ПОСТАНОВА

Іменем України

31 липня 2019 року

Київ

справа №818/1378/16

провадження №К/9901/22974/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Бевзенка В.М., Данилевич Н.А.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Сумської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року, прийняту у складі головуючого судді: Осіпової О.О. та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року, прийняту у складі колегії суддів Мінаєвої О.М. (головуючий), Макаренко Я.М., Шевцової Н.В.

І. Суть спору

1. У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до прокуратури Сумської області, в якому просив:

1.1. визнати протиправними дії відповідача при розгляді його скарги № 281 такими, що порушують право на розгляд звернення та отримання обґрунтованої відповіді;

1.2. зобов`язати відповідача повторно розглянути його скаргу № 281 у відповідності до Закону України «Про звернення громадян».

2. В обґрунтування позову зазначає, що звернувся до прокуратури Сумської області зі скаргою від 03 жовтня 2016 року, проте скарга не була розглянута, а в порушення статті 7 Закону України «Про звернення громадян» направлена відповідачем до Роменської міської прокуратури для розгляду. Вважає дії прокуратури Сумської області протиправними, такими, що порушили його право на розгляд звернення та отримання відповіді. У зв`язку з чим, просить суд визнати дії прокуратури Сумської області протиправними та зобов`язати відповідача розглянути його скаргу.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. 03 жовтня 2016року позивач звернувся зі скаргою №281 до прокуратури Сумської області, в якій просив:

3.1. провести службове розслідування по факту переадресації обласною прокуратурою його скарги №217 від 15 липня 2016 року до Роменської місцевої прокуратури та не надання останньою, вдруге, необхідної йому інформації;

3.2. вчинити дії, за яких притягнути працівників Роменської місцевої прокуратури, винних у порушенні його конституційних прав на інформацію, до дисциплінарної та адміністративної відповідальності за відмову у наданні інформації, порушенні ст. ст.: 32, 34, 40 Конституції України, Законом України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації».

3.3. Забезпечити надання наступної інформації:

3.3.1. Чи проводила Лебединська міліція чи прокуратура у 2012 - 2014 роках в помешканні ОСОБА_2 в с. Будилка несанкціонований (безпідставно та незаконно санкціонований) обшук, шукали зброю.

3.3.2. Чому після проведення незаконного обшуку, правоохоронні органи не повідомили громадянину ОСОБА_2 про його право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої цими діями.

3.3.3. Чи був причетний до цього випадку Будильський сільський голова ОСОБА_3 , який ніби то «залагодив» цю справу, впросив ОСОБА_2 забути про цей випадок та не поширювати інформацію.

3.3.4. Чому працівники міліції чи прокуратури, які вчинили незаконний обшук залишаються непокараними, а протиправний вчинок приховується.

3.3.5. Детальніше поінформувати про зазначений випадок та назвати прізвища і звання осіб, які проводили обшук, а також особу, яка санкціонувала цей обшук.

3.3.6. Поінформувати про законність зазначеного обшуку, законність санкції на обшук, чи виправдались його результати та чому ОСОБА_2 не компенсована моральна або матеріальна шкода.

4. Прокуратура Сумської області листом від 04 жовтня 2016року направила керівнику Роменської місцевої прокуратури Кузченку В. М. для розгляду звернення ОСОБА_1 щодо стану досудового розслідування у кримінальному провадженні та з інших питань.

5. Роменською місцевою прокуратурою листом від 21 жовтня 2016року №94-1006/16 скарга позивача, у зв`язку з помилковим направленням на адресу Роменської місцевої прокуратури, була повернута до прокуратури Сумської області.

6. Під час розгляду справи в суді першої інстанції, прокуратура Сумської області направила на адресу ОСОБА_1 листа від 01 листопада 2016 року №04/2/2-688-16, за результатом розгляду його скарги.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

7. Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року адміністративний позов задоволено частково.

7.1. Визнано протиправними дії прокуратури Сумської області щодо направлення скарги ОСОБА_1 від 03 жовтня 2016 року №281 керівнику Роменської місцевої прокуратури Кузченку В.М. для подальшого розгляду. Зобов`язано прокуратуру Сумської області, в межах своїх повноважень, вчинити дії щодо належного розгляду скарги ОСОБА_1 від 03 жовтня 2016 року №281та надати обґрунтовані відповіді на питання, поставлені в пунктах 1, 2, 3.3, 3.5 (в частині названня прізвищ і звання осіб, які проводили обшук, а також особи, яка санкціонувала цей обшук). В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань прокуратури Сумської області на користь позивача: компенсацію за відрив від звичайних занять в сумі 69грн.,32коп., та витрати за проїзд до суду, в сумі 29 грн.,15коп.

8. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, виходив з того, що прокуратура Сумської області, в порушення норм діючого законодавства, спрямувала скаргу позивача до Роменської місцевої прокуратури для розгляду, хоча така скарга була адресована прокуратурі Сумської області і підлягала розгляду по суті, саме прокуратурою Сумської області.

8.1. Також суду першої інстанції дійшов висновку, що прокуратурою Сумської області не в повному обсязі надано відповіді на питання, поставлені позивачем у скарзі в пунктах 1, 2, 3.3, 3.5 (в частині називання прізвищ і звання осіб, які проводили обшук, а також особи, яка санкціонувала цей обшук).

8.2. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову компенсацію добових витрат у сумі 60 грн., з огляду на незначну відстань між місцем проживання позивача та місцезнаходженням суду, а також участь позивача у судових засіданнях протягом нетривалого часу.

9. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року постанову суду першої інстанції скасовано в частині зобов`язання прокуратури Сумської області, в межах своїх повноважень, вчинити дії щодо належного розгляду скарги ОСОБА_1 від 03 жовтня 2016 року №281 та надати обґрунтовані відповіді на питання, поставлені в пунктах 1, 2, 3.3, 3.5 (в частині названня прізвищ і звання осіб, які проводили обшук, а також особи, яка санкціонувала цей обшук). Прийнято в цій частині нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог. В іншій частині постанову Сумського окружного адміністративного суду залишено без змін.

9.1. Рішення суду апеляційної інстанцій мотивовано тим, що у відповідача були відсутні правові підстави для надання позивачу відповіді на поставлені питання в пунктах 1, 2, 3.3, 3.5 (в частині зазначення прізвищ і звання осіб, які проводили обшук, а також особи, яка санкціонувала цей обшук), у зв`язку з чим, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині. Також суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат.

IV. Касаційне оскарження

10. Не погодившись з постановою Харківського апеляційного адміністративного суду та постановою Сумського окружного адміністративного суду в частині розподілу судових витрат, позивач звернувся з касаційною скаргою.

11. В обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає, що суди порушили норми матеріального права та дійшли необґрунтованого висновку, що постанова Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року № 590 не передбачає виплату добових. На думку позивача, витрати на відрядження, до складу яких входять добові, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року № 590, а також постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 року № 663, Інструкцією Мінфіну від 13.03.1998 року № 59 та частиною другою статті 91 Кодексу адміністративного судочинства України.

12. Крім того, в касаційній скарзі позивач зазначає, що інформація, які він запитує в прокуратурі Сумської області не віднесена до конфіденційної, тому відповідач протиправно не надає обґрунтованої відповіді на всі питання. У зв`язку з чим, позивач не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що відповідь надана відповідачем у повному обсязі та в межах повноважень.

13. Позивач вважає, що суди першої та апеляційної інстанції порушили норми матеріального та процесуального права, тому просить суд касаційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат та рішення суду апеляційної інстанції і задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

14. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

15. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

16. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

17. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

VI. Позиція Верховного Суду

18. Перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

19. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими, з огляду на наступне.

20. Звертаючись з позовом до суду 18 жовтня 2016 року, позивач оскаржував дії прокуратури Сумської області щодо скерування скарги від 03 жовтня 2016 року №281 на розгляд місцевої прокуратури та просив зобов`язати прокуратуру Сумської області розглянути скаргу від 03 жовтня 2016 року № 281.

21. Під час розгляду справи в суді першої інстанції, прокуратура Сумської області розглянула скаргу позивача та надала відповідь позивачу листом від 01 листопада 2016 року № 04/2/2-688-16.

22. Суд першої та апеляційної інстанції вирішуючи спірні правовідносини, дійшли висновку про задоволення позовних вимоги в частині визнання протиправними дії прокуратури Сумської області щодо направлення скарги ОСОБА_1 від 03 жовтня 2016року №281 керівнику Роменської місцевої прокуратури Кузченку В.М. для подальшого розгляду.

23. В частині позовних вимог про зобов`язання відповідача розглянути скаргу позивача, суди вийшли за межі спірних правовідносин та надали оцінку відповіді прокуратури Сумської області від 01 листопада 2016 року № 04/2/2-688-16 по суті.

24. При цьому, суди не звернули уваги, що відповідь Прокуратури Сумської області не є предметом позовних вимог.

25. Матеріали справи не місять уточнених або змінених позовних вимог, в яких позивач, крім заявлених позовних вимог, вирішив оскаржити по суті надану Прокуратурою Сумської області відповідь на скаргу.

26. Верховний Суд зауважує, що предметом позову є позовні вимоги. Предмет спору станом на момент виникнення спору є таким, що фактично існує та не може бути заперечений сторонами.

27. На час звернення позивача до суду предметом спору були дії відповідача щодо скерування скарги позивача до іншого органу та зобов`язання відповідача розглянути скаргу по суті.

28. Інших вимог позивачем не заявлялося, позовні вимоги не змінювались та не уточнювались.

29. Тобто, відповідь Прокуратури Сумської області від 01 листопада 2016 року № 04/2/2-688-16, яка надійшла на адресу позивача під час розгляду справи в суді першої інстанції, позивачем не оскаржувалася, тобто не є предметом спору.

30. За таких обставин, Верховний Суд доходить висновку, що надання судами оцінки суті відповіді Прокуратури Сумської області викладеної в листі від 01 листопада 2016 року № 04/2/2-688-16, є передчасною.

31. Враховуючи наведене вище, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки відповідь на скаргу була направлена відповідачем на адресу позивача, тому підстави для задоволення позовних вимог, в частині зобов`язання відповідача розглянути скаргу, відсутні.

32. Результат розгляду справи судами першої інстанції та апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання відповідача розглянути скаргу є правильним, але з вищевикладених мотивів, у зв`язку з чим, рішення суду першої та апеляційної інстанції підлягає зміні в частині мотивів його прийняття.

33. Надаючи оцінку доводам позивача в касаційні скарзі про те, що судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено у стягненні на його користь добових, Верховний Суд зазначає наступне.

34. Відповідно до статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду.

35. Згідно зі статтею 91 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, та її представнику сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

36. З аналізу статті 91 КАС вбачається, що питання розміру компенсацій витрат сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду встановлюються Кабінетом Міністрів України.

37. Згідно з пункту 5 Додатку до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави", витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, та її представникові, а також свідкам, спеціалістам, перекладачам та експертам, не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.

38. Верховний Суд зазначає, що з аналізу пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року № 590, вбачається, що витрати, в тому числі, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту, відшкодовуються особі, яка перебуває у відрядженні.

39. Службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв`язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства (пункт перший Розділу першого Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 17 березня 2011 року № 362).

40. Приписами статті 121 КЗпП України передбачено, що працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлених законодавством.

41. Верховний Суд зазначає, що добові витрати це окремий вид витрат на харчування та фінансування інших власних потреб співробітника, понесені у зв`язку з його службовим відрядженням. Такі витрати виплачуються у разі поїздки працівника для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи, не менше ніж на добу.

42. Таким чином, добові витрати виплачуються працівникам, які направляються у службові відрядження.

43. Докази перебування позивача у службовому відрядженні матеріали справи не містять.

44. Пересування позивача в межах доби у іншу місцевість не є службовим відрядженням, у розумінні діючого законодавства.

45. Посилання позивача в касаційній скарзі на Постанову Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. N 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон» не приймається Верховним Судом до уваги, оскільки постанова втратила чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України N 98 (98-2011-п) від 02 лютого 2011 року.

46. За таких обставин, Верховний Суд зазначає, що суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні вимог позивача щодо стягнення з відповідача на користь позивача добових витрат.

47. Аналізуючи вищенаведене, Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

48. Частинами першою та другою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

49. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

50. Ураховуючи викладене, Верховий Суд визнає, що результат розгляду справи є правильним, але мотивувальна частина рішень суду першої та апеляційної інстанції, в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання відповідача розглянути скаргу, підлягає зміні в частині мотивів його прийняття, викладених Верховним Судом за результатам касаційного перегляду.

VІ. Судові витрати

52. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року у справі № 818/1378/16 змінити в мотивувальній частині щодо позовних вимог про зобов`язання прокуратури Сумської області повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 03 жовтня 2016 року № 281 у відповідності до Закону України «Про звернення громадян», в іншій частині - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді В. М. Бевзенко

Н. А. Данилевич