Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.06.2019

№607/14528/16-ц

Тернопільський

міськрайонний суд Тернопільської області в складі: головуючого судді Дзюбича В.Л., з участю секретарів судового засідання Зубко О.Я., Грабської Ю.І. представника позивача Матвіяса А.Б. , представників відповідачів Свачій М.І., Клим А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до прокуратури Тернопільської області, прокуратури Чернівецької області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду,-

ВСТАНОВИВ :

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до відповідачів прокуратури Тернопільської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органами досудового розслідування, прокуратури і суду у сумі 2000000 грн., яка полягає у незаконному проведенні обшуку в ході розслідування кримінальної справи №К-110046; незаконному притягненні його як обвинуваченого у кримінальній справі №К-110046; незаконному повідомленні про підозру у вчиненні кримінального правопорушення в кримінальному провадженні №12013270050000665; незаконному затриманні в триманні під вартою; незаконному накладенні арешту на майно; незаконному проведенні оперативно-розшукових заходів, передбачених Законами України «Про оперативно-розшукову діяльність» та іншими актами законодавства; незаконному засудженні; незаконному проведенні інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 29.03.2011 року СУ Управління МВС України Чернівецькій області порушено кримінальну справу № К-110046 стосовно ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України. 18.04.2011 року слідчий у вказаній справі звернувся до Шевченківської районного суду м. Чернівці з поданням про проведення обшуку за місцем тимчасового проживання позивача з посиланням на те, що від органу дізнання надійшла оперативна інформація про те, що він виготовляє для збуту психотропні та наркотичні засоби по місцю проживання. Однак така інформація не підтверджувалась жодними доказами за виключенням відповіді УБОЗ Управління МВС України в Чернівецькій області. 22.04.2011 року в слідче управління УМВС України в Чернівецькій області надійшли рапорти оперуповноважених ВБ з ОЗГ УБОЗ Управління МВС України в Чернівецькій області Демчука М.М. та Єреміци Р.Д. про те, оперативним шляхом вони встановили його причетність до збуту психотропної речовини. Після появи в матеріалах кримінальної справи цих рапортів незважаючи на відсутність будь-яких доказів, 26.04.2011 року суддя Шевченківського районного суд м. Чернівці надав дозвіл на проведення обшуку за місцем його тимчасового проживання за адресою АДРЕСА_1 . 30.04.2011 року працівники УБОЗ УМВСУ в Чернівецькій області провели обшук за місцем його тимчасового проживання, підкинувши у квартиру чотири поліетиленові пакети з психотропною речовиною-амфетаміном масою 3,4 гр. та паперовий згорток з особливо небезпечним наркотичним засобом-канабісом, масою в перерахунку на суху речовину 0,3 гр. З огляду на вказані протиправні дії працівників правоохоронних органів він відмовився підписувати протокол обшуку. Оскільки в окремому дорученні слідчий поставив вимогу доставити його в слідче управління МВС України в Чернівецькій області, з 10.30 год. 30.04.2011 року він фактично був затриманий оперативними співробітниками. 01.05.2011 року СУ УМВСУ в Чернівецькій області відносно нього було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, яка була об`єднана в одне провадження із кримінальною справою №К-110046, порушеною стосовно ОСОБА_3 за ознаками злочину , передбаченого ч.2 ст.307 КК України. 01.05.2011 року слідчий склав протокол про його затримання в порядку ст..115 КПК України за підозрою у вчиненнні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України та того ж дня пред`явив йому обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України. 04.05.2011 року Шевченківським районним судом м. Чернівці йому було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту. 16.05.2011 року та 01.06.2011 року слідчим СУ УМВСУ в Чернівецькій області ОСОБА_4 був накладений арешт на його майно: автомобіль марки Фольксваген, державний номерний знак НОМЕР_1 , ноутбук та переносний жорсткий диск. 22.06.2011 слідчий пред`явив йому обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст. 307 КК України, 25-27.06.2011 року склав обвинувальний висновок у справі за його обвинуваченням, який 29.06.2011 затвердив заступник прокурора Чернівецької області. Вироком Кіцманського районного суду Чернівецької області від 27.12.2011 року він був визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 307 КК України та засуджений до дев`яти років позбавлення волі. Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 27.03.2012 року вказаний вирок суду скасовано, а справу направлено прокурору для проведення досудового розслідування. 10.05.2012 року заступником прокурора Чернівецької області продовжено строк досудового розслідування до п`яти місяців, а 30.05.2012 року - до шести місяців. Постановою апеляційного суду Чернівецької області від 01.06.2012 року строк тримання його під вартою було продовжено до шести місяців. 19.06.2012 року слідчим СУ УМВСУ в Чернівецькій області йому було пред`явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст. 307 КК України, а матеріали кримінальної справи після затвердження обвинувального висновку повторно направлено до суду. 24.07.2012 року Кіцманський районний суд Чернівецької області своєю постановою повернув кримінальну справу прокурору для проведення додаткового розслідування. Апеляційний суд Чернівецької області ухвалою від 25.09.2012 року скасував вказану постанову суду та направив справу на новий судовий розгляд. 07.02.2012 року прокурор прокуратури Кіцманського району змінив йому обвинувачення з ч.3 ст. 307 КК України на ч. 2 ст. 307 КК України. 21.02.2013 року Кіцманський районний суд Чернівецької області повернув кримінальну справу прокурору для проведення додаткового розслідування. 14.06.2013 року слідчий СУ УМВС України в Чернівецькій області Мазур М.Д. вніс до ЄРДР відомості, відомі з матеріалів кримінальної справи № К-110046, та розпочав досудове розслідування у кримінальному провадженні №12013270050000665 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК України.17.06.2013 року йому було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України. 20.06.2013 року ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Чернівці йому було змінено запобіжний захід з тримання під вартою на заставу в розмірі 5 тис. гривень з покладенням на нього обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, термін дії яких в подальшому було продовжено ухвалою слідчого судді до 20.10.2013 року та до 20.11.2013 року. 26.09.2013 року слідчий Мазур М.Д. вніс до €РДР відомості, відомі з матеріалів кримінальної справи № К-110046, та розпочав досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12013270050001017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України. 27.09.2016 року матеріали досудових розслідувань у кримінальних провадженнях №12013270050000665 та №12013270050001017 були об`єднані в одне провадження за №12013270050000665. 01.11.2016 року прокурор, яка здійснювала процесуальне керівництво у даному кримінальному провадженні, визначила його підслідність за слідчим підрозділом УМВС України в Тернопільській області. 19.11.2013 року слідчим суддею Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області було продовжено термін дії покладених на нього обов`язків до 17.12.2013 року. 17.12.2013 року старший прокурор відділу прокуратури Тернопільської області Шуманський П.В. закрив порушене щодо нього кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого за ч. 2 ст. 307 КК України у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину, а за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України у зв`язку з відсутністю достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпанням можливості їх отримання. Одночасно йому було повернуто заставу та знято арешт з належного йому автомобіля. 17.12.2013 року прокуратурою Тернопільської області йому було направлено повідомлення про закриття кримінального провадження разом з копією відповідної постанови, яке він не отримував і в матеріалах кримінального провадження відсутні відомості про вручення йому цього повідомлення. Всупереч вимог ч.1 ст. 11 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та п.п. 6, 24 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції. Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України № 6/5/3/41 від 04.03.1996 йому не було направлено повідомлення із відповідним роз`ясненням про те до якого органу і протягом якого терміну він повинен був звернутися за відшкодуванням завданої йому шкоди і поновленням порушених прав. Разом з тим, факт закриття порушеного щодо нього кримінального провадження прокурором беззаперечно свідчить про незаконність всіх процесуальних рішень та вчинених дій у вказаному провадженні, що дає йому право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органами досудового розслідування, прокуратури і суду. Вказав, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності він зазнав значних моральних втрат, були порушені його нормальні життєві зв`язки, він тривалий час утримувався під вартою, а після звільнення з-під варти змушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Крім цього, до моральних страждань призвів фізичний та психологічний вплив, який застосовувався до нього з метою примушування до написання явки з повинною та дачі визнавальних показань. Наслідком застосування до нього запобіжного заходу у вигляді взяття під варту стало позбавлення його можливості реалізовувати свої звички і бажання (у тому числі і втрата роботи), що частково продовжувалось і після зміни запобіжного заходу на заставу. Факт обвинувачення його у вчиненні особливо тяжкого злочину, пов`язаного з незаконним обігом психотропних речовин, набув розголосу серед його родичів, друзів, знайомих, що погіршило відносини з оточуючими, він змушений був постійно пояснювати і доводити свою невинуватість. Також він тривалий час був позбавлений можливості користуватись своїм майном, на який накладали арешт. За таких обставин, з врахуванням грубих порушень норм кримінального процесуального та кримінального права, кількості прийнятих незаконних рішень та проведених процесуальних дій у порушеній щодо нього кримінальній справі, а в подальшому і кримінальному провадженні оцінює розмір спричиненої йому моральної шкоди у сумі 2000000 грн., яку просить стягнути на його користь з Державного бюджету України.

Ухвалою суду від 22.12.2017 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до прокуратури Тернопільської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органами досудового розслідування, прокуратури і суду та призначено її до судового розгляду.

27.07.2017 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено прокуратуру Чернівецької області.

Прокуратура Тернопільської області подала письмові заперечення на позов, у яких вказала, що у відповідності до ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом виникає у випадках, якщо факт незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання пі вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи(посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів встановлено в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження №12013270050000665 обшук за місцем проживання ОСОБА_2 працівниками міліції був проведений в межах чинного законодавства. ОСОБА_2 01.05.2011 року написав явку з повинною у якій зізнався у зберіганні та збуті наркотичних засобів та визнав свою вину стосовно зберігання за місцем свого проживання та збуту наркотичних та психотропних речовин, що підтверджується протоколом явки з повинною та його особистими поясненнями від 01.05.2011 року. Цього ж дня ОСОБА_2 був затриманий за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України. За даним фактом слідчим СУ УМВС України в Чернівецькій області 01.05.2011 року відносно позивача було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України та пред`явлено первинне звинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України, в якому ОСОБА_2 визнав себе винним. Суддею Шевченківського районного суду м. Чернівці 04.05.2011 року винесено постанову про обрання ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Таким чином, за вказаних обставин слідчий виконував процесуальні дії, передбачені положенням КПК України, вчинення яких є обов`язковим. Міра запобіжного заходу у виді тримання під вартою була обрана позивачу відповідно до тяжкості вчиненого злочину. ОСОБА_2 не долучено жодних доказів оскарження, на його думку, незаконних дій працівників правоохоронних органів щодо його затримання, проведення досудового слідства, арешту майна тощо. Постанова від 01.05.2011 року про порушення кримінальної справи не скасовувалася і на момент закриття провадження у справі була чинною. Факту застосування правоохоронними органами до ОСОБА_2 заходів фізичного чи психологічного тиску з метою примусити його визнати вину у злочинах, яких він не скоював, не встановлено. Відповідач зазначив, що факт закриття кримінального провадження у зв`язку із не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_2 , надав останньому право ставити питання про відшкодування шкоди відповідно до вимог Закону. Однак, право на відшкодування шкоди реалізується шляхом процесуального доведення наявності шкоди, її розміру. Позивач має довести не лише факт реабілітації, а й наявність у зв`язку з цим моральної шкоди та її розмір. Він повинен в підтвердження своїх доводів про заподіяння йому моральної шкоди надати докази застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв`язків і відновлення стосунків з оточуючими людьми, тощо. Разом з тим, на думку відповідача, позивач до суду не надав жодних доказів, які б були підставою для визначення такого великого розміру моральної шкоди. Також прокуратура Тернопільської області просить врахувати, що згідно із ч.4 ст. 1176 ЦК України фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з`ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню не має права на відшкодування шкоди. З урахуванням наведеного відповідач просить в позові відмовити.

Державна казначейська служба України подала письмові заперечення на позов. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 просить відмовити, посилаючись на те, що положеннями Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування прокуратури і суду» чітко встановлено, що право на відшкодування шкоди відповідно до цього Закону виникає лише у випадку коли визнано та встановлено незаконність засудження, повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, взяття і тримання під вартою, проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, накладення арешту на майно, відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Оскільки позивачем не надано доказів незаконності накладення арешту на майно та/чи незаконного повідомлення про підозру у вчинені кримінального правопорушення, підстави для відшкодування відсутні. Позивачем не вказано з яких саме міркувань він просить відшкодувати суму у розмірі, зазначеному у позовній заяві, а також не надано доказів, які б витверджували завдання такої шкоди та розрахунків щодо цієї суми. У відповідності до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної(немайнової )шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями(бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Тобто, позивач повинен довести, що завдана йому моральна шкода заподіяна діями посадових осіб органу досудового слідства і що він має право на її відшкодування за рахунок державного бюджету. Оскільки позивачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження заявлених вимог та обґрунтування розміру завданої шкоди, тому відповідач вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні та просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Прокуратура Чернівецької області подала письмові заперечення на позов в яких вказала, що не погоджується із доводами позивача та вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 до задоволення не підлягають. Відповідач зазначив, що 29.03.2011 року СУ УМВС України в Чернівецькій області було порушено кримінальну справу № К-110046 відносно ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України. В рамках розслідування вказаної кримінальної справи оперативним шляхом встановлено, що до збуту ОСОБА_3 наркотичних засобів був причетний позивач ОСОБА_2 . З врахуванням вказаної інформації, слідчий звернувся в суд з поданням про надання дозволу на проведення обшуку за місцем тимчасового проживання ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 . 30.04.2011 року під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_2 працівниками міліції було виявлено та вилучено 4 пакети з порошкоподібною речовиною білого кольору, яка згідно висновку експерта № 427-Х від 27.05.2011 року містить в своєму складі «амфетамін», який віднесено до психотропних речовин, обіг яких обмежено вагою 0,588 грама, яку останній зберігав без мети збуту. 01.05.2011 року відносно ОСОБА_2 порушено кримінальну справу за ч.2 ст. 307 КК України, яка в цей же день об`єднана з кримінальною справою

№К -110046. Цього ж дня ОСОБА_2 пред`явлено обвинувачення та затримано в порядку ст. 115 КПК України. У подальшому, 04.05.2011 Шевченківським районним судом м. Чернівці задоволено клопотання слідчого та обрано ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. 22.06.2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 пред`явлено обвинувачення за фактами збуту наркотичних засобів за правовою кваліфікацією дій за ч.3 ст. 307 КК України та скеровано справу до Кіцманського районного суду Чернівецької області для розгляду по суті. Водночас, враховуючи те, що під час допитів ОСОБА_2 відмовився від своїх першочергових показів, вказуючи на те, що давав визнавальні покази у зв`язку з застосуванням до нього психологічного тиску з боку працівників УБОЗ УМВС, прокуратурою Чернівецької області було проведено перевірку по даному факту і 01.06.2012 року прокурором обласної прокуратури винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи відносно працівників УБОЗ та слідчого щодо незаконного утримання в УБОЗ УМВС України в Чернівецькій області і застосуванні до ОСОБА_2 фізичного та психологічного тиску. Дана справа неодноразово поверталася судами на додаткове розслідування і протягом цього часу ОСОБА_2 утримувався під вартою. Із врахуванням перехідних положень прийнятого нового КПК України, 20.05.2013 року за вказаним фактом внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні під №1203270050000562. У даному кримінальному провадженні 12.06.2013 слідчим за погодженням з прокурором, повідомлено про підозру ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України.

Враховуючи те, що в матеріалах вказаного провадження у ОСОБА_2 30.04.2011 року було проведено обшук, в ході якого знайдено психотропну речовину «амфетамін» вагою 0,588 грама, обіг якої обмежено, відомості за даним фактом 14.06.2013року внесено до ЄРДР під № 12013270050000665 з правовою кваліфікацією дій за ч. 1 ст. 309 КК України. На підставі зібраних доказів, 17.06.2013 року ОСОБА_2 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 309 КК України. Підозра ОСОБА_2 обґрунтовувалася такими доказами: протоколом обшуку по місцю проживання та DVD диском на якому зафіксовано вказану слідчу дію, протоколами допиту свідків, висновками експертиз. Допитані в якості свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (поняті) підтвердили,що були запрошені працівниками міліції в якості понятих при проведенні обшуку за місцем проживання ОСОБА_2 , в ході якого знайшли 4 пакета з

порошкоподібною речовиною. Відповідно до відеозапису проведеного обшуку по місцю проживання ОСОБА_2 вбачається, що поняті підійшли в той час, коли працівники міліції разом з ОСОБА_2 , руки якого були зв`язані поясом знаходились в коридорі загального користування і потім всі зайшли в квартиру. Крім того, з

відеозапису не вбачається факт відлучення будь - кого з працівників міліції, які

проводили обшук. Щодо вилучених 4 пакетів з порошкоподібною речовиною,

то ОСОБА_2 вказав, що не знає що це за пакети і відмовився підписувати

протокол обшуку. По даному факту допитані працівники міліції, які пояснили, що 30.04.2011, коли ОСОБА_2 відчинив двері, вони представилися працівниками міліції, і тоді останній почав зачиняти їх та чинити опір, у зв`язку з чим вони витягнули ОСОБА_2 на коридор та зв`язали руки, а потім одразу запросили понятих. 20.06.2013 року ухвалою суду ОСОБА_2 було змінено запобіжний захід з тримання під вартою на заставу в розмірі 5000 грн. 09.10.2013року продовжено строк досудового розслідування у кримінальному провадженні до 5 місяців, тобто до 17.11.2013. 01.11.2013року прокурором визначено підслідність вказаного кримінального провадження за УМВС України в Тернопільській області. Таким чином, за вказаних обставин слідчий СУ УМВСУ в Чернівецькій області виконував процесуальні дії, передбачені положенням КПК України і вчинення яких є обов`язковим. Міра запобіжного заходу у виді тримання під вартою була обрана позивачу відповідно до тяжкості вчиненого злочину. Також у відзиві зазначено, що позивач має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди в разі встановлення порушення вимог ст.5 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод». Позивачем не долучено жодних доказів оскарження, на його думку, законних дій правоохоронних органів щодо його затримання, проведенню судового слідства, арешту майна тощо. Факту застосування правоохоронними органами до ОСОБА_2 заходів фізичного чи психологічного тиску не встановлено. Позивач до суду не надав жодних доказів, які б були підставою для визначення зазначеного ним розміру моральної шкоди, який не відповідає вимогам щодо розумності та справедливості. На думку відповідача, ОСОБА_2 належним чином не обґрунтував завдані йому психічні страждання та не надав належних та допустимих доказів на підтвердження суми позовних вимог. Також відповідач зазначив, що ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. У зв`язку з наведеним, пред`явлення даного позову до прокуратури області, яка не наділена повноваженнями здійснювати конкретні заходи по відшкодуванню державою шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, не ґрунтується на нормах закону та є безпідставним, оскільки позовні вимоги не стосуються визнання незаконними дій та рішень посадових осіб, а виключно здійснення відшкодування шкоди з бюджету. Із врахуванням наведеного відповідач просить у задоволенні позову відмовити.

28.09.2017 року ОСОБА_2 подав заяву про зменшення розміру позовних вимог. Вказав, що працівники правоохоронного органу фактично затримали його 30.04.2011 року і з цього часу і до моменту закриття кримінального провадження 17.12.2013 він перебував під слідством та судом, тобто 31 місяць та 17 днів, з яких 25 місяців 19 днів утримувався під вартою, що підтверджується довідкою Чернівецького слідчого ізолятора № 1829 від 28.05.2014 року. Відповідно до ч.2 ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. У пункті 9 постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 від 31.03.1995 роз`яснено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Таким чином, мінімальний розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню за час перебування його під слідством та судом становить 99744 грн., виходячи із розміру мінімальної заробітної плати визначеного Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» у сумі 3200 грн. Вважає, що з врахуванням обставин даної справи є всі підстави для збільшення суми моральної шкоди, оскільки у даному випадку орган, що проводить оперативно-розшукову діяльність, та орган досудового розслідування умисно створили докази для притягнення невинуватої особи до кримінальної відповідальності шляхом вчинення незаконних дій. Саме вчинення щодо нього неправомірних дій працівниками правоохоронних органів з метою притягнення до кримінальної відповідальності за злочин, якого він не вчиняв, і дає підставу для збільшення мінімально допустимого розміру моральної шкоди. Зокрема, УБОЗ Управління МВС України в Чернівецькій області була заведена щодо

нього оперативно-розшукова справа та проводились оперативно-розшукові

заходи, передбачені Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність»

та іншими актами законодавства. Кінцеве рішення, прийняте у кримінальному провадженні, свідчить про незаконність вказаних дій, що дає підстави збільшити розмір моральної шкоди на 30000 грн. Орган досудового розслідування на підставі неправдивої інформації, викладеної в рапортах оперативних працівників, отримав незаконну ухвалу на проведення обшуку за його місцем проживання, що дає підстави збільшити розмір моральної шкоди на 15000 грн. 30.04.2011 року при проведенні обшуку працівниками УБОЗ Управління МВС України в Чернівецькій області та Управління СБУ в Чернівецькій області були допущені грубі порушенням вимог чинного КПК України. При цьому до нього протиправно застосували фізичну силу і під час проведення слідчої дії він перебував із зв`язаними руками. Працівники міліції підкинули в його помешкання психотропну речовину, яку в подальшому нібито вилучили в ході проведення обшуку. Результати проведення цієї слідчої дії мали вирішальне значення для притягнення його до кримінальної відповідальності, а тому це дає підстави збільшити розмір моральної шкоди на 150000 грн. Після проведення обшуку його незаконно затримали, застосували до нього фізичну силу (зв`язування рук) та всупереч його волі перевезли з м. Тернополя в м. Чернівці, де незаконно утримували більше доби. При цьому до нього

застосовувалось фізичне насильство та моральний тиск для того, щоб заставити оговорити себе у вчиненні злочину, передбаченого ст. 307 КК України. У результаті цих незаконних дій, не витримавши фізичних та моральних страждань він виконав вимогу працівників міліції, написавши під їх диктовку явку з повинною. Через декілька днів він заперечив свою причетність до вчинення злочину та неодноразово оскаржував незаконні дії працівників правоохоронних органів. Обставини вчинення цих протиправних дій працівниками правоохоронних органів свідчать про спричинення йому значних фізичних та моральних страждань, а отримана таким чином явка з повинною мала суттєве значення для його притягнення до кримінальної відповідальності. Тому це дає підстави збільшити розмір моральної шкоди на 200000 грн. Ще один факт, який є підставою для збільшення мінімально гарантованого до відшкодування розміру моральної шкоди - це незаконне вилучення належного йому майна транспортного засобу «Volkswagen T5», номерний знак НОМЕР_1 , який без будь-яких правових підстав транспортували з м. Тернополя в м. Чернівці та повернули йому лише після закриття кримінального провадження, а також мобільного телефону «Нокіа 6330», який так і не був повернутий. Таким чином, незаконне позбавлення його права власності на майно дає підстави збільшити розмір моральної шкоди ще на 30000 грн. За таких обставин, позивач вважає, що розмір моральної шкоди, який підлягає відшкодуванню на його користь за рахунок Державного бюджету України, становить 524 744 грн.

У своїх доповненнях до заперечень на позов прокуратура Тернопільської області вказала, що відповідно до приписів ст.1176 ЦК України суб`єктом відповідальності за шкоду, завдану внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності є держава, а не конкретний судово-слідчий орган, що заподіяв шкоду, тому прокуратура Тернопільської області та прокуратура Чернівецької області не є належними відповідачами у даній справі. Крім цього, відповідач вважає, що позивачем невірно розраховано суму відшкодування, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати оскільки відповідно до п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, який набрав чинності з 01.01.2017 року, установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 грн. Виходячи з положень ст..3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у разі заподіяння майнової шкоди позивач має право на відшкодування вартості неповернутого майна, а не відшкодування моральної шкоди. Із врахуванням наведеного та обставин, викладених у запереченнях органів прокуратури відповідач просить у задоволенні позові відмовити.

14.05.2018 року ОСОБА_2 подав заяву про збільшення позовних вимог. Вказав, що у зв`язку зі зміною мінімального розміру заробітної плати відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» мінімальний розмір моральної шкоди, яка підлягає йому до відшкодування за час перебування під слідством та судом становить 116046 грн. Однак, із врахуванням наведених ним у попередніх заявах обставин вважає, що він підлягає збільшенню, а саме: за незаконне проведення оперативно-розшукових заходів- до 35000 грн.; за незаконне постановлення ухвали про проведення обшуку за місцем його проживання -до 18000 грн.; за незаконне проведення обшуку -до 165000 грн.; за незаконне затримання, застосування фізичного насильства з метою примусити до написання явки з повинною -до 250000 грн.; за незаконне вилучення майна-до 50000 грн. Таким чином, загальний розмір моральної шкоди, що підлягає до стягнення на його просить з Державного бюджету України становить 634046 грн.

Державна казначейська служба України подала відзив на заяву ОСОБА_2 про збільшення позовних вимог у якому вказала, що із врахуванням положень ст.ст.1,2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» позивач матиме право на відшкодування шкоди, як моральної так і матеріальної лише за умови доведеності незаконності дій органів, які завдали таку шкоду. Наведений позивачем розрахунок завданої шкоди є хибним, оскільки відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12. 2016 року за № 1774-VIII мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 грн.

28.02.2019 року ОСОБА_2 подав чергову заяву про збільшення позовних вимог в якій вказав, що у зв`язку зі зміною мінімального розміру заробітної плати відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» мінімальний розмір моральної шкоди, яка підлягає до відшкодування за час перебування його під слідством та судом становить 130072 грн. Однак, із врахуванням наведених ним у попередніх заявах обставин та з огляду на те, що законодавчо не встановлено чітких критеріїв визначення розміру моральної шкоди, якщо на думку позивача вона перевищує розмір мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом він вважає за необхідне збільшити заявлені ним вимоги про відшкодування моральної шкоди на 12%, оскільки розмір мінімальної заробітної плати у 2019 році збільшився на 12% у порівнянні з 2018 роком, а саме: за незаконне проведення оперативно-розшукових заходів- до 39200 грн.; за незаконне постановлення ухвали про проведення обшуку за місцем його проживання -до 20160 грн.; за незаконне проведення обшуку -до 184800 грн.; за незаконне затримання, застосування фізичного насильства з метою примусити до написання явки з повинною -до 280000 грн.; за незаконне вилучення майна-до 56000 грн. Таким чином, загальний розмір моральної шкоди, що підлягає до стягнення на його користь з Державного бюджету України становить 710232 грн. Вказав, що позиція відповідачів щодо обчислення розміру завданої моральної шкоди відповідно до приписів п.п. 3, 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» є помилковою, що підтверджується постановою Верховного Суду від 19.12.2018 у справі № 214/5262/15-ц, оскільки грошові кошти, які він просить стягнути з Державного бюджету України, є відшкодуванням за завдану йому моральну шкоду, а не є посадовим окладом, заробітною платою чи іншою аналогічною виплатою. Твердження відповідачів про те, що постанова про закриття кримінального провадження не дає йому підстав для відшкодування моральної шкоди, оскільки лише вироком суду доводиться незаконність діянь правоохоронних органів, також спростовуються відповідними постановами Верховного Суду у справі № 132/2483/17 від 13.06.2018; у справі № 196/1052/15-ц від 26.06.2018; у справі № 206/3120/16-ц від 18.10.2018; Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 383/596/15 в яких зроблений висновок про те, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених згаданим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Прокуратура Чернівецької області подала відзив на заяву ОСОБА_2 від 28.02.2019 року про збільшення позовних вимог. Відповідач вказав, що згідно ст.1176 ЦК України, ст.ст.1,2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування виникає за умови, якщо факт незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів встановлено в обвинувальному вироці суду чи іншому рішенні суду. Проте, з матеріалів кримінального провадження №12013270050000665 вбачається, що обшук за місцем проживання ОСОБА_2 працівниками міліції проведено в межах чинного на той час кримінально-процесуального законодавства. ОСОБА_2 01.05.2011 року написав явку з повинною у зберіганні та збуті наркотичних засобів, зізнався у скоєному та визнав свою вину стосовно зберігання за місцем свого проживання та збуту наркотичних і психотропних речовин, що підтверджувалося протоколом явки з повинною та поясненнями останнього, а тому у зв`язку з цим, позивач був затриманий за підозрою у вчиненні злочину, щодо нього було порушено кримінальну справу та пред`явлено первинне звинувачення у вчинені злочину, відповідальність за який передбачена ч.2 ст. 307 КК України. З урахуванням тяжкості вчиненого злочину ОСОБА_2 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Обставини надання ОСОБА_2 визнавальних показів у зв`язку з застосуванням до нього фізичного та психологічного тиску з боку працівників УБОЗ УМВС України в Чернівецькій області були предметом перевірки прокуратури області, за результатами якої дані факти не знайшли свого підтвердження, у зв`язку із чим в порушенні кримінальної справи було відмовлено на підставі п.2 ст. 6 КПК України. Зважаючи на відсутність доказів незаконності дій УБОЗ УМВС України в Чернівецькій області, прокуратури і суду щодо вжитих визначених кримінально-процесуальним кодексом процесуальних заходів при встановленні ознак злочину та особи, що підозрюється у його вчиненні, підстави для встановленого ст.1 Закону № 266/94-ВР відшкодування відсутні. Крім того, застосований представником позивача спосіб обрахування (збільшення) розміру завданої моральної шкоди з використанням 12% різниці розміру мінімальної заробітної плати за поточний рік у порівнянні з минулим роком, не передбачений жодним нормативно-правовим актом та не відповідає вимогам законодавства щодо визначення розміру моральної шкоди. Наведене зумовлює безпідставність позовних вимог ОСОБА_2 щодо відшкодування йому шкоди у розмірі 580160 грн. Також, основною підставою для вимоги ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди є факт закриття порушеного щодо нього кримінального провадження у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення його винуватості. Проте, відповідно до вимог ч.4 ст.1176 ЦК України, не вбачається підстав для виникнення права особи на відшкодування шкоди, оскільки фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з`ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню не має права на таке відшкодування. У зв`язку з зазначеним, відсутні правові підстави і для відшкодування позивачу 130072 грн. З урахуванням викладеного та зважаючи на недоведеність незаконності будь-яких дій чи рішень прокуратури області щодо позивача та відсутність з боку позивача належних та достатніх доказів, що обґрунтовують та підтверджують заподіяну моральну шкоду, відповідач просить у задоволенні позову відмовити.

У судовому засіданні представник позивача-адвокат Матвіяс А.Б. позов підтримав та просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі із врахуванням поданих заяв про збільшення позовних вимог.

Представник відповідачів прокуратури Тернопільської області та прокуратури Чернівецької області Свачій М.І. у судовому засіданні позов не визнала та просить у його задоволенні відмовити, з мотивів, наведених у письмових запереченнях на позов, посилаючись на необґрунтованість заявлених позовних вимог та відсутність у позивача права на відшкодування моральної шкоди відповідно до приписів ч.4 ст.1176 ЦК України.

Представник відповідача Державної казначейської служби України Клим А.А. у судовому засіданні позов не визнав та просить у його задоволенні відмовити з мотивів, наведених у відзиві та письмових запереченнях на позов.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Встановлено, що 29.03.2011 року СУ УМВС України в Чернівецькій області було порушено кримінальну справу № К-110046 відносно ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

14.04.2011 року слідчим СУ УМВС України в Чернівецькій області ОСОБА_4 в рамках кримінальної справи №К-110046 направлено окреме доручення начальнику УБОЗ УМВС України в Чернівецькій області з метою встановити оперативним шляхом особу на ім`я ОСОБА_7 , в якої ОСОБА_3 купляв психотропну речовину-амфетамін.

На виконання зазначеного доручення УБОЗ УМВС України в Чернівецькій області 18.04.2011 року направило повідомлення в якому вказало, що в ході проведення заходів співробітниками УБОЗ УМВС в Чернівецькій області встановлено, що особою на ім`я ОСОБА_7 являється громадяни ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою АДРЕСА_1 та займається виготовленням та збутом наркотичних та психотропних речовин, що підтверджується рапортами оперативних працівників ВБзОЗГ УБОЗ УМВСУ в Чернівецькій області Демчука М.М . , Єреміци Р .Д. від 22.04.2011 року.

18.04.2011 року слідчий СУ УМВС України в Чернівецькій області ОСОБА_4 за погодженням із заступником прокурора Чернівецької області Савіним М.М. звернувся із поданням про проведення обшуку за місцем тимчасового проживання ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 .

Постановою судді Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26.04.2011 року надано дозвіл на проведення обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_2 у житлі та іншому володінні ОСОБА_10 за адресою АДРЕСА_1 .

Як вбачається із протоколу обшуку від 30.04.2011 року, під час проведення обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 виявлено та вилучено два прозорі поліетиленові пакети, в яких містились чотири поліетиленові пакети з порошкоподібною речовиною білого кольорову; паперовий згорток з подрібненими частинами рослинного походження зеленого кольору; металева коробка з залишками подрібнених частин рослинного походження; пластикову пляшку з відрізаним дном із залишками подрібнених частин рослинного походження; електронні ваги, а також мобільний телефон марки Nokia 6303 з сім-картою № НОМЕР_2 , ноутбук Toshiba 205-S6267, накопичувач на 500 Гб.

Відповідно до висновку спеціаліста №493-Х від 30.04.2011 року вилучена під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_2 речовина рослинного походження зеленого кольору є особливо небезпечним наркотичним засобом-канабісом, масою в перерахунку на суху речовину-0,3 грама. Вилучена під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_2 порошкоподібна речовина білого кольору, яка знаходиться у чотирьох поліетиленових пакетах, містить психотропну речовину, обіг якої обмежено-амфетамін. Загальна маса речовини, що містить амфетамін-3,4 грама.

Постановою слідчого СУ УМВС України в Чернівецькій області ОСОБА_4 від 01.05.2011 року відносно ОСОБА_2 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, яку цією ж постановою об`єднано в одне провадження із кримінальною справою №К-110046, порушеною відносно ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України.

Того ж дня, о 16 год. 40 хв. ОСОБА_2 був затриманий в порядку ст.106(115) КПК України за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України та взятий під варту.

У протоколі явки з повинною від 01.05.2011 року ОСОБА_2 вказав, що починаючи з січня 2010 року займався зберіганням та збутом наркотичної речовини «амфетамін», яку купував у ОСОБА_11 та особи на ім`я ОСОБА_12 один партіями по 50 гр. та 10 грн. вартістю 90 грн. за 1 гр. та в подальшому збував вказаний психотропний засіб ОСОБА_13 за ціною 110 грн. за 1 гр., зокрема востаннє в березні 2011 року на суму 1100 грн. Також зазначив, що виявлені та вилучені під час обшуку за місцем його проживання чотири поліетиленові пакети із наркотичною речовиною «амфетамін» він зберігав з метою збуту, а наркотичну речовину «марихуану» для власного вживання.

Вказані факти ОСОБА_2 також підтвердив у своїх письмових поясненнях від 01.05.2011 року.

01.05.2011 року слідчим СУ УМВС України у Чернівецькій області ОСОБА_4 винесено постанову про притягнення ОСОБА_2 як обвинуваченого та пред`явлено йому обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.307 КК України.

Будучи допитаний в якості обвинуваченого 01.05.2011 року ОСОБА_2 свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України визнав повністю та відмовився від надання показів на підставі ст.63 Конституції України.

Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 04.05.2011 року ОСОБА_2 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Постановою слідчого від 01.06.2011 року накладено арешт на майно ОСОБА_2 , а саме: ноутбук чорного кольору Toshiba Satellite P205-S6267 serial 37317823K, зі шнуром та блоком живлення та переносний жорсткий диск Seagate PN KW2AH-502 500GB чорного кольору.

Постановою слідчого від 16.05.2011 року накладено арешт на належний ОСОБА_2 автомобіль марки Фольксваген Т5 білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , який визнано речовим доказом у кримінальній справі № К-110046 та передано на зберігання на штрафмайданчик при ДАІ УМВСУ в Чернівецькій області.

22.06.2011 року слідчим СУ УМВС України у Чернівецькій області ОСОБА_4 винесено постанову про притягнення ОСОБА_2 як обвинуваченого, пред`явлено йому обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.307 КК України та повідомлено про закінчення досудового слідства у кримінальній справі №К-110046.

25-27.06.2011 року слідчим СУ УМВС України у Чернівецькій області ОСОБА_4 складено обвинувальний висновок у кримінальній справі №К-110046, який 29.06.2011 року затверджено заступником прокурора Чернівецької області, після чого вказану справу було направлено до Кіцманського районного суду Чернівецької області.

Вироком Кіцманського районного суду Чернівецької області від 27.12.2011 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.306, ч.3 ст.307 КК України та призначено йому покарання у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.307 КК України та із застосуванням ст..71 КК України, за сукупністю вироків. призначено покарання у виді 9 років позбавлення волі.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 27.03.2012 року вирок Кіцманського районного суду Чернівецької області від 27.12.2011 року щодо ОСОБА_3 за ч.1 ст.306, ч.3 ст.307 КК України та ОСОБА_2 за ч.3 ст.307 КК України скасовано, а справу направлено прокурору Чернівецької області для проведення додаткового розслідування.

Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 01.06.2012 року строк тримання під вартою ОСОБА_2 продовжено до шести місяців.

Постановою старшого прокурора відділу нагляду прокуратури Чернівецької області Погорілко О.А. від 01.06.2012 року відмовлено у порушенні кримінальної справи відносно уперуповноважених УБОЗ УМВС України в Чернівецькій області ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , а також старшого слідчого СУ УМВС України в Чернівецькій області ОСОБА_4 за фактом незаконного утримання та примушування до дачі визнавальних показань ОСОБА_2 , на підставі п.2 ст.6 КПК України, у зв`язку із відсутністю в їх діях складу злочину.

19.06.2012 року слідчим СУ УМВС України у Чернівецькій області ОСОБА_4 повторно винесено постанову про притягнення ОСОБА_2 як обвинуваченого, пред`явлено йому обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.307 КК України та повідомлено про закінчення досудового слідства у кримінальній справі №К-110046.

19-21.06.2012 року слідчим СУ УМВС України у Чернівецькій області ОСОБА_4 складено обвинувальний висновок у кримінальній справі №К-110046 про обвинувачення ОСОБА_3 за ч.1 ст.306, ч.3 ст.307 КК України та ОСОБА_2 за ч.3 ст.307 КК України, який 26.06.2012 року затверджено заступником прокурора Чернівецької області, після чого вказану справу було направлено до суду.

Постановою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 24.07.2012 року кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_3 за ч.1 ст.306, ч.3 ст.307 КК України, ОСОБА_2 за ч.3 ст.307 КК України направлено прокурору Чернівецької області для проведення додаткового розслідування.

Апеляційний суд Чернівецької області ухвалою від 25.09.2012 року скасував постанову Кіцманського районного суду Чернівецької області від 24.07.2012 року та направив матеріали кримінальної справи про обвинувачення ОСОБА_3 за ч.1 ст.306, ч.3 ст.307 КК України, ОСОБА_2 за ч.3 ст.307 КК України на новий судовий розгляд до того ж суду.

Постановою прокурора прокуратури Кіцманського району Григорцова О.С. від 07.02.2013 року пред`явлене ОСОБА_2 обвинувачення змінено та перекваліфіковано його дії з ч.3 ст.307 КК України на ч.2 ст.307 КК України.

Постановою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 21.02.2013 року, яку залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 30.04.2013 року, кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_3 за ч.1 ст.306, ч.2 ст.307 КК України, ОСОБА_2 за ч.2 ст.307 КК України повторно направлено прокурору Чернівецької області для проведення додаткового розслідування.

14.06.2013 СУ УМВС України в Чернівецькій області внесено відомості до ЄРДР та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні за №12013270050000665 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК України. Як зазначено у витягу з ЄРДР, 30.04.2011 року ОСОБА_2 по місцю свого проживання АДРЕСА_1 зберігав без мети збуту чотири пакети з порошкоподібною речовиною білого кольору, яка згідно висновку експерта №427-Х від 27.05.2011 року містить у своєму складі «амфетамін», який згідно переліку наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів відноситься до психотропних речовин.

Окрім цього, 14.06.2013року СУ УМВС України в Чернівецькій області внесено відомості до ЄРДР та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні за №12013270050001017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України. Як зазначено у витягу з ЄРДР, невстановлена слідством особа протягом 2011 року на території м. Тернопіль збувала ОСОБА_3 наркотичну речовину «амфетамін», яка у відповідності до висновку експерта являється психотропною речовиною, обіг якої заборонений.

17.06.2013 року ОСОБА_2 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК України-незаконне придбання, зберігання, перевезення психотропних речовин без мети збуту.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20.06.2013 року ОСОБА_2 змінено запобіжний захід з тримання під вартою на заставу у розмірі 5000 грн. з покладенням на нього обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України на строк до 20.08.2013 року.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15.08.2013 року строк дії обов`язків, покладених на підозрюваного ОСОБА_2 згідно ухвали слідчого судді від 20.06.2013 року продовжено до 20.10.2013 року.

Постановою прокурора відділу процесуального керівництва прокуратури Чернівецької області Малик Н.В. від 27.09.2013 року матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні №12013270050000665 за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК України та матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні №12013270050001017 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України об`єднано в одне провадження за №12013270050000665.

Постановою першого заступника прокурора Чернівецької області Вітрука О.В. від 09.10.2013 року строк досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12013270050000665 продовжено до п`яти місяців-до 17.11.2013 року.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Чернівці від 09.10.2013 року строк дії обов`язків, покладених на підозрюваного ОСОБА_2 згідно ухвали слідчого судді від 20.06.2013 року продовжено до 20.11.2013 року.

Постановою прокурора відділу процесуального керівництва прокуратури Чернівецької області Малик Н.В. від 01.11.2013 року визначено підслідність у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12013270050000665 від 14.06.2013 року за УМВС України в Тернопільській області.

Прокуратура Тернопільської області листом №04/2/5-784вих-13 від 08.11.2013 року направила матеріали кримінального провадження №12013270050000665 від 14.06.2013 року за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.309 КК України УМВС України в Тернопільській області для організації проведення досудового розслідування.

Постановою заступника прокурора Тернопільської області Янюка В.Ю. від 14.11.2013 року строк досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12013270050000665 від 14.03.2013 року продовжено до шести місяців-до 17.12.2013 року.

Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19.11.2013 року строк дії обов`язків, покладених на підозрюваного ОСОБА_2 згідно ухвали слідчого судді від 20.06.2013 року продовжено до 17.12.2013 року.

Постановою старшого прокурора відділу прокуратури Тернопільської області Шуманського П.В. від 17.12.2013 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12013270050000665 від 14.03.2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України закрито у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, а за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК України -у зв`язку з відсутністю достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_2 в суді і вичерпанням можливості їх отримати.

Вказаною постановою одночасно скасовано арешт, накладений на майно ОСОБА_2 , а саме: автомобіль Фольксваген Т5, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 .

Того ж дня прокуратура Тернопільської області за №04/2/5-882вих. від 17.12.2013 року направила ОСОБА_2 повідомлення про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12013270050000665 від 14.03.2013 року.

З довідки Чортківського слідчого ізолятора Державної пенітенціарної служби України №1829 від 28.05.2014 року вбачається, що ОСОБА_2 був затриманий 01.05.2011 року та звільнений з-під варти 20.06.2013 року.

З повідомлення прокуратури Чернівецької області №15-113 вих.17 від 14.02.2017 року вбачається, що в період з 15.08.2011 року по 19.01.2012 року у прокуратуру Чернівецької області надходили звернення ОСОБА_2 щодо неправомірних дій працівників правоохоронних органів. З приводу зазначених звернень відділом внутрішньої безпеки в Чернівецькій області ДВБ МВС України проводилось службове розслідування, за висновками якого викладені у зверненнях ОСОБА_2 відомості не знайшли свого підтвердження. Наведене підтверджується відповідями прокуратури Чернівецької області за вих.. № 04/3-815-10 від 22.08.2011 року, №04/3-815-10 від 18.10.2011 року, №04/3-815-10 від 21.11.2011 року, №21/1-956-12 від 19.01.2012 року, адресованими арештованому ОСОБА_2 .

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі статтею 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено,має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Частинами першою ст.23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з пунктом другим частини другої ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Відповідно ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Частиною четвертою ст.1176 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з`ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (надалі Закон № 266/94-ВР)

У відповідності до ст.1 Закону №266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених Законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

Частиною другою ст.1 Закону №266/94-ВР встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Відповідно до пункту другого частини першої ст.2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до пункту п`ятого ст.3 Закону №266/94-ВР громадянинові відшкодовується моральна шкода у наведених в статті 1 цього Закону випадках.

Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, з огляду на те, що кримінальна справа №К-110046 про обвинувачення ОСОБА_3 за ч.1 ст.306, ч.2 ст.307 КК України та ОСОБА_2 за ч.2 ст.307 КК України була повернута судом до органу досудового розслідування для організації додаткового розслідування, а внесене до ЄРДР кримінальне провадження за №12013270050000665 від 14.03.2013 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.309, ч.2 ст.307 КК України закрите- за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, а за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК України -у зв`язку з відсутністю достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_2 в суді і вичерпанням можливості їх отримати, суд приходить до переконання, що позивач має право на відшкодування завданої йому в результаті незаконного притягнення до кримінальної відповідальності моральної шкоди за рахунок держави.

Посилання відповідачів на те, що протиправності дій органів досудового слідства та прокуратури під час перебування позивача під слідством не доведено, внаслідок чого правових підстав для відшкодування шкоди у ОСОБА_2 не виникло суд вважає безпідставними, оскільки у відповідності до положень ч.1 ст.1176 ЦК України та ч.2 ст.1 Закону № 266/94-ВР шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання відшкодовується державною у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Суд також не погоджується із твердженнями відповідачів, що у позивача не виникло право на відшкодування шкоди в силу вимог ч.4 ст.1176 ЦК України, оскільки останній в ході досудового слідства написав явку з повинною та визнав свою вину у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.307 КК України, з тих підстав, що явка з повиною-це особисте, добровільне письмове чи усне повідомлення заявником правоохоронний орган, прокурора або суд про скоєний чи підготовлюваний ним злочин. З досліджених в ході судового розгляду матеріалів кримінального провадження №12013270050000665 від 14.03.2013 року вбачається, що 29.03.2011 року СУ УМВС України в Чернівецькій області було порушено кримінальну справу № К-110046 відносно ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України. В ході досудового слідства у даній кримінальній справі отримано рапорти оперативних працівників ВБзОЗГ УБОЗ УМВСУ в Чернівецькій області Демчука М.М., Єреміци Р.Д. від 22.04.2011 року про те, що особою, причетною до збуту ОСОБА_3 наркотичних та психотропних речовин є ОСОБА_2 . Саме зазначена оперативна інформація за відсутності будь-яких інших доказів причетності позивача до вчинення кримінальних правопорушень послужила підставою для проведення обшуку за місцем тимчасового проживання ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 в ході якого до позивача було застосовано фізичну силу, що полягало у зв`язуванні рук. Після проведення обшуку позивач був доставлений у СУ УМВСУ в Чернівецькій області, де 01.05.2011 року щодо нього було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України після чого він написав явку з повинною. В подальшому ОСОБА_2 свою вину у вчиненні інкримінованих злочинів заперечив та в період з 15.08.2011 року по 19.01.2012 року неодноразово звертався у прокуратуру Чернівецької області з приводу неправомірних дій працівників правоохоронних органів, які вчинялися щодо нього в ході провадження досудового слідства, що підтверджується долученими до справи повідомленнями прокуратури Чернівецької області №15-113 вих.17 від 14.02.2017 року, №04/3-815-10 від 22.08.2011 року, №04/3-815-10 від 18.10.2011 року, №04/3-815-10 від 21.11.2011 року №21/1-956-12 від 19.01.2012 року. У направлених на адресу суду 16.05.2017 року за вих. № 05/1328-17 письмових поясненнях по справі прокуратура Чернівецької області не заперечила факт застосування до позивача фізичної сили під час проведення обшуку 30.04.2011 року та вказала, що з відеозапису проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_2 від 30.04.2011 року вбачається, що на момент залучення понятих працівники міліції разом із ОСОБА_2 , руки якого були зв`язані поясом, знаходились у коридорі загального користування після чого всі зайшли у квартиру. На переконання суду, вказані обставини ставлять під сумнів добровільність написання ОСОБА_2 явки з повиною, а тому зазначені доводи відповідачів суд до уваги не бере.

У відповідності до частини другої ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації. Моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної(немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань(фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат(їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне-за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Статтею 4 Закону №266/94-ВР визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди проводиться у разі, коли незаконні дії органів досудового розслідування, прокуратури, суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок, бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно з частинами другою, третьою ст.13 Закону №266/94-ВР розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадку, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.

Дані висновки суду узгоджуються із правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02.12.2015 року у справі №6-2203цс15.

Відповідно до п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 грн.

Проте відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, не є його посадовим окладом, заробітною платою чи іншою виплатою, а тому підстави для застосування п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року до спірних правовідносин відсутні, відповідні зміни в частині застосування розміру розрахункової величини до Закону №266/94-ВР внесені не були.

Наведене спростовує доводи відповідачів про те, що судом при ухваленні рішення про визначення розміру моральної шкоди слід виходити із розрахункової величини прожиткового мінімуму встановленого на момент розгляду справи.

Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Судом встановлено, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_2 перебував під слідством та судом у період з 01.05.2011 року, тобто з моменту його затримання по 17.12.2013 року, тобто по дату винесення постанови старшим прокурором відділу прокуратури Тернопільської області про закриття кримінального провадження №12013270050000665 від 14.03.2013 року у зв`язку із відсутністю в діях позивача складу кримінального правопорушення та відсутністю достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпанням можливості їх отримати, що становить 31 місяць 16 днів, з яких 25 місяців і 26 днів ОСОБА_2 утримувався під вартою(в період з 01.05.2011 року по 20.06.2013 року).

У відповідності до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет на 2019 рік» з 1 січня 2019 року мінімальну заробітну плату встановлено у місячному розмірі 4173 гривні.

Таким чином, розмір відшкодування завданої позивачу моральної шкоди не може бути меншим ніж 131727,70 грн. (4173х31=429819+4173/30*17=131588,60 де 31 -кількість повних місяців перебування під слідством та судом, 16-кількість календарних днів перебування під слідством та судом, 4173-розмір мінімальної заробітної плати, встановлений на момент розгляду справи).

Разом із тим, визначаючи розмір моральної шкоди, який підлягає до відшкодування ОСОБА_2 , суд враховує обставини даної справи, характер, обсяг та глибину моральних страждань, яких зазнав позивач, що зумовлені значним(понад два з половиною роки) періодом перебування під слідством та судом, впродовж якого ОСОБА_2 неодноразово пред`являли обвинувачення та повідомляли про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, застосовуванням до нього фізичної сили під час проведення обшуку за місцем його проживання, а також застосуванням найбільш суворого запобіжного заходу та утриманням під вартою на протязі більш ніж двох років, що призвело до обмеження його свободи та позбавлення спілкування із рідними та оточуючими людьми, можливості реалізації своїх життєвих планів, змусило доводити свою невинуватість в зазначених умовах. Суд також враховує те, що в ході проведення обшуку за місцем тимчасового проживання позивача було вилучено та накладено арешт на належне йому майно в тому числі транспортний засіб, який був поміщений штрафмайданчик ДАІ УМВСУ в Чернівецькій області, засоби зв`язку та оргтехніку, у зв`язку із чим останній тривалий час був позбавлений можливості розпоряджатись власним майном. Після зміни запобіжного заходу на заставу на позивача було покладено процесуальні обов`язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України, термін дії яких неодноразово продовжувався як під час досудового розслідування, так і в ході судового розгляду. Наведені обставини у своїх сукупності призвели до значних вимушених змін у життєвих зв`язках позивача, погіршення його стосунків з оточуючими, спричинили появу негативних психоемоційних змін та зумовили необхідність залучення значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів для відновлення попереднього стану, а тому, виходячи з засад виваженості, розумності та справедливості, суд приходить до переконання, що розмір відшкодування моральної шкоди, який підлягає до стягнення на користь позивача слід визначити у сумі 190000 грн.

На думку суду, зазначений розмір відшкодування повною мірою відповідає обсягу моральних страждань, завданих позивачу внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та є належною та необхідною компенсацією для відновлення його попереднього морального та психоемоційного стану, налагодження подальших життєвих стосунків, відновлення почуття справедливості та рівня довіри до правоохоронних органів системи правосуддя в цілому.

Зазначені висновки суду узгоджуються із правовими висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 року у справі №383/596/15, у постановах Верховного Суду від 04.06.2018 року у справі №489/2492/17, від 13.06.2018 року у справі №464/6863/16, від 21.06.2018 року у справі № №205/119/17, від 25.07.2018 року у справі № 607/14493/16-ц, від 19.09.2018 року у справі №534/955/17, від 19.12.2018 року №214/5262/15-ц.

Належні та допустимі докази того, що позивачу було завдано моральної шкоди у розмірі більшому, аніж визначений судом, в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.1 ст.82, ч.4 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу, а тому вона має бути відповідачем у справі.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч.2 ст.2 ЦК України). Відповідно до частини першої ст.170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган(органи) державної влади. Такими органами у цій справі є прокуратураТернопільської області та прокуратура Чернівецької області(дії посадових осіб яких призвели до безспірного стягнення коштів) та Державна казначейська служба України (яка відповідно до законодавства є органом, що здійснює повернення коштів з державного бюджету).Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.06.2018 року в справі 910/23967/16 прийшла до висновку, що у справах про стягнення коштів з Державного бюджету України резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06.02.2019 року у справі №199/6713/14-ц.

Отже, стягнення шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду здійснюється безпосередньо з Державного бюджету України.

Враховуючи вищенаведене, на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, приходить до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають до часткового задоволення шляхом стягнення на його користь з Державного бюджету України 190000 грн. грошового відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

На підставі наведеного, керуючись ст..ст. 4, 12, 13, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, ст.ст.16, 23, 1166, 1167, 1174, 1176 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 (проживає: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код: НОМЕР_3 )190000 (сто дев`яносто тисяч) гривень грошового відшкодування завданої моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення в порядку, визначеному п. 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий суддя

. Л. Дзюбич