ПОСТАНОВА

Іменем України

05 липня 2019 року

Київ

справа №2a-1424/11/0970

адміністративне провадження №К/9901/9722/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року (суддя Лучко О.О.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року (судді: Святецький В.В. (головуючий), Гудим Л.Я., Большакова О.О.) щодо визнання мирової угоди у процесі виконання судового рішення у справі у справі №2а-1424/11/0970 за позовом заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області до Державного підприємства "Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів", третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

19 лютого 2016 року на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області надійшла заява про розгляд та визнання мирової угоди, укладеної 15 лютого 2016 року між Державною податковою інспекцію у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (далі - податковий орган, скаржник) та Державним підприємством "Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів" (далі - Підприємства, платник податків, відповідач у справі), що є сторонами виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2а-1424/11/0970, виданого 29 січня 2013 року Івано-Франківським окружним адміністративним судом.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року у визнанні мирової угоди між Державною податковою інспекцію у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області та Державним підприємством "Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів", укладеної на стадії виконання судового рішення, відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2016 ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року скасовано та прийнято нову, якою заяву про визнання мирової угоди задоволено частково.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2011 року позов задоволено повністю та зобов`язано стягнути з відповідача у справі в дохід Державного бюджету України заборгованість за бюджетними позичками 1997 року в сумі 2 064 710,00 гривень та пеню за несвоєчасне повернення бюджетних позичок - 1995-1997 років в сумі 6 376 806,87 гривень. Рішення набрало законної сили 23 серпень 2012 року.

29 січня 2013 року Івано-Франківським окружним адміністративним судом по даній справі видано виконавчий лист.

07 червня 2013 року старшим державним виконавцем ВПВР управління ДВС ГУ юстиції в Івано-Франківській області відкрито виконавче провадження (ВП №38359405) з примусового виконання даного виконавчого листа.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2014 року по даній справі заяву відповідача у справі про розстрочення зазначеної постанови задоволено частково, а саме: Державному підприємству "Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів" розстрочено виконання зазначеної вище постанови в частині стягнення заборгованості в розмірі 8201516,87 гривень, а саме: з листопада 2014 року по жовтень 2015 року з рівною сплатою щомісячно в дохід бюджету по 42 000,00 гривень 00 копійок, а з листопада 2015 року по жовтень 2016 року залишок суми боргу з рівною сплатою щомісячно в дохід бюджету 641459,74 гривень. Дана ухвала в апеляційному порядку не оскаржена та набрала законної сили.

15 лютого 2016 року Державна податкова інспекція в м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області в особі начальника Слободяна Л.Я., який діє на підставі Положення (далі - Стягувач), та Державне підприємство "Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів" в особі директора Болотенюка В.М., що діє на підставі Статуту (далі - Боржник), що є сторонами виконавчого провадження, відкритого державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області про примусове виконання виконавчого листа у справі №2а-1424/11/0970, виданого 29 січня 2013 року Івано-Франківським окружним адміністративним судом, за участю прокуратури Івано-Франківської області, з урахуванням протокольного доручення, наданого протоколом від 11 лютого 2016 року наради у першого заступника голови Івано-Франківської обласної державної адміністрації С.М.Басараба, уклали мирову угоду на стадії виконання на таких умовах:

1. Боржник визнає, що його заборгованість перед Стягувачем на момент укладання цієї Мирової угоди відповідає відомостям, які викладені в матеріалах виконавчого провадження, становить 7 493 516,87 грн. (сім мільйонів чотириста дев`яносто три тисячі п`ятсот шістнадцять гривень 87 коп.).

2. Боржник і Стягувач домовилися розстрочити сплату заборгованості у розмірі 7 493 516,87 грн. (сім мільйонів чотириста дев`яносто три тисячі п`ятсот шістнадцять гривень 87 коп.) на 60 (шістдесят) місяців із щомісячною сплатою у розмірі 124 892 грн. (сто двадцять чотири тисячі вісімсот дев`яносто дві гривні), але не пізніше останнього робочого дня кожного місяця.

3. Боржник гарантує дотримання та виконання умов цієї Мирової угоди.

4. Боржник і Стягувач усвідомлюють, що у разі ухвалення позитивного рішення суд виносить ухвалу про визнання мирової угоди, яка відповідно до п.2 ч.2 ст.17 Закону України «Про виконавче провадження» одночасно є виконавчим документом.

5. У разі невиконання Боржником умов цієї Мирової угоди, Стягувач має право звернути ухвалу про визнання цієї Мирової угоди до примусового виконання у порядку, передбаченому Закону України «Про виконавче провадження».

6. Боржник і Стягувач домовилися, що будь-які витрати, пов`язані з виконавчим провадженням, що виникатимуть чи можуть виникнути після затвердження судом умов цієї Мирової угоди, покладаються на боржника.

7. Боржник і Стягувач заявляють, що ні в процесі укладення цієї Мирової угоди, ні в процесі виконання її умов не були, не будуть і не можуть бути порушені права будь-яких третіх осіб, в тому числі й держави.

Дана угода підписана вказаними вище посадовими особами та скріплена печатками сторін.

Відмовляючи в задоволенні заяви про визнання мирової угоди суд першої інстанції виходив з того, що стаття 51 Закону України "Про виконавче провадження" не передбачає відновлення виконавчого провадження, яке закінчене внаслідок укладення мирової угоди, що визнана судом. Відтак, після повернення державною виконавчою службою виконавчого листа до суду, який його видав, закінчене виконавче провадження не може бути відновлене з підстав невиконання боржником умов мирової угоди. Крім того, суд першої інстанції визнав, що мирова угода суперечить інтересам держави.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав до скасування рішення суду першої інстанції та часткового задоволення заяви про визнання мирової угоди, виходячи з того, що сторонами була повністю дотримана передбачена статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) процедура укладення мирової угоди та передачі її на розгляд суду. Проте суд не погодився з пунктами 4 та 5 мирової угоди, оскільки вони суперечать вимогам законодавства.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій податковий орган подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове, яким визнати мирову угоду, укладену 15 лютого 2016 року. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" ухвала суду про визнання мирової угоди є виконавчим документом, і відповідно до пункту 5 мирової угоди, в разі невиконання боржником умов цієї мирової угоди, ухвала суду про її визнання стає підставою для відкриття виконавчого провадження.

Відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Перевіривши доводи та вимоги касаційної скарги, а також правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) передбачена можливість примирення сторін в процесі виконання та визначено, що мирова угода, укладена між сторонами в адміністративній справі, подається в письмовій формі до суду, який ухвалив рішення у справі. Мирова угода, укладена між сторонами виконавчого провадження, або заява стягувача про відмову від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її до суду за місцем виконання рішення. Мирова угода може стосуватися лише прав, свобод, інтересів та обов`язків сторін і предмета адміністративного позову.

Суд розглядає мирову угоду або заяву стягувача про відмову від примусового виконання в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає судовому розгляду.

За результатами розгляду мирової угоди або заяви стягувача про відмову від примусового виконання суд може постановити ухвалу про визнання мирової угоди між сторонами у справі, між стягувачем і боржником або про прийняття відмови стягувача від примусового виконання і про закінчення виконавчого провадження.

Суд не визнає мирову угоду або не приймає відмови стягувача від примусового виконання, якщо це суперечить закону або порушує будь-чиї права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини третьої статті 12 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 606-XIV) сторони мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка визнається судом, оспорювати належність майна і результати його оцінки, подавати письмові заперечення проти розрахунку державного виконавця щодо розподілу коштів між стягувачами.

В силу приписів пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторони виконавчого провадження з виконання постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2011 року у справі № 2a-1424/11/0970 уклали 15 лютого 2016 року мирову угоду, в пункті 2 якої домовились про розстрочення боргу в сумі 7493516 гривень 87 копійок на 60 місяців зі сплатою рівними сумами щомісячно по 124892 гривень, але не пізніше останнього робочого дня кожного місяця.

Мирову угоду в письмовій формі передали державному виконавцеві відділу примусового виконання рішень Головного управління в Івано-Франківській області, який 19 лютого 2016 року направив її до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

Дослідивши умови мирової угоди, апеляційний суд дійшов до висновку, що пункти 1, 2, 3, 6 та 7 не суперечать вимогам законодавства та не порушують будь-чиїх прав, свобод або інтересів, оскільки в даному випадку кошти стягуються в дохід Державного бюджету України, а тому мирова угода зачіпає виключно інтереси держави.

В силу вимог статті 19-1 Податкового кодексу України на контролюючі органи, до яких відноситься і позивач у справі, покладено обов`язок адміністрування податків, зборів, забезпечення своєчасне стягнення до бюджету сум заборгованості та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру" та статті 1 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" прокуратура України здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави, а місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що саме до компетенції зазначених державних органів прокуратури та виконавчої влади належить захист інтересів держави, а тому посадові особи цих органів несуть персональну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх обов`язків щодо забезпечення захисту інтересів держави.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що мирова угода укладена за наслідками оперативної наради у першого заступника голови Івано-Франківської обласної державної адміністрації та прокуратурою Івано-Франківської області.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про безпідставність висновків суду першої інстанції щодо порушення такою мировою угодою інтересів держави. Водночас така мирова угода дала можливість забезпечити здійснення виробничої діяльності та збереження майна підприємства.

Разом з тим колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що пункти 4 та 5 мирової угоди суперечать вимогам законодавства з огляду на наступне.

Судами встановлено, що в пунктах 4 та 5 мирової угоди зазначено, що ухвала про визнання мирової угоди відповідно до пункту 2 частини другої статті 17 Закону № 606-XIV є виконавчим документом та у разі невиконання боржником умов мирової угоди стягувач має право звернути ухвалу про визнання мирової угоди до примусового виконання у порядку, передбаченому цим Законом.

Пунктом 2 частини 2 статті 17 Закону № 606-XIV визначено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Пунктом 5 статті 3 Закону №606-XIV було передбачено, що мирові угоди, які затверджені судом, відносяться до рішень, що підлягають виконанню державною виконавчою службою.

Однак Законом України від 18 листопада 2003 № 1255 "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" положення пункту 5 статті 3 із Закону № 606-XIV виключено.

Отже, на момент постановлення ухвали суду про визнання мирової угоди (30 серпня 2016 року) зазначена мирова угода не відносилась до рішень, що підлягають виконанню державною виконавчою службою.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з судом апеляційної інстанції про те, що у випадку невиконання умов мирової угоди сторони не позбавлені права звернення до суду з позовом про спонукання до виконання умов мирової угоди. Рішення за наслідками розгляду такого позову є підставою для видачі виконавчого документа та примусового виконання в порядку Закону України "Про виконавче провадження".

З огляду на наведене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про визнання мирової угоди, укладеної 15 лютого 2016 року на стадії виконання постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2011 року у справі № 2a-1424/11/0970 між податковим органом та Підприємством, за виключенням пунктів 4 та 5.

Доводи, наведені у касаційній скарзі, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, оскільки при ухваленні судового рішення суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області - залишити без задоволення.

Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року у справі №2а-1424/11/0970 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

І.Я.Олендер

І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова ,

Судді Верховного Суду