Справа № 560/1528/19

РІШЕННЯ

іменем України

11 липня 2019 року

м. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Гнап Д.Д. розглянув адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області про визнання дій протиправними та стягнення коштів.

І . СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН

ОСОБА _1 звернувся в суд з позовом до Управління СБ України у Хмельницькій області, в якому просить:

1) визнати протиправними дії Управління СБ України у Хмельницькій області щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплати ОСОБА_1 в день виключення зі списків Управління СБ України у Хмельницькій області — 28.09.2018 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та грошової компенсації за неотримане речове майно;

2) стягнути з Управління СБ України у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 29.09.2018 по день фактичного розрахунку - 27.02.2019 в розмірі сто вісім тисяч сімсот сорок шість грн 88 коп. (108746 грн 88 коп.).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він звільнений з військової служби в Службі безпеки України наказом Голови СБ України №1220-ос від 22.09.2018 та з 28.09.2018 наказом начальника УСБУ у Хмельницькій області від 28.09.2018 №169-ос "По особовому складу" виключений зі списків особового складу Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області.

Проте, станом на 28.09.2018, тобто на день звільнення, в порушення вимог статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, з ним не був проведений розрахунок, а саме не виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби та грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Зазначені виплати здійснені поетапно шляхом перерахування грошових коштів на картковий рахунок в АТ "Ощадбанк", а саме, 30.11.2018 (через 63 дні після звільнення) виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 24517,92 грн та 27.02.2019 (через 152 дні після звільнення) виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в сумі 178343,79 грн.

Вважає, що не проведення відповідачем повного розрахунку при звільненні порушило його права.

До суду 07.06.2019 надійшов відзив, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначив, що позивачем помилково ототожнено трудові відносини та правовідносини, пов`язані з проходженням військової служби. При цьому, останні регулюються спеціальним законодавством, яке слід застосовувати при вирішенні цього спору. Звернув увагу на те, що позивач був звільнений не з роботи, а з військової служби. Крім того, зауважив, що згідно з пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

Вказав, що відповідно до положень Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178, грошова компенсація за речове майно є разовою, виплачується у разі звільнення з військової служби взамін за неотримане речове майно і не є видом грошового забезпечення військовослужбовця Збройних Сил України. Тобто, оскільки компенсація за речове майно не є грошовим забезпеченням, яке отримував позивач під час проходження служби в Службі безпеки України, то несвоєчасна її виплата не може бути підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зазначив, що порядок проведення розрахунків при звільненні з військової служби врегульовано Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який не визначає такого виду відповідальності адміністрації установи щодо виплати середнього заробітку військовослужбовцю за час затримки по день фактичної виплати коштів при звільнення та не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації. Такий вид компенсації містить лише Кодекс законів про працю України, норми якого до спірних правовідносин не можуть бути застосовані, оскільки законодавець дає можливість застосування правил загальної норми щодо виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки виплати грошових коштів при звільненні лише у випадку відсутності регулювання правовідносин спеціальною нормою.

Також зазначив, що Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області не є самостійним розпорядником коштів, передбачених на виплати компенсації за речове майно. Ним визначається розмір компенсації, після чого подається відповідна заявка до Фінансово-економічного управління Служби безпеки України, що і було зроблено та підтверджується листами №72/21/26/13690 від 25.09.2018, №72/21/26/15339 від 01.11.2018. Виплата компенсації позивачу стала можлива лише після надходження відповідних коштів від зазначеної установи.

До суду 14.06.2019 надійшла відповідь на відзив, в якій позивач задовольнити позов. Вказав на необґрунтованість доводів відповідача щодо відсутності підстав для застосування норм трудового законодавства, оскільки зазначені останнім нормативно-правові акти хоч і відносяться до спеціального законодавства, проте не регулюють порядок, умови, розміри та терміни виплати одноразового та компенсаційного характеру при звільненні з військової служби в Службі безпеки України, а також порядок відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби в органах безпеки.

ІІ . ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 21.05.2019 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

У зв`язку з усуненням недоліків позовної заяви, ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 22.05.2019 відкрито провадження в цій адміністративній справі та вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

ІІІ . ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Згідно з відомостями трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 17.07.1996 по 28.09.2018 проходив військову службу в органах Служби безпеки України. Вказано, що наказом першого заступника голови Служби безпеки України від 22.09.2018 №1220-ос звільнений з військової служби за підпунктом "а" пункту 61 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України підпунктом "а" (за станом здоров`я - непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час) пункту 2 частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у запас Служби безпеки України. Наказом начальника Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області від 28.09.2018 №169-ос позивача виключено зі списків особового складу Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області.

Згідно з довідкою Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області від 12.12.2018 №72/К-2/72 про виплачене грошове забезпечення за 29 к.д. вересня 2018 р. ОСОБА_1 , позивачу нарахована одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби у розмірі 181058,88 грн.

Відповідно до довідки відповідача від 17.09.2018 №14 про вартість речового майна, що належить до видачі підполковнику ОСОБА_1 , остаточна сума заборгованості по грошовій компенсації за неотримане речове майно складає 24517,92 грн.

За змістом довідки Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області від 06.06.2019 №142 позивач звертався до ФЕУ СБ України щодо збільшення кошторисних призначень для виплати належних ОСОБА_1 одноразових додаткових видів грошового забезпечення (одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в сумі 181058,88 грн) та виплат компенсаційного характеру (компенсація вартості речового майна в сумі 24517,92 грн). При отриманні відповідного фінансування, 30.11.2018 (платіжне доручення №1503 від 28.11.2018) перераховано на картковий рахунок ОСОБА_1 компенсацію вартості речового майна в сумі 24517,92 грн та 27.02.2019 (платіжне доручення №191 від 26.02.2019) - одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в сумі 178343,00 грн (з утриманням військового збору в сумі 2715,88 грн).

Відповідно до довідки Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області від 04.03.2019 №35 про доходи, грошове забезпечення позивачу нараховано заробітної плати в липні та в серпні 2018 року по 15744,25 грн.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, позивач звернувся в суд з позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

IV. ОЦІНКА СУДУ

Спірними питаннями у справі є обґрунтованість заявлених вимог позивача щодо протиправних дій відповідача у частині не проведення повного розрахунку при звільненні та про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі положень статей 117,118 Кодексу законів про працю України.

Так, Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 Закону №2011-XII визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону №2011-XII).

Згідно з частиною 2 статті 15 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Тобто, наведені положення встановлюють право осіб, що відносяться до рядового і начальницького складу Служби безпеки України, на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, регулює порядок обчислення та виплати такої допомоги та є спеціальним.

У свою чергу суд зазначає, що трудові відносини, які складаються під час проходження служби в Службі безпеки України, мають специфічну правову природу, а тому, потребують детального регулювання спеціальним законодавством, яке визначатиме, зокрема, норми оплати праці, соціальні гарантії, тощо.

Разом з тим, Законом №2011-XII та Законом України від 25.03.1992 №2229-XII "Про Службу безпеки України", або іншими нормативно-правовими актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, зокрема, в Службі безпеки України, не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, у тому числі і не встановлено відповідальність роботодавця за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

Водночас, суд вважає необхідним зазначити, що принцип рівності прав і можливостей та заборона дискримінації у сфері праці закріплені у статтях 21 та 24 Конституції України, статтях 21, 22 Кодексу законів про працю України.

Дискримінацію можна визначити, перш за все, як порушення принципу рівності.

Статтею 23 Загальної декларації прав людини, прийнятою на третій сесії Генеральної Асамблеї ООН резолюцією 217A(III) від 10.12.1948, встановлено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою (стаття 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Згідно з статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист заробітної плати №95, виданої 01.07.1949 Міжнародною організацією праці та ратифікованої Президіумом Верховної Ради СРСР 31.01.1961, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 цієї Конвенції визначено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 17.02.2015 у справа №21-8а15 за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Тобто, у цьому випадку, враховуючи те, що спеціальним законодавством не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд вважає можливим застосувати до спірних правовідносин приписи Кодексу законів про працю України, зокрема, норм статей 116 та 117, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з органів Служби безпеки України.

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 08.02.2018 у справі №805/977/16-а, від 04.04.2018 у справі №805/5111/15-а та від 07.02.2018 у справі №806/535/16.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, згідно з частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналізуючи наведені норми матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 у справі №21-1765а15 дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.

При цьому, виходячи із загальних засад права, під "виною" слід розуміти психічне ставлення особи до своїх протиправних дій або до бездіяльності та їхніх наслідків у формі умислу чи необережності.

Вина є одним з елементів суб`єктивної сторони будь-якого правопорушення, а тому, відповідальність за загальним правилом можлива лише при винному вчиненні будь-якого діяння або бездіяльності.

Згідно з матеріалами справи, одноразова грошова допомога при звільненні в сумі розмірі 178343,79 грн (нараховано 181058,88 грн, де 2715,88 грн - військовий збір), перерахована на картковий рахунок позивача 27.02.2019. Тобто, фактична її виплата здійснена з затримкою 152 дні (з 29.09.2018 по 27.02.2019).

При цьому суд відхиляє посилання відповідача як на підставу правомірності своїх дій на те, що кошти не могли бути виплачені позивачу у зв`язку з відсутністю бюджетних асигнувань для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для не проведення розрахунку при звільненні та не виплати особі гарантованих виплат.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У той же час, частиною 2 вказаної статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому суд зауважує, що у цьому випадку наявна бездіяльність, під якою слід розуміти не проведення Управлінням Служби безпеки України у Хмельницькій області з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні, правомірність якої відповідачем не доведена.

Враховуючи наведене, суд вважає, що наявні правові підстави для визнання протиправною бездіяльності Управлінням Служби безпеки України у Хмельницькій області щодо не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 29.09.2018 по день фактичного розрахунку - 27.02.2019 в розмірі 108746,88 грн, суд зазначає наступне.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21.11.2011 у справі № 6-60цс11, встановивши, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку.

Аналогічна правова позиція висловлена і Верховним Судом у постановах від 06.03.2018 у справі №804/3722/17, від 28.03.2018 у справі №823/630/16, від 19.04.2018 у справі №803/1210/16, від 24.10.2018 у справі №806/277/16 та від 11.10.2018 у справі №806/829/17.

Суд встановив вище протиправну бездіяльність відповідача щодо не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні, що є порушенням норм статті 116 Кодексу законів про працю України, у частині своєчасної виплати всіх сум, що належали позивачу при звільненні.

Тому, порушення відповідачем статті 116 Кодексу законів про працю України, у частині виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні лише 27.02.2019, є безпосереднім наслідком протиправної бездіяльності Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області, а саме: недотримання посадовими особами фінансової дисципліни.

Згідно з пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

При цьому відповідач, при виконанні судового рішення, зобов`язаний утримати обов`язкові податки та інші платежі відповідно до вимог чинного законодавства України.

У свою чергу, розмір середнього заробітку працівника визначається за правилами, визначеними Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з довідкою Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області від 04.03.2019 №35 про доходи, грошове забезпечення позивачу нараховано по 15744,25 грн заробітної плати в липні та в серпні 2018 року. Тому, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача на момент звільнення складав 507,88 грн (15744,25 грн х 2 : 62 календарних дні).

Враховуючи, що 28.09.2018 був останнім робочим днем позивача, та саме цією датою необхідно було здійснити розрахунок з позивачем, але останній остаточно проведено 27.02.2019, то фактична кількість днів затримки розрахунку при звільненні складає 152 (з 29.09.2018 по 27.02.2019).

Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.09.2018 по 27.02.2019 становить 77197,76 грн (507,88 грн (розмір середньоденного грошового забезпечення) х 152 (кількість днів затримки розрахунку).

За таких обставин та з урахуванням винної бездіяльності посадових осіб Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області, яка потягла за собою порушення норм статті 116 Кодексу законів про працю України, у частині своєчасної виплати всіх сум, що належали позивачу при звільненні, суд вважає наявними правові підстави для стягнення з Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.09. по 27.02.2019 у сумі 77197,76 грн без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, і задоволення позовних вимог у цій частині.

Водночас суд відхиляє посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду України, викладену у пункті 2 постанови Пленуму від 24.12.1999 №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", відповідно до якої передбачені законодавством про оплату праці норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, з огляду на наступне.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04.04.2018 у справі №805/5111/15-а (провадження №К/9901/6929/18), непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/поліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Також суд відхиляє і посилання відповідача у відзиві на той факт, що несвоєчасна виплата компенсації за речове майно взамін невикористаного речового майна не може бути підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки з матеріалів справи слідує, що відповідачем несвоєчасно виплачено позивачу саме одноразову грошову допомогу при звільненні, а не компенсацію за речове майно.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує, що позивач, на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", звільнений від сплати судового збору за подання позову, оскільки є учасником бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_2 , видане Службою безпеки України 04.02.2016), доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано. Тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управлінням Служби безпеки України у Хмельницькій області щодо не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні.

Стягнути з Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 77197 (сімдесят сім тисяч сто дев`яносто сім) грн 76 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.09.2018 по 27.02.2019 без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 11 липня 2019 року

Позивач:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 )

Відповідач:

Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області (вул. Героїв Майдану 19, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29000 , код ЄДРПОУ - 20001734)

Головуючий суддя

Д.Д. Гнап