П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 824/96/19-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Анісімов О.В.

Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.

08 липня 2019 року

м . Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Білої Л.М. Граб Л.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 06 березня 2019 року (повний текст складено 06.03.2019 року в м. Чернівці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

в січні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 06 березня 2019 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Позивач своїм правом, передбаченим ст.ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу.

Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 11 червня 2019 року, з урахуванням п.3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи неоспорені факти про те, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , наказом директора Чернівецької філії концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення від 10 грудня 2018 року № 46-К звільнений з посади інженера засобів радіо та телебачення 2 категорії у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників (пункт 1 статті 40 КЗпП України) (а.с.16).

На день звільнення страховий стаж позивача становить понад 40 років, про що свідчить копія трудової книжки, надана позивачем (а.с.12-14).

Також до досягнення пенсійного віку 60 років, визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV, позивачу залишалося менш ніж півтора року.

Відповідно до статті 10 Закону № 3721-XII позивач є громадянином похилого віку, адже до досягнення зазначеного пенсійного віку останньому залишилося не більш як півтора року.

У зв`язку із цим ОСОБА_1 звернувся до Сторожинецького відділу обслуговування громадян управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою за № 4/362 та доданими до неї документами про призначення дострокової пенсії згідно статті 21 Закону № 3721-XII.

17 грудня 2018 року відповідачем надано відповідь за вих. № 1039/П-11/10 про відмову у призначенні такої пенсії, у зв`язку із тим, що на законодавчому рівні не врегульовано право на призначення таких пенсій та відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком тільки після досягнення 60 років за наявності страхового стажу не менше 25 років по 31 грудня 2018 року. Зокрема для чоловіків, які народилися 1960 року пенсійний вік наступить в 2020 році (60 років), стаж необхідний для призначення пенсії за віком не менше 27 років (а.с.17-18).

Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено існування будь-яких об`єктивних та законних підстав для того, щоб відмовляти позивачу в призначенні пенсії відповідно до статті 21 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні".

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу своїх дій, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку, суд зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері призначення громадян України пенсії за віком є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі Закон №1058), відповідно до якого здійснюється призначення, перерахунок і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16.12.1993 №3721-ХІІ (далі Закон №3721) громадянами похилого віку визнаються особи, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а також особи, яким до досягнення зазначеного пенсійного віку залишилося не більш як півтора року.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.

Частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Тобто, виходячи зі змісту вказаної норми закону, відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні можуть бути врегульовані також іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до законів про пенсійне забезпечення.

Згідно частини першої статті 18 Закону № 3721-XII право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь-якими обставинами, включаючи наявність інших доходів.

Разом з цим, статтею 21 Закону № 3721-XII в редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року, було передбачено, що особам, трудовий договір з якими розірвано за півтора року до досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», або віку, що дає право на призначення пенсії відповідно до законів України «Про державну службу», «Про статус народного депутата України», «Про прокуратуру», «Про наукову і науково-технічну діяльність» (за наявності відповідних умов), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, установ та організацій, скороченням чисельності або штату працівників, а також виявленою невідповідністю працівника займаній посаді за станом здоров`я, гарантується право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законодавством строку, якщо вони мають страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбачений абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Колегія суддів також зазначає, що статтею 49 Закону України «Про зайнятість населення» №5067-VI (далі Закон №5067-VI) в редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року, було передбачено умову, за якої особам гарантувалося право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законодавством строку, якщо вони мають страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбачений абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Такою умовою була реєстрація особи, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи роботодавця у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, банкрутством, перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, та військовослужбовцям, звільненим з військової служби у зв`язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію, яким на день вивільнення залишилося не більше півтора року до встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку або віку, що дає право на призначення пенсії відповідно до законів України «Про державну службу», «Про статус народного депутата України», «Про прокуратуру», «Про наукову і науково-технічну діяльність», в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, та відсутності підходящої роботи.

Водночас, суд зауважує, що пунктом 26 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 року № 198 було передбачено, що клопотання про достроковий вихід на пенсію безробітного до управління Пенсійного фонду України надається центром зайнятості безробітному за його особистою заявою.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 травня 2015 р. № 334 «Про внесення змін до Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу» розділ «Достроковий вихід на пенсію безробітних» було виключено із Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, в тому числі і вищезазначений пункт 26.

Окрім цього постановою правління Пенсійного фонду України від 30.07.2015, №13-2 "Про затвердження Змін до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" виключено пункт 6 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", яким передбачалось, що до заяви про призначення пенсії за віком додається клопотання (направлення) про достроковий вихід на пенсію (для призначення пенсії відповідно до статті 49 Закону України "Про зайнятість населення").

Отже, підсумовуючи викладене, внаслідок прийняття Закону №76-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 3 пункту 12 розділу І якого було виключено статтю 21 Закону № 3721-XII та підпунктом 2 пункту 39 розділу І статтю 49 Закону №5067-VI, у зв`язку із чим особи похилого віку та ветерани праці позбавлялися права призначення дострокової пенсії за віком на підставі ст. 21 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні». Окрім цього аналогічні зміни були внесенні до підзаконних нормативно-правових актів, якими врегульовувалось аналізовані правовідносини.

Однак, рішенням Конституційного Суду України №5-р/2018 від 22 травня 2018 року у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 12 розділу I Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), підпункт 3 пункту 12 розділу І Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII.

Конституційний Суд України вважає, що гарантування державою права на достроковий вихід на пенсію громадянам похилого віку було спрямоване на убезпечення цих громадян від такого соціального ризику, як безробіття з незалежних від них обставин, і забезпечення сприятливих умов для їх повноцінного та гідного життя у старості.

Враховуючи наведене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що право на достроковий вихід на пенсію, яке мали громадяни похилого віку на підставі статті 21 Закону № 3721-XII до внесення змін Законом 76-VIII, було гарантією ефективної реалізації конституційних прав громадян, закріплених у статтях 46, 48 Основного Закону України.

За таких обставин, враховуючи вищезазначене рішення Конституційного Суду України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за даних обставин при вирішенні питання щодо призначення пенсії позивачу слід керуватися статтею 21 Закону № 3721-XII, яка на час розгляду даної справи є чинною в силу визнання неконституційним положень Закону, якими її було виключено .

Як встановлено судом вище, стаття 49 Закону № 5067-VI була виключена внаслідок прийняття Закону № 76-VIII, а тому суд вважає, що призначенні пенсії позивачу на підставі статті 21 Закону № 3721-XII є можливим без обов`язкового подання клопотання (направлення) про достроковий вихід на пенсію.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції було встановлено, що станом на 13.12.2018 року (на дату звернення з заявою про призначення пенсії) вік позивача становив 58 років 10 місяців (тобто не більше 1,5 роки до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»), він мав необхідний для призначення пенсії за віком страховий стаж, є звільненим з роботи у зв`язку зі скороченням штату.

За правилами частин першої-другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Принцип верховенства права охоплює не лише змістовний аспект (правового відношення між людиною і державою на засадах визнання людини вищою соціальною цінністю), але й процедурний аспект, який базується на вимогах відповідності правотворчої та правозастосовної практики певним стандартам, як-от: заборона зворотної дії закону, вимога ясності та несуперечності закону; вимога щодо однакового застосування закону; застосування покарання виключно на підставі закону та інше.

Так, що стосується принципу верховенства права, який вимагає дотримання вимог «якості» закону, то Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.12.2009 у справі «Михайлюк та Петров проти України» зазначив: «Суд нагадує, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (див., серед багатьох інших, рішення у справі «Полторацький проти України» (Poltoratskiy v. Ukraine) від 29 квітня 2003 року, заява № 38812/97, п. 155)».

Про те, що закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності» зазначено також у рішеннях Європейський суд з прав людини у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства», «Шпачек s.r.o.» проти Чеської Республіки», «Беєлер проти Італії».

Також згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд повинен керуватись принципом юридичної визначеності. Цей принцип означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

В даному конкретному випадку така концепція схвалена у Законі України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні».

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а згідно пункту 1 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина.

Отже, орган Пенсійного фонду, будучи суб`єктом владних повноважень зобов`язаний діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а враховуючи те, що він, відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 р. № 280 є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, відповідач зобов`язаний виконувати вимоги статті 21 Закону №3721-XII, які надають позивачеві право на пенсію.

А тому, на переконання суду апеляційної інстанції посилання апелянта на ту обставину, що ним не отримано порядку виконання рішення Конституційного Суду України від 22.05.2018 за №5-р/2018, як на підставу для відмови у призначенні пенсії є протиправним.

Європейський Суд з прав у рішенні по справі «Суханов та Ільченко проти України» розцінив відмову в перерахунку пенсії через не встановлення певного порядку, як порушення майнового інтересу заявника, що передбачено у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналогічну правову позицію Європейського суду з прав людини викладено у справі «Бутченко проти України», у якій констатовано, що Кабінет Міністрів України повинен був запровадити правові механізми, необхідні для реалізації прав громадян на соціальні пільги.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що відповідачем не доведено існування будь-яких об`єктивних та законних підстав для того, щоб відмовляти позивачу в призначенні пенсії відповідно до статті 21 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні».

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено протиправність дій відповідача, а апелянтом доводи позовної заяви не спростовані та не доведено правомірність своїх дій щодо відмови у призначенні пенсії, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції в повній мірі надав оцінку усім вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, у зв`язку із чим, ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 06 березня 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий

Гонтарук В. М.

Судді

Біла Л.М. Граб Л.С.