В судове засідання позивач та його представник не з`явилися, подали заяву про розгляд справи у їх відсутність, на задоволенні позову наполягали.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, просив розгляд справи провести без участі представника АТ «Українська залізниця». Врахувати доводи наведені в відзиві до позовної заяви АТ «Українська залізниця», які підтримує у повному обсязі.

З урахуванням ч.2ст.247 Цивільного процесуального кодексу України, у зв`язку з неявкою всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Ухвалою суду від 20.02.2019 року відкрито провадження у справі, визначено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін Крім того сторонами запропоновано надати пояснення по суті справи та усі наявні в них докази.

Ухвалою суду від 19.03.2019 року розгляд справи відкладено у зв`язку з неявкою сторін у справі.

У відповідності дост. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідност. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи.

Судом встановлено,що ОСОБА_1 перебувала утрудових правовідносинахіз відповідачемпо справі,що підтверджуєтьсявідповідними записамиу трудовійкнижці. Отже не викликає сумніву і не заперечувався сторонами той факт, що роботодавцем, з яким ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах під час її звільнення, а також особою, яка повинна провести повний розрахунок з останньою, є саме ПАТ «Укрзалізниця».

17 липня 2017 року трудові відносини між сторонами було припинено на підставі п.1 ст.40 КЗпП згідно наказу № 4763/ДН-ос від 10 липня 2017 року, з яким позивач ознайомилась у цей же день і отримала від роботодавця трудову книжку.

Крім того з наявних у матеріалах справи копій довідки-розрахунку ОСОБА_1 у взаємозв`язку з наказом №4763/ДН-ос від 10.07.2017року року установлено, що кількість днів невикористаної відпустки складає 10 днів.

Із заяв сторін по суті і матеріалів справи вбачається, що останню виплату по заробітній платі роботодавець здійснив за період з 01 березня 2017 року по 15 березня 2017 року в сумі 243,00 грн (нараховано 305,59 грн). Зазначені фактичні дані підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами, а саме відомістю на виплату грошей №83.

Фактичний розрахунок при звільненні з позивачем згідно положень ст.47 та ст.116 КЗпП України ПАТ «Укрзалізниця» проведений не був, зокрема не виплачено: заробітну плату за час вимушеного простою за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року, компенсацію за невикористану відпустку та вихідну допомогу при звільненні.

Згідно табелів обліку робочого часу за період з березня 2017 року по липень 2017 року, складених у структурному підрозділі «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» і підписаними усіма відповідальними особами, зафіксовано кількість відпрацьованих годин ОСОБА_1 кожного дня відповідного місяця. Відповідачем при цьому не надано будь-яких доказів порушення з боку позивача встановленого режиму роботи під час простою.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно дост. 21 Закону України «Про оплату праці»працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідност. 22 цього Законусуб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

ЄСПЛ неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 Конвенції є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Відповідно до частини першоїст.47 КЗпПвласник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені вст.116 цього Кодексу.

Згідно із частиною першоюст.116 КЗпПпри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно дочастини першої статті117 КЗпП в разі невиплати з винивласника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, за положеннями статті 117 КЗпП обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положеньст.233КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей117,237-1цьогоКодексуроз`яснив, що заст.47 КЗпП роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно ч. 2ст.233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право на звернення до суду з позовом про стягнення належній йому зарплати без обмеження будь-яким строком.

Положеннями ч. 1ст. 83 КЗпП передбачено обов`язок роботодавця у разі звільнення працівника виплатити грошову компенсацію за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до ч. 2ст. 21 Закону України «Про відпустки»порядок обчислення заробітної плати працівникам за час відпусток, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, та компенсації за невикористані відпустки встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно із п. 2.2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженоїнаказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року №5, фонд додаткової заробітної плати включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. До складу фонду додаткової заробітної плати входять, зокрема, оплата, а також суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток та додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, у розмірах, передбачених законодавством.

Відповідно до статті 44 КЗпП при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 6 ст.36та п. 1, 2 і 6 ст.40 КЗпП, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку, Додаткові, відповідно до чинного законодавства і угод, вихідні допомоги, соціально - побутові пільги можуть бути передбачені і в колективному договорі, положення якого поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організаціїзгідно ст.13, 18 КЗпП.

Системний аналіз ч. 1ст. 83 КЗпП, ч. 2ст.21Закону України«Про відпустки» та п. 2.2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженоїнаказом ДержкомстатуУкраїни від13січня 2004року №5 свідчить про те, що компенсація за невикористану відпустку має бути виплачена у день звільнення працівника.

Позивач як на підставу вимог посилалась на незаконне непроведення відповідачем з нею повного розрахунку при звільненні, у тому числі із заробітної плати за час вимушеного простою за період з 15 березня 2017 року по 17 липня 2017 року.

Відповідач, обґрунтовуючи свою позицію, зазначив, що за відсутності будь-якої первинної документації щодо наявності заборгованості із заробітної плати та іншим виплатам такі нарахування та вплати здійснити неможливо і послався на наявність форс-мажорних обставин, що, на його думку, підтверджується науково-правовим висновком Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року №126/2/21-10.2.

Згідно зіст. 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінюєдокази засвоїм внутрішнімпереконанням,що ґрунтуєтьсяна всебічному,повному,об`єктивному табезпосередньому дослідженнінаявних усправі доказів. Жоднідокази немають длясуду заздалегідьвстановленої сили.Суд оцінюєналежність,допустимість,достовірність кожногодоказу окремо,а такождостатність івзаємний зв`язокдоказів уїх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питанняобсягу дослідженнядоводів відповідачата їхвідображення усудовому рішенні,суд першоїінстанції спираєтьсяна висновки,викладені ЄСПЛу своїхрішення.Так, згідноз йогоусталеною практикою,яка відображаєпринцип,пов`язанийз належнимздійсненням правосуддя,у рішенняхсудів таінших органівз вирішенняспорів маютьбути належнимчином зазначеніпідстави,на якихвони ґрунтуються.Хоча п.1ст.6Конвенції зобов`язуєсуди обґрунтовуватисвої рішення,його неможна тлумачитияк такий,що вимагаєдетальної відповідіна коженаргумент (Seryavinand othersv.Ukraine,№ 4909/04,§ 58,ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Зі змісту заяви посуті справи(відзиві) відповідача та доводів позивача, наданих документів, убачається, що останнім визнається той факт, що позивач ОСОБА_1 знаходилась з ПАТ «Укрзалізниця» в трудових відносинах та з нею не проведено остаточного розрахунку при звільненні.

Доводи відповідача з посиланням на відсутність первинних документів, як підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати також відхиляються судом, оскільки обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить на саме на роботодавці, а не на працівникові. Суд акцентує увагу на тому, що невжиття роботодавцем (відповідачем) заходів для відповідного доступу до зазначеної документації з урахуванням того, що вже тривалий час (з 2014 року) на території Донецької області триває антитерористична операція, вочевидь не відповідає вимогам належної обачності і зазначене не може бути підставою для відмови у виплаті працівнику гарантованих Конституцією України і законами України виплат і безумовно не може будь-яким чином погіршувати стан останнього.

Як установлено судом і іншого з матеріалів справи не вбачається, фактичний повний розрахунок з позивачем на час розгляду справи не проведено. Останню виплату по заробітній платі роботодавець здійснив за період з 01 березня 2017 року по 15 березня 2017 року в сумі 243,00 грн (нараховано 305,59 грн).

Факт існування заборгованості по заробітній платі за період з 15.03.2017 року по 17.07.2017 року відповідачем не оспорюється, проте не спростовуються помісячні розрахунки заробітної плати, надані позивачем за вказаний період.

З 16.03.2017 року нарахування заробітної плати було припинено відповідачем.

Позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог надано розрахунки по заробітній платі, відповідно до яких сума заборгованості за період з березня 2017 року по липень 2017 рік становить:

березень 2017рік 2471,76грн.,квітень 2017рік 7819,18грн.,травень 2017рік 2250,76грн.,червень 2017рік 2117,38грн.,липень 2017рік 8229,84грн. (складається із суми заробітної плати за липень 2017 року, грошової компенсація за невикористану щорічну відпустку у сумі 1622,30 грн, та вихідної допомоги при звільненні у сумі 5465,60).

до виплати:

березень 2017 рік 1965,49 грн., квітень 2017 рік 6217,66грн., травень 2017 рік 1789,78 грн., червень 2017 рік 1683,70 грн., липень 2017 рік 6598,88 грн. (складаєтьсяіз сумизаробітної платиза липень2017року,грошової компенсаціяза невикористанущорічну відпусткута вихідноїдопомоги призвільненні у тому числі компенсація за невиплачену відпустку).

Отже, загальна сума заборгованості по заробітній платі, яка підлягає виплаті позивачу відповідачем за період з 16.03.2017 року по 17.07.2017 року становить: 1965,49+6217,66+1789,78 +1683,70+6598,88 =18255,51 грн.

Ураховуючи зазначене, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантованеКонституцією України, нормамиКЗпП,Законам України «Про оплату праці»а позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем до 17 липня 2017 року, виконував свої трудові обов`язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики ЄСПЛ. Суд наголошує, що відповідно до норм ст.115,116 КЗпП саме роботодавець повинен довести, що здійснив з працівником повний розрахунок у відповідності до норм законодавства. Відповідачем зазначені дані не спростовані наданням суду будь-яких переконливих належних та допустимих доказів.

Законом України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст. 116 КЗпП, не передбачено.

Отже позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню на загальну суму 18255,51 грн з розрахунку нарахованих сум без вирахування податків та обов`язкових платежів, з яких: заборгованість по заробітній платі, компенсація за невикористані відпустки (7 днів) тавихідна допомога при звільненні.

Відповідно дочастини першої статті117 КЗпП в разі невиплати з винивласника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, за положеннями статті 117 КЗпП обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Згідно п. 8 Порядку нарахуваннявиплат,щообчислюютьсяізсередньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Під час розгляду справи було достовірно встановлено, що відповідач не провів повний розрахунок з позивачем в день звільнення, має перед ним заборгованість з заробітної плати, а тому є підстави для застосування до відповідача відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбаченуст. 117 КЗпП.

Середньоденна заробітна плата позивача визначається судом виходячи із розрахунку представленого представником позивача, який суд приймає до увага та вважає таким, що проведений вірно, та із якого вбачається, що середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, становленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 3 п. 8 Порядку).

Згідно розрахунку оплати середньої зарплати б/д, сума середньої зарплати складає 5 465,60 грн., а також зазначено, що саме дана сума і мала була виплачена позивачці в якості вихідної допомоги.

Згідно розрахунку оплати відпустки, розмір середньоденного заробітку складає 162,23 грн.

Кількість робочих днів за період з 15 березня 2017 року (початку виникнення заборгованості) по 02 липня 2019 року буде складати 571 робочих днів.

Отже, загальна сума заборгованості по середньоденній заробітній платі, яка підлягає виплаті позивачу відповідачем за період з 16.03.2017 року по 02 липня 2019 року становить: 162,23х571=92633,33 грн.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати розрахунку по день винесення рішення з урахуванням розрахунку суду та позивача підлягають задоволенню.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

З оглядуна викладенета керуючисьст. 5, 10, 13, 142, 259, 263-265, 268, 272 ЦПК,суд

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства«Українська залізниця»в особіРегіональної філії«Донецька залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства«Українська залізниця»в особіРегіональної філії«Донецька залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» (м.Київ, вул.Тверська, 5, ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; зареєстрована як ТПО АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) заборгованість по заробітній платі у розмірі 18255,51 грн, з яких: заборгованість по заробітній платі у сумі 11167,61 грн; грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку у сумі 1622,30 грн; вихідна допомога при звільненні у сумі 5465,60 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства«Українська залізниця»в особіРегіональної філії«Донецька залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» (м.Київ, вул.Тверська, 5, ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; зареєстрована як ТПО АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 92633,33 грн з обов`язковим утриманням податків та інших обов`язкових платежів, передбачених законодавством.

Стягнути з Акціонерного товариства«Українська залізниця»в особіРегіональної філії«Донецька залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» (м. Київ, вул. Тверська, 5, ЄДРПОУ 40075815) в дохід держави судовий збір у сумі 768,40 грн.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць з обов`язковим утриманням податків та інших обов`язкових платежів, передбачених законодавством.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Донецької області через Артемівський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повідомити учасників справи про можливість ознайомлення з рішенням суду на веб-порталі Єдиного державного реєстру судових рішень за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Суддя Н.М.Погрібна