open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

ф

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 липня 2019 року

Київ

справа №826/13545/15

адміністративне провадження №К/9901/12314/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Івашків Р.В.,

представника позивача Стеценка О.В.,

представника відповідача Кривенко С.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Національного банку України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.10.2015 (головуючий суддя Нагорянський С.І., судді Аблов Є.В., Бояринцева М.А.)та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2016 (головуючий суддя Ісаєнко Ю.А.;судді Губська Л.В., Федотов І.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання протиправним та скасування наказу від 04.06.2015 №3034-п, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та несвоєчасного проведення розрахунків, стягнення матеріальної допомоги,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних- вимог та їх обґрунтування

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Національного банку України в якому з урахуванням збільшення позовних вимог просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ від 04.06.2014 №3034-п про звільнення з 05.06.2015 з посади заступника директора департаменту - начальника управління нагляду за банками 3 та 4 групи Департаменту пруденційного нагляду Генерального департаменту банківського нагляду;

- зобов`язати відповідача поновити на посаді заступника директора департаменту - начальника управління нагляду за банками 3 та 4 групи Департаменту пруденційного нагляду Генерального департаменту банківського нагляду;

- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення рішення судом у сумі 128883,70 грн та за час несвоєчасного проведення розрахунків, який на момент подання заяви складає 93733,60 грн;

- стягнути недоотриману матеріальну допомогу у сумі 28936,16 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що дії відповідача щодо звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора департаменту - начальника управління нагляду за банками 3 та 4 групи Департаменту пруденційного нагляду Генерального департаменту банківського нагляду Національного банку України, є незаконними, оскільки їх вчинено без належних підстав, а саме всупереч вимогам статтей 40, 42, 49-2 КЗпП України, статті 30 Закону України «Про державну службу», статтей 19, 43, 55 Конституції України.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 жовтня 2015 року позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано наказ від 04.06.2015 №3034-п про звільнення ОСОБА_1 05.06.2015 з посади заступника директора департаменту - начальника управління нагляду за банками 3 та 4 групи Департаменту прудеційного нагляду Генерального департаменту банківського нагляду;

- зобов`язано відповідача поновити позивача на посаді заступника директора департаменту - начальника управління нагляду за банками 3 та 4 групи Департаменту прудеційного нагляду Генерального департаменту банківського нагляду з 05.06.2015;

- стягнено з Національного банку України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення - 05.06.2015, по день винесення рішення судом у розмірі 82824,00 грн.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників відповідно до наказу Національного банку України №3034-п від 04.06.2015 не запропоновано позивачеві наявні вакантні посади, які він міг обіймати відповідно до своєї кваліфікації, у зв`язку з чим суд зобов`язав позивача поновити його на посаді та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 82824,00 грн. Щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час несвоєчасного проведення розрахунків та недоотриманої матеріальної допомоги, суд зазначив, що не вбачає обґрунтованих та достатніх підстав для задоволення позову.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2016 скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.10.2015 в частині стягнення з Національного банку України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня звільнення - 05.06.2015 по день винесення рішення судом у розмірі 82824,00 грн та постановити в цій частині нову постанову, якою позов задовольнити частково. Стягнуто з Національного банку України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 182915,90 грн (за вирахуванням обов`язкових відрахувань). В інший частині постанову залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що звільнення з посади позивача є незаконним, оскільки роботодавцем не вжито всіх заходів щодо обов`язкового переводу на іншу посаду шляхом запропонування працівнику, що звільняється, всіх вакансій, на які може претендувати особа з урахуванням його фаху кваліфікації, досвіду трудової діяльності, а також у випадках, коли неможливо перевести працівника з його згоди на іншу роботу, або коли працівник відмовився від такого переведення. В частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд апеляційної інстанції постановив нове рішення, оскільки при ухваленні постанови судом першої інстанції неповно з`ясовані всі обставини, що мають значення для справи. Щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час несвоєчасного проведення розрахунків та недоотриманої матеріальної допомоги, суд зазначив, що не вбачає обґрунтованих та достатніх підстав для задоволення позову.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Відповідачем, подано касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.10.2015 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2016 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю.

Відповідач в касаційній скарзі зазначає, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, вважає його незаконним та необґрунтованим, а тому просить дані рішення скасувати.

Скаржник вказує, про те що суд апеляційної інстанції посилається на неналежний нормативно-правовий акт - постанову Кабінету Міністрів України від 15.02.2002 №169 (далі Порядок №169), якою затверджено порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, у той час, як до застосування у даному випадку підлягає постанова правління Національного банку України від 22.06.2000 №258 «Про організацію заміщення вакантних посад Національного банку України на конкурсній основі» (далі Порядок №258). Також, судом безпідставно не прийнято до уваги посилання відповідача на вимоги статті 15 Закону України «Про державну службу».

Скаржник зазначив, що судами попередніх інстанцій неправильно здійснено розрахунок виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 05.06.2015 по 05.10.2015.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи касаційної скарги, просив її задовольнити в повному обсязі.

Позиція інших учасників справи

Від позивача до суду надійшов відзив, в якому позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги відповідачу, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.10.2015 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2016 в частині частині задоволення позовних вимог залишити без змін.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення касаційної скарги з мотивів викладених у відзиві на касаційну скаргу.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02.03.2016 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Національного банку України постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.10.2015 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2016.

15.12.2017 припинено процесуальну діяльність Вищого адміністративного суду України, у зв`язку із початком роботи Верховного Суду.

На виконання пп. 4 п. 1 Розділу VII «Перехідних положень» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції з 15.12.2017, дану касаційну скаргу разом з матеріалами адміністративної справи передані на розгляд Касаційному адміністративному суду у складі Верховного Суду.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду, касаційне провадження №К/9901/12314/18 (адміністративна справа № 826/13545/15) визначено колегію суддів Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду для розгляду даної касаційної скарги у наступному складі: судді - доповідача - Желтобрюх І.Л., , суддів - Білоус О.В., Стрелець Т.Г.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 31 травня 2019 року № 545/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Білоуса О.В., що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 31 травня 2019 року визначено новий склад суду: Загороднюк А.Г. (головуючий суддя), Єресько Л.О., Соколов В.М.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 18 липня 2019 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

09.01.1998 наказом Національного банку України № 53-к позивача було призначено на посаду економіста 2 категорії управління загального інспектування Департаменту інспектування банків з 14.01.1998 ; 07.05.1998 позивача переведено на посаду економіста 1 категорії управління загального інспектування Департаменту інспектування банків.

З 07.05.1998 позивача неодноразово переводили на різні посади у Департаменті інспектування банків, Департаменті пруденційного нагляду, Департаменті інспектування та моніторингу банків, Департаменту безвиїзного банківського нагляду, Департаменту пруденційного нагляду Генерального департаменту банківського нагляду та інших департаментах, а з 01.02.2011 переведено на посаду заступника начальника директора департаменту - начальника управління нагляду за банками 3 та 4 груп Департаменту пруденційного нагляду Генерального департаменту банківського нагляду.

10.09.1999 позивачем прийнято присягу державного службовця; 01.08.2010 - присвоєно четвертий ранг державного службовця.

Постановою Правління Національного банку України від 24.12.2014 №841 внесені зміни до структури центрального апарату Національного банку України зокрема, шляхом виключення Генерального департаменту банківського нагляду.

Наказом Національного банку України від 25.12.2014 №2747-к відповідно до вимог пункту 11 постанови Правління НБУ від 24.12.2014 №841, керуючись пунктом 1 статті 40, статтями 43, 492, 494 КЗпП України вирішено скоротити штат і чисельність працівників, зокрема, Генерального департаменту банківського нагляду; зобов`язано заступника директора департаменту - начальника управління роботи з персоналом Департаменту персоналу попередити працівників, які підлягають вивільненню, про їх скорочення і вжити інших організаційних заходів відповідно до вимог законодавства України.

19.03.2015 позивача було попереджено про звільнення на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату.

В подальшому, наказом Національного банку України від 04.06.2015 року №3034-п позивача звільнено 05.06.2015 з посади заступника директора департаменту - начальника управління нагляду за банками 3 та 4 групи Департаменту пруденційного нагляду Генерального департаменту банківського нагляду на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку з скороченням чисельності та штату працівників.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з дати попередження позивача про наступне вивільнення та станом на дату винесення оскаржуваного наказу (04 червня 2015 року) в Національному банку України були вакантні посади, зокрема, у:

- департаменті банківського нагляду - начальника управління нагляду за банками 3 та 4 груп; начальника управління по роботі зі зверненнями кредиторів; головного економіста управління нагляду за системою важливими банками, банками 1 та 2 груп і 3 та 4 груп; головного економіста управління кураторів банків;

- департаменті супроводження кредитів - начальника управління моніторингу; начальника відділу договірної роботи; начальника відділу оброблення кредитних заявок та роботи з кредитним комітетом; начальника відділу моніторингу та супроводження стабілізаційних кредитів; начальника відділу моніторингу та супроводження монетарних кредитів; начальника відділу супроводження та моніторингу монетарних кредитів.

Відповідно до пункту 2 постанови Правління Національного банку України від 24.12.2014 року №841 «Про внесення змін до структури центрального апарату Національного банку України» з 01.01.2015 усі функції Департаменту пруденційного нагляду Генерального департаменту банківського нагляду (крім окремих функцій) передано до Департаменту банківського нагляду.

Згідно наявної в матеріалах справи роздруківки з офіційного інтернет-представництва Національного банку України, останнім було оголошено конкурс на заміщення вакантних посад державних службовців, утому числі, і у Департаменті банківського нагляду.

Релевантні джерела права й акти їх застосування (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин)

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною шостою статті 43 Конституції України громадянам гарантовано захист від незаконного звільнення.

Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII (далі - Закон №3723-XII) регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу. Він визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.

Частиною першої статті 30 зазначеного Закону №3723-XII, крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, передбачені спеціальні підстави припинення державної служби.

Відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу Законів про працю України (КЗпП України) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною першою статті 42 Кодексу законів про працю України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Частиною 2 статті 22 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України» передбачено, що до структури Національного банку входять центральний апарат, відокремлені підрозділи та юридичні особи, створені Національним банком для забезпечення його діяльності, які здійснюють діяльність виключно в межах завдань та функцій Національного банку, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 64 Закону України «Про Національний банк України» питання функціонування державної служби у Національному банку та класифікації посад вирішує Правління Національного банку відповідно до законодавства України.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про державну службу» прийняття на державну службу на посади третьої - сьомої категорій, передбачених статтею 25 цього Закону, здійснюється на конкурсній основі, крім випадків, коли інше встановлено законами України.

Відповідно до пункту 5 Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. № 169, переведення на рівнозначну або нижчу посаду в одному державному органі, а також просування по службі державних службовців, які зараховані до кадрового резерву чи успішно пройшли стажування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, може здійснюватися без конкурсного відбору.

Відповідно до пункту 2 постанови Правління Національного банку України №258 від 22.06.2000 «Про організацію заміщення вакантних посад службовців Національного банку України» переведення на рівнозначну або нижчу посаду в одному державному органі, а також просування по службі державних службовців, які зараховані до кадрового резерву чи успішно пройшли стажування може здійснюватися без конкурсного відбору.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» містяться роз`яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір й рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», передбачено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

З дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника. За змістом частини третьої статті 49-2КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Проте, на думку суду, в даній частині відповідач не дотримав вимог закону, оскільки одночасно з попередженням про звільнення не запропонував позивачу іншої роботи.

Як вбачається з матеріалів справи, вакантні посади не пропонувалися позивачу. У письмовому попередженні про звільнення від 19.03.2015 відсутній перелік таких посад.

Відповідач зазначає, що згідно з пунктом 1 наказу Національного банку України від 09.09.2014 №1634-к передбачено, що усі вакантні посади у системі Національного банку України з 10.09.2014 і пізніше підлягають скороченню, у зв`язку з чим відповідачем іншу роботу позивачу не пропонувалось.

Під час розгляду справи, відповідачем не надано доказів відсутності вакантних посад в установі як станом на час попередження позивача про наступне вивільнення, так і станом на час його звільнення.

Крім того, суд враховує й те, що право на працю є конституційним правом особи, яке повинно захищатися державою шляхом забезпечення особі реальної можливості скористатися відповідними законодавчими гарантіями, і ліквідація (реорганізація) певного структурного підрозділу державної установи, скорочення штату працівників жодним чином не звільняє роботодавця від виконання його обов`язку щодо забезпечення права особи на працевлаштування, а навпаки зумовлює необхідність виконання ним такого обов`язку.

Посилання відповідача на те, що у даному випадку підлягають застосуванню норми постанови правління Національного банку України від 22.06.2000 №258 «Про організацію заміщення вакантних посад Національного банку України на конкурсній основі» (далі Порядок №258), а не Порядок №169, який застосовано судами попередніх інстанції є безпідставними. Відповідно до пункту 1 Порядку № 169, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2002 проводиться конкурсний відбір на заміщення вакантних посад державних службовців третьої - сьомої категорій (далі - конкурс), крім випадків, коли законами України встановлено інший порядок заміщення таких посад. Відповідач не наводить норми законів України, а посилається на постанову правління Національного банку України, яка не має силу закону. Крім того, і пунктом 5 Порядку №169, і пунктом 2 Порядку №258 передбачена можливість просування по службі без конкурсного відбору.

Доводи касаційної скарги щодо неприйняття до уваги судами попередніх інстанцій вимог статті 15 Закону України «Про державну службу» також є необґрунтованими, так як вони стосуються прийняття осіб на державну службу. У даному випадку, позивач вже перебував на державній службі, а спір стосується проходження публічної служби та звільнення з неї.

Аналізуючи заяву про звільнення ОСОБА_1 . Суд вважає, що останній звільнений не відповідно до угоди сторін, як зазначено в заяві, а з інших підстав через скорочення штату. Вказане підтверджується , що заява про звільнення відповідачем не розглядалась.

Таким чином, вказані порушення трудових прав позивача при звільненні за пунктом 1 статті 40 КЗпП України свідчать про незаконність наказу Національного банку України № 3034-к від 04.06.2015 про звільнення позивача відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, тому він підлягає скасуванню.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої та апеляційної інстанції в цій частині вимог постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, доводи касаційної скарги відповідача не спростовують висновки суду першої та апеляційної інстанцій, у зв`язку з чим підстави для скасування або зміни постанов суду попередніх інстанцій відсутні.

З цих підстав також підлягають задоволенню позовні вимоги позивача щодо поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Щодо розміру грошового зобов`язання, що підлягає стягненню на користь позивача, суд керується приписами постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати", відповідно до якої середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 порядку № 100).

Положеннями розділу 3 Порядку № 100 передбачені виплати, які не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу. Зокрема не підлягають урахуванню відпускні та лікарняні.

Відповідно до підпункту «и» пункту 4 порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати не підлягають урахуванню виплати, пов`язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо.

Тобто, премія до свята є одноразовою виплатою, яка не підлягає врахуванню при обчисленні середньої заробітної плати.

Відповідно до підпункту «і» пункту 4 порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховується вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування.

Таким чином, преференція на житло також не підлягає врахуванню при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 100 у разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Дані, які містяться у виписках з особового рахунку ОСОБА_1 за квітень 2015 року та травень 2015 року не спростовують того, що розрахунок розміру премії здійснено відповідно до кількості фактично відпрацюваних днів. Тому, даний вид премії повинен бути врахований при обчисленні середньої заробітної плати.

Згідно довідки про доходи ОСОБА_1 , наданої Національним банком України для Окружного адміністративного суду м. Києва, за останні 2 календарні місяці роботи позивачу нараховано заробітну плату у квітні 2015 року - 57 954,83 грн, у травні 2015 року - 50 859,17 грн.

Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пункту 8 порядку № 100 визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 2-х місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Відповідно до даних з особового рахунку позивача, ОСОБА_1 фактично відпрацьовано у квітні 2015 року - 17 днів, у травні 2015 року - 18 днів.

Разом за 2 останні місяці ОСОБА_1 фактично відпрацьовано 35 днів (17+18).

Премія до свята у квітні 2015 року позивачу виплачена у сумі - 43294,80 грн, у травні 2015 року - 26 877,20 грн. Преференція на житло у квітні 2015 року позивачу виплачена у сумі 414,00 грн, у травні 2015 року - 141,00 грн.

Крім того, позивача звільнено з 05.06.2015, а отже, відповідно до статті 241-1 КЗпП України 05.06.2015 є останнім робочим днем.

Кількість робочих днів з наступного дня після звільнення по день ухвалення рішення судом першої інстанції, тобто з 06.06.2015 по 05.10.2015, дорівнює 84 (лист Міністерства соціальної політики України від 09.09.2014 №10196/0/14-14/13 «Про розрахунок норми тривалості робочу часу на 2015 рік») (за вирахуванням державних та релігійних свят).

Суд погоджується з розрахунком відповідача щодо середньоденної заробітної плати у розмірі 1039,69 грн, оскільки він відповідає вимогам порядку №100.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача дорівнює 1039,69х84 = 87 333,96 грн.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, оскільки при встановленні розміру середнього заробітку, який підлягає сплаті, ним здійснено розрахунок не за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Проте, апеляційний суд дійшов помилкового висновку щодо визначення періоду, за який має бути стягнутий середній заробіток за час вимушеного прогулу. Також, помилково включив до розрахунку розмір премії до свята, преференцій на житло та безпідставно вирахував дохід позивача за новим місцем роботи.

У даному випадку законодавством не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу за певних обставин (отримання вихідної допомоги по безробіттю, отримання заробітної плати за новим місцем роботи, допомога по тимчасовій працездатності, середній заробіток на період влаштування та ін.).

Посилання скаржника, на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» є помилковим, оскільки викладені в ньому роз`яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини третьої статті 117 КЗпП, яку виключено на підставі Закону України від 20 грудня 2005 року № 3248-«Про внесення змін до Кодексу законів про працю України».

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 по справі № 826/808/16 (провадження № 11-134ас18).

Статтею 351 КАС України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Враховуючи вищенаведене, Суд касаційної інстанції вважає за необхідне змінити оскаржувані рішення в частині визначення дати, в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , а в іншій частині оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Національного банку України - задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2016 скасувати в частині стягнення з Національного банку України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 182 915,90 грн (за вирахуванням обов`язкових відрахувань).

В цій частині прийняти нову постанову, якою стягнути з Національного банку України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 87 333,96 грн (вісімдесят сім тисяч триста тридцять три гривні, 96 копійок).

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.10.2015 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2016 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк

Судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов

Джерело: ЄДРСР 83330820
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку