ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2019 року

Львів

№ 857/5548/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Большакової О.О.,

Судової-Хомюк Н.М.,

секретаря судового засідання Цар М.М.,

розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Махаринець Д.Є.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м.Рівне о 10 год. 55 хв. 14 березня 2019 року, повне судове рішення складено 22 березня 2019 року, у справі №1740/2341/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Рівненській області про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

10.09.2018 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Національної поліції в Рівненській області, просив скасувати наказ начальника Головного управління Національної поліції в Рівненській області № 858 від 07.08.2018 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» в частині звільнення позивача з посади інспектора ювенальної превенції відділу превенції Рівненського ВП ГУНП в Рівненській області, поновити позивача на посаді інспектора ювенальної превенції відділу превенції Рівненського ВП ГУНП в Рівненській області, стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 14 березня 2019 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновок службового розслідування не містить жодних посилань на будь-яке дослідження тяжкості проступку, обставин, за яких його скоєно, заподіяної шкоди, попередньої поведінки особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов`язків, рівня кваліфікації тощо. Суд першої інстанції зазначив, що в основу висновку комісія покладає не повністю доведену вину позивача, а сам факт повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, зазначаючи, що такий факт підриває авторитет органів Національної поліції України, ім`я та статус як діючого поліцейського. Суд першої інстанції дійшов висновку, що затримання особи за вчинення кримінального правопорушення чи злочину та повідомлення їй про підозру у його вчиненні не є доказами винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, оскільки відповідальність осіб має індивідуальний характер, який належить встановити. Оскільки дисциплінарне стягнення застосовано за відсутності обставин, встановлених відповідно до чинного законодавства України, тобто передчасно, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до позивача п.6 ч.1 ст.77 Закону №580-VIII. Суд першої інстанції наголосив, що категорія корупційних злочинів несе собою серйозний характер та посилену відповідальність за їх вчинення, а відтак особливість їх розгляду потребує посиленого з`ясування всіх обставин з врахуванням вимог спеціального антикорупційного законодавства.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Національної поліції в Рівненській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 березня 2019 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що у висновку службового розслідування повністю відображено всі складові дисциплінарного проступку, скоєного позивачем. Скаржник вказує, що під час проведення службового розслідування ОСОБА_1 проявив нещирість та від надання пояснень відмовився, що унеможливлює встановлення факту визнання чи не визнання вини. Скаржник зазначає, що при винесенні оскаржуваних наказів та притягненні позивача до дисциплінарної відповідальності оцінка дій позивача на предмет наявності ознак складу кримінального правопорушення не здійснювалась, дії позивача оцінені виключно на предмет наявності в них складу дисциплінарного проступку. Вважає, що позивача за вчинення дисциплінарного проступку правомірно притягнено до дисциплінарної відповідальності.

Представник скаржника подав заяву про розгляд справи без його участі, позивач в судове засідання не з`явився, явку повноважного представника не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно з статтею 230 КАС України секретарем забезпечено ведення протоколу судового засідання.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає частково.

З матеріалів справи встановлено, що лейтенант поліції ОСОБА_2 Валентинович з 07.11.2015 перебував на службі в Національній поліції України, з 30.10.2017 – на посаді інспектора з ювенальної превенції відділу превенції Рівненського ВП ГУНП в Рівненській області.

23.07.2018 приблизно о 18 год працівниками Рівненського управління ДВБ Національної поліції України спільно з співробітниками Управління СБУ в Рівненській області та УЗЕ в Рівненській області ДЗЕ НП України при реалізації заходів у кримінальному проводженні за ознаками злочину, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України стосовно окремих працівників Рівненського ВП ГУНП під час отримання неправомірної вигоди затриманий ОСОБА_1 , який будучи працівником правоохоронного органу, використовуючи надану владу та службове становище, одержав неправомірну вигоду, а саме грошові кошти в сумі 4000 гривень від гр. «П».

Листом ГУ Національної поліції в Рівненській області від 26.07.2018 №64621/24-2018 начальника управління кадрового забезпечення ГУНП в Рівненській області повідомлено про проведення слідчим управлінням ГУНП в Рівненській області досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23.07.2018 за ознаками вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, та направлено посвідчення працівника поліції, жетон поліцейського для зберігання.

Листом Департаменту внутрішньої безпеки від 26.07.2018 №1059/4217/0118 т.в.о. начальника ГУНП в Рівненській області доручено організувати проведення службового розслідування за вказаним фактом, в ході якого з`ясувати умови та причини вчинення поліцейським кримінального правопорушення та роль керівництва. За результатами службового розслідування вжити до винних осіб суворих заходів дисциплінарного впливу.

Наказом ГУ НП в Рівненській області від 25.07.2018 №1398 «Про призначення службового розслідування» призначено службове розслідування за фактом вимагання окремими працівниками Рівненського ВП ГУНП в Рівненській області неправомірної вигоди у гр. ОСОБА_3 для вирішення питання про притягнення до адміністративної відповідальності та отримання неправомірної вимоги в сумі 4000 грн. інспектором ювенальної превенції Рівненського ВП ГУНП в Рівненській області Годуном Д.В.

Відповідно до Висновку службового розслідування за фактом реєстрації у Єдиному реєстрі досудових розслідувань відомостей про кримінальне правопорушення та повідомлення про підозру працівникам поліції від 07.08.2018 рекомендовано за порушення службової дисципліни, пунктів 1, 2 частини 1 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», статтей 22, 24 Закону України «Про запобігання корупції», Правил етичної поведінки поліцейських, статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, що виразилось у недотриманні вимог антикорупційного законодавства України, обмежень, пов`язаних з проходженням служби в Національній поліції України, що у свою чергу призвело до вступу у неділові відносини з іншими особами шляхом використання свого службового становища та пов`язаних з цим можливостей з метою одержання неправомірної вимоги, а також невжиття відповідних заходів при надходженні пропозиції щодо надання матеріальних цінностей у вигляді грошових коштів без законних на те підстав, керуючись статтею 19 Закону України «Про Національну поліцію», статтями 2, 4, 12, 13 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, інспектора ювенальної превенції відділу превенції Рівненського ВП ГУНП в Рівненській області лейтенанта поліції Годуна ОСОБА_4 В. звільнити зі служби в Національній поліції на підставі пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Наказом ГУ НП в Рівненській області від 07.08.2018 №858 інспектора ювенальної превенції відділу превенції Рівненського ВП ГУНП в Рівненській області лейтенанта поліції ОСОБА_1 наказано звільнити зі служби в Національній поліції на підставі ч.1 п.6 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію».

Наказом ГУ НП в Рівненській області від 22.08.2018 №180 о/с відповідно до частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII звільнено із служби в поліції у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за пунктом 6 (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) лейтенанта поліції Годуна Дмитра Валентиновича, інспектора ювенальної превенції відділу превенції Рівненського ВП ГУНП в Рівненській області, 22.08.2018, підстава: наказ ГУ НП в Рівненській області від 07.08.2018 №858.

Вважаючи протиправним рішення щодо притягнення до відповідальності, ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Пунктом 1 частин 1 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі – Закон №580-VIII) встановлено, що поліцейський зобов`язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статі 77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Статтею 19 Закону №580-VIII встановлено, що підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Згідно з пунктом 4 Розділ XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію»» від 23.12.2015 №901-VIII до набрання чинності Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції» на поліцейських поширюється дія Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України».

Статтею 1 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» від 22.02.2006 №3460-IV, чинний на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Дисциплінарний статут) встановлено, що службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Згідно з статтею 2 Дисциплінарного статуту дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Відповідно до частини 1 та частини 2 статті 5 Дисциплінарного статуту за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. Особи рядового і начальницького складу, яких в установленому законодавством порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або матеріальної відповідальності, водночас можуть нести і дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Статтею 7 Дисциплінарного статуту встановлено, що службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов`язує кожну особу рядового і начальницького складу, зокрема : дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; дотримуватися норм професійної та службової етики; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють.

Отже, службова дисципліна полягає у виконанні (дотриманні) законодавчих та підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку і правил, що такими нормативними актами передбачені.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 12 Дисциплінарного статуту на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни може накладатися такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення з посади.

Порядок накладання дисциплінарних стягнень визначено статтею 14 Дисциплінарного статуту відповідно до якої з метою з`ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.

Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ. Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис.

При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов`язків, рівень кваліфікації тощо.

При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що визначення виду дисциплінарного стягнення належить безпосередньо до дискреційних повноважень органу, який вільний у виборі останнього. Виходячи з фактичних обставин скоєного проступку та особи порушника, начальник ГУНП може застосувати до нього стягнення у межах компетенції, виходячи із обставин справи.

Відповідно до статті 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, з метою належної організації заходів, спрямованих на захист прав і свобод людини, зміцнення службової дисципліни в діяльності органів та підрозділів внутрішніх справ, попередження надзвичайних подій за участю особового складу, упорядкування питань призначення, проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ, а також підвищення ефективності роботи підрозділів кадрового забезпечення Наказом Міністерства внутрішніх справ України 12.03.2013 №230 затверджено Інструкцію про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України (далі - Інструкція), чинна на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно з пунктом 1.2 Інструкції службове розслідування - комплекс заходів, які здійснюються у межах компетенції з метою уточнення причин і умов подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, ступеня вини особи (осіб), якою (якими) вчинено дисциплінарний проступок, а також з`ясування інших обставин.

Відповідно до пункту 2.1 Інструкції підставами для проведення службового розслідування є порушення особами РНС службової дисципліни, у тому числі скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами РНС діянь, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, інші події, пов`язані із загибеллю (смертю) осіб РНС чи їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб РНС і можуть викликати суспільний резонанс.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що підставою для проведення службового розслідування стала інформація про проведення слідчим відділом прокуратури Рівненської області досудового розслідування кримінального провадження №4201818000000137 від 23.07.2018 за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України за фактом вимагання окремими працівниками Рівненського ВП ГУНП в Рівненській області неправомірної вигоди у гр. ОСОБА_5 за вирішення питання про не притягнення до адміністративної відповідальності та отримання неправомірної вигоди у сумі 4000 грн. інспектором ювенальної превенції відділу превенції Рівненського ВП ГУНП в Рівненській області лейтенантом поліції Годуном Д.В.

Так, відповідно до пункту 8.1 Інструкції підсумковим документом службового розслідування є висновок службового розслідування, який складається зі вступної, описової та резолютивної частин.

Як зазначено у висновку службового розслідування від 07.08.2018 та відзиві на позовну заяву, досудовим слідством встановлено, що 20.07.2018 ОСОБА_1 під час несення служби з метою виявлення та запобігання вчиненню адміністративних та кримінальних правопорушень, перебуваючи в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що по АДРЕСА_1 , виявив факт продажу слабоалкогольних напоїв неповнолітній особі, за що передбачена адміністративна відповідальність відповідно до статті 156 КУпАП. Тоді ОСОБА_1 відібрав пояснення у продавця вказаного магазину та залишив приміщення магазину.

20.07.2018 о 17.00, продовжуючи реалізовувати злочинний умисел на одержання неправомірної вигоди, лейтенант поліції Годун ОСОБА_6 запросив у службовий кабінет №24 Рівненського відділу поліції ГУНП власника магазину «Рукавичка» та повідомив, що може скласти відповідні матеріали про вчинення адміністративного правопорушення, які направити у Рівненський міський суд та Головне управління ДФС в Рівненській області з метою позбавлення власника магазину ліцензії на продаж алкогольними виробами. Крім того, ОСОБА_1 зазначив, що можна не складати відповідні матеріали за грошову винагороду у розмірі 400 доларів США.

Побоюючись притягнення до адміністративної відповідальності, гр. «П» вимушений був погодитись на протиправну вимогу працівника поліції.

В подальшому, 24.07.2018 приблизно о 17.30 лейтенант поліції Годун Д.В., перебуваючи поблизу кафе «Крила», що знаходиться за адресою : вул. Соборна, 36, м.Рівне, з метою незаконного збагачення, зустрівся з гр. «М», який діяв в інтересах гр. « ОСОБА_7 », де отримав від останнього грошові кошти в сумі 4000 гривень, як неправомірну вигоду за не документування факту продажу слабоалкогольних напоїв неповнолітній особі та подальшого притягнення до адміністративної відповідальності за це.

25.07.2018 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України.

При проведенні службового розслідування ОСОБА_1 від надання пояснень відмовився.

Опитаний щодо зазначених обставин старший слідчий інспектор з ювенальної превенції відділу превенції Рівненського ВП ГУНП старший лейтенант поліції Лебідь Р.В. повідомив, що контроль та керівництво роботи ювенальної превенції здійснює начальник відділу превенції Рівненського ВП ГУНП в Рівненській області старший лейтенант поліції Лесько Ю.О. 24.07.2018 ОСОБА_1 повинен був забезпечити належне документування, необхідне для прийняття рішення по матеріалах, зареєстрованих в ЖЄО Рівненського ВП. Про результати роботи ОСОБА_1 24.07.2018 нічого не знає, оскільки з ним не спілкувався та не зустрічався, про те, що ОСОБА_1 затриманий дізнався в телефонному режимі.

Згідно з пунктом 5.4 Інструкції якщо вину особи РНС повністю доведено, начальник приймає рішення про її притягнення до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що мета службового розслідування полягає в тому, щоб повно, об`єктивно та всебічно встановити: обставини (час, місце) і наслідки правопорушення, з приводу якого було призначено розслідування; осіб, винних у правопорушенні, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли негативним наслідкам або створювали загрозу їх спричинення; наявність причинного зв`язку між неправомірним діянням особи, щодо якої призначено службове розслідування, та його наслідками; причини правопорушення та умови, що сприяли правопорушенню; вимоги законів чи інших нормативно-правових актів, розпорядчих документів або службових обов`язків, що були порушені; ступінь вини кожної з осіб, причетних до правопорушення, та мотиви протиправної поведінки працівника органів внутрішніх справ і його ставлення до вчиненого.

Підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності є невиконання або неналежне виконання поліцейським вимог конкретних актів законодавства, наказів та інших відомчих нормативно-правових актів, тобто будь-яке притягнення особи до дисциплінарної відповідальності повинно мати чітко вказану підставу для застосування дисциплінарного стягнення, передбачену або Кодексом законів про працю України, або спеціальним нормативно-правовим актом, яким, в даному випадку, є Закон України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ». Як наслідок, рішення про накладення дисциплінарного стягнення повинно бути винесене в законодавчо встановленому порядку та з дотриманням встановлених строків.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 03 квітня 2019 року (справа № 816/1218/16), 10 квітня 2019 року (справа № 802/1150/17-а), 19 квітня 2019 року (справа №802/1172/17-а) вчинення поліцейським діяння, за яке передбачено одночасно різні види юридичної відповідальності, зокрема дисциплінарну, кримінальну та/або адміністративну, не у всіх випадках ставить їх у залежність одне від одного. Такі підстави для звільнення зі служби в поліції, як притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення, не слід ототожнювати із підставами для притягненням до дисциплінарної відповідальності.

Підставою для застосування дисциплінарних стягнень є вчинення дисциплінарних проступків, а саме невиконання чи неналежне виконання службової дисципліни. Ці обставини, як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини поліцейського, з`ясовуються під час службового розслідування, за наслідками якого начальник вирішує питання щодо наявності чи відсутності у діянні поліцейського складу дисциплінарного проступку, та, відповідно, вирішує питання щодо наявності чи відсутності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, обґрунтовуючи при цьому своє рішення у відповідному наказі, у тому числі в частині обрання виду стягнення.

Суб`єкт владних повноважень, в свою чергу, повинен довести суду правомірність свого рішення належними, допустимими та достовірними доказами, зокрема, матеріалами службового розслідування тощо. При цьому саме лише відтворення у висновку службового розслідування фабули кримінального правопорушення чи інших обставин, наведених у рішеннях слідчого (прокурора, слідчого судді) в рамках досудового розслідування кримінального правопорушення, а так само відтворення у висновку службового розслідування внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей, не є достатнім для того, щоб уважати такий висновок обґрунтованим, як і ухвалене на підставі нього рішення. Обставини подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, мають бути підтверджені й оцінені в сукупності з іншими зібраними під час службового розслідування поясненнями та документами.

При цьому, звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу (частина 15 статті 14 Дисциплінарного статуту).

Судом першої інстанції встановлено, що в основу висновку службового розслідування, проведеного щодо ОСОБА_1 , покладено обставини, встановленні за результатами проведення досудового розслідування.

Також до матеріалів справи долучені пояснення ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , які не відображені у висновку службового розслідування в частині, що стосується позивача.

Водночас, вказаний висновок місить посилання на абз.1 п.5.4 Інструкції №230, згідно з яким, якщо вину особи РНС повністю доведено, начальник приймає рішення про її притягнення до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.

Однак, всупереч вказаній нормі, в основу такого висновку комісія покладає не повністю доведену вину позивача, а факт повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України, зазначаючи, що такий факт вже є порушенням Присяги працівника поліції та підриває авторитет органів Національної поліції України, ім`я та статус як діючого поліцейського.

Так, кримінальне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 368 КК України, є кримінально караним діянням, що підлягає встановленню за наслідками кримінального провадження і доведення вини особи.

У кримінальному провадженні підлягають доказуванню, як подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), так і винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (ст.94 КПК України).

Тобто, затримання особи за вчинення кримінального правопорушення чи злочину та повідомлення про підозру у вчиненні такого не є доказами винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, оскільки відповідальність осіб має індивідуальний характер, який належить встановити.

Пунктом 3 висновку службового розслідування від 07.08.2018, комісією рекомендовано звільнити позивача зі служби в Національній поліції у зв`язку з порушенням службової дисципліни, що виразилась у недотриманні вимог антикорупційного законодавства України, обмежень, пов`язаних з проходженням служби в Національній поліції України, що у свою чергу, призвело до вступу в неділові відносини з цивільними особами шляхом використання свого службового становища та пов`язаних з цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди, а також невжитті відповідних заходів при надходженні пропозиції щодо надання йому матеріальних цінностей у вигляді грошових коштів без законних на те підстав.

Статтею 61 Закону №580-VIII встановлено, що на поліцейських поширюються обмеження, визначені Законом України «Про запобігання корупції», цим та іншими законами України. Не може бути поліцейським, зокрема, особа, до якої були застосовані заходи адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією.

Відповідно до частин 2 та 5 статті 65 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 №1700-VII притягнення до дисциплінарної відповідальності підлягає особа, яка вчинила корупційне правопорушення або правопорушення, пов`язане з корупцією, однак судом не застосовано до неї покарання або не накладено на неї стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов`язаними з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності. Особа, якій повідомлено про підозру у вчиненні нею злочину у сфері службової діяльності, підлягає відстороненню від виконання повноважень на посаді в порядку, визначеному законом.

Таким чином, доказом вчинення особою корупційного правопорушення може бути лише обвинувальний вирок суду або постанова у справі про вчинення адміністративного правопорушення, які набрали законної сили, а також, відповідно до положень статті 59 Закону України «Про запобігання корупції», відомості про осіб, яких притягнуто до кримінальної, адміністративної, дисциплінарної або цивільно-правової відповідальності за вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, внесених до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення.

Вирок суду чи постанова у справі про вчинення адміністративного правопорушення, які б набрали законної сили на момент виникнення спірних правовідносин, або відомості з Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення відносно позивача не знайшли свого відображення у матеріалах справи.

Згідно зі статтею 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожен, хто обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

В розумінні Європейського суду з прав людини, викладеного у рішенні Суду від 06.12.1988 у справі «Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії», принцип презумпції невинуватості полягає в тому, що тягар доведення вини обвинуваченого покладається виключно на обвинувачення, а всі сумніви повинні тлумачитися на його користь. При цьому, принцип презумпції невинуватості є обов`язковим не лише для органів досудового розслідування чи судів, а й для будь-яких інших суб`єктів владних повноважень. Поширюється він не лише на прийняття такими суб`єктами певних рішень, а й на публічні висловлювання певних посадових осіб.

В рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рібемон проти Франції», Суд вказує на те, що заява про винуватість, з однієї сторони, спонукала громадськість повірити в неї, а з іншої – випереджало оцінку фактів справи компетентними суддями. Отже, порушення статті 6 пункту 2 мало місце. Таким чином, сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою. Такий принцип обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави, відтак жодна посадова особа не може навіть називати людину винуватою, підміняючи таким чином «доведення вини відповідно до закону», та перебираючи на себе функцію суду.

Отже, висловлюючи позицію щодо звільнення позивача зі служби в Національній поліції у зв`язку з порушенням службової дисципліни, що виразилась у недотриманні вимог антикорупційного законодавства України, комісія фактично визнала позивача винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України, в той час, як у кримінальному провадженні позивач перебуває лише в статусі підозрюваного.

За таких обставин суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що дисциплінарне стягнення застосовано передчасно, за відсутності обставин, встановлених відповідно до чинного законодавства України.

При цьому, суд апеляційної інстанції, зважаючи на посилену відповідальність за вчинення корупційного правопорушення або правопорушення, пов`язаного з корупцією, вважає безпідставними аргументи скаржника, що при винесенні оскаржуваного наказу та притягненні позивача до дисциплінарної відповідальності оцінка дій позивача на предмет наявності ознак складу кримінального правопорушення не здійснювалась, дії позивача оцінені виключно на предмет наявності в них складу дисциплінарного проступку.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що органи Національної поліції при вирішенні питання звільнення поліцейського з підстав порушення ним службової дисципліни, що виразилась у недотриманні вимог антикорупційного законодавства України, не наділені повноваженнями застосовувати положення Закону № 580-VIII ігноруючи вимоги Закону №1700-VII.

Враховуючи положення спеціального законодавства у питанні проходження поліцейським публічної служби та спеціального антикорупційного законодавства, загальними підставами припинення служби в поліції за вчинення корупційного діяння є саме набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення (пункт 10 частини 1 статті 77 Закону № 580-VIII), в той час, як реалізація дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту (пункт 6 частини 1 статті 77 Закону № 580-VIII) - спеціальною підставою, яка застосовується лише у разі незастосування судом до поліцейського покарання або стягнення за вчинення такого діяння (частина 2 статті 65 Закону України «Про запобігання корупції»).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для застосування до позивача пункту 6 частини 1 статті 77 Закону №580-VIII, оскільки дисциплінарне стягнення застосовано за відсутності обставин, встановлених відповідно до чинного законодавства України, тобто передчасно.

Згідно з наказом №180 о/с від 22.08.2018 «По особовому складу», позивач звільнений з 22.08.2018, а тому в силу приписів ч.2 ст.9 КАС України колегія судді вважає, що суд першої інстанції, для ефективності захисту прав позивача, вірно вийшов за межі позовних вимог та поновив його на тій посаді та у тому органі, з якого протиправно позивач був звільнений з 23.08.2018, про що помилково не зазначено судом першої інстанції в резолютивній частині оскаржуваного рішення.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Водночас при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина 2 статті 235 КЗпП України).

Відповідно до пункту 6 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 № 260, поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення.

Отже, неправомірно звільнений поліцейський підлягає поновленню на роботі та має право на отримання грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, тобто з дня наступного за днем звільнення по день ухвалення відповідного судового рішення.

Суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого, однак суд першої інстанції задовольняючи позов в частині стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, не дослідив питання обчислення такого.

В свою чергу, згідно з положеннями статті 2 КАС України справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин здійснюється з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає цій міжнародній нормі.

До матеріалів справи долучено лист Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ НП в Рівненській області від 05.10.2018, поданий за підписом начальника, згідно з яким середньомісячний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 становить 7604,26 грн., середньоденний – 249,32 грн., а тому слід стягнути починаючи з 23.08.2018 і по 14.03.2019 (день постановлення судом першої інстанції рішення) з Головного управління Національної поліції в Рівненській області на користь ОСОБА_1 50 362,64 грн. (п`ятдесят тисяч триста шістдесят дві гривні шістдесят чотири копійки) грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, яке судом першої інстанції помилково зазначено як заробітну плату за час вимушеного прогулу без зазначення суми стягнень.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів.

Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, висловленим у постанові від 18 липня 2018 року (справа 359/10023/16-ц).

Так, у п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності наказу начальника Головного управління Національної поліції в Рівненській області №858 від 07.08.2018 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» в частині звільнення позивача з посади, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, однак не зазначено дату поновлення на посаді та розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, який підлягає виплаті, що є підставою для зміни судового рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Керуючись статтями 230, 241, 243, 308, 310, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Рівненській області задовольнити частково.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 березня 2019 року у справі № 1740/2341/18 змінити, виклавши абзаци третій та четвертий резолютивної частини рішення в наступній редакції :

«Поновити ОСОБА_1 (місце проживання : АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на посаді інспектора ювенальної превенції відділу превенції Рівненського ВП ГУНП в Рівненській області з 23.08.2018.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Рівненській області (місцезнаходження : вул. Миколи Хвильового, 2, м.Рівне, 33028, код ЄДРПОУ40108761) на користь ОСОБА_1 (місце проживання : АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 50362,64 грн. (п`ятдесят тисяч триста шістдесят дві гривні шістдесят чотири копійки) грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 23.08.2018 по 14.03.2019.»

В решті рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 березня 2019 року у справі № 1740/2341/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач

Т. І. Шинкар

судді

О. О. Большакова

Н. М. Судова-Хомюк

Повне судове рішення складено 04.07.2019