ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 липня 2019 року № 640/5822/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт Будсервіс»

до Головного управління Держпраці у Київській області

про визнання неправомірною та скасування постанови

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Моноліт Будсервіс» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області (далі - відповідач), в якому просить визнати неправомірною та скасувати в повному як таку, що є протиправною, винесену без належних правових підстав та не відповідає вимогам законодавства постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №КВ367/1063/АВ/ТД/ФС-181 від 12 березня 2019 року у сумі 1 752 660,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача вказує, що позивачем укладено цивільно-правові угоди з наступними фізичними особами: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які отримували оплату на підставі актів виконаних робіт, отже доводи відповідача про те, що зазначені особи працювали без укладання трудового договору, оформленого наказом або розпорядженням власника, є безпідставними.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на адміністративний позов представник відповідача зазначив, що оскаржувана постанова прийнята правомірно, оскільки за результатами проведення інспекційного відвідування встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Моноліт Будсервіс» використовує найману працю без укладення трудового договору (контракту), оформленого наказом чи розпорядженням та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, у якій повідомив, що відповідач розтлумачив цивільно-правові договори, укладені позивачем з фізичними особами щодо надання останніми послуг, на власний розсуд. Додатково представник позивача вказує, що позиавчем із зазначеними фізичними особами складено акти приймання-передачі наданих послуг, на підставі яких проведено оплату отриманих послуг, а виконавцями робіт сплачено податок на доходи фізичних осіб. Працівники ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 прийняті на роботу до початку інспектування та після укладання з ними трудового договору.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 14 травня 2019 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні 04 червня 2019 року представник позивача підтримав позовні вимоги, представник відповідача заперечував проти їх задоволення.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з частиною 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Управлінням Держпраці у Київській області на підставі службового посвідчення №1063, №1432 відповідно до статті 259 Кодексу законів про працю України, частини 3 статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», пунктів 19, 31 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295, у присутності директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт Будсервіс» проведено інспекційне відвідування, за результатами якого складено відповідний акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю №КВ/367/1063/АВ від 26 лютого 2019 року.

За результатами інспекційного відвідування встановлено, що: у порушення вимог частини 1 статті 21, частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України Товариством з обмеженою відповідальністю «Моноліт Будсервіс» працівники допускаються до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. А саме, під час інспекційного відвідування 12 лютого 2019 року будівельного майданчику за адресою: місто Київ, вул. Дніпровська набережна, 18, де здійснює підприємницьку діяльність в сфері будівництва Товариство з обмеженою відповідальністю «Моноліт Будсервіс» виявлено працівників: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , що працювали згідно цивільно-правових договорів, що мають ознаки трудових договорів; Голоско Микола Володимирович, ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , які були допущені до роботи до укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та до повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівників на роботу. Таким чином перевіркою встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Моноліт Будсервіс» допустило до роботи на будівельний майданчик 14 працівників без укладання з ними трудових договорів.

Повідомленням від 01 березня 2019 року №43/2/19/3405 відповідач повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю «Моноліт Будсервіс» про дату та місце розгляду справи про накладення штрафу.

12 березня 2019 року Головним управлінням Держпраці у Київській області прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №КВ367/1063/АВ/ТД/ФС-181, якою на Товариство з обмеженою відповідальністю «Моноліт Будсервіс» накладено штраф у розмірі 1 752 660,00 грн.

Незгода позивача із вказаною постановою зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Таким органом, згідно з Положенням про Державну інспекцію з питань праці України, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року №386/2011, є Державна інспекція з питань праці України, яка здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Процедуру проведення Державною інспекцією України з питань праці та її територіальними органами перевірок додержання законодавства з питань праці встановлено Порядком проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 02 липня 2012 року №390 (далі - Порядок №390).

Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що Інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Позапланові перевірки за зверненнями фізичних та юридичних осіб про порушення суб`єктами господарювання вимог законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування здійснюються за наявності згоди Держпраці України на їх проведення.

Відповідно до пункту 7 Порядку №390 за результатами перевірки складається акт перевірки. У разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування вносяться приписи про усунення виявлених порушень, вживаються заходи щодо притягнення до відповідальності винних осіб згідно із вимогами чинного законодавства.

Згідно абзацу 4 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Частиною 1 статті 21 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з частиною 1 статті 24 цього Кодексу, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 3 статті 24 Кодексу законів про працю України).

Відповідно до частини 1 статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Зі змісту наведеної статті вбачається, що трудовий договір характеризується, зокрема, тим, що працівники не самі організовують роботу і виконують її не на власний ризик та розсуд, а підпорядковуються відповідним посадовим особам, водночас на підприємстві має вестись табель відпрацьованого часу, що є особливістю трудових правовідносин. У трудових договорах також визначається обов`язок працівника щомісячно виконувати відповідні роботи в межах робочого процесу підприємства, а за невиконання обов`язків визначено матеріальну та/чи дисциплінарну відповідальність.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Отже, у випадку, коли фізичні особи не надавали замовнику трудових книжок, вони не входять до штату підприємства, не підлягають правилам внутрішнього трудового розпорядку, облік їхнього робочого часу замовником не здійснюється, заробіток осіб, з якими укладені договори, залежить виключно від кількісних показників виконання договору, а відносини між товариством та виконавцем не передбачають заздалегідь встановлених норм виконання робіт, мінімальної плати за договором, то вказані відносини відповідають ознакам договору про надання послуг.

Так, відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З огляду на викладене, договори з громадянами на використання їхньої праці можуть укладатися відповідно до трудового або цивільно-правового законодавства, при цьому слід розрізняти особливості цих договорів.

Цивільно-правовий договір - це угода між громадянином і організацією (підприємцем, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

При цьому, за цивільно-правовим договором, укладеним між власником і громадянином, останній зобов`язується за винагороду виконувати для підприємства (підприємця) індивідуально визначену роботу.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою.

Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

За цивільним договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці не робиться запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами.

Отже, основною ознакою, що відрізняє договірні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

За трудовим договором працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03 грудня 2018 року у справі №200/9385/16 та від 28 лютого 2019 року у справі №824/766/16-а.

З аналізу змісту наявних в матеріалах справи договорів від 09 січня 2019 року з ОСОБА_4 , від 09 січня 2019 року з ОСОБА_5 , від 11 лютого 2019 року з ОСОБА_6 , від 09 січня 2019 року з ОСОБА_7 , від 12 лютого 2019 року з ОСОБА_8 вбачається, що предметом таких договорів є кінцевий результат - виконання певних робіт у визначеному такими договорами обсязі. В ході виконання таких договорів сторонами складено акти приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) із зазначенням обсягу виконаної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, що є невід`ємною частиною цивільно-правового договору, а також було передбачено умовами спірних договорів, та проведено оплату, що підтверджується видатковими касовими ордерами.

З огляду на викладене, суд вважає безпідставними доводи відповідача, що вказані вище цивільно-правові договори мають ознаки трудових договорів.

Щодо пояснень зазначених осіб наданих відповідачу під час інспектування, суд зазначає, що такі особи повідомили, що працюють на підставі цивільно-правових договорів та отримали грошові кошти один раз готівкою, що не суперечить умовам вказаних вище цивільно-правових договорів.

Також, позивачем надано суду копію наказу від 08 лютого 2019 року №17/01, яким ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_13 , ОСОБА_10 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 прийнято на роботу згідно штатного розпису з 11 лютого 2019 року. Отже, станом на час проведення інспектування зазначені особи працювали у позивача та підставі трудового договору.

Вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року №413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» визначено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором.

Аналіз наведеної норми свідчить, що повідомлення можна подати у день прийняття працівника на роботу (день видачі наказу), однак за умови, що до роботи працівник ще не приступив.

Судом встановлено, що повідомлення про прийняття на роботу щодо вказаних вище працівників направлено до органів Державної фіскальної служби 13 лютого 2019 року, тобто після проведення інспектування.

При цьому, суд зауважує, що не подання повідомлення про прийняття працівника на роботу до органів Державної фіскальної служби є підставою для винесення припису. У разі невиконання вимог припису керівник несе адміністративну відповідальність, - складається протокол про адмінправопорушення за частинами 1 чи 2 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП), який направляється на розгляд до суду, та протокол за статтею 188-6 КУпАП, який розглядається безпосередньо інспектором.

У разі невиконання вимог припису за не подання повідомлення до Державної фіскальної служби застосовуються санкції як за інші порушення законодавства про працю (абзац 8 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України).

Тобто не подання повідомлення про прийняття працівника на роботу до органів Державної фіскальної служби не є складом правопорушення, передбаченого абзацом 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Отже, з аналізу наведеної норми слідує, що відповідальність виникає у разі встановлення вини юридичних та фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, зокрема фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків.

З урахуванням того, що наявними в матеріалах справи спростовується факт допуску позивачем працівників до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, суд приходить до висновку про протиправність застосування до позивача штрафу на підставі оскаржуваної постанови №КВ367/1063/АВ/ТД/ФС-181 від 12 березня 2019 року.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем надано суду достатні документальні докази, якими підтверджується протиправність оскаржуваного рішення, в той час, як відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій під час його прийняття з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт Будсервіс» задовольнити.

2.Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №КВ367/1063/АВ/ТД/ФС-181 від 12 березня 2019 року.

3.Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт Будсервіс» (04112, місто Київ, вулиця Тимофія Шамрила, будинок 4-В, приміщення 295, код ЄДРПОУ 39778632) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 19210 (дев`ятнадцять тисяч двісті десять) гривня 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Київській області (04660, місто Київ, вулиця Вавілових, 10, код ЄДРПОУ 39794214).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко