Постанова

Іменем України

10 липня 2019 року

м. Київ

справа № 201/13815/15-ц

провадження № 61-19318св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В. (суддя-доповідач), суддів:Гулейкова І. Ю., Усика Г. І., Олійник А. С., Яремка В. В., учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальний заклад «Дніпропетровська міська стоматологічна поліклініка № 1» Дніпропетровської обласної ради,

третя особа - Департамент охорони здоров`я Дніпропетровської обласної державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 квітня 2016 року у складі судді Черновського Г. В. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Глущенко Н. Г., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Комунального закладу «Дніпропетровська міська стоматологічна поліклініка № 1» Дніпропетровської обласної ради (далі - КЗ «Дніпропетровська міська стоматологічна поліклініка № 1»), третя особа - Департамент охорони здоров`я Дніпропетровської обласної державної адміністрації, про відшкодування шкоди.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що з 02 квітня 2012 року перебувала у черзі на пільгове протезування зубів у КЗ «Дніпропетровська міська стоматологічна поліклініка № 1». У чергу її поставила головний лікар ОСОБА_2 , яка погодилась «просунути» її у черзі, у зв`язку з чим пільгове зубопротезування почалося позачергово 17 березня 2015 року. Під час підготовки до пільгового зубопротезування їй видалено п`ять зубів, проте протезування не розпочалося, оскільки лікар ОСОБА_3 відмовився це робити, а завідуюча відділенням ОСОБА_4 повідомила, що зуби з білим облицюванням давно не ставлять, оскільки це застаріла технологія. Головний лікар ОСОБА_2 направила її до іншого лікаря - ОСОБА_5 , який направив її на видалення ще одного зуба та зазначив, що внаслідок постійного жування передніми зубами у неї порушився прикус, а один із зубів настільки пішов уперед, що не закривається рот і це можна виправити лише металокерамічними зубами. Така ситуація з її зубами мала місце через затягування протезування, що відбулося з вини головного лікаря КЗ «Дніпропетровська міська стоматологічна поліклініка № 1» ОСОБА_2 .

Із урахуванням наведених обставин, позивач просила суд стягнути з відповідача на свою користь 7 553,43 грн на відшкодування майнової шкоди, яку складають витрати на встановлення металокерамічних зубів у розмірі 4 408,08 грн, витрати на лікування загострення виразки шлунку та дисбактеріозу у розмірі 2 643,75 грн та витрати на лікування гіпертонічної хвороби у розмірі 501,60 грн, виникнення яких позивач пов`язує із затягуванням протезування; 20 000,00 грн - на відшкодування моральної шкоди, а також судові витрати.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що під час розгляду справи у суді не знайшли підтвердження посилання позивача на навмисне затягування відповідачем пільгового протезування, на причинно-наслідковий зв`язок між діями лікарів і головного лікаря КЗ «Дніпропетровська міська стоматологічна поліклініка № 1» та необхідністю її протезування за власний рахунок, а також погіршення загального стану її здоров`я.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У березні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2016 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не перевірив законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Апеляційним судом незаконно відмовлено у задоволенні клопотання про прослуховування диску з аудіозаписом. Факт звернення позивача до відповідача у порядку пільгового протезування підтверджується відомостями, зазначеними у амбулаторній картці позивача. Посилання судів на лист КЗ «Обласна стоматологічна поліклініка» від 22 червня 2015 року є безпідставним, оскільки такий лист є неналежним доказом у справі, не містить інформації про предмет доказування та втратив юридичну силу на підставі листа Департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 06 серпня 2015 року. За заявою позивача відкриті два кримінальні провадження щодо дій головного лікаря ОСОБА_2 , досудове розслідування у них тривають, прийняті рішення будуть мати значення для вирішення цієї справи.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2017 року відкрито касаційне провадження, витребувано цивільну справу та надано строк на подання заперечень на касаційну скаргу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню із таких підстав.

Судами встановлено, що з 02 квітня 2012 року ОСОБА_1 перебуває у черзі на пільгове протезування зубів у КЗ «Дніпропетровська міська стоматологічна поліклініка № 1».

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до головного лікаря КЗ «Дніпропетровська міська стоматологічна поліклініка № 1» ОСОБА_2 із заявою про видачу належним чином завіреної копії її амбулаторної картки. У відповідь на цю заяву ОСОБА_1 просила вказати суму грошових коштів, які виділені їй на пільгове протезування, та зробити відповідний перерахунок із відрахуванням державних коштів на протезування. Також ОСОБА_1 просила повідомити, ким фінансується пільгове протезування, на підставі яких законодавчих актів нараховуються гроші на одного пільговика, яка сума грошових коштів виділена особисто на неї з державного бюджету.

Листами від 21 липня 2015 року № 347 та від 27 липня 2015 року № 352 КЗ «Дніпропетровська міська стоматологічна поліклініка № 1» надало ОСОБА_1 відповіді щодо аналогічних звернень, адресованих Департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

Листом від 06 серпня 2015 року № К-3803 Департамент охорони здоров`я Дніпропетровської обласної державної адміністрації повідомив ОСОБА_1 , що за інформацією, наданою адміністрацією КЗ «Дніпропетровська міська стоматологічна поліклініка № 1», на теперішній час позивачу проводиться пільгове протезування в умовах цього закладу.

Відповідно до експертної оцінки амбулаторної карти пацієнтки ОСОБА_1 , 1954 року народження, від 21 жовтня 2015 року, проведеної КЗ «Дніпропетровська міська стоматологічна поліклініка № 1» Дніпропетровської обласної ради, пацієнтка ОСОБА_1 уперше звернулася до відповідача 04 січня 1999 році, їй була надана необхідна стоматологічна допомога та призначена явка на 06 січня 1999 року для подальшого лікування, проте пацієнтка на прийом до лікаря не з`явилася. Щодо лікування цього ж зуба ОСОБА_1 зверталася 03 липня 2001 року, після надання необхідної стоматологічної допомоги ОСОБА_1 призначено лікування на 05 липня 2001 року, проте на прийом до лікаря вона не з`явилася. Після чергового звернення із загостренням хвороби того ж зуба, 24 липня 2001 року ОСОБА_1 направлено на його видалення. У період із 24 липня 2001 року по 01 липня 2006 року ОСОБА_1 у поліклініку за стоматологічною допомогою не зверталася, хоча потребувала санації ротової порожнини щодо парадонтиту 25 зуба. У липні 2006 року ОСОБА_1 знову звернулася до відповідача за стоматологічною допомогою, така допомога їй була надана (лікування двох зубів та видалення кореня одного зуба) та призначена явка для санації 08 вересня 2006 року, проте на прийом до лікаря не з`явилася. У черговий раз ОСОБА_1 звернулася до відповідача у березні 2012 року, їй проліковано хронічний карієс двох зубів, призначена санація: лікування чотирьох зубів та видалення коренів трьох зубів та одного зуба, протезування сталевими коронками, з відповідним планом лікування ОСОБА_1 була ознайомлена і погодилася, поставивши свій підпис, проте на прийом до лікаря 27 березня 2012 року не прийшла. 02 квітня 2012 року ОСОБА_1 поставлена у чергу на пільгове протезування за № 2463/4 як пенсіонерка. До 17 березня 2015 року ОСОБА_1 за стоматологічною допомогою до КЗ «Дніпропетровська міська стоматологічна поліклініка № 1» не зверталася. За згодою ОСОБА_1 у березні 2015 року у зв`язку із погіршенням стану здоров`я їй видалено шість зубів. У червні 2015 року ОСОБА_1 рекомендовано поновлення цілісності зубних рядів верхньої та нижньої щелеп, висоти прикуса цільнолітими конструкціями, мостовидними протезами і цільнолітими бюгельними протезами. 11 червня 2015 року у межах підготовки до протезування ОСОБА_1 проліковано 6 зубів. У подальшому ОСОБА_1 , за її бажанням, виготовлені металокерамічні протези з опорами на чотири зуба, протезування проведено без пільгового протезування, з чим ОСОБА_1 була згодна. 29 липня 2015 року ОСОБА_1 проведена тимчасова фіксація мостовидних протезів. На прийом для постійної фіксації протезів, призначений на 17 серпня 2015 року, ОСОБА_1 не з`явилася. На час протезування черга за пільговим протезуванням ОСОБА_1 не підійшла.

Викладене також підтверджується амбулаторною картою хвороби стоматологічного хворого ОСОБА_1 , копія якої є в матеріалах справи.

У відповідь на лист виконуючого обов`язки директора Департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 17 червня 2015 року № К-3156, КЗ «Обласна стоматологічна поліклініка» повідомлено, що комісією у складі головного лікаря КЗ «Обласна стоматологічна поліклініка» ОСОБА_6 , завідувача ортопедичним відділенням КЗ «Обласна стоматологічна поліклініка» ОСОБА_7 , завідувача організаційно-методичним кабінетом КЗ «Обласна стоматологічна поліклініка» ОСОБА_8 у присутності головного лікаря з медичної частини КЗ «Дніпропетровська міська стоматологічна поліклініка № 1» ОСОБА_10., завідувача ортопедичним відділенням КЗ «Дніпропетровська міська стоматологічна поліклініка № 1» ОСОБА_9 та заявниці ОСОБА_1 розглянута скарга останньої та встановлено, що за її зверненням у 2012 року вона записана у чергу на безкоштовне протезування як пенсіонер. Під час розгляду скарги, після огляду порожнини рота, ОСОБА_1 рекомендовано провести рентгенологічне обстеження зубів та санацію порожнини рота. Пільгове протезування буде проведено згідно із чергою у межах бюджетного фінансування. Під час розгляду скарги ОСОБА_1 неодноразово повторювала про позачергове протезування для неї, але «на сьогоднішній день черга на безкоштовне протезування в КЗ «Дніпропетровська міська стоматологічна поліклініка № 1» складає 2466 осіб черга на безкоштовне протезування ОСОБА_1 підійде через рік за умови фінансування пільгових груп населення». Зубощелепні протези виготовляються безкоштовно пільговим групам населення, за винятком протезування із дорогоцінних металів, кераміки, цільнолитих, металопластмаси, нітрит-титанового покриття, бюгельного протезування, імплантів (лист-роз`яснення Міністерства охорони здоров`я України від 29 вересня 2004 року № 3.17-77) та проводяться повністю за рахунок замовника, «з чим заявниця була повністю згодна». Комісія вважає, що порушень зі сторони адміністрації КЗ «Дніпропетровська міська стоматологічна поліклініка № 1» немає.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.

Згідно з пунктами «а», «д», «ї» частини першої статті 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що передбачає: життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров`я людини; кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров`я; оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров`я.

Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої статті 8 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я» держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров`я і забезпечує його захист. У разі порушення законних прав і інтересів громадян у сфері охорони здоров`я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов`язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди. Судовий захист права на охорону здоров`я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.

Згідно зі статтею 33 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» медична допомога надається відповідно до медичних показань професійно підготовленими медичними працівниками, які перебувають у трудових відносинах із закладами охорони здоров`я, що забезпечують надання медичної допомоги згідно з одержаною відповідно до закону ліцензією, та фізичними особами - підприємцями, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку і можуть перебувати з цими закладами у цивільно-правових відносинах.

Відповідно до статті 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» лікуючий лікар - лікар закладу охорони здоров`я або лікар, який провадить господарську діяльність з медичної практики як фізична особа - підприємець і який надає медичну допомогу пацієнту в період його обстеження та лікування.

Обов`язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта. Пацієнт вправі вимагати заміни лікаря.

Лікар не несе відповідальності за здоров`я хворого в разі відмови останнього від медичних приписів або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму.

Відповідно до частин першої статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Для настання цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди необхідна наявність таких умов: протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду, наявність шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, наявність вини.

Перераховані підстави для деліктних зобов`язань є обов`язковими. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.

Аналіз норм ЦК України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Разом з тим, потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.

Частиною третьою статті 10, частиною першою статті 60 ЦПК України 2004 року передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 57 ЦПК України 2004 року).

Згідно з частиною другою статті 59 ЦПК України 2004 року обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 212 ЦПК України 2004 року встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Під час розгляду цієї справи судами на підставі оцінки наданих сторонами доказів, встановлено, що позивачеві не проведено пільгове протезуванняв КЗ «Дніпропетровська міська стоматологічна поліклініка № 1», оскільки її черга не надійшла, тоді як протезування позивачу металокерамікою за її рахунок проведено за її згодою, оскільки така послуга є оплатною. Крім цього, судами встановлено, що позивач неодноразово не виконувала рекомендації лікарів щодо необхідності своєчасного лікування деяких зубів, після постановлення у чергу на пільгове протезування, і майже три роки не відвідувала лікаря-стоматолога, хоча для цього були показання.

Враховуючи те, що позивачем не доведено навмисного затягування пільгового протезування, неправомірність дій медичних працівників, тобто пряме порушення ними вимог відповідних нормативних актів, що регламентують надання медичної допомоги, а також причино-наслідкового зв`язку між діями працівників відповідача та погіршенням загального стану здоров`я позивача, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Також правильним є висновок судів про відмову в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли неправомірні дії завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Зобов`язання з відшкодування шкоди як майнової, так і моральної є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин.

З урахуванням того, що позивачем не доведено факту завдання шкоди її здоров`ю працівниками відповідача, не встановлено факту неправомірності дій лікарів, причинного зв`язку між погіршенням стану здоров`я та діями лікарів, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовну у частині відшкодування моральної шкоди.

Доводи касаційної скарги про те, що рішення судів підлягають скасуванню, оскільки щодо дій головного лікаря ОСОБА_2 проводиться досудове розслідування у межах кримінального провадження, є безпідставними, з огляду на те, що на момент розгляду цієї справи у судах попередніх інстанцій будь-яких судових рішень у межах кримінального провадження не ухвалювалось. При цьому за змістом частини четвертої статті 61 ЦПК України 2004 року обставини, встановлені вироком у кримінальній справі, що набрало законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок суду, лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Усі інші обставини, у тому числі розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню, повинні бути доведені сторонами, та іншими особами, що беруть участь у справі, в загальному порядку.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів щодо перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, арішення судів попередніх інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков А. С. Олійник Г. І. Усик В. В. Яремко