ПОСТАНОВА

Іменем України

30 липня 2019 року

Київ

справа №826/11949/16

адміністративне провадження №К/9901/37084/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Калашнікової О.В.,

суддів - Білак М.В., Губської О.А.

розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №826/11949/16

за позовом ОСОБА_1 до Управління державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області, Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України (м. Київ) про стягнення компенсації за затримку розрахунку виплати компенсації за невикористану відпустку, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 січня 2018 року (прийняте у складі головуючого судді - Власенкова О.О.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Губської Л.В., суддів: Вівдиченко Т.Р., Федотова І.В.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до управління Державної пенітенціарної служби в м.Києві та Київській області, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила стягнути з відповідача компенсацію за затримку на 227 днів розрахунку виплати компенсації за невикористану відпустку за рішенням суду з 10 лютого 2016 року по 23 вересня 2016 року, що складає 20 845,41 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що судовим рішенням, яке набрало законної сили 23 липня 2015 року визнано протиправною бездіяльність управління Державної пенітенціарної служби в м. Києві та Київській області щодо несвоєчасності розрахунку з позивачем в частині виплати грошової компенсації за невикористані відпустки та зобов`язано управління державної пенітенціарної служби в м. Києві та Київській області нарахувати та виплатити їй середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані відпустки по день фактичного розрахунку, тобто, з 24 лютого 2015 року по 13 березня 2015 року. Проте, незважаючи на відкриття виконавчого провадження стосовно виконання указаного рішення у період з 10 лютого 2016 року по 31 липня 2016 року воно не виконувалося, у зв`язку із чим позивач вважає, що у неї виникло право на відшкодування компенсації затримки розрахунку виплати такої компенсації.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

4. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди дійшли висновку, що у спірних правовідносинах не підлягають застосуванню положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. 13 березня 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

6. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (позивача у справі):

6.1. Свої вимоги скаржник мотивує тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанції винесенні з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню. Позивач зазначає, що предметом позовних вимог в даній справі є стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Не зважаючи на норми чинного законодавства які підтверджують правомірність позовних вимог та правову позицію Верховного Суду України, суд безпідставно відмовив у задоволенні позову.

7. Відповідач відзиву на касаційну скаргу не надавав.

IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. 24 лютого 2015 року на підставі наказу № 17 о/с-пр позивачку було звільнено в запас за пунктом 64 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року №114 (далі - Положення № 114)

9. Однак, повний розрахунок при звільненні, а саме, виплату грошової компенсації за 17 діб невикористаної чергової відпустки за 2002 та 2009 роки, за 10 днів невикористаної відпустки як жінці, яка працює та має двох дітей до 15 років, і грошову допомогу при звільненні, позивачці було проведено лише 13 березня 2015 року.

10.Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2015 року у справі №826/5469/15, яка набрала законної сили, зобов`язано управління Державної пенітенціарної служби в м.Києві та Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані відпустки по день фактичного розрахунку, тобто, з 24 лютого 2015 року по 13 березня 2015 року.

11. На виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2015 року у справі №826/5469/15 Окружним адміністративним судом міста Києва видано виконавчий лист від 12 серпня 2015 року, на підставі якого постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м.Києві від 03 вересня 2015 року відкрито виконавче провадження №48591778.

12. Крім того, позивач звернулась до суду з позовом до управління Державної пенітенціарної служби в м.Києві та Київській області про стягнення з неї компенсації у розмірі 25712,00 грн. за затримку у період з 23 липня 2015 року по 09 лютого 2016 року (200 днів) виплати їй середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористану відпустку на підставі постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2015 року у справі №826/5469/15.

13. Постановою Окружного адміністративного суду від 31 березня 2016 року у справі №826/2007/16 вищевказаний позов задоволено.

14. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2016 року у справі № 826/2007/16 (справа в ЄДРСР № 58040928) скасовано вищевказану постанову Окружного адміністративного суду міста Києва та відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні її позовних вимог до управління Державної пенітенціарної служби в м.Києві та Київській області.

15. Повний розрахунок із позивачкою на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2015 року у справі №826/5469/15 у ході виконавчого провадження управління Державної пенітенціарної служби в м.Києві та Київській області здійснило лише 23 вересня 2016 року.

16. Водночас, до набрання законної сили постановою Окружного адміністративного суду від 31 березня 2016 року у справі № 826/2007/16, яка була скасована вищезазначеною постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2016 року, позивач звернулась до суду з даним позовом, визначивши період, за який просила стягнути компенсацію у розмірі 20845,41 грн. за затримку виплати середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористану відпустку, з 10 лютого 2016 року по 23 вересня 2016 року (227 днів).

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

17. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

18. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

19. Відповідно до підпункту четвертого пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

20. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

21. Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

22. Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

23. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

24. Так, згідно з частиною першою статті 255 КАС України (в редакції на час звернення позивача до суду з даним позовом) постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

25. При цьому, у разі невиконання або неналежного виконання судового рішення, порушене право позивача, на користь якого ухвалено судове рішення, підлягає захисту в порядку частини 9 статті 267 КАС України.

26. Відповідно до статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453 (в редакції на час звернення позивача до суду з даним позовом) судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

27. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

28. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

29. Аналогічні положення містяться і в статті 14 КАС України, згідно з якою, постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України.

30. Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606 (далі - Закон №606) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

31. Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

32. Згідно зі статтею 11 Закону №606 державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

33. Відповідно до частин першої та третьої статті 5 Закону №606 вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов`язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України.

34. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.

35. Порядок виконання рішення суду та відповідальність за його невиконання визначені Законом №606, зокрема статтями 75, та 89 цього Закону.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

36. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

37. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

38. Як встановлено судами попередніх інстанцій та відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2015 року, відповідача було зобов`язано виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати належних звільненому працівникові сум по день фактичного розрахунку, тобто, з 24 лютого 2015 року по 13 березня 2015 року, як того вимагають положення статті 117 КЗпП.

39. В даній справі позивач на підставі статті 117 КЗпП України фактично просить стягнути з відповідача компенсацію за невиконання судового рішення про стягнення присудженої раніше компенсації.

40. Тобто, правовідносини між сторонами виникли під час примусового виконання судового рішення про стягнення компенсації за затримку розрахунку, а тому ці правовідносини не врегульовуються статтею 117 КЗпП України.

41. Вирішуючи даний спір та відмовляючи в задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що порядок виконання рішення суду та відповідальність за його невиконання визначені Законом України «Про виконавче провадження», зокрема статтею 86 даного Закону, а не Кодексу законів про працю України.

42. Суд касаційної інстанції акцентує увагу на тому, що предметом розгляду у даній справі є стягнення з відповідача компенсації розрахунку виплати компенсації за невикористану відпустку за рішенням суду.

43. Проте, за правильно встановлених обставин справи суди залишили поза увагою, що за положеннями статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

У такій заяві зазначаються:

1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява;

2) ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі;

3) ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі;

4) ім`я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі;

5) номер адміністративної справи;

6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження;

7) інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання;

8) інформація про хід виконавчого провадження;

9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви;

10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

43.1. На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом.

43.2. До заяви додаються докази її надсилання іншим учасникам справи.

43.3. Заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.

43.4. У разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду такої заяви.

43.5. У разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам вона ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику. Така ухвала суду може бути оскаржена.

43.6. За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.

44. З урахуванням наведених вище правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 звернувшись до суду з позовною вимогою про стягнення з Управління державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області компенсації за затримку на 227 днів розрахунку виплати компенсації за невикористану відпустку за рішенням суду з 10 лютого 2016 року по 23 вересня 2016 року, що складає 20 845,41 грн., обрала невірний спосіб захисту (на її думку) порушених прав.

45. Разом з цим, колегія суддів вважає безпідставними посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постановах від 29 січня 2014 року у справі № 6-144цс13 та від 14 жовтня 2014 року у справі №21-413а14, оскільки у зазначених справах мали місце інші обставини.

46. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

47. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

48. Згідно частин 1, 3, 4 статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

49. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

50. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

51. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають зміні в частині мотивів їх прийняття.

VI. Судові витрати

52. Зважаючи на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року у справі №826/11949/16 - змінити в мотивувальній частині, в іншій частині - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

О.В. Калашнікова

М.В. Білак

О.А. Губська ,

Судді Верховного Суду