ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6335/19 Справа № 182/5666/18 Суддя у 1-й інстанції - Багрова А. Г. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2019 року м.Кривий Ріг

Справа № 182/5666/18

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

секретар судового засідання - Чубіна А.В.

сторони:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ромашка-95»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу відповідача Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ромашка-95» на заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2019 року, яке ухвалено суддею Багровою А.Г. у місті Нікополі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 05 лютого 2019 року, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2018 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ромашка-95» (надалі - ОСББ «Ромашка») про зміну формулювання звільнення, відшкодування завданої моральної шкоди, завданої приниженням честі, гідності та ділової репутації фізичної особи.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 працювала на посаді керівника ОСББ „Ромашка-95" з 01.07.2016 року за сумісництвом на неповний робочий день згідно наказу №1 від 25.06.2016 року, що прийнято на підставі рішення загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_3

25.02.2018 року загальними зборами ОСББ „Ромашка-95" прийнято рішення звільнити з посади керуючого ОСББ „Ромашка-95" ОСОБА_1 з 01.04.2018 року, у зв`язку з чим видано наказ про її звільнення з посади керівника ОСББ „Ромашка-95" по п.9 ст. 36 КЗпП України.

Позивачка вважає, для її звільнення з посади відсутні підстави, передбачені іншими законами, а тому вірним буде звільнення її з посади за п.5 статті 41 КЗпП - припинення повноважень посадової особи. Однак на її зауваження не відреагували та змінювати запис у формулюванні причин звільнення відмовили, письмових відповідей на її звернення правління ОСББ не надає. Внаслідок незаконного формулювання причини її звільнення вона позбавлена на отримання соціального захисту, отримання вихідної допомоги та отримання статусу безробітного, отримання матеріальної допомоги на випадок безробіття.

Через такі дії відповідачем порушені її права та завдано моральної шкоди, яку вона оцінює в 10 000 грн. Моральна шкода полягає у тому, що вона втратила заробіток у розмірі 4200 грн. за шість місяців до закінчення контракту з іншим ОСББ „Рідний дім-96" через неправдиву інформацію посадових осіб ОСББ „Ромашка-95", є багатодітною матір`ю та навчається. Зазначає, що нею були втрачені нормальні життєві зв`язки, що вимагає додаткових зусиль для організації свого життя, в тому числі звернення до психотерапевта. Через поширення про неї пліток та неправдивої інформації посадовими особами ОСББ „Ромашка-95" підірвана її професійна та ділова репутація, що потягло за собою дострокове розірвання трудового договору із іншим ОСББ „Рідний дім - 96".

Посилаючись на викладене, просила суд: визнати формулювання причини її звільнення з посади керівника ОСББ „Ромашка-95" по п.9 ст. 36 КЗпП України невірною, змінити формулювання причини її звільнення на п.5 статті 41 КЗпП України.

Заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2019 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з посади керівника ОСББ „Ромашка-95" на підставі п.9 статті 36 КЗпП України в наказі ОСББ „Ромашка-95" №4 від 17.05.2018 року неправильним.

Змінено формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з посади керівника ОСББ „Ромашка-95", що зазначена в наказі №4 від 17.05.2018 року, вказавши замість „п.9 статті 36 КЗпП України" - „на підставі п.5 ч.1 статті 41 КЗпП України".

Стягнуто з ОСББ „Ромашка-95" на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду у розмірі 1921 грн.

Стягнуто з ОСББ „Ромашка-95" на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 1409 грн. 60 коп.

В апеляційній скарзі відповідач ОСББ „Ромашка-95" просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та неврахування того, що позивачка, у відповідності до вимог Законів України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» та «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», не може перебувати у трудових відносинах з ОСББ «Ромашка-95» на посаді керівника ОСББ, а повинна була укласти спеціальний договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, як управитель, що й стало підставою для її звільнення за п. 9 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, якою врегульовано звільнення з підстав, передбачених іншими законами. При цьому, на думку відповідача, позивачка не відноситься до категорії посадових осіб, на яких поширюється положення п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗПП України, оскільки ОСББ є непідприємницьким товариством. Також, відповідач вважає недоведеними позовні вимоги про стягнення моральної шкоди та зазначає, що посилання позивачки на її звільнення з ОСББ «Рідний дім-96» з тих же підстав не відповідає дійсності, оскільки насправді вона була звільнена за п. 2 ст. 40 КЗпП України.

Відзив на апеляційну скаргу, у порядку ст. 360 ЦПК України, не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ОСББ «Ромашка-95» - ОСОБА_4 який підтримав доводи апеляційної скарги та наполягав на її задоволені, позивачку ОСОБА_1 , яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила залишити її без задоволеня, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_3 ОСОБА_1 була прийнята на посаду керівника ОСББ „Ромашка-95" з 01.07.2016 року за сумісництвом на неповний робочий день, про що видано наказ №1 від 25.06.2016 року (а.с.36)

25.02.2018 року загальними зборами ОСББ „Ромашка-95" прийнято рішення звільнити з посади керівника ОСББ „Ромашка-95" ОСОБА_1 з 01.04.2018 року. Головою правління обрано ОСОБА_4 та обрано новий склад правління ОСББ „Ромашка-95" (а.с.40-42).

10.03.2018 року, на засіданні правління ОСББ „Ромашка-95", прийнято рішення про звільнення з посади керівника ОСББ „Ромашка-95" ОСОБА_1 (а.с.37-39).

Наказом №4 від 17.05.2018 року ОСОБА_1 звільнено з посади керівника ОСББ „Ромашка-95", згідно рішення загальних зборів співвласників багатоповерхового будинку АДРЕСА_3 , на підставі п.9 ст. 36 КЗпП України (Розділ ІІІ п.3 Статуту ОСББ „Ромашка-95") (а.с. 4).

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 з посади керівника ОСББ „Ромашка-95" з 17 травня 2018 року з підстав, передбаченими іншими Законами, за п.9 ч. 1 ст.36 КЗпП України, є незаконним, а тому підлягає зміна формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з посади керівника ОСББ „Ромашка-95" з 17 травня 2018 року з підстав, передбаченими іншими Законами, за п.9 ч. 1 ст.36 КЗпП України, на п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП України - «у зв`язку з припиненням повноважень посадових осіб».

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (ст. ст. 2, 36, 40, 41 КЗпП України).

За правилами ст. 4 Конвенції Міжнародної організації праці №158 від 22 червня 1982 року «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця» (ратифікована 04 лютого 1994 року) трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, повязаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

Згідно п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено, що при їх розгляді необхідно неухильно додержуватись Конституції України, КЗпП й інших актів законодавства. У п.18 зазначеної Постанови вказано, що при розгляді відповідної категорії справ судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (ст.3 КЗпП України).

Згідно статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: 1) угода сторін; 2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення; 3) призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу; 4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45); 5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду; 6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці; 7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи; 7-1) укладення трудового договору (контракту), всупереч вимогам Закону України "Про запобігання корупції", встановленим для осіб, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення; 7-2) з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади"; 8) підстави, передбачені контрактом; 9) підстави, передбачені іншими законами.

Тобто, звільнення працівника на підставі п. 9 ч. 1 ст. 36 КЗпП України відбувається у випадку, якщо підстави звільнення передбачено іншими законами, а не КЗпП України.

Як вбачається з матеріалів справи, наказ №4 від 17.05.2018 року, за яким ОСОБА_1 звільнено з посади керівника ОСББ „Ромашка-95", згідно рішення загальних зборів співвласників багатоповерхового будинку АДРЕСА_3 , на підставі п.9 ст. 36 КЗпП України, носить формальний характер, оскільки в самому наказі не конкретизований Закон України, який є відмінним від КЗпП України та передбачає підставу для звільнення позивачки.

Натомість, з наказу слідує що ОСОБА_1 звільнено з посади керівника ОСББ „Ромашка-95", згідно рішення загальних зборів співвласників багатоповерхового будинку АДРЕСА_3 , на підставі п.9 ст. 36 КЗпП України (Розділ ІІІ п.3 Статуту ОСББ „Ромашка-95") (а.с. 4).

Згідно пункту 3 Розділу ІІІ Статуту ОСББ „Ромашка-95" до виключної компетенції загальних зборів належить обрання та відкликання управителя, затвердження та зміна умов договору з управителем, прийняття рішення про передачу функцій з управління спільним майном будинку повністю або частково асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку (а.с. 86).

Згідно ж Протоколу №1 загальних зборів ОСББ „Ромашка-95" від 25 лютого 2018 року було прийнято рішення про звільнення позивачки та було обрано Головою правління ОСОБА_5 В., з обранням нового складу правління ОСББ „Ромашка-95", тобто фактично звільнення позивачки із посади керівника ОСББ „Ромашка-95" було здійснено шляхом прийняття рішення загальними зборами ОСББ „Ромашка-95", що свідчить про звільнення останньої із займаної посади за ініціативою роботодавця і такі правовідносини врегульовано статтями 40, 41 КЗпП України.

Згідно пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Тлумачення пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України свідчить, що її дія розповсюджується на посадових осіб юридичної особи - виконавчого органу товариства, членів наглядової ради акціонерного товариства та загалом посадових осіб будь-якого господарського товариства, а також інших осіб, наділених організаційно-розпорядчими чи адміністративно-господарськими функціями.

Оскільки, ОСОБА_1 обіймала посаду ОСББ „Ромашка-95", то відповідно мала статус посадової особи юридичної особи, яка призначена уповноваженим органом управління ОСББ і була наділена організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, у зв`язку з чим відноситься до категорії осіб, на яких поширюється дія п.5 статті 41 КЗпП України і доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

З урахуванням відсутності інших підстав для звільнення позивачки, окрім рішення загальних зборів ОСББ „Ромашка-95", точним формулюванням причини звільнення ОСОБА_1 з посади Керівника ОСББ „Ромашка-95", відповідно до чинного законодавства буде - на підставі п.5 статті 41 КЗпП України - припинення повноважень посадової особи за рішенням загальних зборів ОСББ „Ромашка-95" від 25.02.2018 року.

Згідно ч.3 ст. КЗпП України, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що підлягає зміні підстава звільнення ОСОБА_1 з посади керівника ОСББ „Ромашка-95" з 17 травня 2018 року на п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП України - «у зв`язку з припиненням повноважень посадових осіб».

Оскільки, судом було вірно встановлено порушення права позивачки незаконним звільненням, колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивачки моральної шкоди.

Так, відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

Зокрема, ч. 1 ст. 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. ст. 4, 5, 11, 13 ЦПК України).

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного суду України №6-23цс12 від 25.04.2012 року.

Як встановлено матеріалами справи та про це зазначено в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, незаконним звільненням порушено права позивачки, у зв`язку з чим, доводи апеляційної скарги щодо не надання позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження спричинення їй моральної шкоди є безпідставними.

Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ромашка-95» - залишити без задоволення.

Заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 липня 2019 року.

Головуючий:

Судді: