ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 9901/5/19

Провадження № 11-396заі19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В. С.,

судді-доповідача Гриціва М.І.,

суддів: Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,

позивача ОСОБА_1 ,

представників:

позивача - адвоката Новохацької В. В.,

Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів - Погребняка С. П.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Новохацької Вікторії Володимирівни на рішення колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04 березня 2019 року (судді Бившева Л. І., Бевзенко В. М., Данилевич Н. А., Шипуліна Т. М., Юрченко В. П.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (далі - КДКП; Комісія) про визнання протиправним і скасування рішення та

ВСТАНОВИЛА:

1. 28 грудня 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду як суду першої інстанції позов до КДКП з вимогами визнати протиправним та скасувати її рішення від 21 листопада 2018 року № 515дп-18 про притягнення до дисциплінарної відповідальності та накладення на нього ( ОСОБА_1 ) стягнення у виді звільнення з посади з посади в органах прокуратури. Цим рішенням його визнано винним у неналежному виконанні службових обов`язків прокурора на підставі положень пункту 1 частини першої статті 43 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII).

Незгоду з цим рішенням мотивує тим, що воно прийняте з порушенням установленої процедури, є протиправним, необґрунтованим і безпідставним для обрання найсуворішого виду дисциплінарного стягнення.

З посиланням на положення частини другої статті 19, частини першої статті 44, статті 45, частин четвертої, десятої статті 46, частини першої статті 47, частин третьої, шостої, восьмої статті 48 Закону № 1697-VII, пунктів 7, 103, 123 Положення про порядок роботи кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, прийнятого всеукраїнською конференцією прокурорів 27 квітня 2017 року (далі - Положення), статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стверджує, що поставлений йому за провину дисциплінарний проступок не підтверджується документально чи іншими фактичними даними, отриманими в установленому законодавством порядку. Його дії не суперечили, а навпаки, відповідали вимогам Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), що регламентують дії прокурора як процесуального керівника під час прийняття процесуальних рішень про проведення обшуку, визнання матеріальних об`єктів, які обтяжені доказовою інформацією, речовими доказами.

Вважає, що Комісія неправильно констатувала, що він як прокурор усупереч статті 255 КПК неправомірно виніс постанову про знищення речових доказів без проведення судової експертизи цих доказів.

Хибними є й твердження Комісії про недотримання вимог частини восьмої, пункту 3 частини дев`ятої статті 100 КПК, якою передбачені підстави і порядок знищення речових доказів, зокрема що знищення речових доказів здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ). Комісія не зауважила до того, що ця норма є загальною, бланкетною, а затверджений постановою КМУ від 19 листопада 2012 № 1104 Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження (далі - Порядок № 1104) не визначає і не передбачає процедури (послідовності) знищення речових доказів як такої.

Скаржник заперечує і вважає не підтвердженими судження КДКП про існування у нього позаслужбових стосунків зі слідчим та умислу на знищення доказів.

Наголошує, що Комісія:

усупереч вимогам закону при обранні виду дисциплінарного стягнення не врахувала ступеня вини, характеру дій позивача. Не витребувала його службову характеристику, показники роботи, відомості про службове навантаження, характеристику в колективі, заохочення його подякою за сумлінну службу в органах прокуратури, високий професіоналізм, вагомий внесок у справу здійснення законності за наказом прокурора області від 24 листопада 2017 року № 1191, тобто не встановила обставини без яких рішення про винуватість у скоєнні проступку не може визнаватись справедливим і неупередженим;

фактично проігнорувала висновок члена КДКП від 10 жовтня 2018 року, який з огляду на недостатність підстав для застосування більш суворого виду стягнення пропонував обрати більш м`який у виді оголошення догани, та поспішно протягом короткого розгляду висновку члена КДКП перекваліфікувала його діяння за ознаками грубого дисциплінарного проступку;

необґрунтовано послалась на відомості про притягнення його (позивача) у 2016 році до дисциплінарної відповідальності попри те, що відповідно до положень статті 151 Кодексу законів про працю України, частини третьої статті 49 Закону № 1697-VII він вважається таким, що не притягався до дисциплінарної відповідальності, оскільки не зауважила, що того самого року дисциплінарне стягнення було знято достроково наказом прокурора області від 02 листопада 2016 року і від того часу до дисциплінарної відповідальності він не притягався. Такі відомості не давали підстав визнавати його особою, що раніше притягалася до дисциплінарної відповідальності;

усупереч вимогам частини восьмої статті 48 Закону № 1697-VII і пункту 123 Положення не вручила особисто йому оскаржуване рішення і не надіслала його поштою у семиденний строк рекомендованим листом з повідомленням про вручення, через що із цим рішенням він ознайомився лише 04 грудня 2018 року разом з наказом про звільнення з посади прокурора;

вдалася до подвійних стандартів в оцінці дій прокурорів, оскільки в інших дисциплінарних провадженнях стосовно працівників органів прокуратури (рішення № 73дп-18 та № 263дп-17) при вчиненні ними більш грубих порушень виносила більш м`які стягнення.

Узагальнює, що оскаржуване рішення КДКП не відповідає визначеним у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) таким критеріям, як обґрунтованість, безсторонність (неупередженість), добросовісність, розсудливість, пропорційність.

2. Колегія суддів Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду рішенням від 04 березня 2019 року відмовила в задоволенні позову.

Цей суд встановив і дослідив фактичні обставини, на підстави яких ґрунтувався висновок Комісії про вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, визначив і відтворив норми матеріального і процесуального права, які регулюють спірні відносини і застосування яких зумовило фактичні передумови проступку, поставленого позивачу за провину. З`ясував і перевірив повноваження КДКП на ухвалення оскаржуваного рішення, правомірність установлення нею ознак правопорушення в діях позивача та дотримання порядку притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Суд також виокремив і відобразив аргументи позивача на користь заявлених ним вимог, проаналізував їх, навів мотиви незгоди з ними й підсумував, що позовні вимоги ОСОБА_1 не містять підстав та обґрунтування для визнання рішення КДКП протиправним, необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню.

3. Позивач ОСОБА_1 не примирився з рішенням суду й через свого представника - адвоката Новохацьку В.В. подав апеляційну скаргу.

Вважає, що суд не дослідив усі обставини справи, не надав належної правової оцінки доказам і аргументам позивача, що зумовило неправильне вирішення спору. Просить скасувати це рішення і постановити нове про задоволення позову в повному обсязі.

Незаконність судового рішення вбачає в тому, що суд помилково визнав порушенням ту обставину, що обшук у квартирі, в якій були виявлені предмети, схожі на заборонені в обігу наркотичні речовини і психотропні засоби, слідчий поліції проводив за усним погодженням з ОСОБА_1 , тоді як насправді у своїх поясненнях останній повідомив, що слідчий проявив власну ініціативу на проведення такого обшуку. Член КДКП і сама Комісія поставили під сумнів існування усного погодження, оскільки воно нічим не підтверджується.

Подібно до аргументації позовної заяви позивач стверджує, що Комісія хибно визнала, що позивач неправомірно виніс постанову про знищення речових доказів у порядку статті 255 КПК та не вжив заходів для проведення судової експертизи речовин, виявлених під час обшуку. З посиланням на норми процесуального закону у вимірі фактичних обставин заявляє, що його дії зі знищення доказів є правомірними, позаяк він виявив, що вони були здобуті із порушенням проведеного процесуального заходу. Отримана інформація у процесі такого заходу не могла бути належним доказом в кримінальному провадженні і підлягала знищенню. Реалізація цих дій відбувалася на підставі відповідного процесуального рішення у присутності понятих та фіксувалася із використанням відеозаписувального технічного засобу.

Відповідно до вимог статті 242 КПК експертне дослідження вилучених під час обшуку речових доказів не проводилося, бо використання спеціальних знань для дослідження доказів, стосовно яких є сумніви в їхній достовірності, не було необхідним, не видавалося обґрунтованим, могло призвести до безпідставного затягування (зволікання) кримінального провадження і грубого порушення вимог статті 255 цього Кодексу. На правильність дій позивача в цьому питанні вказує усталена судова практика в аналогічних кримінальних процесуальних казусах, прикладом яких можуть бути рішення слідчого судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області у справах від 17 та 18 квітня 2018 року № 175/1277/18 та № 175/1277/18 відповідно.

Звертає увагу на те, що суд визнав причиною проступку легковажне ставлення позивача до своїх службових обов`язків, попри те що насправді мав би зважити, що цьому передувало велике службове навантаження, адже впродовж кількох діб позивач майже цілодобово брав участь у провадженні слідчих дій, готував сім апеляційних скарг, займався систематизацією матеріалів кримінальних проваджень.

Стверджує, що суд першої інстанції погодився з висновками Комісії про начебто умисел ОСОБА_1 на знищення доказів та приховання наслідків своїх дій, хоч насправді Комісія зазначила, що ця ознака проступку не підтверджується. Не встановила Комісія також вчинення ним дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури.

Помилковим вважає міркування суду про необов`язковість висновку члена КДКП для ухвалення Комісією рішення про наявність/відсутність у діях прокурора дисциплінарного проступку і вибору виду дисциплінарного стягнення, позаяк член КДКП висновок готував упродовж тривалого проміжку часу, він є повним, всебічним і обґрунтованим. Комісія, коли ухвалювала своє рішення, нових фактичних обставин не виявила, натомість за 10 хвилин розгляду збільшила ступінь небезпечності проступку до рівня грубого й обрала невиправдано суворий вид стягнення.

Вторинним покликанням на доводи позовної заяви апелянт зазначає, що Комісія неправильно послалася на відомості про попереднє притягнення до дисциплінарної відповідальності, хоч він такою особою не є. Комісія взяла до уваги сумнівно-необ`єктивні характеристики на основі біографічної довідки, яка не містить інформації про його службову діяльність, обсяг навантаження та інші показники в роботі прокурора і процесуального керівника.

Як і в позовній заяві, наголошує, що Комісія вдалася до подвійних стандартів в оцінці дій прокурорів, порушила процедуру повідомлення прокурора про прийняте щодо нього рішення, а суд цим обставинам не дав належної оцінки.

Підсумовує, що окреслені аргументи вказують на те, що для обрання стягнення у виді звільнення з органів прокуратури не було достатніх підстав, а фактичне його застосування демонструє, що винесене щодо позивача рішення є упередженим.

Суд на описані обставини уваги не звернув і дійшов неправильного висновку, що оскаржуване рішення відносно ОСОБА_1 Комісія прийняла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

У відзиві на апеляційну скаргу КДКП просить рішення суду залишити в силі, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

У контексті конкретних фактичних обставин справи подібно до відзиву на позовну заяву Комісія повідомила, що такі дії прокурора (позивача), як підписання клопотання про дозвіл на проведення обшуку без перевірки правильності та обґрунтованості його складання, погодження у клопотанні такої підстави для проведення обшуку до постановлення ухвали слідчого судді з метою безпосереднього переслідування особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, незважаючи на те, що у протоколі обшуку ця умова не зазначена, знищення предметів, що слідчим визнані речовим доказом, з порушенням вимог частини восьмої, пункту 3 частини дев`ятої статті 100 КПК, що призвело до втрати доказової бази, свідчать про неналежне виконання прокурором своїх службових обов`язків.

Скоєний прокурором (позивачем) дисциплінарний проступок має характер грубого порушення, яке не сумісне з подальшим перебуванням на посаді прокурора, адже допущені прокурором численні порушення при здійсненні процесуального керівництва, легковажне ставлення до погодження процесуальних документів призвели до втрати речових доказів.

Обираючи вид дисциплінарного стягнення, Комісія надала значення характеру проступку, відомостям про прокурора (притягнення до дисциплінарної відповідальності у 2016 році за незаконне проведення обшуків тощо), ступеню його вини, наслідкам дисциплінарного проступку (втрата доказової бази) та іншим обставинам, що впливають на визначення виду дисциплінарного стягнення.

Висновок про наявність дисциплінарного проступку прокурора Комісія ухвалює на підставі пояснень прокурора, на якого подано дисциплінарну скаргу, скаржника та інших матеріалів дисциплінарного провадження. У цьому спорі сам прокурор визнав, що неналежно виконував свої службові обов`язки. Комісія може посилатися на результати перевірки, які встановив її член, і прийняти рішення, яке може відрізнятися від запропонованого членом Комісії. Понад те, член Комісії, який готував висновок, не бере участі у голосуванні.

Зазначається, що Комісія прийняла рішення добросовісно, розсудливо, з дотриманням передбачених у статті 2 КАС принципів, надала оцінку поясненням позивача, встановила характеристику позивача через біографічну довідку, яка є в матеріалах дисциплінарного провадження, та охарактеризувала особу прокурора у рішенні.

4. У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник підтримали доводи апеляційної скарги, послалися на наведені в ній аргументи й просили її задовольнити.

Представник відповідача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення з мотивів, зазначених у відзиві на цю скаргу.

5. Велика Палата Верховного Суду заслухала пояснення сторін, дослідила матеріали справи, зважила на письмові звернення до суду, що стосуються суті спору, і дійшла висновку про таке.

Щодо обставин, на підставі яких Комісія притягнула ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання службових обов`язків прокурора, а суд першої інстанції дослідив і дав їм свою правову оцінку, то стисло їх можна викласти таким чином.

ОСОБА_1 з 15 грудня 2015 року обіймав посаду прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 Дніпропетровської області.

У цьому статусі здійснював повноваження процесуального керівника у кримінальному провадженні № 420170414400000062 за підозрою ряду осіб у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 Кримінального кодексу України (далі - провадження № 420170…062), розпочатого 14 серпня 2017 року.

03 квітня 2018 року слідчий слідчого Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - слідчий Дніпровського СВ ГУ НП) без ухвали слідчого судді провів обшук у квартирі АДРЕСА_1 , яку винаймала (орендувала) фізична особа ОСОБА_2 Обшук провадився з мотивів невідкладності у зв`язку з переслідуванням цієї особи та за наявності інформації про зберігання в цій квартирі наркотичних засобів та психотропних речовин, які можуть бути знищені у разі зволікання з проведенням обшуку.

За наслідками обшуку були виявлені, описані і вилучені порошкоподібні речовини, рідини, схожі на наркотичні засоби, а також начиння, контейнери та інші ємності, призначені відповідно для виготовлення, зберігання, фасування речовин і засобів, подібних до наркотичних чи психотропних.

У протоколі обшуку слідчий Дніпровського СВ ГУ НП не зазначив, у межах якого кримінального провадження відбувалася ця слідча дія.

Наступного дня (04 квітня 2018 року) той самий слідчий о 12 год 10 хв вніс відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) та розпочав досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12018040030000853 (далі - провадження № 120180…853) за фактом виявлення наркотичних засобів у приміщенні, в якому напередодні провів обшук. Приводом для реєстрації кримінального провадження став рапорт того самого слідчого з інформацією про результати обшуку.

У той же день слідчий Дніпровського СВ ГУ НП в межах провадження № 120180…853 визнав описані в протоколі обшуку від 03 квітня 2018 року матеріальні об`єкти речовими доказами. Натомість прокурор ОСОБА_1. у провадженні № 420170…062 виніс постанову про виділення з цього провадження матеріалів у обсязі обставин, зафіксованих у протоколі обшуку від 03 квітня 2018 року.

У провадженні № 420170…062 ОСОБА_1. результати обшуку, здобуті під час його проведення без ухвали слідчого судді за умови невідкладного випадку, пов`язаного, зокрема, з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, не узаконив, тобто не виконав дій, передбачених частиною третьою статті 233 КПК, які приписують у таких випадках обов`язково й невідкладно після здійснення обшуку без ухвали слідчого судді звернутися з клопотанням до слідчого судді про проведення обшуку.

Після виділення матеріалів обшуку від 03 квітня 2018 року і реєстрації нового провадження № 120180…853 слідчий Дніпровського СВ ГУ НП в межах цього провадження звернувся з клопотанням до слідчого судді про проведення обшуку в квартирі, в якій напередодні він був проведений і там були виявлені згадані вище характерні предмети. Це клопотання прокурор ОСОБА_1. як процесуальний керівник погодив.

Слідчий суддя Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська ухвалою від 11 квітня 2018 року відмовив у задоволенні клопотання. Рішення обґрунтував тим, що сторона обвинувачення не мотивувала існування умов, передбачених частиною третьою статті 233 КПК, за яких можливе у невідкладних випадках проведення обшуку без ухвали слідчого судді, але з обов`язковим зверненням до такого судді з клопотанням про його проведення постфактум, а також тим, що обшук був проведений 03 квітня 2018 року, а відомості про кримінальне провадження, в якому порушується питання про надання дозволу на його здійснення, до ЄРДР внесені 04 квітня 2018 року, тобто після його проведення.

20 квітня 2018 року усупереч частині восьмій, пункту 3 частини дев`ятої статті 100 КПК, правилам Порядку № 1104, спеціальному Порядку зберігання наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, вилучених з незаконного обігу, затвердженому постановою КМУ від 07 травня 2008 року № 422 (далі - Порядок № 422), прокурор ОСОБА_1. виніс постанову про знищення речових доказів у порядку статті 255 КПК і того самого дня у присутності незаінтересованих осіб під відеофіксацію знищив їх.

Хоч те, що виявлені під час обшуку матеріальні об`єкти за процесуальним рішенням слідчого набули ознак речових доказів, за зовнішнім виглядом, відомостями про вид, кількість, об`єм та засоби їхнього зберігання, фасування тощо містили інформацію, достатню для призначення експертного дослідження і встановлення належності цих речовин до наркотичних засобів, ОСОБА_1 такої експертизи не призначив і до її проведення не вжив заходів для їхнього зберігання, а, як згадано вище, знищив їх.

Приводом для притягнення прокурора ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності стала дисциплінарна скарга прокурора Дніпропетровської області Матвійчука В. В. , яку він подав до КДКП 10 серпня 2018 року. У діях ОСОБА_1 вбачав ознаки дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 1 (невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків) і 5 (вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури) частини першої статті 43 Закону № 1697-VII.

6. До фактичних обставин, що складають основу цього спору, Комісія визначила і застосувала відповідне кримінальне процесуальне законодавство, що встановлює процедуру здійснення кримінального провадження на стадії досудового розслідування, а також положення профільного закону та нормативно-правових актів, які запроваджують підстави і порядок притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності, повноваження Комісії та права прокурора в цьому провадженні, види стягнень, порядок оскарження рішень Комісії.

Зокрема, КДКП послалася на положення частини третьої статті 233 КПК про право слідчого, прокурора до постановлення ухвали слідчого судді входити до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, та їхній обов`язок у такому випадку невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Також установлено, що якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу.

За частинами першою, другою, пунктом 5 частини п`ятої статті 234 КПК обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте в результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. У разі, якщо прокурор, слідчий не доведе наявність достатніх підстав вважати, що за встановлених обставин обшук є найбільш доцільним та ефективним способом відшукання та вилучення речей і документів, які мають значення для досудового розслідування, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб, а також заходом, пропорційним втручанню в особисте і сімейне життя особи, слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про обшук.

Згідно із частиною восьмою, пунктом 3 частини дев`ятої статті 100 КПК реалізація, технологічна переробка або знищення речових доказів у випадках, передбачених цією статтею, здійснюється в порядку, встановленому КМУ. Питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. У разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно зі статтями 171-174 цього Кодексу. При цьому майно, що було предметом кримінального правопорушення, пов`язаного з незаконним обігом, та/або вилучене з обігу, передається відповідним установам або знищується.

За частиною першою статті 242, статтею 243 КПК експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, за дорученням слідчого судді чи суду, наданим за клопотанням сторони кримінального провадження або, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Експерт залучається за наявності підстав для проведення експертизи за дорученням слідчого судді чи суду, наданим за клопотанням сторони кримінального провадження.

Згідно із частинами першою, другою, четвертою статті 255 цього Кодексу відомості, речі та документи, отримані в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД), які прокурор не визнає необхідними для подальшого проведення досудового розслідування, повинні бути невідкладно знищені на підставі його рішення, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті та статтею 256 цього Кодексу. Забороняється використання зазначених у частині першій цієї статті матеріалів для цілей, не пов`язаних з кримінальним провадженням, або ознайомлення з ними учасників кримінального провадження чи будь-яких інших осіб. Знищення відомостей, речей та документів здійснюється під контролем прокурора.

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 19 Закону № 1697-VII прокурор зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 43 цього Закону прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків.

За частиною першою статті 25 цього Закону прокурор здійснює нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, користуючись при цьому правами і виконуючи обов`язки, передбачені Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» та КПК.

Згідно із статтею 44, частинами першою, другою статті 45, частинами четвертою, десятою статті 46 Закону № 1697-VII дисциплінарне провадження здійснюється КДКП. Під дисциплінарним провадженням розуміється процедура розгляду КДКП дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку. Право на звернення до КДКП із дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку має кожен, кому відомі такі факти. Після відкриття дисциплінарного провадження член КДКП проводить перевірку в межах обставин, повідомлених у дисциплінарній скарзі. У разі виявлення під час перевірки інших обставин, що можуть бути підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності, інформація про це включається у висновок члена Комісії за результатами перевірки. Цей висновок повинен містити інформацію про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора та виклад обставин, якими це підтверджується. Якщо за результатами перевірки член КДКП встановив наявність дисциплінарного проступку, у висновку додатково зазначається характер проступку, його наслідки, відомості про особу прокурора, ступінь його вини, інші обставини, що мають значення для прийняття рішення про накладення дисциплінарного стягнення, а також пропозиція члена Комісії щодо конкретного виду дисциплінарного стягнення.

Згідно із частиною одинадцятою статті 46, частинами першою, третьою, п`ятою, шостою статті 47 Закону № 1697-VII висновок та зібрані у процесі перевірки матеріали передаються на розгляд КДКП та мають бути отримані його членами не пізніш як за п`ять днів до засідання, на якому такий висновок розглядатиметься. Розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора відбувається на засіданні КДКП. На засідання запрошуються особа, яка подала дисциплінарну скаргу, прокурор, стосовно якого відкрито дисциплінарне провадження, їхні представники, а в разі необхідності й інші особи. Висновок про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора розглядається за його участю і може бути розглянутий без нього лише у випадках, визначених цією нормою. Розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора відбувається на засадах змагальності. На засіданні КДКП заслуховуються пояснення члена Комісії, який проводив перевірку, пояснення прокурора, стосовно якого здійснюється дисциплінарне провадження, та/або його представника і в разі необхідності інших осіб. Прокурор, стосовно якого здійснюється дисциплінарне провадження, та/або його представник мають право давати пояснення, відмовитися від їх надання, ставити питання учасникам провадження, висловлювати заперечення, заявляти клопотання, а також за наявності сумнівів у неупередженості та об`єктивності члена Комісії подавати заяву про його відвід.

За частинами першою, третьою, шостою, восьмою статті 48 цього Закону КДКП приймає рішення в дисциплінарному провадженні більшістю голосів від свого загального складу. Перед прийняттям рішення Комісія за відсутності прокурора, стосовно якого здійснюється провадження, і запрошених осіб обговорює результати розгляду висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора. При прийнятті рішення у дисциплінарному провадженні враховуються характер проступку, його наслідки, особа прокурора, ступінь його вини, обставини, що впливають на обрання виду дисциплінарного стягнення. Це рішення має містити: 1) <…>; 2) обставини, встановлені під час здійснення провадження; 3) мотиви, з яких КДКП ухвалила рішення; 4) суть рішення за наслідками розгляду із зазначенням виду дисциплінарного стягнення в разі його накладення; 5) порядок і строк оскарження рішення. Копія рішення КДКП вручається прокуророві, стосовно якого його прийнято, або у семиденний строк надсилається йому поштою рекомендованим листом із повідомленням про вручення. У цей же строк копія рішення надсилається керівникові органу прокуратури, в якому прокурор, стосовно якого його прийнято, обіймає посаду.

У частині першій статті 49 цього Закону передбачено, що на прокурора можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: 1) догана; 2) заборона на строк до одного року на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органі прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду (крім Генерального прокурора); 3) звільнення з посади в органах прокуратури.

Відповідно до пункту 7 Положення діяльність Комісії ґрунтується на принципах верховенства права і законності, незалежності прокурорів і невтручання в прокурорську діяльність, колегіальності, відкритості і гласності, презумпції невинуватості, неупередженості та об`єктивності, змагальності.

У пунктах 7, 103 і 123 цього Положення відтворюються положення Закону № 1697-VII про стадії дисциплінарного провадження та, зокрема, частини восьмої статті 48 щодо обов`язку, порядку і строку вручення копії рішення Комісії прокуророві, стосовно якого воно прийнято.

В оскарженому рішенні суду першої інстанції міститься також покликання на підпункт 1.3 пункту 1, підпункти 6.1, 6.5 пункту 6 наказу Генерального прокурора України від 19 грудня 2012 зі змінами до нього «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні», за вимогами якого прокурори - процесуальні керівники досудового розслідування повинні: забезпечувати швидке, всебічне, повне та неупереджене розслідування кримінальних правопорушень, обов`язково брати участь у їх судовому розгляді (у визначених законом випадках), забезпечувати поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження; при вирішенні питань щодо погодження клопотань слідчих про проведення слідчих (розшукових) дій ретельно перевіряти наявність відповідних підстав; принципово реагувати на всі факти порушення вимог кримінального процесуального законодавства при проведенні слідчих (розшукових) дій.

7. Оцінюючи дії позивача, КДКП зважила на його пояснення, в яких він частково не заперечив фактів невідповідності своїх дій вимогам процесуального закону, але доводив, що вони не були виявом грубого порушення, умислу чи легковажного ставлення до своїх обов`язків. Поставлені йому за провину дії були зумовлені збігом низки об`єктивних чинників, таких як: великий обсяг процесуальних дій, інтенсивне здійснення їх упродовж короткого, майже цілодобового, проміжку часу. Внаслідок цього притупилася його увага до характеру цих дій, внаслідок чого він необачно довірився слідчому. Заразом наводив своє трактування процесуальних норм права, за якого його прокурорські процесуальні рішення про знищення речових доказів без проведення експертизи не повинні визнаватися порушеннями.

Незважаючи на пояснення прокурора, висновок про неналежне виконання ОСОБА_1 службових обов`язків Комісія зробила на підставі відомостей, отриманих з матеріалів службового розслідування, насамперед зі змісту, кількості, спрямованості і юридичної природи процесуальних слідчих і прокурорських рішень, прийнятих за участю ОСОБА_1 у кримінальних провадженнях № 420170…062 і № 120180…853 у ситуації, пов`язаній зі знищенням речових доказів, а також відомостей про особу прокурора та інших матеріалів, з яких можна визначити характер проступку, його наслідки, особу прокурора, ступінь його вини, обставини, що впливають на обрання виду дисциплінарного стягнення.

За наслідками розгляду Комісія визнала сумнівними та такими, що нічим не підтверджуються, звинувачення дисциплінарної скарги про підтримування ОСОБА_1 позаслужбових стосунків зі слідчим Дніпровського СВ ГУ НП, який проводив обшук, про умисел позивача щодо знищення доказів, про підміну речовин, вилучених після обшуку, на інші під час знищення речових доказів, про наявність інших обставин, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури.

Беручи до уваги фактичні передумови проступку, КДКП дійшла висновку або, як зазначено в оскаржуваному висновку, згоди, що прокурор ОСОБА_1. неналежно поставився до виконання своїх службових обов`язків і таким чином дав підстави для притягнення його до дисциплінарної відповідальності за скоєння дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII. На переконання Комісії, цей проступок має характер грубого порушення, який унеможливлює подальше перебування позивача на посаді прокурора. Така оцінка і кваліфікація випливає із численності порушень прокурора під час здійснення процесуального керівництва, легковажного ставлення до погодження процесуальних документів, що фактично призвело до втрати речових доказів.

8. З оскаржуваного судового рішення видно, що обставини, характер, обсяг та межі проступку, обґрунтування та обрана позивачем лінія захисту свого порушеного права, якої він та його представник дотримувалися під час судового розгляду справи, були предметом ретельного судового дослідження та аналізу. За наслідками дослідження доказів, відомостей, що стосуються особи позивача, та обставин, що впливають на вибір виду стягнення, суд не виявив істотних відхилень чи порушень щодо повноважень, порядку та процедури здійснення Комісією дисциплінарного провадження щодо ОСОБА_1 .

Суд погодився з обсягом та змістом дисциплінарного правопорушення, правильністю вибору нормативного закону, який встановлює підстави та процедуру притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Визнав правомірним, що кваліфікація дій ОСОБА_1 та обрання виду стягнення не містять ознак, які б давали підстави вважати стягнення надмірно непропорційним, свавільним чи явно суворим, а ставлення Комісії до прокурора упередженим.

На аргументи позовної заяви суд першої інстанції навів мотиви незгоди з ними.

9. Велика Палата Верховного Суду визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і немає причин для втручання в нього.

Покликання в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду і не містять будь-яких вагомих підстав для визнання його протиправним, необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню.

Апелювання ОСОБА_1 до того, що він як процесуальний керівник на етапі проведення слідчих дій, спрямованих на (збирання) доказів та/або перевірку отриманих доказів в кримінальному провадженні шляхом проведення обшуку і фіксації речових доказів, чинив правильно, відповідно до вимог процесуального закону і конкретних умов і обставин їхнього виявлення, що своєю чергою виключає в його діях наявність ознак неналежного виконання службових обов`язків, не є слушним і обґрунтованим.

Не спростовують наведені в апеляційній скарзі доводи і заперечення позивача про його непричетність до незаконного знищення доказів, вилучених з цивільного обороту.

Не применшують правових висновків Комісії й суду першої інстанції пояснення позивача про непотрібність експертного дослідження речових доказів за описаних вище обставин.

З цього приводу КДКП з посиланням на точний зміст статей 40 (повноваження слідчого), 110 (процесуальні рішення слідчого), 233, 234 КПК оцінила прокурорські дії ОСОБА_1 в конкретній правовій ситуації і висновувала, що в разі виявлення предметів, які за певними зовнішніми ознаками підпадають під визначення матеріальних об`єктів, що можуть бути речовими доказами, за умови, коли ці предмети слідчий здобув екстраординарним (без попереднього рішення слідчого судді) способом, прокурор ОСОБА_1. мав би забезпечити узаконення проведеного обшуку, проконтролювати, щоб здобуті предмети були оглянуті, визнані речовими доказами, з огляду на зовнішній вигляд та якісні характеристики цих предметів, які зумовлювали застосування спеціальних наукових знань, призначити експертизу для визначення, чи відносяться виявлені речовини до наркотичних чи психотропних.

Як установила Комісія та суд першої інстанції, ОСОБА_1 цих дій не забезпечив, натомість вдався до рішення про виділення результатів обшуку з одного кримінального провадження для реєстрації іншого. У новому кримінальному провадженні погодився з підставами для його реєстрації, схвалив рішення слідчого про визнання виявлених під час обшуку характерних об`єктів речовими доказами, погодив узаконення результатів обшуку в кримінальному провадженні, в якому вони не були здобуті, а після відмови слідчого судді задовольнити клопотання слідчого про обшук прийняв рішення про знищення речових доказів.

Комісія зважила на кількість, послідовність і правову природу процесуальних дій і рішень, короткий відтинок часу, впродовж якого вони були вчинені, і виходячи з презумпції того, що прокурор ОСОБА_1., який тривалий час обіймав посаду прокурора і мав досвід із забезпечення процесуального керівництва в кримінальних провадженнях, зокрема у справах про злочини, пов`язані з незаконним обігом наркотичних засобів, слушно побачила в його діях ознаки неналежного виконання службових обов`язків, позаяк ОСОБА_1 не міг не знати положень процесуального закону, що визначають процесуальні дії і рішення, які необхідно виконати у разі виявлення матеріальних об`єктів з доказовою інформацією.

Суд першої інстанції не встановив обставин, що доводили протилежне, й правильно погодився з рішенням Комісії.

В аспекті наведеного не можна погодитися з доводами апелянта про те, що в Комісії не було підстав вважати, що однією зі складових неналежного виконання ОСОБА_1 службових обов`язків прокурора було передусім його легковажне ставлення до цих обов`язків, а не завантаженість на роботі, неуважність чи довірливість до слідчого.

Не викликає сумнівів і покликання відповідача на невідповідність дій позивача вимогам статті 255 КПК, правила якої насамперед стосуються питань долі речей, документів та відомостей, отриманих у результаті НСРД, які прокурор не визнає необхідними для подальшого проведення досудового розслідування.

Справді, правила цієї статті можуть бути застосовані у випадках, коли КПК відсилає до їхнього застосування, як-от положення частини третьої статті 233 цього Кодексу. Але таке застосування може бути прийнятним лише тоді, коли після обшуку були виявлені та вилучені предмети, документи, інші відомості, щодо яких прокурор визначився і ухвалив рішення не визнавати їх необхідними для подальшого проведення досудового розслідування, або, інакше кажучи, не визнав їх речовими доказами.

Тим часом у правовій ситуації, що склалася навколо дій ОСОБА_1 , виявлені під час обшуку предмети щонайменше за зовнішнім виглядом не підпадали під визначення таких, що не є необхідними для проведення досудового розслідування. Були визнані речовими доказами, на ці предмети поширювалася дія окремих положень статті 100 КПК, відповідно до яких знищення речових доказів у випадках, передбачених цією статтею, здійснюється в порядку, встановленому КМУ, а відносно майна, що було предметом кримінального правопорушення, пов`язаного з незаконним обігом, та/або вилучене з обігу, то воно передається відповідним установам або знищується.

У зв`язку зі сказаним безпідставними є твердження ОСОБА_1 про те, що порядок знищення речових доказів не конкретизований підзаконним нормативно-правовим актом Уряду України. І Комісія, й суд першої інстанції правильно вказали на положення порядків № 1104 і № 422. Відповідно до пункту 29 Порядку № 1104 речові докази у вигляді предметів чи товарів, що належать до вилучених з обігу, на підставі відповідного рішення слідчого судді, суду передаються для їх технологічної переробки або знищуються. Тобто рішення про знищення зазначених предметів чи товарів ухвалює не прокурор, а слідчий суддя. Якщо названі предмети не знищуються, то вони зберігаються відповідно до умов, установлених Порядком № 422.

Те, що Порядок № 1104 не виділяє в окремий розділ правила, що регламентують порядок знищення речових доказів, не означає, що цей нормативний акт не містить правил про порядок і суб`єктів ухвалення рішення про знищення речових доказів.

Необґрунтованими треба визнати твердження апелянта про використання Комісією подвійних стандартів в оцінці дій прокурорів, оскільки емпіричні дії у провадженнях, наведених для підтвердження такого підходу (рішення № 73дп-18 та № 263дп-17), мали відмінний (не тотожний) обсяг, зміст і хронологію. У цих провадженнях прокурори не вчиняли дій, подібних до тих, що здійснив позивач, і там не настали наслідки, пов`язані з втратою речових доказів.

Не можна погодитися з міркуваннями ОСОБА_1 про заборону для КДКП брати до уваги відомості про притягнення його раніше до дисциплінарної відповідальності, особливо тоді, коли проступок мав місце у 2016 році, а накладене на нього дисциплінарне стягнення було достроково знято. Та загалом, після спливу одного року з дня накладення на нього дисциплінарного стягнення, він не може вважатися особою, яка притягувалася до дисциплінарної відповідальності.

Наведене позивачем твердження могло б бути слушним, якби попереднє притягнення до дисциплінарної відповідальності мало кваліфікуюче значення. Проте Комісія і суд першої інстанції послалися на попереднє притягнення до дисциплінарної відповідальності як на відомості, що характеризують особу прокурора. Використання такої інформації про особу не є порушенням.

Комісія, коли обирала вид стягнення, зважила на характер і ступінь тяжкості діяння, його наслідки, відомості про особу, серед яких і відомості про заохочення ОСОБА_1 , службову інформацію, інші обставини, що впливають на вибір виду стягнення. Щодо тяжкості діяння і виду стягнення Комісія дійшла одностайної згоди. Суд першої інстанції перевірив правильність дій КДКП в цій частині дисциплінарного провадження та, посилаючись на дискреційні повноваження Комісії, не виявив ознак, які вказували б на те, що застосований до позивача вид стягнення є непропорційним, надмірним чи явно несправедливим.

Як убачається з позовної заяви, пояснень ОСОБА_1 та змісту оскаржуваного рішення, Комісія в його основу поклала результати перевірки, які встановив член КДКП і з якими погодився сам позивач. КДКП подібно до висновку члена Комісії відкинула доводи дисциплінарної скарги про наявність у діях прокурора низки порушень, які видалися Комісії сумнівними і непідтвердженими. Комісія погодилася з відомостями про особу прокурора ОСОБА_1 , які встановив член КДКП. Хоч член Комісії пропонував обрати вид стягнення, не пов`язаний зі звільненням з органів прокуратури, але КДКП в межах своїх повноважень дійшла іншого мотивованого висновку.

Ухвалення Комісією рішення, яке відрізняється від висновку, запропонованого її членом, не є порушенням вимог закону і не є проявом її упередженого ставлення до позивача. З огляду на це апелювання ОСОБА_1 до КДКП щодо ігнорування нею висновку члена КДКП не свідчить про втручання в рішення суду й ухвалення нового рішення на користь позивача.

В оскарженому судовому рішенні немає формулювань чи тверджень про те, що КДКП надала значення тому, що прокурор ОСОБА_1. усно погодив клопотання слідчого поліції про проведення обшуку в умовах невідкладного випадку без ухвали слідчого судді, мав умисел на вчинення дисциплінарного проступку чи своїми діями заплямував звання прокурора і викликав сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури. У такому вираженні ці аргументи апелянта є надуманими.

Як убачається з матеріалів дисциплінарного провадження, зокрема копій супровідних листів, 28 листопада 2018 року Комісія направила прокурору ОСОБА_1. та іншим учасникам провадження копії рішення КДКП від 21 листопада 2018 року засобами поштового зв`язку (т. 1, а. с. 182-184).

У справі є також копія заяви позивача від 04 грудня 2018 року про ознайомлення його та його представника з матеріалами дисциплінарного провадження (т. 1, а с. 185). У цій заяві прокурор ОСОБА_1. не повідомляв про те, що копії рішення Комісії не отримав, не просив йому особисто чи повторно направити копію цього рішення, але просив лише надати для ознайомлення матеріали дисциплінарного провадження. Після ознайомлення з ними не висловив будь-якого застереження чи невдоволення щодо інформації про направлення йому копії рішення поштою листом від 28 листопада 2018 року.

Із цих документів можна дійти висновку, що Комісія дотрималась установленого частиною восьмою статті 48 Закону № 1697-VII семиденного строку надсилання прокуророві копії оскаржуваного рішення Комісії поштою.

У сукупності ці обставини вказують на безпідставність мотивів апелянта про порушення процедури інформування його про ухвалене рішення.

Інших доводів апеляційної скарги, якими обґрунтовується незаконність судового рішення і щодо яких не наведено мотивів їх відхилення, немає.

За правилами статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У цій справі суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень процесуального права і ухвалив законне й обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову.

Як згадано вище у цій постанові, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правових висновків рішення колегії суддів Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 04 березня 2019 року.

Отже, апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Керуючись статями 243, 266, 315, 316, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий В.С. Князєв

Суддя-доповідач М.І. Гриців

Судді: Т.О. Анцупова О.Р. Кібенко

С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко

В.В. Британчук О.Б. Прокопенко

Ю.Л. Власов Л.І. Рогач

Д.А. Гудима О.М. Ситнік

В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич

Ж.М. Єленіна О.Г. Яновська