ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

08 липня 2019 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 738/274/17

Головуючий у першій інстанції Сова Т.Г.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/18/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Лакізи Г.П., Харечко Л.К.

секретар: Поклад Д.В.

Позивач: ОСОБА_1

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Березнянський цегляний завод-2»

Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1

Розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Менського районного суду Чернігівської області від 25 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Березнянський цегляний завод-2» про визнання незаконним та скасування наказу, зміну підстав та формулювання звільнення, стягнення невиплаченої заробітної плати та відшкодування моральної шкоди (суддя Сова Т.Г.), ухвалене о 12 год. 21 хв. у м.Мена, повний текст рішення складено 04 червня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Березнянський цегляний завод-2» про визнання незаконним та скасування Наказу, зміну підстав та формулювання звільнення, стягнення невиплаченої заробітної плати та відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач перебував з відповідачем у трудових відносинах з 31 травня 2016 року по 27 жовтня 2016 року і був звільнений з роботи садника за ст. 40 п.4 КЗпП України. Про підстави свого звільнення позивач дізнався лише 10.01.2017 року, після отримання трудової книжки, яку він отримав, лише після звернення до прокуратури. Вважає, що підстави звільнення його з роботи є незаконними, оскільки він припинив працювати на ТОВ «Березнянський цегляний завод-2» після подачі заяви про його звільнення за власним бажанням. Крім того, з позивачем не було проведено повного розрахунку при звільненні, а тому вважає що на його користь з відповідача підлягає стягненню 1378,89 грн заробітку за період із 01.10.2016 року по 27.10.2017 року та 6519,68 грн за період з 28.10.2016 року по 01.02.2017 року, а всього 7898,57 грн. Також позивач вказував, що у зв`язку із вчиненням відповідачем протиправних дій, невиконанням умов трудового законодавства та безпідставного, неправомірного порушення трудових прав позивача, останньому завдано моральної шкоди, яку він визначив у розмірі 7125,3 грн.

Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 25 травня 2018 року у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що наявні в матеріалах докази, зокрема Акти про відсутність позивача на роботі та про його неявку для надання письмового пояснення і не надання позивачем та його представниками суду жодного належного доказу для спростування інформації вказаної в Актах або ж доказів, що підтверджують причину неявки його на роботу, є підставою для висновку про відсутність позивача на робочому місці без поважних причин, що є прогулом, а тому відсутні підстави для визнання незаконними та скасування наказу про звільнення, зміни підстав та формулювання звільнення. Щодо заявлених позовних вимог про стягнення невиплаченої заробітної плати, суд їх також визнав безпідставними, оскільки як слідує з Акту перевірки додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю виплата всіх належних сум ОСОБА_1 здійснена 16.11.2016, тобто станом на день звернення до суду з позовною заявою (лютий 2017 року) будь якої заборгованості по заробітній платі вже не було. Також судом не було встановлено порушення законних прав позивача, які призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, як це передбачено ст.237-1 КЗпП України.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Менського районного суду Чернігівської області від 25 травня 2018 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що справа за його позовом перебувала у провадженні суду першої інстанції тривалий час, що є порушенням вимог ч. 1 ст. 157, ч. 2 ст. 210 ЦПК України, але фактично розгляду справи по суті не проводилось, при цьому судом грубо порушувались вимоги ст. 201 ЦПК України, щодо безпідставного зупинення провадження у справі. За позицією позивача, судом першої інстанції з порушенням норм процесуального законодавства в основу судового рішення незаконно покладено докази надані відповідачем з порушенням строків їх подачі. Також ОСОБА_1 вважає, що судом першої інстанції безпідставно не проведено по справі судову техніко-криміналістичну експертизу, клопотання про проведення якої спочатку було задоволено, а потім з невідомих причин експертиза не була проведена. Заявлене клопотання про необхідність її проведення та розгляд клопотання експерта, судом було розцінено, як повторне клопотання про проведення експертизи . Необхідність проведення судової техніко-криміналістичної експертизи було пов`язане з необхідністю встановлення дати складання : акту про відсутність на роботі від 19.10.2016 року; наказу № 21 від 27.102016 року; акт про неявку надання письмового пояснення від 27.10.2016 року; акту про завдані збитки від 27.10.2016 року, оскільки про наявність вказаних документів позивачу стало відомо лише під час розгляду справи, що викликає сумніви в даті їх складання. Крім того заявлене представниками позивача клопотання про витребування та вилучення у залі суду у відповідача оригіналів вище зазначених документів для проведення експертизи, залишилось не розглянутим. Тобто судом не вжито всіх можливих заходів для сприяння учасникам судового процесу у реалізації їх прав. ОСОБА_1 також зазначає, що судом першої інстанції не було винесено ухвалу про поновлення розгляду справи після апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції від 02.01.2018 року, суд обмежився викликом сторін повісткою. Позивач також не погоджується з висновком суду про те, що він відносився до виконання своїх трудових обов`язків не добросовісно, адже матеріали справи не містять доказів про те, що його було притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Про своє бажання звільнитись з роботи він повідомив керівника ТОВ «Березнянський цегляний завод-2» написавши відповідну заяву, яка була розірвана. Вказану обставину було підтверджено в судовому засіданні свідком ОСОБА_2 та позивачем допитаним в якості свідка, але вказані обставини судом не взяті до уваги та вказаним доказам судом не надано оцінки. Також ОСОБА_1 вказує на недостовірність висновку суду про виплату належних йому сум при звільненні, оскільки жодної банківської виписки яка б підтверджувала зазначені факти матеріали справи не містять. Свою трудову книжку позивач отримав лише після звернення до прокуратури. Натомість, суд вийшовши за межі позовних вимог зробив висновок про заподіяння відповідачу позивачем збитків пов`язаних з прогулом.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону відповідає судове рішення суду першої інстанції. Висновок місцевого суду підтверджується матеріалами справи, яким суд дав вірну оцінку, і не суперечить нормам матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.

По справі встановлено, що позивач перебував з відповідачем у трудових відносинах з 31 травня 2016 року по 27 жовтня 2016 року і був звільнений з роботи садника за ст. 40 п.4 КЗпП України. ( а.с. 6,7,74)

Згідно з пунктом 4 частини першої статі 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Передбаченим пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно виявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло це бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

За правилами частин першої та третьої статті 147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку (стаття 148 КЗпП України).

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким актом національного законодавства України є зокрема Конвенція Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року N 3933-XII (далі - Конвенція). Згідно із статтею 4 Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

За змістом статті 4 цієї Конвенції тягар доведення законності підстави для звільнення лежить на роботодавцеві.

Відповідачем в якості доказів законності звільнення ОСОБА_1 з роботи садника ТОВ «Березнянський цегляний завод-2» надано суду: акт про відсутність на роботі від 19.10.2016 року; наказ № 21 від 27.102016 року; акт про неявку надання письмового пояснення від 27.10.2016 року; акт про завдані збитки від 27.10.2016 року( а.с. 73-77). Вказані документи містяться в матеріалах справи в копіях та були надані на вимогу апеляційного суду в оригіналах.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 повідомив суд, що останнім днем його роботи на підприємстві було 18 жовтня 2016 року, що повністю узгоджується з обставинами зафіксованими у акті про відсутність на роботі від 19.10.2016 року, наказі № 21 від 27.102016 року, акті про неявку надання письмового пояснення від 27.10.2016 року.

Матеріали справи не містять оригіналу чи доказів направлення заяви про звільнення ОСОБА_1 з роботи садника ТОВ «Березнянський цегляний завод-2» адресованого керівництву підприємства. Зазначені в поясненнях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обставини знищення заяви про звільнення позивача з роботи за власним бажанням, суд не може взяти до уваги, оскільки обставини справи, які за закон мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Крім того, суд критично розцінює покази ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , оскільки між вказаними особами та керівником ТОВ «Березнянський цегляний завод-2» виникали конфлікти з приводу невчасної виплати заробітної плати, та порушення кримінальної справи по даних фактах.( а.с.52-71)

Крім того, за приписами ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Аналізуючи обставини справи, докази надані сторонами та законодавство, що регулює спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що відповідачем надано суду належні та допустимі докази відсутності на робочому місці позивача без поважних причин починаючи з 19 жовтня 2016 року, чого не заперечував у судовому засіданні і сам ОСОБА_1 , відсутності доказів подачі заяви про звільнення за власним бажанням та недотримання позивачем норм ч. 1 ст. 38 КЗпП України, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про законність звільнення позивача за ч. 4 ст. 40 КЗпП України.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції доводи апеляційної скарги щодо порушення строків та порядку подання доказів відповідачем, оскільки виходячи з засад цивільного судочинства та принципу змагальності сторін кожна сторона доводить обставини , які мають значення для правильного вирішення спору. Таким правом на протязі всього судового розгляду справи скористались, як сторона позивача так і сторона відповідача.

При цьому колегія суддів апеляційного суду враховує, що з позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 16.02.2017 року, ухвалою судді від 17.02.2017 року справа призначена до судового розгляду, без проведення підготовчого засідання. До судового розгляду справа призначена була на 16.03.2017 року, учасники судового розгляду повідомлені належним чином про час, місце та дату судового розгляду. В судовому засіданні 16.03.2017 року представник відповідача був відсутній. По справі оголошено перерву в зв`язку з витребуванням доказів. Наступне судове засідання було призначене на 7.04.2017 року, учасники справи були повідомлені належним чином та подали, як позивач і його представники так і представник відповідача заяви про відвід судду Сові Т.Г. Відповідно до технічного запису судового засідання суд першої інстанції від 07.04.2017 року, судом було розглянуто заяви про відвід та в зв`язку з відсутністю представника відповідача, який після оголошення відповідних ухвал, був відсутній у залі судового засідання по справі оголошено перерву. В судове засідання призначене на 19.05.2017 року представником відповідача були надані: акт про відсутність на роботі від 19.10.2016 року; наказ № 21 від 27.102016 року; акт про неявку надання письмового пояснення від 27.10.2016 року; акт про завдані збитки від 27.10.2016 року, докази повного розрахунку по заробітній платі підприємством з позивачем. В дане судове засідання позивач та його представники не з`явились, від ОСОБА_3 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи в зв`язку з неможливістю прибути в судове засідання.

Судом першої інстанції по справі було призначено судову техніко-криміналістичну експертизу, яка не була проведена. Для перевірки доводів апеляційної скарги та задоволення клопотання представників позивачів про проведення по справі судової технічної експертизи, колегією суддів апеляційного суду по справі було призначено судово-технічну експертизу, але клопотання експерта щодо надання додаткових матеріалів з метою проведення експертного дослідження ( повних та вільних зразків відтисків печатки ТОВ «Березнянський цегляний завод-2» , які містяться в документах, датованих вереснем-листопадом 2016 року, відтиски печатки відібрані експериментальним шляхом, порівняльні зразки документів оригінали достовірно датованих документів в яких у період з серпня 2016 року по червень 2017 року рукописно виконано не обов`язково фігурантами досліджуваних документів записи та підписи синьо-фіолетовими пастами кулькової ручки такими ж за кольором та відтінком, як і в наданих на дослідження) та оплати вартості експертизи не було виконано, тому експертизу не було проведено.

Доводи апеляційного скарги щодо необґрунтовано тривалого розгляду справи, а також не винесення ухвали про відновлення провадження після перегляду справи апеляційним судом не можуть бути підставою для скасування судовго рішення суду першої інстанції, оскільки підстави скасування судового рішення перераховані в ст.376 ЦК України і вони є вичерпними.

Не підлягають задоволенню доводи апеляційної скарги щодо не проведення ТОВ «Березнянський цегляний завод-2» повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , оскільки висновок суду першої інстанції про вчасну виплату належних при звільненні сум позивачу базується на підставі належних та допустимих доказів наявних у матеріалах справи.

Доводи апеляційної скарги щодо затримки видачі трудової книжки ОСОБА_1 також не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки зазначене не було предметом дослідження суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі (що відповідно до положень статті 367 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду апеляційної інстанції), які не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог, оскаржуване рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 375, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Менського районного суду Чернігівської області від 25 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 12 липня 2019 року.

Головуючий: Судді: