ПОСТАНОВА

Іменем України

31 липня 2019 року

Київ

справа № 806/5226/15

адміністративне провадження № К/9901/12775/18

№ К/9901/12774/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М., Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційні скарги Головного управління Національної поліції в Житомирській області (далі - ГУНП в Житомирській області) та Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України) на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року (судді Жизневська А.В., Котік Т.С., Малахова Н.М.) у справі № 806/5226/15 за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України, ГУНП в Житомирській області, МВС України, Управління МВС України в Житомирській області (далі - УМВС України в Житомирській області) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити дії, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2015 року позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Національної поліції України, ГУНП в Житомирській області, МВС України, УМВС України в Житомирській області, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ УМВС України в Житомирській області від 04 листопада 2015 року № 00139 о/с у частині звільнення ОСОБА_1 в запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ;

- зобов`язати УМВС України в Житомирській області поновити ОСОБА_1 на посаді начальника 2-го відділу управління оперативної служби УМВС України в Житомирській області;

- зобов`язати УМВС України на підставі статті 9 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про Національну поліцію» перевести ОСОБА_1 на службу до ГУНП в Житомирській області на підставі поданого рапорту від 06 листопада 2015року;

- стягнути з УМВС України в Житомирській області на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07 листопада 2015 року по день прийняття рішення;

- стягнути з УМВС України в Житомирській області на користь позивача моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн;

- відповідно до пункту 2 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на службі.

На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що його звільнено з органів внутрішніх справ за відсутності на те правових підстав, а також з порушенням вимог законодавства, а саме, без ознайомлення з наказом про попередження про звільнення, без урахування поданого ним 06 листопада 2015 року рапорту про звільнення у зв`язку з переводом до ГУНП в Житомирській області, а також у період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Позивач вважає, що оскільки він безперервно працював в органах УМВС України в Житомирській області понад 20 років, має заохочення та нагороди, що свідчить про високу продуктивність праці, а також має на утриманні двох неповнолітніх дітей, то відповідач безпідставно не взяв до уваги його переважне право на залишення на роботі. Зважаючи на це ОСОБА_1 переконаний, що його звільнення відбулося з порушенням Конституції України, Кодексу законів про працю України, пункту 9 розділу ХІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про Національну поліцію», пункту 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 24 лютого 2016 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1

Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 15 червня 2016 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове - про часткове задоволення позову. Визнав протиправним та скасував наказ УМВС України в Житомирській області від 04 листопада 2015 року № 00139 о/с у частині звільнення ОСОБА_1 в запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ. Поновив ОСОБА_1 на посаді начальника 2-го відділу управління оперативної служби УМВС України в Житомирській області з 07 листопада 2015 року. Зобов`язав УМВС України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29 квітня 2016 року по 15 червня 2016 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Не погодившись з указаним рішенням апеляційного суду, ГУНП в Житомирській області звернулося з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та неповне з`ясування усіх обставин справи, просить скасувати постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року та залишити в силі рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року.

На обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог представник ГУНП в Житомирській області зазначив, що незважаючи на те, що наказом МВС України від 06 листопада 2015 року № 1388 скасовані всі штати та скорочені всі посади УМВС України в Житомирській області, суд апеляційної інстанції поновив ОСОБА_1 на неіснуючій посаді з 07 листопада 2015 року. Основною причиною скасування рішення суду першої інстанції слугувало те, що позивача звільнено в період соціальної відпустки по догляду за дитиною, що, за висновками суду апеляційної інстанції, є порушенням чинного законодавства. При цьому судом не враховано, що позивача звільнено з органів внутрішніх справ в порядку, визначеному Законом України «Про Національну поліцію» та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

МВС України також звернулося з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року та залишити в силі рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року.

Касаційна скарга МВС України обґрунтована тим, що позивач не скористався наданим йому Законом України «Про Національну поліцію» правом на подачу заяви про прийняття на службу в поліцію, що в силу цього Закону вважається відсутністю згоди на проходження служби в поліції, а тому не міг бути звільнений за пунктом 64 «з» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у зв`язку з переходом у встановленому законом порядку на роботу (службу) в інші міністерства і відомства (організації). Крім того, перебування ОСОБА_1 у відпустці по догляду за дитиною не є обмеженням у разі звільнення працівника за скороченням штатів. З огляду на зазначене та враховуючи повну ліквідацію УМВС України в Житомирській області як юридичної особи публічного права поновлення позивача на посаді є неможливим.

У запереченнях на касаційні скарги відповідачів ОСОБА_1 відзначає, що його протиправно звільнено з органів внутрішніх справ за наявності його згоди на подальше проходження служби в поліції, а також у період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Відповідач усупереч положенням Кодексу законів про працю України не виконав обов`язок щодо подальшого працевлаштування позивача. На думку позивача, постанова Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року є законною та обґрунтованою. Доводи касаційних скарг не спростовують висновків апеляційного суду, відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалами від 05 та 08 вересня 2016 року відкрив провадження у справі за вказаними касаційними скаргами.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2018 року касаційні скарги ГУНП в Житомирській області та МВС України передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад судової колегії: Шарапа В.М. (суддя-доповідач), Бевзенко В.М., Данилевич Н.А.

21 червня 2019 року відповідно до протоколів повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 21 червня 2019 року № 808/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В.М. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Суди попередніх інстанцій установили, що з 05 жовтня 1996 року по день звільнення позивач проходив службу в органах внутрішніх справ в УМВС України в Житомирській області.

Наказом УМВС України в Житомирській області від 04 листопада 2015 року № 00139 о/с підполковника міліції ОСОБА_1 (М-045145) начальника 2-го відділу управління оперативної служби звільнено з 06 листопада 2015 року в запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ ( через скорочення штатів) та згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію».

Водночас, наказом УМВС України в Житомирській області від 30 червня 2015 року № 0077 о/с підполковнику міліції ОСОБА_1 . начальнику 2-го відділу управління оперативної служби з 01 липня 2015 року по 28 квітня 2016 року відповідно до статті 18 Закону України «Про відпустки» надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Позивач, вважаючи своє звільнення незаконним, а наказ відповідача протиправним, звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову Житомирський окружний адміністративний суд виходив з того, що будь яких обмежень, які б перешкоджали відповідачу при дотриманні встановленої законодавством процедури приймати рішення про звільнення позивача через скорочення штатів, не встановлено. При цьому, у зв`язку з ліквідацією усіх територіальних органів МВС України у відповідача відсутня можливість використання ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ, а тому позивач підлягав звільненню відповідно до пункту 64 «г» Положення (через скорочення штатів). Крім того, ОСОБА_1 з 06 листопада 2015 року із заявою про прийняття його на службу до ГУНП в Житомирській області не звертався. Отже, позивач не скористався наданим йому правом на подачу заяви про прийняття на службу в поліцію, що в силу даного Закону України «Про Національну поліцію» вважається відсутністю згоди на проходження служби в поліції, а тому і не міг бути звільнений у відповідності до п. 64 «з» зазначеного вище Положення - у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства і відомства ( організації).

Натомість, Житомирський апеляційний адміністративний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги керувався тим, що відповідач не представив суду доказів щодо можливого працевлаштування ОСОБА_1 та доказів щодо пропозицій іншої посади. Останнього звільнено у період, коли державою йому було надано соціальні гарантії, передбачені чинним трудовим законодавством і це є порушенням частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Отже, з огляду на наявні у позивача гарантії відповідач не мав правових підстав для його звільнення. За наведених висновків суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наказ УМВС України в Житомирській області від 04 листопада 2015 року № 00139 о/с в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» Положення (через скорочення штатів) є протиправним, тому ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді, з якої його звільнено з 07 листопада 2015 року.

Виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, Верховний Суд погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, та надаючи правову оцінку правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи, виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їхні права і обов`язки регулюється Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію» у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин.

Відповідно до статті 18 вказаного Закону, порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114), згідно з пунктом 8 якого дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у зв`язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

За приписами пункту 64 «г» Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Водночас, на момент розгляду цієї справи Закон України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію» втратив чинність та вступив у дію Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VІІІ «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VІІІ).

Згідно з пунктом 1 розділу XI Закону № 580-VІІІ цей Закон набирає чинності через три місяці з дня наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7- 13, 15, 17- 18 розділу XI, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2) частини сьомої статті 15 та частини п`ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 01 січня 2017 року.

Закон № 580-VІІІ опублікований у газеті Голос України 06 серпня 2015 року за № 141-142, набрав чинності 07 листопада 2015 року.

Отже, пункти 1, 2, 3, 7- 13, 15, 17- 18 розділу XI цього Закону набирають чинності з 07 серпня 2015 року.

Пунктом 8 розділу XI Закону № 580-VІІІ визначено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

З системного аналізу наведених законодавчих норм слідує, що ОСОБА_1 з 06 серпня 2015 року вважався таким, що попереджений про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Отже, посилання позивача на не ознайомлення його з наказом про майбутнє скорочення є безпідставним, оскільки законодавець імперативно визначив спосіб і час попередження про можливе майбутнє звільнення працівників міліції.

За правилами пункту 9 розділу XI цього Закону працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

У пункті 10 розділу XI Закону № 580-VІІІ визначено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Пунктом 64 «Г» Положення № 114 обумовлено, що звільнення у зв`язку із скороченням штатів допускається лише при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Колегія суддів відзначає, що приписи розділу ХІ Закону № 580-VІІІ та Положення № 114, на які є посилання у спірному наказі, містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийнятті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Отже, при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, керівник органу прямо зобов`язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється.

Так, однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 на момент звільнення перебував у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 01 липня 2015 року по 28 квітня 2016 року відповідно до наказу УМВС України в Житомирській області від 30 червня 2015 року № 0077 о/с.

З цього приводу Верховний Суд акцентує увагу на те, що питання вивільнення працівників, які мають певні пільги, зокрема, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, спеціальним законом не врегульовано, тому згідно із статтею 9 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Ураховуючи викладене, застосуванню до спірних правовідносин підлягають положення КЗпП України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 820/3205/16 (провадження № К/9901/34163/18).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною 2 статті 40 цього Кодексу звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За частинами 1- 3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

У той же час, судами не встановлено, а відповідачем не надано доказів, які б свідчили про надання ОСОБА_1 пропозицій іншої роботи (посади).

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» містяться роз`яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Виходячи з нормативного тлумачення частини 1 статті 40 та частин 1статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

При цьому, Верховний Суд України в постановах від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Між тим, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій та не спростовано відповідачем, ОСОБА_1 не було запропоновано іншу роботу на рівнозначній посаді одночасно з попередженням про звільнення, що свідчить про порушення відповідачем процедури звільнення позивача із займаної посади.

Більше того, позивача звільнено у період соціальної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Відповідно до частини 3 статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина 6 статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням.

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про відпустки» передбачений такий вид відпустки як соціальна відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Положеннями статті 18 вказаного Закону передбачено, що після закінчення відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину та одним із прийомних батьків.

Системний аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку про те, що оскільки в силу законодавчих норм ОСОБА_1 має право на соціальну відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, то на нього також розповсюджуються норми КЗпП України, які регламентують заборону звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у період перебування у такій відпустці.

Колегія суддів зауважує, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Беручи до уваги встановлені судами попередніх інстанцій обставини у взаємозв`язку з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини, Верховний Суд приходить до висновку, що наказ УМВС України в Житомирській області 04 листопада 2015 року № 00139 о/с у частині звільнення ОСОБА_1 не відповідає вимогам чинного законодавства України, є протиправним, таким, що порушує законні права та інтереси позивача, тому підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При цьому закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині 1 статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Одночасно із цим слід зазначити, що порядок призначення на посади поліцейських визначений у статті 48 Закону № 580-VІІІ.

За змістом статті 52 указаного Закону з метою добору осіб, здатних професійно виконувати повноваження поліції та посадові обов`язки за відповідною вакантною посадою, у випадках, передбачених цим Законом, проводиться конкурс на службу в поліції та/або на зайняття вакантної посади.

Конкурс проводиться відповідною поліцейською комісією.

В силу частини 1 статті 51 Закону № 580-VІІІ для забезпечення прозорого добору (конкурсу) та просування по службі поліцейських на підставі об`єктивного оцінювання професійного рівня та особистих якостей кожного поліцейського, відповідності їх посаді, визначення перспективи службового використання в органах поліції утворюються постійні поліцейські комісії.

Отже, Законом № 580-VІІІ передбачено певну процедуру прийняття на службу в органи Національної поліції, що вимагає вчинення певних дій як осіб, які приймаються на службу в поліції (як таких, що приймаються на службу вперше, так і для колишніх працівників міліції, які виявили бажання працювати в поліції), а також посадових осіб органів (закладів, установ) поліції.

Разом з тим, адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 802/4079/15-а (провадження № К/9901/23963/18).

Зважаючи на такі законодавчі приписи, адміністративний суд позбавлений можливості зобов`язати орган державної влади прийняти позивача на роботу, оскільки прийняттю на службу до Національної поліції передує встановлена законодавством процедура конкурсу та перевірки, яка може бути проведена лише вищезазначеним органом державної влади.

Оскільки висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

Доводи касаційних скарг не спростовують зазначених висновків суду.

За правилами частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Головного управління Національної поліції в Житомирській області та Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення.

2. Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.М. Соколов

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк ,

Судді Верховного Суду