ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2019 року

Справа № 160/4291/19

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Голобутовського Р.З.

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

11 травня 2019 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі – відповідач), в якій просить:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 13606 від 31.08.2018 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 з врахуванням заробітної плати для обчислення пенсії, всього стажу, зазначеного у трудовій книжці, та застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як не працюючому пенсіонеру та дитині війни з дати звернення 11.10.2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що до лютого 1996 року він проживав у м. Донецьку, а потім виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю. У жовтні 2017 року він через представника за довіреністю ОСОБА_2 звернувся до Кам`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області із заявою про призначення пенсії за віком, проте пенсійним фондом було відмовлено у призначенні пенсії, що було оскаржено позивачем у судовому порядку. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 березня 2018 року по справі №804/360/18 визнано протиправним рішення Кам`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області №52 від 20.10.2017 р. про відмову у призначенні пенсії та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянути заяви від 20.10.2017 р. про призначення пенсії за віком. Проте, за результатом повторного розгляду заяви відповідачем знову відмовлено у призначенні пенсій за віком, про що прийняте рішення №13606 від 31.08.2018 р. Позивач вважає, що відповідач цілком безпідставно відмовляє у призначенні пенсії. Такими діями відповідач фактично порушує його право на отримання пенсії, передбачене Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Позивач також зауважив, що судове провадження щодо захисту прав та інтересів людини не може бути ілюзорним, а має бути ефективним та реальним. Просив відновити порушене право у спосіб, визначений в позовних вимогах.

Ухвалою судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 травня 2019 р. відкрито провадження у адміністративній справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

30 травня 2019 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, вважаючи їх необґрунтованими. В обґрунтування своєї позиції відповідач зауважив, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №13606 від 31.08.2018 р. про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком є правомірним, винесеним на підставі, у межах та у спосіб, що визначений законом, тому підстав для його скасування немає. Під час розгляду заяви від 11.10.2017 р. та долучених до них документів було встановлено, що термін дії закордонного паспорту позивача закінчився 30.01.2018 року. Крім того, заява про призначення пенсії подається за місцем проживання (реєстрації) заявника. Проте, документів щодо підтвердження місця проживання (реєстрації) на території України в м. Кам`янське позивачем не надано. Натомість, в самій заяві про призначення пенсії зазначено, останнє місце реєстрації позивача - АДРЕСА_1 . Знятий з реєстрації у 1996 році, місце реєстрації – АДРЕСА_2 . Крім того, заявником надано не всі документи, передбачені п. 2.1 Порядку №22-1. Позивачем не надано оригінал трудової книжки, а надана копія виявилась неналежно завіреною, не надано оригіналу диплому (атестату) про денну форму навчання; військового квитка, свідоцтва про народження, що є порушенням Порядку №22-1. З урахуванням викладеного, підстави для задоволення позову відсутні.

Згідно з ч.ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив відповідача, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон, термін дії до 30 січня 2018 року.

11 жовтня 2017 року позивач через свого представника за нотаріально посвідченою довіреністю - Акермана О.М. звернувся до Кам`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області із заявою про призначення пенсій за віком.

Рішенням Кам`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області №52 від 20.10.2017 року ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком було відмовлено за відсутності місця проживання (реєстрації) на території України.

Рішення Кам`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області №52 від 20.10.2017 року було оскаржено позивачем в судовому порядку (адміністративна справа №804/360/18).

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 березня 2018 року у справі №804/360/18 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов`язання вчинити певні дії – задоволено частково; визнано протиправним рішення Кам`янського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області №52 від 20.10.2017 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком. В решті позовних вимог – відмовлено.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 березня 2018 року у справі №804/360/18 набрало законної сили 20 серпня 2018 року.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 березня 2018 року у справі №804/360/18 відділом з питань призначення та перерахунку пенсій №6 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянуто заяву про призначення виплати пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у результаті розгляду – відмовлено в призначенні пенсії за віком, про що прийнято рішення №13606 від 31 серпня 2018 року.

У рішенні №13606 від 31 серпня 2018 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зазначено, що за документами, наданими для призначення пенсії, не підтверджено місце проживання (реєстрації) на території України. Згідно з наданих документів встановлено, що останнє місце реєстрації заявника на Україні - АДРЕСА_1 (знятий з реєстрації у 1996 році). За даними незавіреної належним чином копії довіреності від 21.08.2017, виданої на Акермана О.М. в місті Бат Ям Держави Ізраїль, ОСОБА_3 М.М. мешкає за адресою: АДРЕСА_2 і на території України не має місця реєстрації. У заяві про призначення пенсії значиться ОСОБА_1 , але до заяви додано лише незавірену належним чином копію паспорту громадянина України для виїзду за кордон на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (термін дії паспорта, серія НОМЕР_1 подовжено лише до 30.01.2018) та картку платника податків про присвоєння реєстраційного номеру на ОСОБА_4 (без зазначення по-батькові). У незавіреній належним чином копії трудової книжки ОСОБА_1 , 1944 р.н. значиться виправлення імені «Самуил» на «Михаил», враховуючи дані паспорта та картки платника податків, немає можливості ідентифікувати заявника, як ОСОБА_1 . Також, ОСОБА_1 до заяви про призначення пенсії не додано оригінали та копії наступних документів: трудова книжка, диплом (атестат), який стверджує денну форму навчання, свідоцтво про народження, військовий квиток. Страховий стаж ОСОБА_1 складає 23 роки 6 місяців 16 днів.

Листом від 27 листопада 2018 р. №2491/02-07/24 Кам`янський відділ обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомив про рішення №13606 від 31 серпня 2018 року.

Не погодившись з рішенням про відмову у призначенні пенсії за віком № 13606 від 31 серпня 2018 р., позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Згідно зі ст.3, ст. 19, ст. 46 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно із ст. 1 Закону «Про пенсійне забезпечення» (далі – Закон №1788) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Статтею 2 Закону №1788 за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно зі ст. 7 Закону №1788 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон №1058) визначено умови призначення пенсії за віком.

Так, згідно з абз. 1 статті 26 Закону №1058, в редакції, чинній на момент звернення позивачів із заявою про призначення пенсії за віком, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Відповідно до пункту 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі – Порядок №22-1, в редакції, чинній на момент подання позивачами заяв про призначення пенсії за віком), заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Згідно з п. 1.6 - п. 1.7 Порядку №22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.

Згідно з п.2.1 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:

1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637;

3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 1, 3 до Положення).

У разі якщо страховий стаж починаючи з 01 липня 2000 року становить менше 60 місяців, особою подається довідка про заробітну плату (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року (додаток 1).

4) документи про місце проживання (реєстрації) особи;

5) документи, які засвідчують особливий статус особи.

Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Пунктами 2.22. – 2.23 Порядку №22-1 передбачено, за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.

Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

Відповідно до статті 5 Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-III «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.

У ході судового розгляду справи судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач є громадянином України, до 1996 року мешкав у місті Донецьку, працював на території України та виїхав на постійне місце проживання до Держави Ізраїль.

11 жовтня 2017 року позивач через свого представника за нотаріально посвідченою довіреністю - Акермана О.М. звернувся до Кам`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області із заявою про призначення пенсій за віком.

Рішенням Кам`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області №52 від 20.10.2017 року ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком було відмовлено за відсутності місця проживання (реєстрації) на території України.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 березня 2018 року у справі №804/360/18 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов`язання вчинити певні дії – задоволено частково; визнано протиправним рішення Кам`янського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області №52 від 20.10.2017 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком. В решті позовних вимог – відмовлено.

За результатом повторного розгляду заяви позивача від 11.10.2017 р. та на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 березня 2018 року у справі №804/360/18 відповідачем винесено оспорюване у цій справі рішення №13606 від 31.08.2018, згідно з яким позивачу знову було відмовлено у призначенні пенсії за віком.

В обґрунтування підстав відмови у призначенні пенсії за віком відповідачем у рішенні зазначено, що за документами, наданими для призначення пенсії, не підтверджено місце їх проживання (реєстрації) на території України; термін дії закордонного паспорту закінчився; в заяві про призначення пенсії за віком заявником значиться ОСОБА_1 , а картці платника не зазначено «по-батькові»; в трудовій книжці міститься закреслення імені «Самуил» на «Михаил», враховуючи дані паспорта та картки платника податків, немає можливості ідентифікувати заявника, як ОСОБА_1 , не належно завірена копія трудової книжки та диплому про вищу освіту, свідоцтво про шлюб та військовий квиток не надавались.

Суд вважає безпідставними та необґрунтованими такі доводи відповідача в обґрунтування підстав відмови у призначенні пенсії за віком.

Питання правомірності посилань Пенсійного фонду на непідтвердження позивачем місця проживання (реєстрації) на території України та необхідності звернення за призначенням пенсії до управління Пенсійного фонду в Донецькій області було вирішено у адміністративній справі №804/360/18 і судом встановлено, що відповідач протиправно відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком, як непрацюючому пенсіонеру з підстави не підтвердження місце проживання (реєстрації) на території України.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 березня 2018 року у справі №804/360/18 набрало законної сили і є обов`язковим до виконання.

Суд вважає за доцільне зауважити, що відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав. При цьому, виходячи із правової та соціальної природи пенсійного забезпечення, право громадянина на призначення йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.

Відтак, проживаючи в Ізраїлі, громадяни України мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Необґрунтованими суд вважає і доводи відповідача щодо підстав відмови у призначенні пенсії за віком ненадання свідоцтва про шлюб, свідоцтва про народження, диплому, військового квитка.

Пунктом 2.1 Порядку №22-1 встановлений чіткий перелік документів, необхідних для призначення пенсії за віком, серед яких відсутні свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, диплому, військовий квиток.

Щодо незазначення в паспорті для виїзду за кордон та картці платника податків «по-батькові», суд зазначає таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 травня 2014 року № 152 затверджено зразок бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Відповідно до п.1 наведеного Порядку паспорт громадянина України для виїзду за кордон (далі - паспорт для виїзду за кордон) є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на ім`я якої він оформлений, і дає право такій особі на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 07 травня 2014 року № 152 затверджено зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України для виїзду за кордон, згідно з яким не передбачено зазначення «по-батькові» на лицьовому боку сторінки даних громадянина.

Окрім того, у відповідності до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою КМУ від 07 травня 2014 року, паспорт для виїзду за кордон оформлюється на підставі паспорта громадянина України.

На підставі паспорта громадянина України або паспорта для виїзду за кордон оформляється і реєстраційний номер облікової картки платника податків. При цьому, відповідно до п. 5 розділу III Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 вересня 2017 року N 822, до облікової картки вноситься така інформація, зокрема: прізвище, ім`я, по батькові (за наявності).

З урахуванням викладеного, посилання відповідача на відсутність в паспорті для виїзду за кордон та картці платника податків даних «по-батькові» є безпідставним.

Також безпідставним є посилання відповідача на закінчення строку дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на яку він оформлений, і дає право цій особі на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Згідно з п. 1 Перехідних положень Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, видані до дня набрання чинності цим Законом, є чинними до закінчення строку їх дії та не підлягають обов`язковій заміні.

Отже, з моменту закінчення терміну дії паспорту особа дійсно не припиняє громадянство України, але в той же час, документ із терміном дії, що закінчився, не міг бути беззаперечним доказом (підтвердженням) належності позивача до громадянства України, оскільки такий документ став нечинним.

Суд вважає за доцільне зауважити, що пунктом 1.7 Порядку №22-1 передбачено, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.

Втім, доказів направлення письмового запиту заявнику щодо документів, що необхідно подати додатково, відповідачем не надано.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відмова відповідача у призначені позивачу пенсії за віком на підставі поданої ним заяви від 11.10.2017 р., що оформлена рішенням №13606 від 31 серпня 2018 року, вчинена відповідачем у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, та необґрунтовано тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Щодо заявлених позивачем вимог про зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що відповідачем досліджувалось питання страхового стажу позивача, який складає 23 роки 6 місяців та 16 днів, про що відсутній спір між сторонами.

Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» чітко визначені умови, за яких особа набуває право на призначення пенсії за віком.

Так, абз. 1 статті 26 Закону №1058, в редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії за віком, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

За таких обставин, суд вважає, позивач набув право на призначення пенсії за віком у відповідності до абз. 1 статті 26 Закону №1058.

Згідно зі ст. 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення» Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Разом з тим, судом враховано, що позивач неодноразово звертався до суду із позовними вимогами щодо оскарження відмов Пенсійного фонду у призначенні пенсії за віком.

Саме на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.03.2018 р. у справі №804/360/18 Головним управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянуто повторно заяву позивача про призначення пенсії за віком та прийнято оскаржувану у цій справі відмову у її призначенні.

Відтак, позивачем в межах цієї справи фактично оскаржується рішення суб`єкта владних повноважень-відповідача, прийняте на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.03.2018 р. у справі №804/360/18.

Завданням адміністративного судочинства, згідно зі ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Водночас, суд відмічає, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» установлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях підкреслював, що предмет і мета Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07 лютого 2008 року, п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 13 січня 2011 року, п. 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30 жовтня 2014 року).

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити реальне поновлення порушеного права.

Суд зазначає, що відповідно до судової практики Європейського суду з прав людини запорукою правильного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування.

Рішення органу влади має бути визнано протиправним у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов`язаний відновити порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Аналогічний підхід має бути застосований і в разі, коли має місце протиправна бездіяльність органу влади щодо неприйняття відповідного рішення у відносинах, коли обставини свідчать про наявність всіх підстав для його прийняття (рішення Європейського суду з прав людини Олссон проти Швеції від 24.03.1988 року).

Втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Також, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, що закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Оскільки процес надання позивачу формальних відмов у призначенні пенсії за віком може тривати безкінечно, то в цьому випадку єдиним правильним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача призначити позивачу таку пенсію.

Таке зобов`язання повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, який у своєму рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

Згідно з ч. 1ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

З урахуванням зазначеного, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, системного аналізу норм чинного законодавства України, суд вважає, що позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з положень ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим, з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судові витрати з оплати судового збору у розмірі 768,40грн. відповідно до квитанції від 07.05.2019 №1587-3504-7399-1792.

Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 242-246, 250, 255, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 13606 від 31.08.2018 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 з урахуванням заробітної плати для обчислення пенсії, всього стажу, зазначеного у трудовій книжці, та застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як непрацюючому пенсіонеру та дитині війни з дати звернення - з 11.10.2017 року.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім)грн.40коп. відповідно до квитанції від 07.05.2019 №1587-3504-7399-1792.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський