Постанова

Іменем України

10 липня 2019року

м. Київ

справа № 263/13585/18

провадження № 61-10045св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Калараша А. А. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Сердюка В. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне підприємство «Комбінат комунальних підприємств»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 25 березня 2019 року, ухвалене у складі головуючого судді Папаценко П.І. та постанову Донецького апеляційного суду від 25 квітня 2019 року, ухвалену у складі суддів: Баркова В.М., Мироненко І.П., Принцевської В.П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Комбінат комунальних підприємств» (далі - КП «ККП») про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, моральної шкоди.

Позовна заява вмотивована тим, що з 2014 року він працював в КП «ККП» на посаді агента спецпідрозділу з транспортування загиблих та померлих громадян.

03 березня 2017 року він повідомив підприємство про укладення ним контракту на проходження військової служби, на що йому було запропоновано написати заяву про звільнення. Через юридичну необізнаність та не роз`яснення відповідачем гарантій збереження місця роботи та середнього заробітку, він 03 березня 2017 року написав заяву про звільнення за власним бажанням у зв`язку з укладенням контракту на проходження військової служби та 06 березня 2017 року КП «ККП» видано наказ №24-к про його звільнення за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України, та видано трудову книжку. 09 березня 2017 року він уклав контракт на проходження військової служби в особливий період строком на три роки у Державній прикордонній службі України.

Після уточнення позовних вимог просив визнати незаконним та скасувати наказ КП «ККП» від 06 березня 2017 року № 24-к про його звільнення з роботи за ст. 38 КЗпП України; зобов`язати КП «ККП» поновити його на роботі з 06 березня 2017 року; стягнути з відповідача на його користь суму невиплаченої середньої заробітної плати з урахуванням коефіцієнту підвищення за період березень 2017 року - січень 2019 року в розмірі 127280,62 грн, суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з березня 2017 року до грудня 2018 року в розмірі 10876,18 грн та 6900 грн у відшкодування моральної шкоди.

Також ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про поновлення строку звернення до суду.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 25 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 25 квітня 2019 року, у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що звільнення позивача проведено правомірно, оскільки позивач власноруч написав заяву про звільнення, не відкликав її та залишив місце роботи. Заборони на звільнення працівників, призваних на військову службу за контрактом, передбачені статтею 119 КЗпП України, не розповсюджуються на звільнення працівників за власним бажанням.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 25 березня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 25 квітня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано з Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області цивільну справу № 263/13585/18.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами постановлено судове рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суди не встановили всіх фактичних обставин справи, а саме, що відповідач був обізнаний про укладення ним контракту на проходження військової служби та на нього поширюються гарантії щодо збереження місця роботи, у зв`язку з чим його звільнення на підставі ст. 38 КЗпП України є незаконним.

Крім того, скаржник посилається на практику Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №727/2187/16-ц та від 20 червня 2018 року у справі №323/1252/17, в яких викладена правова позиція, що звільнення відповідно до ст. 38 КЗпП України не має правового значення, оскільки наведеними нормами матеріального права законодавцем встановлено обмеження щодо звільнення працівників, які проходять військову службу за призивом під час мобілізації, на особливий період.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити судові рішення без змін, посилаючись на те, що звільнення позивача відбулося виключно в межах діючого законодавства, а гарантії, передбачені статтею 119 КЗпП України, на позивача не розповсюджуються.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді агента спецпідрозділу з транспортування загиблих та померлих громадян КП «КПП».

03 березня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до директора КП «ККП» із заявою, в якій просив звільнити його з роботи з 06 березня 2017 року за власним бажанням у зв`язку з викликом на контрактну службу (а.с.18).

Наказом директора КП «ККП» від 6 березня 2017 року №24-к його було звільнено за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з викликом на контрактну службу (а.с. 19).

Також судом встановлено, що 9 березня 2017 року ОСОБА_1 уклав з Міністерством Оборони України контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на три роки та наказом начальника Донецького прикордонного загону від 9 березня 2017 року № 117-ос його прийнято на військову службу за контрактом у Збройні Сили України, та призначено на посаду інспектора прикордонної служби 3 категорії - начальника першої секції АГС-17 відділення вогневої підтримки оперативно-бойової прикордонної комендатури «Сартана», ВОС 108934Р, п`ятий тарифний розряд, з 9 березня 2017 року (а.с. 64-65).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Зі змісту вказаної вище норми трудового законодавства вбачається, що для вирішення питання про наявність прав та гарантій, передбачених нею, правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни дії особливого періоду, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

За змістом статті 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені статтею 19 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 2 березня 2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України, та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Судами встановлено, що позивач 9 березня 2017 року уклав з Міністерством Оборони України контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на три роки, тобто до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Як вбачається зі змісту частини третьої статті 119 КЗпП України поширення гарантій щодо збереження місця роботи законодавець не ставить у залежність від виду контракту, а тільки умову, що такі гарантії надаються особі у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, а саме: під час мобілізації, на особливий період.

Таким чином, особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року, відповідне рішення уповноважена особа держави про його скасування, як і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду, не приймала.

В свою чергу, відмовляючи у позові суди виходили з того, що позивач звільнився за власним бажанням до прийняття на військову службу за контрактом у Збройні Сили України, а тому передбачені статті 119 КЗпП України пільги не розповсюджуються на позивача.

Проте такий висновок судів є помилковим.

Оскільки, як вбачається з установлених судами обставин, позивач звільнився за власним бажанням, у зв`язку з викликом на контрактну службу, після чого одразу уклав з Міністерством Оборони України контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на три роки, з чого вбачається, що мотивом, з яких відповідач писав заяву на звільнення, було бажання вступити на військову службу у Збройних Силах України.

Отже, позивач уклав контракт під час дії ситуації, що загрожує національній безпеці України. Таким чином позивач як військовослужбовець користується пільгами, передбаченими статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України.

До такого ж висновку прийшов Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі №727/2187/16-ц та від 20 червня 2018 року у справі №323/1252/17, на які у касаційній скарзі посилався заявник.

Оскільки звільнення позивача із займаної посади було проведено з порушенням вимог статті 119 КЗпП України, відповідно до положень статті 235 КЗпП України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено періоду, протягом якого ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом, не досліджено наданого позивачем розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не перевірено правильності такого розрахунку, наявності доказів, що їх підтверджують, а суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відхтлені ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому відсутні правові підстави для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема не досліджено зібрані у справі докази, а суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому відсутні правові підстави для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень.

Таким чином, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 25 березня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 25 квітня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. А. Калараш

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. В. Сердюк