Постанова

Іменем України

26 червня 2019 року

м. Київ

справа № 539/65/17

провадження № 61-14892св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України»,

третя особа - виконуючий обов`язки голови правління публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» Григорович Олександр Іванович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 07 червня 2017 року у складі колегії суддів: Дорош А. І., Кузнєцової О. Ю., Одринської Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (далі - ПАТ «ДПЗКУ»), третя особа: виконуючий обов`язки голови правління ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» Григорович О. І. про визнання наказу про звільнення недійсним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що 31 серпня 2016 року він уклав контракт № 29 з ПАТ «ДПЗКУ» «Лубенський насіннєобробний завод». Відповідно до пункту 7.3 контракт укладено на строк з 01 вересня 2016 року по 30 червня 2017 року. Згідно з пунктом 6.1.2 контракт припиняється достроково за угодою сторін.

20 грудня 2016 року ОСОБА_1 було запрошено до кабінету директора департаменту елеваторної діяльності і реалізації готової продукції ПАТ «ДПЗКУ» де повідомлено, що він повинен написати заяву про звільнення з посади за угодою сторін, а в разі відмови його буде звільнено за «статтею». Через тривале нагнітання обстановки в кабінеті, ОСОБА_1 написав заяву про звільнення, а після виходу з кабінету звернувся до відділу кадрів та написав заяву про відкликання попередньої заяви щодо звільнення, оскільки мав намір і бажання продовжувати працювати на посаді.

Перебуваючи на лікарняному з 22 грудня 2016 року по 05 січня 2017 року поштою йому надійшов лист від відповідача з копією наказу від 20 грудня 2016 року № 903-к «Про звільнення ОСОБА_1 », згідно з яким звільнено ОСОБА_1 за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України 26 грудня 2016 року, виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну відпустку в кількості 27 календарних днів, за період роботи з 08 лютого по 26 грудня 2016 року, підстава: заява ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 вважає наказ про його звільнення неправомірним, оскільки між ним та адміністрацією товариства фактично не було досягнуто домовленості про звільнення за згодою сторін, оскільки звільнення проведено під примусом.

Просив суд визнати наказ від 20 грудня 2016 року № 903-к, виданий ПАТ «ДПЗКУ» «Про звільнення ОСОБА_1 , директора філії Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Лубенський насіннєобробний завод» за угодою сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України) 26 грудня 2016 року, як такий, що виданий з порушенням чинного законодавства про працю, умов контракту від 31 серпня 2016 року та поновити його на посаді директора філії ПАТ «ДПЗКУ» «Лубенський насіннєобробний завод» - негайно. Стягнути з ПАТ «ДПЗКУ» на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з 26 грудня 2016 року по день прийняття рішення судом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 07 квітня 2017 року позов задоволено.

Скасовано наказ від 20 грудня 2016 року № 903-к, виданий виконуючим обов`язки голови правління ПАТ «ДПЗКУ» про звільнення ОСОБА_1 з посади директора філії ПАТ «ДПЗКУ» «Лубенський насіннєобробний завод», за угодою сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України) 26 грудня 2016 року.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора філії ПАТ «ДПЗКУ» «Лубенський насіннєобробний завод» з 26 грудня 2016 року.

Стягнуто з ПАТ «ДПЗКУ» на користь ОСОБА_1 86 379,72 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 26 грудня 2016 року по 06 квітня 2017 року (включно).

Рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді директора філії ПАТ «ДПЗКУ» «Лубенський насіннєобробний завод» з 26 грудня 2016 року підлягає негайному виконанню.

Додатковим рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21 квітня 2017 року стягнуто з ПАТ «ДПЗКУ» на користь держави судовий збір в розмірі 2 143,80 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що у позивача не було волевиявлення на припинення трудового договору за згодою сторін, про що свідчить його друга заява про недійсність попередньої заяви, проте керівництво до уваги її не взяло і звільнило позивача, отже угоди, як такої, між сторонами досягнуто не було, сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 КЗпП України. Також суд взяв до уваги ту обставину, що позивач приїхав до керівництва ПАТ «ДПЗКУ» для участі у планування плану капітальних інвестицій для філії на 2017 рік, а не з метою написання заяви про розірвання трудового договору, що дає підстави вважати про бажання позивача працювати на вказані посаді.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 07 червня 2017 року рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 07 квітня 2017 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд дійшов висновку, що сторони, між якими укладено контракт, що є особливою формою трудового договору, в момент подачі позивачем заяви про звільнення за угодою сторін, що згідно умов контракту є підставою для його припинення, дійшли взаємної згоди про звільнення позивача із займаної посади за угодою сторін з 26 грудня 2016 року. Подача позивачем заяви про недійсність попередньої заяви про звільнення при відсутності згоди ПАТ «ДПЗКУ» на анулювання домовленості не може бути підставою для поновлення позивача та не тягне правових наслідків при вирішенні даного спору.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2017 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій просив скасувати рішення суду апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, установивши відсутність волевиявлення ОСОБА_1 на припинення трудового договору, прийняв законне рішення, яке було помилково скасовано судом апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У серпні 2017 року ПАТ «ДПЗКУ» подало заперечення на касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у яких просило касаційну скаргу відхилити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін. Указувало, що відкликання ОСОБА_1 заяви про звільнення в односторонньому порядку не може бути підставою для його поновлення на роботі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2017 року указану справу призначено до судового розгляду.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

26 березня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 31 серпня 2016 року між ПАТ «ДПЗКУ» та ОСОБА_1 укладено контракт № 29, згідно якого ОСОБА_1 наймається (призначається) на посаду директора філії товариства «Лубенський насіннєобробний завод» на строк з 01 вересня 2016 року по 30 червня 2017 року включно.

Пунктом 6.1.2 передбачено, що цей контракт припиняється за угодою сторін.

20 грудня 2016 року ОСОБА_1 подав заяву, в якій просив звільнити його з займаної посади за згодою сторін з 26 грудня 2016 року.

Того ж дня 20 грудня 2016 року ОСОБА_1 подав заяву, в якій просив його заяву, написану 20 грудня 2016 року про звільнення, вважати недійсною так, як він має намір продовжувати трудові відносини з ПАТ «ДПЗКУ». Зазначена заява подана ним до відділу кадрів 20 грудня 2016 року.

Наказом від 20 грудня 2016 року ОСОБА_1 , директор філії ПАТ «ДПЗКУ» «Лубенський насіннєобробний завод», звільнений за угодою сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України) 26 грудня 2016 року, підстава: заява ОСОБА_1 .

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною першою статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника - статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу - статтями 40, 41, 43, 431 і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) - статтею 45 цього Кодексу.

Однією з підстав припинення трудового договору, зокрема, є угода сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України).

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Згідно зі статтями 95, 97, 99 ЦК України управління товариством здійснюють його виконавчі органи, у тому числі відповідно до звільнення.

Якщо роботодавець і працівник домовились про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення.

Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки останнього було звільнено з дотримання положень трудового законодавства. Незаконного впливу на позивача при написанні заяви про звільнення за угодою сторін судами не встановлено. Судами не встановлено взаємної згоди працівника і роботодавця на анулювання домовленості про звільнення за угодою сторін.

При вирішенні справи суд апеляційної інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 07 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев В. М. Коротун В. П. Курило