н.п. 2/415/1471/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2019 року

Лисичанський міський суд в особі головуючого судді Фастовця В.М., розглянувши у письмовому провадженні цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути заборгованість у сумі 13762,43 грн., мотивуючи порушенням відповідачем зобов`язань за кредитним договором б/н від 27.07.2016.

Відповідачем відзиву на позовну заяву не надано.

Відповідно до ст.81 ч.1 ЦПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на вимоги своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ч.1-3 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд….

Згідно з ч.ч.2, 4, 8 ст.83 ЦПК України:

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

З наведених норм чітко і недвозначно вбачається, що позивач зобов`язаний надавати усі наявні у нього докази вимог тільки разом із позовною заявою, а у разі відсутності такої можливості – подати відповідну заяву.

Справа відкрита у спрощеному позовному провадженні, про що, розпоряджаючись своїми процесуальними правами на власний розсуд, просив і сам позивач (а.с.5,37).

Окрім того, Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (справа DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Позивач у справі, що стосується його приватного інтересу, жодним чином не був позбавлений можливості представити свою справу шляхом надання усіх доказів під час звернення до суду та додаткових доказів невизнання заперечень відповідача проти позову, якби такі мали місце.

Виходячи з цього, суд розглядає справу на підставі наданих позивачем доказів та, дослідивши їх, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

У судовому засіданні встановлено, що 27.07.2016 відповідач підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку /а.с.7/.

Як вбачається з Анкети-заяви, в ній зазначені данні відповідача: місце проживання, телефон, розмір доходу. Проте в Анкеті-заяві відсутні будь-які посилання ні на бажаний розмір кредитного ліміту, ні на визначений сторонами розмір у вигляді банківської послуги.

Більш того, графа щодо бажаного розміру кредиту взагалі відсутня.

Тому суд вважає, що сторони не уклали між собою кредитний договір, а відсутність укладеного кредитного договору тягне відмову у задоволенні позову, підставою якого є невиконання чи неналежне виконання умов такого договору.

I.Позиція суду щодо мотивів визнання договору неукладеним

1.Розмір кредиту як істотна умова договору

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти….

З наведених норм чітко і недвозначно вбачається, що банк зобов`язаний надати позичальнику грошові кошти у певному розмірі, тобто погоджену сторонами суму, яка може дорівнювати хоч 01 копійці, але у будь-якому випадку повинна мати позитивне значення, бо не можна дати кредит в розмірі 0 грн. і нарахувати на нього відсотки за користування. Якщо сторони не домовилися про розмір кредиту, у кредитора не встановлюється обов`язок надати цю суму боржнику і право на повернення кредиту з відсотками, а у боржника не встановлюється право на отримання цього кредиту і обов`язок повернути його з відсотками.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

На підставі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Такими істотними умовами договору є: умови про предмет договору; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду…

Згідно ст.47 ч.1 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги…

Відповідно до ст.6 ч.1 абз.1, ч.1 абз.2 п.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання на підставі договору;

договір якщо інше не передбачено законом, повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

Таким чином, розмір кредиту як предмет договору, визначений як ст.1054 ЦК України так і ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» обов`язковою, а тому істотною умовою кредитного договору.

2.Форма досягнення згоди щодо істотної умови договору – розміру кредиту.

Згідно ст.202 ч.1, ч.2 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ст.1055 ч.1 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

На підставі ст.207 ч. 1, 2 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Таким чином, форма досягнення згоди між банком та фізичною особою закріплюється або на предметах фізичного світу – договір на папері, листи, телеграми, телетайп, або повинна бути підтверджена електронними доказами. В обох випадках така згода повинна бути скріплена підписами сторін договору.

3. Момент укладення договору

Ст.638 ч.1 ЦК України визначає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Тобто якщо сторони у письмовій формі не тільки не погодили, а навіть не визначили таку істотну умову кредитного договору як розмір кредиту, - він є неукладеним і не породжує правових наслідків.

II. Позиція суду щодо неприйняття інших законодавчих положень та обставин справи, в обґрунтування нібито укладення договору між сторонами.

1. «Договір є укладеним, бо відповідач підписав заяву на отримання кредиту і ознайомилася з Пам`яткою клієнта, Тарифами банку, Умовами та правилами надання банківських послуг, а всі ці документи разом складають договір між нами. На підставі ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості».

*Підписання заяви на видачу кредиту, ознайомлення з тарифами, умовами та всіх іншим, що складає договір за умови дотримання вимог законодавства про його укладення і дійсність, ніяк не спростовує очевидний факт відсутності погодження між сторонами по справі розміру кредиту (кредитного ліміту) в жодному з наданих позивачем документів.

Також, як безпосередньо випливає з ч.1 ст.627 ЦК України, свобода договору не є абсолютною, тому що при визначенні умов договору сторони повинні враховувати вимоги ЦК України та інші акти цивільного законодавства.

Визнання договору укладеним при досягненні згоди за всіма його істотними умовами і віднесення розміру кредиту до обов`язкової (істотної) умови є імперативним положенням законодавства і не може бути проігноровано навіть якщо сторони зазначили в договорі, що він є укладеним з моменту його підписання.

Довільне тлумачення свободи договору є неприпустимим, бо ніщо тоді не заважає за такою логікою підписати договір купівлі-продажу нерухомості, в якому сторони, «керуючись свободою договору», не вкажуть вартість цієї нерухомості або зазначать - «за домовленістю сторін».

2. «Відповідач не оспорював укладення чи неукладення кредитного договору і не просив визнати його недійсним».

*Сталою судовою практикою є неможливість визнати договір неукладеним, бо за неукладеності договору відсутній і предмет спору. Не існує і такого засобу захисту порушених прав, як визнання договору неукладеним. У таких випадках суд, встановивши що договір є неукладеним, а значить передбачені ним права та обов`язки сторін не виникли (не встановлені), відмовляє у задоволенні позову, якщо його підставою було невиконання чи неналежне виконання умов такого договору.

Що стосується презумпції правомірності договору та відсутності позову про визнання його недійсним, то така презумпція може бути тільки у укладеного договору. Визнати неукладений договір недійсним неможливо.

3. «Користування кредитними коштами відповідачем означає згоду з Тарифами банку, Умовами та правилами надання банківських послуг».

*Згода з тарифами та правилами не означає укладення договору, бо ні тарифи, ні правила не містять такої істотної умови як розмір кредиту. Саме по собі користування грошовими коштами не є доказом укладення договору, бо на підставі ч.2 ст.205 ЦК України конклюдентні дії підтверджують вчинення правочину тільки у тому разі, коли для нього (правочину) не встановлена обов`язкова письмова форма.

Згідно ст.208 ч.1 п.2 і п.4 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: правочини між фізичною та юридичною особою…; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Відповідно до ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Тобто для кредитного договору встановлена обов`язкова письмова форма, і положення ч.2 ст.205 ЦК України на спірні правовідносини не поширюються.

4.«Умови та Правила надання банківських послуг передбачають право банку на односторонню зміну розміру кредитного ліміту».

*Для того щоб змінити первісний розмір кредитного ліміту, його спочатку треба узгодити. Досягнення такої згоди між сторонами у справі на момент підписання Анкети-заяви судом не встановлено.

Окрім того, суду взагалі не надані докази встановлення чи зміни будь-якого кредитного ліміту.

III. Інші мотиви, за яких суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Надання кредитних коштів позивачем саме відповідачу, а не користування ними іншою особою, не доведено.

В анкеті-заяві взагалі відсутня така графа як «отримання кредитної (платіжної) картки», в якій би був підпис відповідача про таке отримання.

Доказів внесення відомостей щодо умов кредитування відповідача та всіх здійснених фінансових операцій до програмного комплексу позивача згідно п.3.4 та їх систематизація в регістрах синтетичного та аналітичного обліку на паперових носіях або в електронній формі згідно п.5.1 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою правління Національного банку України № 254 від 18.06.2003 р., не надано.

Виписка руху коштів по рахунку суду теж не надана.

Наданий до позову розрахунок заборгованості не може бути доказом видачі відповідачу грошових коштів і користування ними, бо повинен базуватися саме на первинних документах, а їх існування позивачем не доведено.

Суд повторно наголошує, що всі ці докази, якби вони існували, знаходилися б у володінні позивача, будь-які перешкоди для їх надання разом із позовом або до винесення рішення по справі відсутні.

Більш того, факт надання кредитних коштів входить до обставин, що підлягають доказуванню у справах цієї категорії, що ще раз окрім загальних вимог зобов`язувало позивача до надання таких доказів одразу з позовом.

Суд наголошує і на тому, що жодна норма ЦПК України навіть не натякає на те, що відповідач навіть за неявки до суду чи ненадання заперечень проти позову позбавлений передбаченого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на, передусім, безсторонній суд. Суд, який не буде використовувати свої дискреційні повноваження в інтересах однієї із сторін спору. Тим більш, коли такою стороною є банк з цілим штатом юридичного персоналу, який повинен знати діюче цивільно-процесуальне законодавство, тобто знати процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій тощо. Стороною, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, а тому відповідно до ст.42 ч.1 ГК України несе усі ризики своєї діяльності, у т.ч. і внаслідок неналежного виконання службових обов`язків власним персоналом під час підготовки позовів до суду.

І наприкінці суд зазначає, що навіть встановлення судом порушення права позивача не звільняє його від обов`язку довести належними та допустимими доказами пов`язані з таким порушенням позовні вимоги, а суд - обов`язку приймати рішення про захист порушеного права тільки за наявності таких доказів. Бо у відповідача, навіть якщо він не з`явився до суду чи не надав заперечень проти позову, також є право не нести обов`язок (відповідальність) за недоведеними вимогами.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 212-215 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позов акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д до ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 про стягнення заборгованості залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Луганського апеляційного суду через Лисичанський міський суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 30-ти днів з дня його складення у повному обсязі.

Суддя :