 819,03 грн.

27 квітня 2017 року ОСОБА_1 подав заяву, яка зареєстрована 28 квітня 2017 року, про відмову в отриманні трудової книжки.

27 квітня 2017 року комісією складено акт про відмову ОСОБА_1 від отримання трудової книжки.

28 квітня 2017 року ОСОБА_1 видано 1 819,03 грн депонованої заробітної плати.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої та другої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Установивши, що ОСОБА_1 18 квітня 2017 року подав заяву про звільнення за власним бажанням з 24 квітня 2017 року, заява містить погодження директора від 18 квітня 2017 року, а позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що заява про звільнення ним не подавалась, заява про відновлення на роботі від 28 квітня 2018 року зареєстрована відповідачем 12 травня 2017 року (після звільнення), суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки суди правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушили норми процесуального права.

Доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами справи і по суті зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення цих обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун

М. Є. Червинська