Постанова

Іменем України

03 липня 2019 року

м. Київ

справа № 758/4116/15-ц

провадження № 61-18898св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Національний центр Олександра Довженка»,

третя особа - генеральний директор Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка» Козленко Іван Васильович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 25 травня 2016 року у складі головуючого-судді Трегубенко Л. О. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 березня 2017 року у складі колегії суддів: Оніщука М. І., Українець Л. Д., Шебуєвої В. А.,

В С Т А Н О В И В :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка» (далі - ДП «Національний центр Олександра Довженка») про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивовано тим, що вона з 01 жовтня 2012 року працювала на посаді заступника генерального директора з оренди та розвитку підприємства ДП «Національний центр Олександра Довженка». 05 грудня 2014 року її було повідомлено про зміну з 16 березня 2014 року найменування займаної посади та функціональних обов`язків. 13 січня 2015 року їй було запропоновано ознайомитись з посадовою інструкцією директора з виробництва та подати письмову заяву про згоду продовжити роботу на новій посаді, однак вона відмовилась від підпису про ознайомлення з наказом та інструкцією, а також продовження роботи за новою посадою, що підтверджується актами від 05 грудня 2014 року та 13 січня 2015 року.

Наказом від 13 березня 2015 року № 27-к її звільнено з посади за пунктом 6 статті 36 КЗпП України, у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці.

Позивач вважає, що її звільнено незаконно, оскільки всупереч вимогам статті 32 КЗпП України їй пропонувалося працювати на новій посаді з іншими функціональними обов`язками, тобто фактично переведення на іншу посаду директора з виробництва, без врахування відсутності в неї відповідних спеціальних знань технологічного процесу виробництва та кваліфікації. Позивач зазначає, що на день її звільнення жодних документально підтверджених змін в організації виробництва не відбулося . 05 грудня 2014 року відповідач фактично пропонував визнати, що найменування посади та нові функціональні обов`язки директора з виробництва змінилися з 16 березня 2014 року, тобто через 9 місяців потому, що підтверджується актом від 05 грудня 2014 року, в той час як приписи статті 32 КЗпП України зобов`язують повідомляти працівника за 2 місяці до таких змін.

Ураховуючи викладене позивач просила: скасувати наказ генерального директора ДП «Національний центр Олександра Довженка» від 13 березня 2015 року № 27-к «Про звільнення заступника генерального директора з оренди та розвитку підприємства ОСОБА_1 »; поновити на роботі в ДП «Національний центр Олександра Довженка» на посаді заступника генерального директора з оренди та розвитку підприємства; стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу з 14 березня 2015 року по день ухвалення судом рішення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 25 травня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звільнення позивача відбулось відповідно до вимог чинного трудового законодавства, оскільки на підприємстві, на якому працювала позивач, дійсно відбулись зміни в організації виробництва і праці, про що позивач була належним чином повідомлена, зі змінами умов праці та зі зміною діючих функціональних обов`язків не погодилась.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 15 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Подільського районного суду міста Києва від 25 травня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали належної оцінки тому, що відповідно до наданих відповідачем доказів у позивача змінювались і посада і функціональні обов`язки, що протирічить вимогам статті 32 КЗпП України і не є зміною істотних умов праці в розумінні зазначеної норми. Не з`ясували чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва, у зв`язку з приведенням штату у відповідність, та якими доказами підтверджується така зміна. Крім того, встановивши, що фактично підставою звільнення позивача за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України слугували такі зміни в організації виробництва, які призвели до зміни трудової функції позивача, у зв`язку із скороченням посади, яку займала позивач, суди не звернули уваги на те, що позивача мало бути звільнено за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, а не за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України. Також поза увагою судів залишилось те, що вимоги статті 32 КЗпП України зобов`язують роботодавця повідомляти про зміну істотних умов праці за 2 місяці до того як вони зміняться, а не через 9 місяців потому, як вчинив відповідач.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У поданих запереченнях на касаційну скаргу, ДП «Національний центр Олександра Довженка» просить касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанції, які є законними і обґрунтованими, залишити без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року справу № 758/4116/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ДП «Національний центр Олександра Довженка» про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

07 травня 2018 року вищевказану справу передано до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду.

Частинами першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанцій установили, що позивач з 01 квітня 2011 року працювала у ДП «Національний центр Олександра Довженка» на різних посадах. Зокрема наказом від 27 вересня 2012 року №113-к переведена з 01 жовтня 2012 року на посаду заступника генерального директора з питань оренди та розвитку підприємства.

Наказом від 01 грудня 2014 року № 33 «Про зміну структури та штатного розпису», зокрема, для підвищення ефективності та оптимізації управління підприємством, для раціоналізації робочих місць, для запровадження нових форм організації праці, а також впровадженням передових методів, технологій і на основі проведеного аналізу економічних і виробничих можливостей підприємства, наказано затвердити та з 16 березня 2015 року ввести в дію нову структуру ДП «Національний центр Олександра Довженка» та новий штатний розпис з урахуванням нової структури.

У зв`язку зі зміною структури та штатного розпису підприємства, для підвищення ефективності та оптимізації управління підприємством, на основі проведеного аналізу економічних і виробничих можливостей, керуючись статтею 32 КЗпП, генеральним директором видано наказ «Про зміни істотних умов праці» від 03 грудня 2014 року № 35, згідно з яким з 16 березня 2015 року підлягали зміні найменування посад (відділів), функціональних обов`язків деяких працівників, у тому числі й позивача.

05 грудня 2014 року позивача ознайомлено з наказом від 03 грудня 2014 року № 35 і письмовим попередженням про зміни істотних умов праці та, у разі відмови продовжити роботу в нових умовах, припиненням трудового договору з 13 березня 2015 року. 13 січня 2015 року позивача ознайомлено з посадовою інструкцією директора з виробництва, затвердженого 12 січня 2015 року.

Від підпису про ознайомлення та отримання попередження позивач відмовилась, про що складено акти від 05 грудня 2014 року та 13 січня 2015 року.

13 березня 2015 року позивач відмовилась подати письмову заяву про згоду чи відмову продовжувати роботу в нових умовах, що підтверджується актом від 13 березня 2015 року.

Наказом генерального директора ДП «Національний центр Олександра Довженка» від 13 березня 2015 року №27-к позивача звільнено з посади заступника генерального директора з питань оренди та розвитку підприємства, у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до пункту третього статті 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Частиною третьою та четвертою статті 32 КЗпП України передбачено, що у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 частини першої статті 36 цього Кодексу.

Таким чином, зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці.

Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.

Припинення трудового договору за пунктом 6 статті 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обгрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введення нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадження передових методів тощо.

Зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку із зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частинипершої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.

Як правильно встановлено судами, наказом генерального директора «Про зміну структури та штатного розпису» від 01 грудня 2014 року № 33, для підвищення ефективності та оптимізації управління підприємством, для раціоналізації робочих місць, для запровадження нових форм організації праці, а також впровадженням передових методів, технологій і на основі проведеного аналізу економічних і виробничих можливостей підприємства, затверджено з введенням в дію з 16 березня 2015 року нову структуру ДП «Національний центр Олександра Довженко» та штатний розпис, погоджений 09 грудня 2014 року з Міністром культури України, відповідно якого, як і у попередньому штатному розписі, передбачено 2 штатних посади заступників: технічний директор та директор з виробництва, зі збільшенням посадового окладу, замість відділу оренди з 1 штатною посадою начальника, який раніше підпорядковувався позивачу, введено посаду головного менеджера з питань оренди з підпорядкуванням безпосередньо генеральному директору.

Наказом генерального директора підприємства «Про зміни істотних умов праці» від 03 грудня 2014 року № 35, у зв`язку зі зміною структури та штатного розпису підприємства, керуючись статтею 32 КЗпП України, з 16 березня 2015 року підлягали зміні найменування посад (відділів), функціональних обов`язків деяких працівників, у тому числі й позивача - із заступника генерального директора з оренди та розвитку підприємства - на директора з виробництва. У вказаному наказі зазначено, що у термін до 30 грудня 2014 року ознайомити з цим наказом відповідних працівників і вручити письмове попередження про зміни істотних умов праці, а у разі незгоди зі зміною істотних умов праці, попередити про припинення трудового договору 13 березня 2015 за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку відповідно статті 44 КЗпП України, а також запропоновано протягом двох місяців надати письмову заяву про згоду чи відмову продовжити роботу в нових умовах.

Крім того, на виконання вимог частини третьої статті 32 КЗпП України, 05 грудня 2014 року позивача було ознайомлено з вищевказаним наказом і письмовим попередженням про зміни істотних умов праці та, у разі відмови продовжити роботу в нових умовах, припиненням трудового договору з 13 березня 2015 року, однак позивач відмовилася від підпису про ознайомлення та отримання попередження про що складено відповідні акти від 05 грудня 2014 року та від 13 січня 2015 року.

Суди також встановили, що при складанні актів від 05 грудня 2014 року допущено технічну помилку в даті зміни найменування посади та функціональних обов`язків позивача - на директора з виробництва, замість - з «16 березня 2015 року», помилково зазначено - з «16 березня 2014 року».

Отже з урахуванням встановлених обставин, які підтверджено належними доказами, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що у відповідача дійсно відбулися зміни в організації виробництва і праці, що стало підставою для зміни істотних умов праці позивача, а також про те, що відповідач правомірно звільнив позивача з роботи на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки позивач відмовився від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці, якими зокрема є зміна найменування посади та функціональних обов`язків позивача, про зміни істотних умов праці позивача повідомлено за два місяці відповідно до вимог статті 32 КЗпП України.

Суд касаційної інстанції вважає, що такі висновки відповідають вимогам закону та не суперечать обставинам, що мають значення для справи, судом апеляційної інстанції правильно застосовано закон, який підлягав до застосування, тому підстав для скасування рішення немає.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі переоцінювати докази.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 25 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов

Судді: В. С. Жданова

В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук