Постанова

Іменем України

10 липня 2019 року

м. Київ

справа № 127/937/17

провадження № 61-22568св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Калараша А. А. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Сердюка В. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державна акціонерна компанія «Укрресурси»,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 11 травня 2017 року у складі суддів: Сопруна В. В., Медяного В. М., Матківської М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

В січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної акціонерної компанії «Укрресурси» (далі - ДАК «Укрресурси») про стягнення середньомісячного заробітку за затримку розрахунку при звільненні, компенсації втраченої частини коштів та відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що наказом відповідача від 1 грудня 2015 року № 1 позивача звільнено з посади заступника директора заводу «Модуль» та 26 грудня 2015 року видана трудова книжка. Зазначені обставини встановлені рішеннями Вінницького міського суду Вінницької області від 22 лютого, 11 травня та 22 листопада 2016 року. Крім того, зазначеними рішеннями суду встановлена обставина щодо розміру середньомісячного заробітку позивача, який становить 13500 грн. Також, зазначеним рішенням суду від 22 листопада 2016 року з відповідача стягнуто середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні до 22 листопада 2016 року включно.

Одночасно, позивач вказував на те, що Рішеннями Вінницького міського суду Вінницької області від 24 квітня 2012 року; 5 лютого, 13 червня 2013 року; 14 квітня, 23 травня, 22 жовтня 2014 року; 24 лютого, 8 липня, 4 грудня 2015 року; 2 лютого, 1 квітня, 11 травня, 22 листопада 2016 року з відповідача стягувались грошові кошти за порушення положень трудового законодавства відносно позивача (заробітна плата, компенсація за невикористані відпустки та ін.), які досі не виплачені, а тому зазнали інфляції, знецінення та підлягають компенсації. Позивач зазначив, що розрахунок такої компенсації ним буде надано додатково. Позивач є учасником бойових дій, ветераном війни, інвалідом 2-ї групи. У зв`язку з порушенням його прав страждав, нервував, втратив нормальні життєві зв`язки, а з грудня 2014 року по лютий 2016 року неодноразово проходив стаціонарне лікування та морально страждав. Спричинену моральну шкоду оцінював в 100000 грн. За наведеного просив стягнути з відповідача на свою користь за період з 23 листопада 2016 року до 17 січня 2017 року (або день постановлення судового рішення) середньомісячний заробіток за час затримки повного розрахунку в розмірі 23500 грн (з розрахунку середньомісячного заробітку в розмірі 13500 грн), компенсацію втрати частини коштів внаслідок затримки їх виплати в розмірі визначеному розрахунком, який буде наданий додатково, моральну шкоду в розмірі 100000 грн та витрати за отримання юридичної допомоги.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 6 березня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ДАК «Укрресурси» на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 23 листопада 2016 року до 06 березня 2017 року в сумі 20200 грн. Стягнуто з ДАК «Укрресурси» на користь держави судовий збір в розмірі 617,60 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що оскільки встановлено, що на день звільнення позивача відповідачем ДАК «Укрресурси» не було проведено з ним розрахунок, також не було його проведено і на момент ухвалення рішення, а тому вірний висновок суду, що періодом затримки розрахунку при звільненні позивача є період з 23 листопада 2016 року (рішення суду №127/12108/16-ц) до 6 березня 2017 року (ухвалення рішення судом першої інстанції), тобто 3 місяці 11 днів.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 11 травня 2017 року заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 6 березня 2017 року в частині стягнення середньомісячного заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 23 листопада 2016 року до 6 березня 2017 року скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено частково.

Стягнуто з ДАК «Укрресурси» на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 23 листопада 2016 року до 6 березня 2017 року в сумі 30300 грн. (тридцять тисяч триста гривень).

В іншій частині рішення суду залишене без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення середньомісячного заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 23 листопада 2016 року до 6 березня 2017 року та ухвалюючи в цій частині нове, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції визначаючи розмір заборгованості, помилково взяв для розрахунку середньомісячну заробітну плату в розмірі 6000 грн, а не 9000 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

В прохальній частині касаційної скарги, поданій 30 травня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду Вінницької області від 11 травня 2017 року, в частині залишення без змін заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 6 березня 2017 року, та в цій частині справу направити на новий розгляд до апеляційного суду.

Проте, виходячи зі змісту касаційної скарги, заявник оскаржує рішення судів в частині відмови у задоволенні позовних вимог про компенсацію втраченої частини коштів, внаслідок затримки в термінах їх виплати й інфляції, відшкодування моральної шкоди та в частині стягнення суми середньомісячного заробітку за час затримки до ухвалення рішення апеляційним судом.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з Вінницького міського суду Вінницької області № 127/937/17.

Відповідно до підпункту 4 пункту першого розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд постановив судове рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. ОСОБА_1 зазначає, що його середньомісячний заробіток в розмірі 13 500 грн за період 8 травня 2012 року до 22 листопада 2016 року встановлено судовими рішеннями, яке набрало законної сили та не потребує доказування, відповідно до положень частини 3 статі 61 ЦПК України. Проте, апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та прийшов до помилкового висновку, що його середня заробітна плата складає 9000 грн.

Також заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції мав ухвалити рішення про стягнення на його користь середньомісячного заробітку до 11 травня 2017 року (тобто на день ухвалення рішення апеляційним судом).

Доводів порушенням судами норм матеріального та процесуального права в частині відмови у задоволенні позовних вимог про компенсацію втраченої частини коштів, внаслідок затримки в термінах їх виплати й інфляції, заявник в касаційній скарзі не наводить.

Короткий зміст заперечень на касаційну скаргу

Заперечення до Верховного Суду не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 23 квітня 2009 року (справа № 2-203-09), позивач з 19 листопада 1992 року перебував на посаді заступника директора по будівництву Вінницького заводу «Модуль», правонаступником якого є відповідач. Зазначеним рішенням встановлено, що відповідно до ухвали Замостянського районного суду м. Вінниці від 8 жовтня 2008 року змінена дата звільнення ОСОБА_1 на 17 квітня 2007 року.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 1 квітня 2016 року, (справа № 127/27237/16-ц), дату звільнення позивача відповідно до рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 листопада 2010 року (справа № 2-6489/10) змінено з 17 квітня 2007 року на 16 листопада 2009 року. Крім того, вказаним рішенням встановлено, що наказом відповідача від 8 травня 2012 року змінено дату звільнення позивача з 16 листопада 2009 року на 08 травня 2012 року. Наказом відповідача від 1 грудня 2015 року № 1 змінено дату звільнення ОСОБА_1 з 8 травня 2012 року на 1 грудня 2015 року та внесено відповідний запис в трудову книжку (а. с. 4-7).

Таким чином, судом встановлено, що позивач з 19 листопада 1992 року до 1 грудня 2015 року перебував з відповідачем у трудових відносинах.

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців вбачається, що відповідач ДАП «Укрресурси» з 5 червня 2012 року перебуває у стані припинення відповідно до рішення Господарського суду м. Києва від 6 квітня 2012 року (справа № 46/436-б), яке набрало законної сили 16 квітня 2012 року (а.с.39-40).

Судом встановлено, що станом на день звільнення, з ОСОБА_1 не проведені виплати, що належать звільненому працівникові.

Так, заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 2 лютого 2016 року (справа № 127/28655/16-ц) за позовом ОСОБА_1 до АК «Укрресурси» про стягнення середнього заробітку та втраченої частини заробітної плати, стягнуто з відповідача, зокрема, і 13500 грн середньомісячного заробітку у відшкодування за затримку проведення повного розрахунку при звільненні за період з 1 грудня 2015 року по 1 січня 2016 року. Рішення набрало законної сили 13 лютого 2015 року (а. с. 28-31). Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 травня 2016 року (справа № 127/7801/16-ц) за позовом ОСОБА_1 до АК «Укрресурси» стягнуто з відповідача зокрема і 58500,00 грн. відшкодування за затримку проведення повного розрахунку при звільненні за період з 1 січня 2016 року до 10 травня 2016 року. Рішення набрало законної сили 24 травня 2016 року (а. с. 32-34). Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 липня 2016 року (справа № 127/12474/16-ц) за позовом ОСОБА_1 до ДАК «Укрресурси» стягнуто з відповідача, зокрема, і 18000 грн середньомісячного заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 11 травня 2016 року до 10 липня 2016 року. Рішення сторонами не оскаржувалось, набрало законної сили. Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 листопада 2016 року (справа № 127/12108/16-ц) за позовом ОСОБА_1 до АК «Укрресурси» стягнуто з відповідача, зокрема, і 63900,00 грн середньомісячного заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 1 липня 2016 року до 22 листопада 2016 року. Рішення набрало законної сили 3 грудня 2016 року (а. с. 35-37).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, відповідно до статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно до статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у встановлені законодавством строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - до дня ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що на день звільнення позивача відповідачем ДАК «Укрресурси» не було проведено з ним розрахунок, також не було його проведено і на момент ухвалення рішення, а тому є вірним висновок суду, що періодом затримки розрахунку при звільненні позивача є період з 23 листопада 2016 року (рішення суду №127/12108/16-ц) до 6 березня 2017 року (ухвалення рішення судом першої інстанції), тобто 3 місяці 11 днів.

Скасовуючи заочне рішення суду першої інстанції в частині стягнення суми середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку, апеляційний суд виходив з наступного.

Як встановлено рішеннями Вінницького міського суду Вінницької області від 5 лютого 2013 року у справі №232/3947/12 (а.с.8-9), від 13 червня 2013 року у справі №127/5303/13-ц (а.с.12-13), від 14 квітня 2014 року у справі №127/4797/14-ц (а.с.14-15), від 24 лютого 2015 року у справі №127/201/15-ц (а.с.21-22), від 08 липня 2015 року у справі №127/9712/15-ц (а.с.23-24), від 04 грудня 2015 року у справі №127/23627/15-ц (а.с.25-27), що набрали законної сили, середній заробіток позивача становив 9000 грн (6000 грн посадовий окладі+50% посадового окладу за сумісництво).

Проте такий висновок апеляційного суду, що середньомісячний заробіток позивача становить 9000 грн, є передчасним, оскільки в матеріалах справи наявні інші рішення, у яких встановлено, що середньомісячний заробіток позивача становить 13500 грн, та на ці рішення у касаційній скарзі посилається і заявник.

Суд апеляційної інстанції в своєму рішенні не навів підтав, чому він взяв за основу саме рішення, якими встановлено, що середньомісячний заробіток позивача становить 9000 грн, а не рішення, в яких встановлено, що середньомісячний заробіток позивача становить 13500 грн.

Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, для визначення середньомісячного заробітку за весь період затримки розрахунку ОСОБА_1 треба розрахувати його середньоденний (годинний) заробіток та помножити на число робочих днів/годин, проте такий розрахунок у справі відсутній.

Також касаційний суд погоджується з посиланнями заявника у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції мав ухвалити рішення про стягнення на його користь середньомісячного заробітку до 11 травня 2017 року (тобто на день ухвалення рішення апеляційним судом).

Відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За таких обставин, оскільки суд апеляційної інстанції ухвалив у цьому спорі власне рішення, то період розрахунку належних звільненому працівникові сум має бути проведений на день ухвалення рішення саме апеляційним судом.

Також касаційний суд не погоджається з висновком апеляційного суду в частині відмови відшкодування моральної шкоди.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону (стаття 237-1 КЗпП України) містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами) судам роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 3, 4, 11, 31 ЦПК України 2004 року).

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом стягнення середньомісячного заробітку за затримку розрахунку при звільненні, а має самостійне юридичне значення.

За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, в даному випадку затримки у виплаті середньомісячного заробітку при звільненні, відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12.

Вирішуючи спір, суди дійшли помилкового висновку, що позивачем не доведено факту заподіяння йому неправомірними діями відповідача моральної шкоди.

Відповідно до пункту першого частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний суд не наділений повноваженнями встановлювати фактичні обставини справи, а тому позбавлений можливості прийняти нове судове рішення, не передаючи справу на новий розгляд.

За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалене з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Вінницької області від 11 травня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. А. Калараш

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. В. Сердюк