н\п 2/490/260/2019 Справа № 490/1313/19

Центральний районний суд м. Миколаєва

__________________________________________________________

РІШЕННЯ

іменем України

10 липня 2019 року Центральний районний суд м.Миколаєва у складі:

головуючого - судді Гуденко О.А.,

при секретарі - Дудник Г.С.,

за участі позивача та його представника адвоката Хорошева В.В., відповідача та представника відповідача - адвоката Зозулі О.М. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради, центральний ВДВС м.Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області про визначення місця проживання дитини , припинення стягнення аліментів та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

12 лютого 2019 року позивач звернувся до суду з позовом , в якому просив визначити місце проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , припинити стягнення аліментів з ньогог на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , які стягуються на підставі рішення Центрального районного суду м.Миколаєва від 08 грудня 2015 року за виконавчим листом № 490/8360/15 -ц ; стягнути з відповідачки на його користь грошові кошти у сумі 5808 грн, сплачених в якості аліментів на утримання ОСОБА_3 у період часу з 01 вересня 2018 року по 01 січня 2019 року, а також стягнути судові витрати.

В обгрунтування позову зазначає, що вищевказаним рішенням суду з нього на користь відповідача були стягнуті аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 1/3 частини від всіх видів його заробітку до досягнення дитиною повноліття, але не менше 30% прожиткового мінімумум для дитини відповідного віку. Проте, хоча місце проживання ОСОБА_3 зареєсьтровано разом з відповідачкою за адресою АДРЕСА_1 , проте одразу після розлучення ОСОБА_3 за бажанням самої дитини проживає з позивачем , з серпня 2018 року син проживає разом з ним у м.Львові , де навчається у Комунальному закладі Львівської обласної ради "Львівське училище фізичної культури" , там же на посаді викладача працює і ОСОБА_1 . Син постійно проживає разом з батьком, батько займається його вихованням та утриманням , повністю забезпечує усі витарти на спортивні змагання. Позивач має належне приміщення для проживання як у м.Львові, так і квартиру на праві власності у м.Миколаєві, за обома цими адресами для дитини створені належні умови для проживання. Отже в звязку зі зміною обставин є всі підстави для припинення стягненя з нього аліментів на утримання сина на корсит матері, з якою ОСОБА_3 не проживає. Крім того з часу з 01 вереснея 2018 року по 01 січня 2019 року, тобто за той період, коли син вже постійно проживав з батьком, він сплатив на його утримання, але на користь матері 5808 грн, отже отримання відповідачкою цих коштів є безпідставним .

09 квітня 2019 року відповідачем подано відзив на позов , в якому частково погодилася з позовними вимогами - а саме в частині припинення стягнення аліментів з моменту подачі позовної заяви. Щодо визначення місця проживання дитини - просила вівдмовити у її задоволенні з тих підстав, що син на теперішній час заресєтрований за її місцем проживання, позивач вказує що не проживає за місцем своє реєстрації, отже вона зазначаає, що дитина повинна проживати з батьком длише в разі проживання за місцем реєстрації позивача. На теперівшній час син проживає з батьком в гуртожитку, отже не може вважатися належним місцем проживання. Крім того, з 14 років дитина встанволює своє місце проживання сама, проте до позову не надано відомостей про думку самої дитини, отже ці вимоги є безглуздими , це є прихованням небажання самого позивача зареєструвати сина за іншою адресою. Крім того, зверненя до суду з цим позовом направлено, на думку відповідачки, виключно на те, щоб як змнешити суму аліментних зобов`язань, так і позбавити сина будь-якої нерухомості та при поділі майна подружжя ( справа перебуває на розгляді в суді) забрати собі нерухомогго майна як можна більше. Син періодичсно приїзжає в гості до неї з донькою та всиловлює надії на еміграцію з батьком до Німеччини , але вона хвилюється , яке може бути розчарування у сина, якщо батько його підведе.

Щодо стягнення з неї суми отриманих аліментів з вересня 2018 року - тов она категорично заперечує проти цього, вважаючи цю вимогу аморальною.Так, вона взагалі не отримувала від відповідача аліментівна утримання дітей протягом 4-х місяців поспіль, і за цей час сама утримувала доньку, яка хворіла, облаштовувала дітями новорічні свята, а позивач не надава їй у цьому жодної допомоги.

Щодо судових витрат також заперечувала щ з тих підстав, що оскільки користь від цієї справи має лише позивач, отже він і повинен сплачувати судові витрати.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали вимоги позову, просили про його задоволення з викладених в позові підстав. Позивач звернув увагу суду на те, що затримка у виплаті аліментів сталася не з його вини, оскільки він працює у державній установі і не має змоги самостійно регулювати сплату аліментів, адже їх своєчасне перерахування залежить від дій державного виконавця та бухгалтерї підприємства. Протягом часу, коли син проживє з ним він повіністю самсотійно утримує його, забезпечує не тільки харчуванням та одягом, але і повністю за власний кошт оплачує усі закордонні поїздки на збори та змаганя, а аткож купує вартісну амуніцію. ОСОБА_3 професійно займається фехтуванням , досяг значних успіхів, має реальний шанс с увійти дл соновног складу Національної збірної з фехтування, отже він максимально приділяє увагу розвитку цих здібностей дитини. В свою чергу відповідачка взагалі ніяким чином у цих витратах участі не приймає. Також періодично у нього виникають проблеми з виїздом сина за кордон, оскільки відповідачка не завжди погоджується надати нотаріальну згоду на виїзд, вимагаючи від нього сплати великої суми коштів та розподілу спільної нерухомості взамін на підписання такої згоди. Синові ж необхідно постійно приймати участь у зборах та міжнародних змаганнях та чемпіонатах з метою розвитку своїх спортивних досягнень та підтримання високого рейтингу. Наразі він готується до межнародного чемпіонату в США, на виїзд до яких також потрібна окрема згода матері.

У судовому засіданні відповідачка та її представник позов визнали частково - в частині визначення місця проживання дитини з батьком та припинення сплати аліментів з часу подання позову до суду. За минулий період стягнення з неї отриманих аліментів категорично заперечували з тих підстав, що ці кошти були витартчені на потреби двох спільних дітей, до того ж на той час вона не вважала, що син постійно проживає з батьком, адже він залишається зареєстрованим за її адресою проживання. Підтвердила ту обставину, що позщивач звертався до неї з пропозицією повернути отримані аліменти за час проживання сина з ним, вона не заперечувала проти цього, але за умови написання позивачем відповідної розписки. віддати ж ці кошти сину , як того пропонував ОСОБА_3 та позивач , вона не згодна, адже не впевнена, що син їх витратить належним чином.

Представник третьої особи органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради в судовому засіданні просив вирішити справу з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, враховуючи думку неповнолітнього ОСОБА_3 .

Суд, вислухавши пояснення сторін, з`ясувавши думку дитини ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі у період з 11 серпня 2001 року по 18 квітня 2017 року , від якого мають двох дітей сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Позивач зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , відповідачка - за адресою АДРЕСА_1 , за цією ж адресою зареєстрований ОСОБА_3 .

Встановлено що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 грудня 2015 року , з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_2 були стягнуті аліменти на утримання донькиОСОБА_4 та сина ОСОБА_3 в розмірі 1/3 частини від всіх видів його заробітку щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінмумум на дитину відповідного віку, починаючи з 19 серпня 2015 року і до досягнення повноліття дітей.

Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів державного виконавця Центрального ВДВС станом на грудень 2018 року - заборгованість позивача по аліментам на корсить стягувача ОСОБА_2 за період з вересня 2018 року відсутня, борг сплачено у грудні 2018 року у розмірі 11616 грн одним платежем.

Судом встановлено, що позивач має на праві власності квартиру за адресою АДРЕСА_3 , також за ним зареєстровано право власності на чотирьохкімнатну кв. АДРЕСА_4 .

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_3 приймає участь у міжнародних змаганнях з фехтування і неодноразово виїзжає за кордон у супроводі батька ОСОБА_1 ( за нотаріальною згодою матері ОСОБА_2 ) , який є його тренером.

ОСОБА_3 навчається у КЗ ЛОР "Львівське училище фізичної культури" на відділенні фехтування, закінчив 9 клас. Позивач працює у Львівському державному університеті фізичної культури за строковим трудовоим договром на посаді професора кафедри фехтування, боксу та національних одноборств з вересня 2018 року, є доктором педагогічних наук та кандитатом наук з фізичного виховання та спорту.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач забезпечиний дитлом у м.Львові - у кмінаті АДРЕСА_5. Згідно Акту обстеження житлових умов про фактичне проживання від 17 січня 2019 року , позивач проживає у вказаній кімнаті разом з сином ОСОБА_3 , умови проживання є нормальними для гармонійного розвитку та перебування неповнолітньої дитини.

Згідно листа орагну опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 09.07.2019 року, мати дитини ОСОБА_2 06.06.209 надала письмові пояснення , що не щаперечує проти проживання сина разом з батьком за фактичним місцем його реєстрації. Проте на засіданні комісії з питань захисту прав дитини вкионокому ММР 02.07.2019 року мати дитни змінила свою попередню думку та виразила незгоду на проживання сина з батьком через побоювання можливового виїзду батька з сином на постиійне місце проживання до Німеччини, на що вона згоди не дає. 23 травня 2019 року неповнолітній ОСОБА_3 особисто в присутності працівників служби написав пояснення, в якому повідомив, що бажає проживати разом з батьком , тому що має більше спільних інтересів з ним та відчуває активну підтримку батька. Тому просять при ухваленні рішення керуватися якнайкращими інтересами дитини з врахуванням думки дитини.

У відповідності зі ст.ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, наданих сторонами. Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

За змістом статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Так частина 4 статті 19 СК України передбачає, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Участь органів опіки та піклування обумовлена в першу чергу інтересами дитини, та необхідністю проведення актів обстеження умов проживання як батька, так і матері, та дачі свого висновку щодо рекомендацій та доцільності визначення місця проживання дитини з одним з батьків. Висновок органів опіки долучається до матеріалів справи та не має для суду наперед встановленого значення.

Частина статті 19 СК України визначає, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд, при винесенні рішення, в більшості випадків керується висновком органу опіки та піклування, проте може відступити від нього, адже суд оцінює усю сукупність доказів, та звертає увагу про прихильність дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У статті 9 цієї Конвенції зазначено, що «якнайкращі інтереси дитини» мають відігравати визначальну роль при вирішенні питань щодо місця її проживання з одним із батьків.

Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства (стаття 12 Конвенції).

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей, ратифікованої Законом України від 3 серпня 2006 року «Про ратифікацію Європейської конвенції про здійснення прав дітей» та яка також є частиною національного законодавства України, під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

На виконання вказаних вимог в судовому засіданні була заслухана думка ОСОБА_3 , якому на час розгляду справи вже виповнилося 14 років. ОСОБА_3 суду пояснив, що фактично одразу після припинення батьками подружніх відносин наприкінці 2015 року став проживати за власним рішенням разом з батьком, з літа 2018 року постійно проживає разом з батьком в його кімнаті в гуртожитку в м. Львові . Висловив однозначне бажання проживати разом з батьком, оскільки у нього з батьком є багато спільних інтересів, спільне захоплення фехтуванням, батько є його професійним тренером. Батько завжди підтримує його у всьому, допомагає та довіряє, належним чином піклується про нього, забезпечує усім необхідним. Йому комфортно з батьком. Мати з літа 2018 року практично не надає йому коштів, він приїзжав до неї на канікули, на новорічні свята, протягом останніх півроку він був у матері приблизно в скупності 1 місяць, за час перебування у матері вона утримувала його належним чином. У нього є банківська картка, прив`язана до рахунку батька і він самостійно розпоряджається певною сумою коштів на власні потреби та харчування. Професійно займається спортом, має певні досягнення та перемоги у змаганням, має потребу часто виїзжати з батьком за кордон на спортивні міжнародні змагання, в цих поїздках батько забезпечує його всім необхідним.

Згідно з абзацом другим принципу 7 Декларації прав дитини найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, на кому лежить відповідальність за її освіту і навчання; ця відповідальність лежить перш за все на батьках.

При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо.

Зокрема, зібрані докази свідчать про те, що позивач постійно піклується про дитину, бере участь у духовному та фізичному розвиткові; за межами шкільного навчання дитина професійгно займається фехтуванням , мати не щзапереує, що син має значні досягнення у цьому виді спорту і його тренує саме батько; на час розгляду справи ОСОБА_3 надає більшої прихильності батькові і вислювлює однозначне і усвідомлене бажання проживати з батьком ; у позивача наявне упоряджене жиле приміщення, створено умови належного виховання та розвитку дитини. За бажанням сина батько не заперечує щодо спілкування з матір`ю .

Статтею 89 ЦПК України установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед установленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні правацих людей (пункт 39 рішення від 24 квітня 2008 року у справі "C.G. та інші проти Болгарії", заява N 1365/07; пункт 170 рішення від 09 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України", заява N 21722/11).

Як неодноразово зазначав ЄСПЛ, формулювання законів не завжди чіткі.Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31, 32 рішення від 11 листопада 1996 рокуу справі "Кантоні проти Франції", заява N 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі "Вєренцов проти України", заява N 20372/11).

Принцип правової визначеності, на думку ЄСПЛ, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (пункт 61 рішення від 28 жовтня 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії", заява N 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (пункт 123 рішення від 29 листопада 2016 року у справі "Парафія греко-католицької церкви у м. Люпені проти Румунії", заява N 76943/11). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (пункт 36 рішення від 22 листопада 1995 року у справі "С. В. проти Сполученого Королівства", заява N 20166/92).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів у тлумаченні, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба у з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (пункт 65 рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі "Вєренцов проти України", заява N 20372/11; пункт 93 рішення від 21 жовтня 2013 року у справі "Дель Ріо Прада проти Іспанії", заява N 42750/09).

Відповідно до частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року , в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, а зібрані у справі докази з урахуванням думки дитини та думки органу опіки та піклування вказують на те, що проживання неповнолітнього ОСОБА_3 найкраще забезпечить інтереси дитини.

Згідно із частинами першою - п`ятою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Крім того, суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Також суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

За частино третьою цієї статті , якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України.

З досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання. Лише в разі збігу волі трьох учасників переговорного процесу - матері, батька, дитини можна досягти миру і згоди.

Відповідно до вимог статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Аналогічне положення міститься у статті 2 ЦПК України у редакції Закону N 2147-VIII, згідно з частиною другою якої суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

За такого , незважаючи на те, що на час розгляду справи ОСОБА_3 вже виповнилося 14 років і він має право самостійно вирішувати питання щодо місця свого проживання ( що він вже і визначив, що не заперечує жодна зі сторін по справі), проте враховуючи вкрай напружені стосунки між батьками неповнолітнього , періодичне висловлювання з боку матері заперечень проти проживання сина з батьком, наявність іноді виникаючих труднощей щодо отримання згоди матері на виїзд сина за кордон ( що обумовлено насамперед необхідностю у розвитку його здібностей та розвитку спортивної кар`єри - що також ен заперечували обидві сторони під час судового розгляду справи) - суд, керуючись ст. 5 ЦПК України та з метою забезпечення якнайкращих інтересів неповнолітньої дитини, вважає за необхідне вирішити вказаний спір у судовому порядку та задовольнити вимоги позову в частині визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з батьком ОСОБА_1

Способи захисту сімейних прав та інтересів встановлені ч. 2 ст. 18 СК України, згідно з нормами якої способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є припинення правовідношення, а також його анулювання.

За змістом ст. 180 СК України батьки зобовязані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Стаття 179 СК України передбачає, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на імя якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.

За змістом ст. 181 СК України, аліментами є кошти на утримання дитини, які присуджуються за рішенням суду до стягнення з одного з батьків дитини на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина.

Відтак, з урахуванням предмета даного спору (припинення стягнення аліментів на утримання дитини), однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина і з якого часу та ухвалення рішення по справі, зокрема з одержувачем аліментів чи з їх платником.

Відповідно норм Сімейного кодексу України, вбачається, що припинення стягнення аліментів можливим є у тому випадку, коли одержувач аліментів, наприклад, мати дитини не витрачає отримувані нею аліменти на дитину. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на імя одержувача аліментів матері дитини. При цьому обовязок платника аліментів утримувати дитину не припиняється.

Згідно матеріалів справи на виконанні у головного державного виконавця Центрального ВДВС перебуває виконавче пррвадження ВП № 50205401 з примусового виконання виконавчого листа № 490/8360/15-ц про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_4 та сина ОСОБА_3 у розмірі 1\3 частки від усіх видів його доходів.

Враховуючи встановлені судом обставини, а саме те, що беззаперечно з часу звернення до суду з цим позовом в лютому 2019 року неповнолітня дитина ОСОБА_3 проживає з батьком ОСОБА_1 , тобто змінився сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, та особи, яка їх одержує, тому, враховуючи загальні принципи регулювання сімейних відносин, способи захисту сімейних прав, суд вважає за необхідне захистити порушене право позивача шляхом припинення від примусового стягнення на користь матері аліментів з лютого 2019 року , бо сімейний стан платника аліментів та особи, що їх одержує змінився, а дитина стала мешкати з матір`ю.

Згідно ч. 4 ст. 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

За таких обставин, суд вважає за необхідне захистити порушене право позивача шляхом припинення примусового стягнення аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки у зв`язку з переїздом дитини до батька на постійне проживання та на його утримання, підстава для стягнення коштів на користь матері дитини відпала , у зв`язку з чим позовв цій частині також підлягає задоволенню.

Що стосується вимог позову про стягнення з відповідачки отриманих аліментів на утримання сина за період з вересня 2018 по січень 2019 року - то такі вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку з недоведеність нецільового витрачання цих коштів отримувачем аліментів.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 768,40 грн.

Керуючись ст. ст. 4,5, 12,13, 79-81, 141, 259-265 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Припинити з 01 лютого 2019 року стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , які стягуються на підставі рішення Центрального районного суду м.Миколаєва від 08 грудня 2015 року за виконавчим листом № 490/8360/15 -ц.

У задоволенні інших позовних вимог- відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 768,40 грн. судового збору .

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 16 липня 2019 року

СУДДЯ ГУДЕНКО О.А.