ПОСТАНОВА

Іменем України

17 липня 2019 року

Київ

справа №524/5572/16-а

адміністративне провадження №К/9901/29767/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.

розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу № 524/5572/16-а

за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Автозаводської районної ради міста Кременчука Полтавської області, третя особа - Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області про стягнення середнього заробітку, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 23 листопада 2016 року (суддя Рибалка Ю.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2017 року (судді П`янова Я.В., Зеленський В.В., Чалий А.О.),

І. Суть спору

1. У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області (далі - Виконавчий комітет), у якому просив стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 березня 2016 року по 20 липня 2016 року в сумі 16166,15 грн.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що у період з 01 липня 1998 року по 31 січня 2011 року працював на посаді головного спеціаліста штабу цивільної оборони та надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука. При звільненні відповідач не в повному обсязі виплатив належні йому суми (матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати за 2010 рік), через що позивач звернувся до суду з позовом. Позаяк судове рішення тривалий час не виконувалося позивач двічі звертався до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. У цьому позові позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, не охоплений попередніми судовими рішеннями, а саме за період з 01 березня 2016 року по 20 липня 2016 року в сумі 16166,15 грн.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. З 01 липня 1998 року по 31 січня 2011 року ОСОБА_1 працював на посаді головного спеціаліста штабу цивільної оборони та надзвичайних ситуацій відділу виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука. Відповідач при звільненні розрахувався з ним щодо виплат по заробітній платі не в повному обсязі.

4. Постановою від 08 липня 2014 року у справі № 524/4265/14-а Автозаводський районний суд м. Кременчука визнав незаконними дії Виконавчого комітету в частині обчислення та виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2010 році в розмірі 60 відсотків розміру середньомісячної заробітної плати, а не в розмірі середньомісячної заробітної плати, як визначено в колективному договорі за 2010 - 2013 роки, та зобов`язав Виконавчий комітет обчислити та виплатити позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати за 2010 рік з урахуванням раніше виплаченої суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2010 рік.

5. Постановою від 27 листопада 2014 року у справі № 524/8527/14-а Автозаводський районний суд м. Кременчука зобов`язав відповідача нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 січня 2011 року по 12 вересня 2014 року.

6. Постановою від 12 травня 2016 року у справі № 524/1725/16-а Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області стягнув з Виконавчого комітету на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 квітня 2011 року по 29 лютого 2016 року в сумі 63303,24 грн.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

7. Автозаводський районний суд міста Кременчука Полтавської області постановою від 23 листопада 2016 року відмовив у задоволенні позовних вимог.

8. Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12 січня 2017 року залишив постанову суду першої інстанції без змін.

9. Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що вини відповідача у невчасному розрахунку позивача при звільненні не було, оскільки кошти, які суд стягнув на його користь відповідно до постанови від 12 травня 2016 року, не входили до сум, що належали йому при звільненні.

10. Суд апеляційної інстанції, з посиланням на правовий висновок Верховного Суду України у постановах від 21 січня 2015 року (справа № 6-195цс14) та від 01 квітня 2015 року (справа № 6-41а15) зазначив, що позивач звільнився з роботи у 2011 році. Спір щодо розміру середнього заробітку виник через декілька років після звільнення та пов`язаний із застосуванням законодавства, що регулює сферу оплати праці. Тобто, роботодавець не був обізнаний про наявність недоплачених сум, які слід було виплатити позивачу при звільненні. На підставі зазначеного апеляційний суд зазначив, що посилання позивача на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2014 року у справі № 524/4265/14-а, відповідно до якої Виконавчий комітет зобов`язано обчислити та виплатити позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати за 2010 рік, з урахуванням раніше виплаченої суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2010 рік, не беруться до уваги. В цьому випадку вина роботодавця відсутня, оскільки на час звільнення спору між роботодавцем та працівником щодо належних до виплати сум не було. Лише через певний проміжок часу після звільнення позивач подав позов і суд встановив, що виплати мали бути здійснені іншим чином, ніж це було зроблено.

11. Щодо посилання позивача на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду у справі № 524/6694/14-а від 23 грудня 2014 року, якою Виконавчий комітет зобов`язано виплатити ОСОБА_1 кошти, які були утримані з його заробітної плати як профспілкові внески за період з 01 липня 1998 року по 31 січня 2011 року, та яка перебуває на примусовому виконанні в Відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області, апеляційний суд зазначив, що після ухвалення судового рішення і звернення його до виконання, відносини щодо виплати присуджених сум регулюються Законом України «Про виконавче провадження» і положення статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) у цьому випадку не застосовуються.

IV. Касаційне оскарження

12. У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

13. Касаційну скаргу обґрунтував, зокрема, тим, що постанова Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 грудня 2014 року № 524/6694/14-а (перебуває на примусовому виконанні) до цих пір не виконана, позаяк відповідач ще не виплатив в повному обсязі всієї суми відповідно вказаного рішення. З посиланням на статтю 117 КЗпП та правозастосовну практику Верховного Суду України (постанови від 3 липня 2013 року, від 21 січня 2015 року, від 01 квітня 2015 року, 15 вересня 2015 року у справах №№ 6-64цс13, 6-195цс14, 6-41цс15, 21-1765а15) позивач зазначив, що має право на отримання середнього заробітку за час затримки виплати всіх належних йому сум, право на отримання яких він мав при звільненні.

14. Відповідач подав заперечення на касаційну скаргу, у яких зазначив, що оскаржені судові рішення законні і обґрунтовані, підстав для їх скасування немає. Просив відмовити у задоволенні касаційної скарги.

15. Пояснив, що на дату звільнення позивача спору щодо заробітної плати не виникало, тому відповідач як роботодавець не мав підстав для виплати коштів, які згодом були предметом позову.

V. Релевантні джерела права та акти їх застосування

16. Відповідно до частин першої, другої статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

17. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

18. Відповідно до частин першої, другої статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

19. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

VI. Позиція Верховного Суду

20. Спір в цій справі виник у зв`язку з тим, що відповідач на дату звернення з цим позовом до суду не виконав постанови Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 08 липня 2014 року у справі № 524/4265/14-а (щодо нарахування і виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати за 2010 рік) та постанови Харківського апеляційного адміністративного суду у справі від 23 грудня 2014 року у справі № 524/6694/14-а (щодо виплати грошових коштів, утриманих як профспілкові внески за період з 01 липня 1998 року по 31 січня 2011 року). Позивач вважає, що ці кошти йому мали би виплатити при звільненні, але оскільки роботодавець цього не зробив, то відповідно до статті 117 КЗпП повинен виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

21. Аналізуючи наведені положення статей 116, 117 КЗпП в контексті обставин цієї справи колегія суддів дійшла висновку, що підстав для задоволення цього позову немає. Вказаними судовими рішеннями суди вирішили спори, які виникли після того, як позивач звільнився з роботи; на дату звільнення спору про розмір сум, належних позивачу при звільненні, не було, тож відповідач як роботодавець не мав обов`язку виплатити йому кошти, які стягнули суди (відповідно до вказаних судових рішень). З урахуванням зазначеного, немає підстав твердити, що відповідач допустив затримку розрахунку при звільненні, яка в розумінні статті 117 КЗпП дає підстави для стягнення середнього заробітку.

22. Переглянувши оскаржені рішення судів попередніх інстанцій в межах своїх повноважень та доводів касаційної скарги колегія суддів вважає, що в обсязі встановлених в цій справі обставин і правового регулювання спірних відносин вони відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржених судових рішень відсутні.

23. Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій та обставин справи не спростовують.

24. З урахуванням вимог статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України касаційну скаргу треба залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

25. Судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 23 листопада 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2017 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді В. М. Бевзенко

Н. А. Данилевич