ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2019 року

Львів

№ 857/3973/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Гінди О.М.

суддів: Багрія В.М., Ніколіна В.В.,

за участю секретаря судових засідань - Чопко Ю.Т.

представника позивача - Гелемей Ю.М.

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року (головуючий суддя: Кухар Н.А., місце ухвалення - м. Львів, дата складення повного тексту рішення - 22.02.2019) у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про скасування постанови про накладення штрафу, -

встановив:

ФОП ОСОБА_1 12.11.2018 звернувся з позовом до суду, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛВ 1138/472/АВ/ФС-2 від 04.10.2018 про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу у розмірі 335070 грн.

Обґрунтовує позов тим, що за результатами інспекційного відвідування працівниками Головного управління Держпраці у Львівській області складено акт № 1138/472/АВ від 07.09.2018. На підставі вказаного акту винесено постанову № ЛВ 1138/472/АВ/ФС-2 від 04.10.2018 про накладення штрафу. Вказує, що постановою відповідачем помилково встановлено порушення вимог частини 1, 3 статті 24 КЗпП України, а саме, допущення позивачем до роботи працівників без укладення трудового договору, оскільки працівники виконували роботу на підставі цивільно-правових договорів, що не суперечить чинному законодавству, а відтак винесена постанова є неправомірною.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року позов задоволено.

Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що таке винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції встановлено, що 05.09.2018 між позивачем та громадянином ОСОБА_2 укладено цивільно-правовий договір, за умовами якого останній за винагороду мав надати послуги з обслуговування банкету за окремим замовленням в термін з 05 вересня 2018 року по 30 вересня 2018 року. Однак цей договір був позивачем долучений до позовної заяви і не надавався під час здійснення інспекційного відвідування. Натомість під час інспекційного відвідування позивачем був наданий цивільно-правовий договір № 06/9 від 06.09.2018, укладений із ОСОБА_2 , п. 2.1 вказаного договору передбачено обов`язки виконавця по цьому договору, зокрема: здійснювати якісне обслуговування відвідувачів закладу, інформувати відвідувачів (співробітників) щодо меню, особливостей та правил закладу, залишати робоче місце прибраним і готовим для наступного працівника, виконувати роботу згідно посадових інструкцій та у відповідності до займаної посади. Суд першої інстанції не взяв до уваги цей доказ, не обґрунтував чому надав перевагу одному доказу над іншим. В інших цивільно-правових договорах № 03/9 від 03.09.2018 укладеного із фізичною особою ОСОБА_3 та № 05/9 від 05.09.2018 укладеного із ОСОБА_4 , предмет договору аналогічний.

Вказує, що відповідно до вказаних цивільно - правових договорів передбачено виконання не індивідуально-визначеної роботи, а трудової функції з обслуговування відвідувачів з відповідним робочим місцем, виконанням вимог посадової інструкції, відповідно до займаної посади, тобто предметом цих договорів є праця вказаних осіб в процесі здійснення позивачем своєї підприємницької діяльності.

Доводи позивача відносно того, що в актах наданих послуг зазначено «матеріальний результат робіт», не спростовують факту виконання трудових функцій працівниками ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки такі акти були складені вже після інспекційного відвідування та не відповідають умовам наданих в ході проведення заходів державного контролю договорів.

Представник позивач - ОСОБА_5 у судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав, просив її залишити без задоволення, а судове рішення суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, його участь в судовому засіданні обов`язковою не визнавалась. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України його неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Судом першої інстанції встановлено, що Головним управлінням Держпраці у Львівській області видано наказ від 05.09.2018 № 2058-П, яким в термін з 06.09.2018 по 07.09.2018 доручено, головному державному інспектору відділу з питань додержання законодавства застрахованих осіб, працевлаштування інвалідів, з питань дитячої праці та інших нормативно - правових актів Бичку ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , провести інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

Для здійснення інспекційного відвідування у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , Головним управлінням Держпраці у Львівській області 05.09.2018, видано направлення № 1876, для проведення інспекційного відвідування у період з 06.09.2018 по 07.09.2018.

За результатами інспекційного відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , відповідачем складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № ЛВ1138/472/АВ від 07.09.2018.

Інспектором праці Бичком Назаром Зіновійовичем 07.09.2018, складено припис про усунення виявлених порушень № ЛВ1138/472/АВ-П.

Тимчасово виконуючим обов`язки начальника ГУ Держпраці у Львівській області Ніколайчуком Григорієм Анатолійовичем 04.10.2018, на підставі акту інспекційного відвідування, прийнято постанову № ЛВ1138/472/АВ/ФС-2 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 335070,00 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити, оскільки ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , та ОСОБА_8 не підпорядковувались правилам внутрішнього трудового розпорядку, так як надавали послуги лише під час банкету, такі послуги мали одноразовий характер, їх не зараховували до штату, не вносився запис до трудової книжки та не видавався розпорядчий документ про прийом на роботу на певну посаду, а тому постанова відповідача від 04.10.2017 № ЛВ1138/472/АВ/ФС-2 про накладення штрафу є протиправною та підлягає скасуванню.

З цими висновками суду першої інстанції, не погоджується суд апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 1 ст. 12 Конвенції Міжнародної організації праці № 81 1947 року «Про інспекцію праці у промисловості й торгівлі», яка ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі» № 1985-IV 08.09.2014 (далі - Конвенція № 81) передбачено, що інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право: a) безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції; b) проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; та c) здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються, і зокрема: i) наодинці або в присутності свідків допитувати роботодавця або персонал підприємства з будь-яких питань, які стосуються застосування правових норм; ii) вимагати надання будь-яких книг, реєстрів або інших документів, ведення яких приписано національним законодавством з питань умов праці, з метою перевірки їхньої відповідності правовим нормам, і знімати копії з таких документів або робити з них витяги; iii) зобов`язувати вивішувати об`яви, які вимагаються згідно з правовими нормами; iv) вилучати або брати з собою для аналізу зразки матеріалів і речовин, які використовуються або оброблюються, за умови повідомлення роботодавцю або його представнику про те, що матеріали або речовини були вилучені або взяті з цією метою.

У разі інспекційного відвідування інспектори повідомляють про свою присутність роботодавцю або його представнику, якщо тільки вони не вважатимуть, що таке повідомлення може завдати шкоди виконанню їхніх обов`язків (ч. 2 цієї статті Конвенції № 81).

Відповідно до ст. 12 Конвенції № 81, інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Державна служба України з питань праці (Держпраці) згідно Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 (далі-Положення № 96), є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі -загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Згідно п.п 5 п. 4 Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області, затверджене наказом Міністерства соціальної політики України 27.03.2015 № 340 (далі-Положення), Управління Держпраці відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю; накладає у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Управління Держпраці.

Відповідно до п.п. 5 п. 6 Положення Управління Держпраці для виконання покладених на нього завдань має право, зокрема, проводити безперешкодно відповідно до вимог закону без попереднього повідомлення в будь-яку робочу годину доби перевірки виробничих, службових, адміністративних приміщень та об`єктів виробництва фізичних та юридичних осіб, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, експлуатують машини, механізми, встаткування підвищеної небезпеки, та у разі виявлення фіксувати факти порушення законодавства, нагляд та контроль за дотриманням якого віднесено до повноважень Управління Держпраці; безперешкодно без попереднього повідомлення проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень юридичних осіб (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичних осіб, які використовують найману працю.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КЗпП України, працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 24 КЗпП України, передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим, зокрема, при укладенні трудового договору з фізичною особою.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 24 КЗпП України).

Згідно з ч. ч. 1, 2, 4 ст.265 КЗпП України, посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;

Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що інспекційним відвідуванням встановлено, що ФОП ОСОБА_1 допустив до роботи працівників ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , без укладення трудових договорів. Позивачем 07.09.2018 надано до пояснювальної записки копії цивільно-правових договорів, зокрема: договір № 06/9 від 06.09.2018 укладений з ОСОБА_2 , договір № 03/9 від 03.09.2018 укладений з ОСОБА_3 , договір № 05/9 від 05.09.2018 укладений з ОСОБА_4 . Зазначені договори є аналогічними за своїм змістом, їх предметом є надання виконавцем замовнику послуг в обсязі і на умовах, передбачених договором, замовник зобов`язується прийняти і оплатити послуги. При цьому у п. 2.1. кожного з цих договорів передбачено надання послуг та виконання робіт: здійснювати якісне обслуговування відвідувачів закладу, інформувати відвідувачів (співробітників) щодо меню, особливостей та правил закладу, залишати робоче місце прибраним і готовим для наступного працівника, виконувати роботу згідно посадових інструкцій та у відповідності до займаної посади.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З системного аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Також слід зазначити, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Згідно наведених вище цивільно-правових договорів, укладених позивачем з фізичними особами: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , предметами останніх є надання послуг з обслуговування відвідувачів закладу.

Проаналізувавши цивільно-правові договори про надання послуг, які були укладені між вказаними особами і ФОП ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції вважає, що предметом цих договорів є процес праці, а не її кінцевий результат. Фізичні особи повинні були виконувати систематично певні трудові функції відповідно до визначеного виду виконуваної роботи. Крім цього, в укладених договорах не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється зобов`язання виконувати роботи (надавати послуги), без встановлення термінів виконуваної роботи. У самих договорах ніде не зазначається, який саме конкретно результат роботи повинен передати виконавець замовнику, тобто процес праці не передбачає будь-якого кінцевого результату, не визначено переліку завдань роботи, її обсягу. Також, під час інспекційного відвідування, позивачем не надано акти приймання-передачі або інші документи, які б засвідчували результати та обсяг виконаної роботи виконавцями.

Крім цього, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що до позовної заяви долучено копію цивільно-правового договору про виконання робіт від 05.09.2018, укладеного із громадянином ОСОБА_2 , який суттєво відрізняється по формі та змісту від цивільно-правового договору № 06/9 від 06.09.2018 укладеного із ОСОБА_2 , який був наданий під час інспекційного відвідування.

Суд апеляційної інстанції критично ставиться до цивільно-правового договору про виконання робіт від 05.09.2018, що долучений до позовної заяви, оскільки такий не був представлений контролюючому органу під час інспекційного відвідування і не міг бути оцінений, як доказ щодо виконання робіт за цивільним договором фізичною особою ОСОБА_2 .

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи докази свідчать про доведеність виконання трудових обов`язків, фізичними особами ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , без укладення трудових договорів, що вказує на порушено вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції, що постанова № ЛВ 1138/472/АВ/ФС-2 від 04.10.2018 про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу у розмірі 335070 грн підлягає скасуванню, оскільки така прийнята в межах повноважень та у спосіб, що передбачений законом.

Згідно приписів ст. 139 КАС України підстав для стягнення судових витрат не має.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції при задоволенні позову допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та прийняття постанови про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд -

постановив:

апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року у справі № 1340/5334/18 скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.

Суддя-доповідач:

О. М. Гінда

судді

В. М. Багрій

В. В. Ніколін

Повне судове рішення складено 05.07.2019.