ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2019 року

м.Суми

Справа №591/2729/18

Номер провадження 22-ц/816/3626/19

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач),

суддів - Левченко Т. А. , Орлов І. В.

за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Сумський державний університет,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 27 березня 2019 року в складі судді Грищенко О.В., ухваленого у м. Суми, повне судове рішення складено - 22 квітня 2019 року,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 у травні 2018 року звернувся до суду з позовом, в якому, просив прийняти рішення, що він з 01.09.2015 року по 31.08.2016 року, будучи оформлений на умовах неповного робочого часу (0,75 ставки), фактично виконував роботу повний робочий час, установлений на підприємстві та нарахувати і стягнути із Сумського державного університету на його користь заробітну плату відповідно до ч.6 ст. 236 КЗпП, вирішити питання розподілу судових витрат.

Свої вимоги мотивує тим, що у 2015/2016 роках працював на посаді доцента кафедри математичного аналізу і методів оптимізації Сумського державного університету з окладом 0,75 ставки. Після закінчення навчального року за підсумками зробленого з`ясувалося, що фактичний обсяг його навчального навантаження за навчальний рік становить більше 600 годин, що складає навчальне навантаження на повну ставку. Він звернувся із заявою до ректора, в якій просив провести вказані компенсаційні виплати, однак отримав відповідь про відмову. Вказує, що 20 лютого 2018 року Апеляційний суд Сумської області прийняв постанову, яка набрала законної сили і в якій зазначається, що «представлені університетом розрахунки виплачених сум заробітної плати свідчать, що фактично позивачу щомісячно нараховувалась заробітна плата, виходячи з встановленого заробітку, виходячи з 0,75 ставки доцента кафедри математичного аналізу і методів оптимізації університету при розмірі річного навантаження 450 годин». В той же час зазначається, що «…загальна сума відпрацьованого часу позивачем, який було доведено в суді належними доказами, складає на навчальний рік 632 год.» та «…апеляційний суд визнає, що позивачу відпрацьований ним час було оплачено не повністю». Зазначає, що зазначені обставини встановлені в рішенні суду, а тому не потребують повторного доведення.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 27.03.2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що суд першої інстанції помилково визначив загальний обсяг академічних годин на тиждень визначивши його на рівні 15 годин, в той час, як його навантаження на 0,75 ставки становило 27 годин на тиждень. Вказує, що судом першої інстанції було однобічно досліджено докази по справі. Зазначає, що кількість годин при повній ставці складає 36 годин на тиждень. Крім того, суд першої інстанції відмовив йому в задоволенні позовних вимог, які він не заявляв у своїй позовній заяві, оскільки суд йому відмовив у стягненні не донарахованої заробітної плати та грошової допомоги, в той час, як його вимоги стосувалися встановлення періоду роботи на умовах неповного робочого часу, у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві.

Позивач в судовому засіданні просив задовольнити апеляційну скаргу, а представник університету підтримав оскаржене рішення суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що положення ч. 6 ст. 235 КЗпП України не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, що склалися між сторонами, оскільки із назви самої правової норми вбачається, що вона стосується лише спорів про поновлення на роботі, зміни формулювання причин звільнення, оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладання трудового договору, та встановлення періоду такої роботи.

Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду виходячи з наступного.

Як вбачається із цивільної справи та встановлено судом першої інстанції, 20.02.2018 постановою Апеляційного суду Сумської області, з урахуванням виправлення описки, скасовано рішення Зарічного районного суду м. Суми від 06.10.2017 року та стягнуто з університету на користь ОСОБА_1 не донараховану заробітну плату в сумі 2785 грн. 74 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 36000 грн. 00 коп., з послідуючим відрахуванням з цих сум всіх необхідних платежів та зборів у зв`язку із відпрацюванням робочого часу більше річного навантаження для повної ставки доцента кафедри математичного аналізу і методів оптимізації університету, при укладенні з ним контракту на 0,75 ставки даної посади.

У постанові Апеляційного суду Сумської області встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем і працював на посаді доцента кафедри математичного аналізу і методів оптимізації на 0,75 ставки, виконуючи роботу, що фактично відповідає навантаженню працівника, який виконує роботу на повну ставку.

08.05.2018 року відповідачем було виплачено позивачу заборгованість відповідно до постанови Апеляційного суду Сумської області в розмірі 67 993 грн. 83 коп. (а.с. 23).

Відповідно до ч. 6 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу, у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про нарахування та виплату такому працівникові заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати, про нарахування та сплату відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи.

З аналізу вищевикладеної правової норми вбачається, що вона стосується випадків, коли працівник працював на підприємстві, установі, організації без належно оформленого трудового договору, на умовах повного чи неповного робочого часу,тт. предмет правовідносин, викладених частиною 6 цієї статті КЗпП стосується саме неналежного оформлення трудових відносин з працівником.

Як приведене вище позивач був належним чином оформлений на роботу, оскільки з ним було підписано трудовий договір у вигляді контракту із строком дії з 01.09.2015 по 31.08.2016 та із визначенням умов оплати праці.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що положення ч. 6 ст. 235 КЗпП не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги проте, що у мотивувальній частині рішення неправильно викладені обставини про укладення з ним контракту на повну ставку та невірно зазначено про тривалість академічних годин на тиждень при повній ставці 15 академічних годин, ані 36, як це передбачено ч.1.ст.36 Законом України «Про вищу освіту», а також щодо невірного визначення заявленого ним предмету спору - про стягнення не донарахованої заробітної плати та грошової допомоги не дають підстав для скасування оскарженого рішення, яким по суті правильно вирішено заявлений трудовий спір.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції всебічно і повно з`ясував, обставини, що мають значення для справи і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 27 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 01 серпня 2019 року

Головуючий - С.С. Ткачук

Судді: Т.А. Левченко

І.В. Орлов