Справа : 164/1749/17

п/с 2-а/164/9/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2019 року. Смт. Маневичі.

Маневицький районний суд Волинської області в складі:

головуючого – судді Токарської І.С.

з участю: секретаря Матвійчук Н.В., Панасюк Ю.В.,

позивача ОСОБА_1 , його представників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

представника відповідача Остапчука С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Маневичі справу за адміністративним позовом представника позивача Нестерчук Світлани Сергіївни в інтересах засудженого ОСОБА_1 до Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» про визнання протиправним рішення та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

В інтересах ОСОБА_1 до суду звернулася ОСОБА_2 із вказаним позовом, який обґрунтовано тим, що позивач відбуває покарання в Маневицькій ВК №42 з 30 травня 2017 року на підставі вироку Богунського районного суду м. Житомира від 27 лютого 2017 року, який змінено ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 19 квітня 2017 року в частині призначеного покарання. З перших днів перебування позивача в ДУ «Маневицька ВК (№42)» відносно нього з боку адміністрації виправної колонії упереджене ставлення, так як на ОСОБА_1 безпідставно систематично накладаються дисциплінарні стягнення та обмежуються права, передбачені ст. 8 КВК України. Зокрема, 8 липня 2017 року засуджений ОСОБА_1 звернувся в порядку, передбаченому розділом XIV Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених Наказом Міністерства юстиції України №2186/5 від 29 грудня 2014 року, до начальника Маневицької ВК №42 ОСОБА_4 . із заявою про надання йому тривалого побачення з дружиною ОСОБА_5 в період з 8 липня 2017 року по 10 серпня 2017 року. Однак позивач отримав відмову від начальника колонії, яку вважає незаконною, оскільки обмежено право засудженого на побачення, гарантованого ч.4 ст. 8 КВК України, а також є втручанням в право на повагу до його приватного і сімейного життя, гарантованого ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Крім того, рішення відповідача про відмову у наданні позивачу тривалого побачення з дружиною з підстав «загрози небезпеки» не ґрунтується на положеннях Закону, оскільки право засуджених на особисту безпеку не обмежує права на побачення з дружиною і позивач не звертався до адміністрації колонії із проханням забезпечити йому особисту безпеку. А тому просили визнати протиправним рішення начальника Маневицької ВК-42 від 8 липня 2017 року про відмову у наданні засудженому ОСОБА_1 тривалого побачення з дружиною.

Відповідно до заяви про уточнення предмету позову, позивач просив також стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ДУ «Маневицька ВК (№42) на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 5 000 гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної протиправним рішенням начальника колонії від 8 липня 2017 року про відмову у наданні засудженому тривалого побачення із дружиною, та стягнути на користь позивача судові витрати на правничу допомогу адвоката.

В поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні з підстав правомірності оскаржуваного рішення.

В судових засіданнях позивач ОСОБА_1 та його представники Нестерчук С.С. і Горак Н.С., кожна зокрема, підтримали позов із наведених у ньому підстав та просили задовольнити повністю.

Представник відповідача ОСОБА_6 . позов заперечив та просив відмовити у його задоволенні.

Заслухавши вступне слово учасників справи, показання свідків, дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що засуджений ОСОБА_1 на момент звернення до суду з позовом відбував покарання в ДУ «Маневицька ВК (№42)».

8 липня 2017 року позивачем було написано заяву начальнику ДУ «Маневицька ВК (№42)» із проханням надати тривале побачення із дружиною ОСОБА_5 з 8 липня 2017 року по 10 липня 2017 року (а.с.78).

Начальником ДУ «Маневицька ВК (№42» того ж дня було відмовлено у наданні довгострокового побачення у зв`язку з тим, життю та здоров`ю ОСОБА_1 загрожує небезпека та фізична розправа зі сторони інших засуджених, про що зроблена відповідна відмітка безпосередньо на самій заяві про надання побачення.

Вирішуючи по суті даний спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За вимогами частин 1, 2 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частинами 1, 2 ст. 7 цього ж Кодексу встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 7 КВК України засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

Пунктом 3 ч.1 Європейських пенітенціарних правил визначено, що обмеження, накладені на осіб, позбавлені волі, повинні бути мінімально необхідними та відповідати тій обґрунтованій меті, з якої вони накладалися.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Частиною 2 статті 77 КАС України унормовано, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини 2 ст.3 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» рішення про застосування заходів безпеки приймається слідчим, прокурором, судом, у провадженні яких знаходяться кримінальні провадження щодо кримінальних правопорушень, у розслідуванні чи судовому розгляді яких брали або беруть участь особи, зазначені у статті 2 цього Закону, а також органом (підрозділом), що здійснює оперативно – розшукову діяльність, щодо осіб, які брали участь або сприяли виявленню, попередженню, припиненню злочинів.

Статтею 22 вказаного Закону визначений порядок прийняття рішення про застосування і скасування заходів безпеки, яке приймається органом, який здійснює оперативно – розшукову діяльність, слідчим, прокурором, слідчим суддею, судом у формі мотивованої постанови чи ухвали, що передаються для виконання органу, на який покладено здійснення заходів безпеки.

В ході судового розгляду справи заперечення позову, наведені стороною відповідача, фактично зводились до того, що ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ст. 392 КК України і в межах кримінального провадження, внесеного в ЄРДР під №12017030160000199 від 8 червня 2017 року, після отримання оперативної інформації про загрозу його життю та здоров`ю зі сторони інших засуджених, до нього, згідно Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 року та Наказу Міністерства юстиції України №324/5 від 12 лютого 2014 року «Про затвердження Порядку здійснення заходів щодо забезпечення безпеки осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах» були застосовані відповідні заходи безпеки.

На підтвердження правомірності таких дій адміністрації Маневицької ВК-42 представником відповідача були надані рапорти працівників Маневицької ВК-42 (а.с.58).

Також допитані в якості свідків працівники ОСОБА_7 ВК НОМЕР_1 ОСОБА_8 та ОСОБА_9 дали показання про те, що у зв`язку із загрозою життю та здоров`ю ОСОБА_1 , до нього були застосовані відповідні заходи безпеки, зокрема, було замінено тривале побачення на короткострокове і дружина засудженого ОСОБА_5 не заперечувала щодо такої заміни.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні підтвердила, що по приїзду в ДУ «Маневицька ВК (№42)» адміністрацією установи їй було повідомлено у наданні тривалого побачення із чоловіком, оскільки ніби існувала загроза його життю та здоров`ю, і запропоновано взамін короткострокове, а тому вона погодилася. Однак короткострокове побачення не відбулося, бо ОСОБА_1 обурився також заміною і між ними виник конфлікт.

Однак, як вбачається із відповіді процесуального прокурора у кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_1 ОСОБА_10 від 17 липня 2017 року №36-1558 вих.17 на запит представника позивача адвоката Нестерчук С.С., будь - які рішення у порядку ЗУ «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» про застосування заходів безпеки відносно засудженого ОСОБА_1 процесуальним прокурором у кримінальному провадженні №12017030160000199 не приймалися. До місцевої прокуратури звернення адміністрації Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» з приводу небезпеки життю і здоров`ю засудженого ОСОБА_1 та необхідності застосування відносно нього заходів безпеки у порядку Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», не надходили. СВ Маневицького ВП ГУНП у Волинській області кримінальні провадження з приводу інформації про небезпеку життю і здоров`ю засудженого ОСОБА_1 не реєструвалися (а.с.104).

Крім того, суд звертає увагу, що Наказ Міністерства юстиції України №324/5 від 12 лютого 2014 року «Про затвердження Порядку здійснення заходів щодо забезпечення безпеки осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах», який посилається відповідач, втратив чинність згідно Наказу Міністерства юстиції України №1407/5 від 25 квітня 2017 року.

Так, частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За вимогами частини першої ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Вирішуючи підставність позову в частині позовної вимоги про стягнення моральної шкоди на підставі доказів, наданих стороною позивача, суд приходить висновку про відмову у задоволенні з наступних підстав.

Позивачем та його представниками факт заподіяння відповідачем моральної шкоди обґрунтовано тим, що після заміни тривалого побачення короткостроковим безпосередньо в приміщенні ОСОБА_7 ВК-42 між ОСОБА_1 та його дружиною ОСОБА_5 виник конфлікт, який в подальшому став причиною розірвання шлюбу.

Однак, як вбачається із рішення Сокальського районного суду Львівської області від 20 вересня 2018 року у справі про розірвання між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , причиною звернення до суду із даним позовом та розлучення стали відсутність взаєморозуміння та різні погляди на життя, у зв`язку з чим подружжя з 8 серпня 2016 року разом не проживає.

Оскільки інших доказів на підтвердження вказаної позовної вимоги про стягнення моральної шкоди стороною позивача, всупереч вимогам ст. 77 КАС України не надано, суд приходить висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Вінтман проти України» зазначено, що засуджені до позбавлення волі мають «надалі користуватись» основоположними правами та свободами, гарантованими Конвенцією, окрім права на свободу. Отже, не постає питання, що засудженого до позбавлення волі бути позбавлено усіх прав за статтею 8 Конвенції тільки тому, що він має статус особи, яку за вироком суду було позбавлено волі.

Оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази надані позивачем на підтвердження позову, проаналізувавши матеріали справи та доводи сторін, суд вважає, що адміністрацією ДУ «Маневицька ВК (№42)» не наведено жодних законних підстав та не обґрунтовано відмову позивачу у наданні тривалого побачення з дружиною в період з 8 липня по 10 липня 2017 року, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст. 7 КВК України, ст. ст. 3, 22 ЗУ «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», керуючись ст. ст. 2, 7, 8, 77, 90, 243 – 246, 250 КАС України,

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов представника позивача Нестерчук Світлани Сергіївни в інтересах засудженого ОСОБА_1 до Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» про визнання протиправним рішення та стягнення моральної шкоди, - задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення начальника Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42»)» від 8 липня 2017 року про відмову у наданні засудженому ОСОБА_1 тривалого побачення.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Маневицький районний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 1 липня 2019 року.

Суддя Маневицького районного суду І.С. Токарська