open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
7 Справа № 750/1591/18
Моніторити
Ухвала суду /18.01.2022/ Деснянський районний суд м.Чернігова Постанова /03.07.2019/ Велика Палата Верховного Суду Ухвала суду /29.05.2019/ Велика Палата Верховного Суду Ухвала суду /24.04.2019/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /10.04.2019/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /27.11.2018/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /25.10.2018/ Касаційний цивільний суд Постанова /11.09.2018/ Апеляційний суд Чернігівської області Постанова /11.09.2018/ Апеляційний суд Чернігівської області Ухвала суду /16.07.2018/ Апеляційний суд Чернігівської області Ухвала суду /04.07.2018/ Апеляційний суд Чернігівської області Ухвала суду /19.06.2018/ Апеляційний суд Чернігівської області Рішення /14.05.2018/ Деснянський районний суд м.Чернігова Рішення /11.05.2018/ Деснянський районний суд м.Чернігова Рішення /11.05.2018/ Деснянський районний суд м.Чернігова Ухвала суду /26.04.2018/ Деснянський районний суд м.Чернігова Ухвала суду /19.03.2018/ Деснянський районний суд м.Чернігова Ухвала суду /28.02.2018/ Деснянський районний суд м.Чернігова
Це рішення містить правові висновки
Це рішення містить правові висновки
emblem
Це рішення містить правові висновки Справа № 750/1591/18
Вирок /23.01.2018/ Верховний Суд Ухвала суду /18.01.2022/ Деснянський районний суд м.Чернігова Постанова /03.07.2019/ Велика Палата Верховного Суду Ухвала суду /29.05.2019/ Велика Палата Верховного Суду Ухвала суду /24.04.2019/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /10.04.2019/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /27.11.2018/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /25.10.2018/ Касаційний цивільний суд Постанова /11.09.2018/ Апеляційний суд Чернігівської області Постанова /11.09.2018/ Апеляційний суд Чернігівської області Ухвала суду /16.07.2018/ Апеляційний суд Чернігівської області Ухвала суду /04.07.2018/ Апеляційний суд Чернігівської області Ухвала суду /19.06.2018/ Апеляційний суд Чернігівської області Рішення /14.05.2018/ Деснянський районний суд м.Чернігова Рішення /11.05.2018/ Деснянський районний суд м.Чернігова Рішення /11.05.2018/ Деснянський районний суд м.Чернігова Ухвала суду /26.04.2018/ Деснянський районний суд м.Чернігова Ухвала суду /19.03.2018/ Деснянський районний суд м.Чернігова Ухвала суду /28.02.2018/ Деснянський районний суд м.Чернігова

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 750/1591/18-ц

Провадження № 14-261цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н. П.,

суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 травня 2018 року (суддя Коверзнев В. О.) та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 11 вересня 2018 року (судді Губар В. С., Вінгаль В. М., Онищенко О. І.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України про стягнення заборгованості з виплати пенсії, відшкодування майнової та моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України (далі - Чернігівське ОУПФУ) про стягнення заборгованості з виплати пенсії, відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позов мотивував тим, що постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 квітня 2011 року у справі № 2-а/2506/2755/11 задоволено частково його позов та зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові (далі - УПФУ в м. Чернігові) перевести позивача згідно з поданою ним заявою від 19 січня 2011 року на державну пенсію та додаткову пенсію по інвалідності ІІІ групи відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та здійснити перерахунок пенсії виходячи з розміру шести мінімальних пенсій за віком, додаткової пенсії у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, враховуючи розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та провести відповідні виплати.

Рішення набрало законної сили та 23 листопада 2012 року відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 35435280. Однак зазначене рішення суду в повному обсязі так і не було виконано, у зв`язку із чим позивач змушений був звернутися до суду.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2013 року визнано протиправними дії УПФУ в м. Чернігові щодо невиконання постанови Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 квітня 2011 року.

24 червня 2015 року виконавче провадження № 35435280 закрито та підрозділом виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області було складено акт та направлено до Чернігівського відділення поліції Гловного управління Національної поліції України у Чернігівській області подання про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

13 липня 2015 року відомості за фактом вчинення посадовими особами УПФУ в м. Чернігові умисних дій щодо невиконання рішення суду по справі № 2а/2506/2755/11 від 01 квітня 2011 року, які мають ознаки кримінального правопорушення та підлягають кваліфікації за ознаками злочину, відповідальність за який передбачена частиною першою статті 382 Кримінального кодексу України, внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016270010005094.

ОСОБА_1 зазначив, що на порушення вимог статей 28, 129 Конституції України постанови Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 квітня 2011 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2013 року не виконуються. Чернігівським ОУПФУ постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 квітня 2014 року виконано лише частково та нараховано борг з виплати пенсії за період з 19 січня по 22 липня 2011 року у розмірі 14 тис. 420 грн 94 коп., який на час звернення до суду з позовом не виплачено.

У зв`язку з тим, що зазначене судове рішення так і не виконується, а з 23 липня 2011 року позивачу виплачується пенсія по інвалідності третьої групи, яка значно нижча за ту, яка мала б йому виплачуватися відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на підставі судового рішення, виникла заборгованість з виплати пенсії позивачу, яка за його підрахунками за період з 19 січня 2011 року по 06 лютого 2018 року складає 250 тис. 998 грн 40 коп.

Позивач стверджував, що внаслідок порушення пенсійних прав він двічі переніс інфаркт міокарда, був змушений витрачати кошти на лікування, чим у сукупності йому завдано моральну шкоду, яку просив відшкодувати за рахунок відповідача.

З урахуванням наведених обставин позивач просив суд стягнути з відповідача на власну користь недоплачену суму пенсії за період із 19 січня 2011 року по 06 лютого 2018 року включно у розмірі 250 тис. 998 грн 40 коп.; витрати на лікування та подальшу реабілітацію, що пов`язані із порушенням права на належне пенсійне забезпечення, у розмірі 40 тис. 910 грн 32 коп.; моральну шкоду у розмірі 407 тис. 110 грн 05 коп.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 травня 2018 року позов задоволено частково.

Стягнуто із Чернігівського ОУПФУ на користь ОСОБА_1 250 тис. 998 грн 40 коп. на відшкодування заборгованості з виплати пенсії, що виникла за період із 19 січня 2011 року до 28 лютого 2018 року, 20 тис. грн на відшкодування моральної шкоди та 3 тис. грн на відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката, а всього 273 тис. 998 грн 40 коп. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що обраний позивачем спосіб захисту порушених пенсійних прав, які вже встановлено адміністративним судом, - шляхом стягнення заборгованості з виплати пенсії в порядку цивільного судочинства - забезпечить ефективний захист його прав, оскільки право на отримання пенсії у розумінні статті 1 Першого протоколу розглядається як право мирно володіти своїм майном, яке гарантується Конвенцією. Відповідач не спростував правильності здійсненого позивачу розрахунку заборгованості з виплати пенсії, нарахованої за період із 19 січня 2011 року по 28 лютого 2018 року у сумі 250 тис. 998 грн 40 коп., та не надав суду доказів об`єктивної неможливості виплати ним позивачеві пенсії в розмірі, встановленому статями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення з відповідача витрат на лікування та реабілітацію позивача після перенесених інфарктів міокарда, суд виходив з того, що позивачем не надано доказів причинно-наслідкового зв`язку між порушенням відповідачем його пенсійних прав та захворюванням серця з огляду на те, що вказане захворювання та, пов`язана з ним інвалідність, були встановлені позивачу ще в 2005 році. Суд вважав доведеним, що внаслідок порушення відповідачем пенсійних прав позивача йому завдано значних душевних страждань, що є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 травня 2018 року стягнуто із Чернігівського ОУПФУ на користь держави судовий збір у розмірі 3 тис. 524 грн.

Постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 11 вересня 2018 року апеляційну скаргу Чернігівського ОУПФУ залишено без задоволення, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 травня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що відповідач протиправно не сплачує пенсію, на яку позивач має право на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а тому відповідач зобов`язаний сплатити на користь позивача недоплачену суму пенсії за період із січня 2011 року по лютий 2018 року в розмірі 250 тис. 998 грн 40 коп. Крім того, позивач протягом тривалого часу позбавлений права на отримання законних доходів, у зв`язку з чим погіршився стан його здоров`я, а тому йому заподіяно моральної шкоди, розмір відшкодування якої з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості складає 20 тис. грн.

У жовтні 2018 року Чернігівське ОУПФУ подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 11 вересня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідач виконав судове рішення від 01 квітня 2011 року у справі № 2-а/2506/2755/11, а саме провів перерахунок пенсії позивача та нарахував суму доплати, а подальше стягнення суми пенсії має відбуватися згідно із чинним законодавством, що не враховано судами попередніх інстанцій. Позивач не має права самостійно розраховувати розмір пенсії за певний період, оскільки це є виключною компетенцією органів Пенсійного фонду України (далі - ПФУ). Також відповідач наголошував, що пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» призначаються та виплачуються головними управліннями ПФУ, зокрема таку пенсію було призначено позивачу у справі, відповідач переведення позивача на таку пенсію не здійснював. Також відповідач зазначив, що не вчинив щодо позивача будь-яких протиправних дій, а тому відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди.

Крім цього, заявник зазначає, що справу необхідно розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки позивач у першу чергу оскаржує дії, які полягають у невиконанні судового рішення суб`єкта владних повноважень.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження, а ухвалою від 10 квітня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

У грудні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив у її задоволенні відмовити, а судові рішення у справі залишити без змін.

Відповідно до частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 24 квітня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки касаційна скарга містить доводи щодо порушення судами правил предметної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Суди встановили, що ОСОБА_1 належить до першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та є інвалідом ІІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з роботами з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Позивачу ОСОБА_1 призначена пенсія як пенсіонеру Міністерства оборони України відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

19 січня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Чернігова (далі - УПФУ в Деснянському районі м. Чернігова) із заявою про переведення з одного виду пенсії на інший, передбачений згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», проте йому було відмовлено, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду з позовом про відновлення пенсійних прав.

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 квітня 2011 року, яка набрала законної сили, визнано дії УПФУ в Деснянському районі м. Чернігова щодо відмови у переведенні пенсії ОСОБА_1 на пенсію відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» неправомірними та зобов`язано перевести згідно з поданою 19 січня 2011 року заявою ОСОБА_1 на державну і додаткову пенсію по інвалідності третьої групи відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також здійснити перерахунок пенсії виходячи з розміру шести мінімальних пенсій за віком, додаткової пенсії у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, враховуючи розмір мінімальної пенсії за віком, установленого частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та провести відповідні виплати за відрахуванням уже сплачених сум (а. с. 4, 5).

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2013 року визнано протиправними дії УПФУ в м. Чернігові щодо невиконання постанови Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 квітня 2011 року. Зазначеною постановою встановлено, що посилання УПФУ в Деснянському районі м. Чернігова на постанову Кабінету Міністрів України № 745 від 06 липня 2011 року є протиправним, оскільки відповідно до постанови Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 квітня 2011 року ОСОБА_1 задоволено позовні вимоги за період з 19 січня 2011 року, проте постанова Кабінету Міністрів України № 745 набрала законної сили лише 22 липня 2011 року (а. с. 7, 8).

Вказана постанова Київського апеляційного адміністративного суду набрала законної сили і сторонами в касаційному порядку не оскаржувалась. Відтак постанова Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 квітня 2011 року та постанова суду апеляційної інстанції є преюдиційними для вирішення цієї конкретної справи відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України.

На виконання постанови Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 квітня 2011 року 22 листопада 2011 року видано виконавчий лист та відкрито виконавче провадження (а. с. 6).

Зазначені обставини в апеляційному суді не спростовані та не заперечувалися учасниками судового розгляду справи.

Як установив апеляційний суд, у грудні 2012 року ОСОБА_1 переведено на пенсію згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та нараховано заборгованість за період з 19 січня по 22 липня 2011 року в сумі 14 тис. 420 грн 94 коп., яка дотепер не виплачена, як пояснив відповідач, через відсутність фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України (а. с. 11-13).

Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, у зв`язку із чим справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити таке.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

У статті 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову до суду) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша, друга статті 11 ЦПК України у зазначеній редакції).

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, що виникають із приватноправових відносин, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий спір -це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Таким чином, вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі залежить від характеру спірних правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 58 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ПФУ є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів ПФУ, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом ПФУ.

Кошти ПФУ відповідно до статті 73 Закону № 1058-IV використовуються на: виплату пенсій, передбачених цим Законом; надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; фінансування адміністративних витрат, пов`язаних з виконанням функцій, покладених на органи ПФУ; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів ПФУ.

Відповідно до пункту 1 Положення про управління ПФУ в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління ПФУ від 22 грудня 2014 року № 28-2 управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднані управління (далі - управління Фонду) є територіальними органами ПФУ. Управління ПФУ підпорядковуються ПФУ та безпосередньо відповідним головним управлінням ПФУ в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні управління ПФУ), що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів ПФУ.

Основними завданнями управління ПФУ є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення; ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; виконання інших завдань, визначених законом (пункт 3 зазначеного Положення).

Відповідно до підпунктів 7, 8 пункту 4 Положення управління ПФУ відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства; забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів ПФУ та інших джерел, визначених законодавством.

Отже, відповідно до покладених завдань і функцій ПФУ є суб`єктом владних повноважень у сфері нарахування та виплат пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.

Однією з позовних вимог у цій справі є стягнення недоплаченої суми пенсії за період із 19 січня 2011 року по 06 лютого 2018 року в розмірі 250 тис. 998 грн 40 коп. відповідачем за якою є Чернігівське ОУПФУ - суб`єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, тобто уповноважений здійснювати нарахування і виплату пенсії позивачу.

Тобто за вказаною позовною вимогою між сторонами виник публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій з приводу нарахування та виплати пенсії позивачу.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір стосовно недоотриманої суми пенсії є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 750/1668/17 (провадження № 14-599цс18).

Таким чином, висновки суду першої інстанції, з якими погодився й апеляційний суд, про те, що захист порушених пенсійних прав позивача шляхом стягнення заборгованості з виплати пенсії може бути здійснений у порядку цивільного судочинства, є помилковими.

Частинами першою та другою статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Тому рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 11 травня 2018 року та постанова Апеляційного суду Чернігівської області від 11 вересня 2018 року в частині позовних вимог про стягнення недоплаченої суми пенсії за період із 19 січня 2011 року по 06 лютого 2018 року в розмірі 250 тис. 998 грн 40 коп. підлягають скасуванню, а провадження у справі в цій частині - закриттю.

Разом з тим відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Оскільки позовні вимоги про відшкодування витрат на лікування та подальшу реабілітацію, що пов`язані з порушенням права на належне пенсійне забезпечення, у розмірі 40 тис. 910 грн 32 коп. та моральної шкоди у розмірі 407 тис. 110 грн 05 коп. ґрунтуються на підставі судових рішень, які набрали законної сили, такі вимоги слід розглядати в порядку цивільного судочинства.

Здійснюючи перевірку законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень у зазначеній частині позовних вимог, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).

Згідно із частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 цієї статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).

Статтями 13, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права та змінюють практику застосування національного закону відповідно до рішення цього Суду.

Відповідно до чіткої й усталеної практики ЄСПЛ право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», пункт 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення від 28 липня 1999 року у справі «Імобільяре Саффі» проти Італії», заява № 22774/93, пункт 66).

Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою (рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, пункт 44, від 20 липня 2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному та вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення від 26 квітня 2005 року у справі «Сокур проти України», заява № 29439/02, та від 19 лютого 2009 року у справі «Крищук проти України», заява № 1811/06).

ЄСПЛ також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справі «Скордіно проти Італії», заява № 36813/97, пункти 203 - 204, та рішення у справі «Вассерман проти Росії», заява № 21071/05, пункт 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (рішення від 7 травня 2002 року в справі «Бурдов проти Росії», пункт 100).

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презумується.

З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими та справедливими висновки судів попередніх інстанцій про часткове задоволення вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь моральної шкоди, оскільки судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що відповідачем протиправно не сплачувалась пенсія, на яку позивач має право на підставі судового рішення. Підставно суд стягнув і 3 тис. грн на правову допомогу.

Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав вважати помилковим висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про відшкодування витрат на лікування та реабілітацію після перенесених інфарктів міокарда, через ненадання позивачем доказів причинно-наслідкового зв`язку між порушенням відповідачем його пенсійних прав та захворюванням серця не підлягають задоволенню, оскільки вказане захворювання та пов`язана з ним інвалідність були встановлені позивачу ще в 2005 році, тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень в цій частині позовних вимог немає.

Відповідно пунктів 1 та 5 частини першої до статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням зазначеного рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 11 вересня 2018 року в частині позовних вимог про стягнення недоплаченої суму пенсії за період із 19 січня 2011 року по 06 лютого 2018 року в розмірі 250 тис. 998 грн 40 коп. слід скасувати, провадження у справі в цій частині - закрити. В іншій частині позовних вимог зазначені судові рішення слід залишити без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду залишає без змін оскаржувані судові рішення в частині позовних вимог, то відповідно й не здійснює розподілу судових витрат.

Відповідно до частини другої статті 255 ЦПК України, закриваючи провадження у справі, суд також вирішує питання про розподіл судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

Якщо інше не передбачено законом, у разі закриття провадження у справі, в якій позивача звільнено від сплати судових витрат, такі витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України).

Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір»). Такого клопотання матеріали справи не містять. Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази про сплату судового збору на підставі додаткового рішення Деснянського районного суду Чернігівської області від 14 травня 2018 року.

Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 412, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 11 вересня 2018 року в частині позовних вимог про стягнення недоплаченої суми пенсії за період з 19 січня 2011 року по 06 лютого 2018 року в розмірі 250 тис. 998 грн 40 коп. скасувати, провадження у справі в цій частині закрити.

У решті позовних вимог зазначені судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. П. Лященко Судді: Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна О. Р. Кібенко В. В. Британчук В. С. Князєв Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. М. Ситнік В. І. Данішевська О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська

Джерело: ЄДРСР 82998251
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку