справа №263/642/19

провадження №2/263/958/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2019 року місто Маріуполь

Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі головуючого судді Кияна Д.В., за участю секретаря судового засідання Рябова С.М., за відсутністю сторін, розглянувши у порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів і додаткових витрат на дитину,

ВСТАНОВИВ:

16 січня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів і додаткових витрат на дитину.

Обґрунтування позову:

Позивач з 10.07.2004 року по 23.11.2006 року перебувала з Відповідачем у шлюбі. Під час шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у них народилась дитина - ОСОБА_3 .

Після розірвання шлюбу батьків, дитина залишилась проживати з Позивачем, яка її утримує і самостійно виховує.

Протягом життя дитини, Відповідач кошти на утримання дитини сплачував нестабільно та у розмірі не більше половини прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.

Водночас, спільна дитина має низку захворювань, а станом на 21.12.2018 року перебуває у стані лікування хронічного захворювання.

З 17.03.2018 року по 20.12.2018 року витрати на лікування спільної дитини у СП №4 склали 3161,06 грн. При цьому, окрім сплати за медичні послуги, Позивач також сплатила за придбання та доставку ліків 624,75 грн. Вказане підтверджується медичними документами і чеками.

Крім лікування у КНП «СП №4», 04.01.2019 року дитина перебувала на лікуванні у лікаря стоматолога КНП «СП №6», за що на користь КНП «Стоматологічна поліклініка №6» Позивачем було сплачено 800 грн.

Також, починаючи з 05.11.2018 року і по теперішній час, ОСОБА_4 перебуває на амбулаторному лікуванні та обстеженні у ТОВ «АС Медікел». Згідно акту виконаних робіт від 13.11.2018 року №98, вартість наданих медичних послуг складає 3125,00 грн. Окремо від сплати за медичні послуги, було сплачено за придбання ліків 1377,98 грн. Вказане також підтверджується відповідними медичними документами і чеками.

Крім цього, ОСОБА_4 з 09.01.2018 року до 06.02.2018 року, 23.10.2018 року, 04.12.2018 року перебувала на лікуванні та консультаціях у КЗ «Маріупольське територіальне медичне об`єднання здоров`я дитини та жінки», де наразі також перебуває у стані лікування. Вартість наданих медичних послуг з діагностики та купівлі ліків складає 946,43 грн. Вказане також підтверджується медичними документами і чеками.

Окрім зазначеного, дитина періодично хворіє на ОРВІ. Вартість придбаних ліків за приписом лікаря від 31.12.2018 року складає 775,55 грн., від 07.12.2018 року 62,50 грн.

Отже вказувала, що з наданих доказів вбачається, що спільна дитина постійно потребує лікування, обстеження та нагляду спеціалістів і окремих заходів з оздоровлення.

В той же час, всі додаткові витрати на дитину Позивач несе сама, Відповідач в добровільному порядку допомоги не надає. Загалом, підтверджені витрати Позивача на лікування доньки тільки за період 2018 року склали 10873,27 грн. Вважала, що половину понесених і документально підтверджених витрат повинен нести Відповідач.

Крім того зазначала, що з урахуванням динаміки прожиткового мінімуму, зростаючих витрат на лікування і медикаменти, матеріальне утримання дитини обходиться дорого. Поряд із цим, з віком потреби дитини зростають, що тягне постійне зростання витрат з боку Позивача. Такі витрати йдуть на утримання дитини, забезпечення її освіти, гармонійного розвитку, відпочинку тощо, отже є загальнозрозумілими та не мають викликати заперечень чи сумнівів.

Заявляла, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми її судових витрат складає 7684,00 грн.

Посилаючись, зокрема на ст.27 Конвенції ООН про права дитини, ст.ст.141, 181 - 183, 185 СК України, просила суд: 1) прийняти рішення про щомісячне стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму дитини відповідного віку, починаючи з 15 січня 2019 року і до досягнення повноліття; 2) стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в сумі 5436,63 грн.; 3) в частині стягнення аліментів допустити негайне виконання рішення суду у межах платежу за один місяць; 4) судові витрати покласти на Відповідача.

Відзив на позов:

Відповідач з позовними вимогами не погодився, вважав їх безпідставними та необґрунтованими, у відзиві зокрема зазначив, що він постійно приймаю участь в утриманні своєї дитини – ОСОБА_3 .

Крім того, за домовленістю з Позивачем, постійно, починаючи з січня 2006 року й по теперішній час, перераховує на користь Позивача аліменти на утримання їх спільної дитини, а також додаткові витрати, а саме: у 2006 році за рік сплачено – 3600,00 грн.; у 2007 році за рік сплачено – 4000,00 грн.; у 2008 році за рік сплачено – 5600,00 грн.; у 2009 – 2010 році за два роки сплачено – 12000,00 грн.; у 2011 році за рік сплачено – 7800,00 грн.; у 2012 році за рік сплачено – 8300,00 грн.; у 2013 році за рік сплачено – 9200,00 грн.; у 2014 році за рік сплачено – 10800,00 грн.; у 2015 році за рік сплачено – 12200,00 грн.; у 2016 році за рік сплачено – 10700,00 грн.; у 2017 році за рік сплачено – 14700,00 грн.; у 2018 році за рік сплачено 19200,00 грн.; у 2019 році за п`ять місяців вже сплачено 12700,00 грн.

Вказував, що розмір добровільно сплачених ним аліментів має систематичний характер, відповідає його рівню доходів та значно перевищує половину прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку. В той же час, твердження Позивача про те, що вона після розірвання шлюбу самостійно утримує дитину, а він протягом життя дитини, нестабільно сплачував кошти на її утримання та у розмірі не більше половини прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку не відповідає дійсності та є спробою Позивача ввести суд в оману.

Також вказував, що станом на сьогоднішній день він не працює, маю непостійний дохід, є батьком двох малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Його батьки: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 є непрацездатними особами, яким він щомісячно надає матеріально допомогу.

Окрім цього, його мати є опікуном його рідного брата – ОСОБА_9 , який є особою з інвалідністю І групи та якому він також надає матеріальну допомогу.

Відповідно до ч.2 ст.182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Зазначав, що він не заперечую проти визначення судом розміру аліментів у сумі, яка дорівнює 50 відсоткам прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, тобто у мінімальному гарантованому розміру аліментів на одну дитину, враховуючи наявність у нього декількох обставин, які впливають на визначення розміру аліментів.

Стверджував, що ані Позивачем, ані її представником, суду не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що він ухиляється та не сплачую аліменти на утримання ОСОБА_10 , у тому числі й з 15 січня 2019 року, тобто не виконую свій батьківський обов`язок та порушую права дитини на матеріальне утримання, внаслідок чого Позивач була змушена звертатися до суду на захистом прав дитини.

Вважаю, що вказаній спір виник внаслідок зловживання ОСОБА_1 своїми процесуальними правами, оскільки ані на момент звернення до суду, ані на цей час, ні права ОСОБА_1 , ні права ОСОБА_3 ним не порушувалися, а спір виник внаслідок неправильних дій зі сторони Позивача та має очевидно штучний характер.

Щодо стягнення додаткових витрат на дитину в сумі 5436,63 грн. зазначив, що він не заперечує проти прийняття участі у додаткових витратах на свою дитину. Проте, Позивач жодного разу йому не повідомляла про хворобу дитини та ніколи не зверталася до нього з вимогою або проханням щодо оплати додаткових витрат на лікування спільної доньки.

При цьому, звертав увагу, що з наданих документів, Позивачем підтверджується факт отримання медичних послуг для лікування ОСОБА_3 на суму 3477,07 грн. (КНП «Стоматологічна поліклініка №4 м.Маріуполя» - 352,07 грн. + ТОВ «АС «Медікел» - 3125,00 грн.) та придбання ліків для її лікування на суму 1162,95 грн. (370,40 + 581,60 +210,95), тобто додаткові витрати, які пов`язані з лікуванням ОСОБА_3 на суму 4640,02 грн., а не 10873,27 грн.

Не заперечував проти виплати у добровільному порядку ОСОБА_1 додаткових витрат пов`язаних з лікуванням їх доньки у розмірі 2320,01 грн.

Заявляв, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми його судових витрат складає 15000,00 грн.

Відповідь на відзив:

У відповіді на відзив Позивач зазначила, що необізнаність Відповідача про хворобу дитини і пропозиції сплатити частку коштів на лікування суперечить їх переписці у «Вайбер» та смс-повідомленнях. А саме, відповідно до роздруківок скріншотів, Позивач ще 16.11.2018 року повідомляла, а Відповідач отримував повідомлення про потребу у коштах на обстеження дитини. 17.11.2018 року Відповідачу були надіслані консультативні висновки про захворювання, а 04.12.2018 року і чеки. Як підсумок, Позивач просила сплатити на лікування вже понесені нею витрати у сумі 3124,20 грн. до 07.12.2018 року. Але Відповідач відповів, що його не турбує питання лікування дитини, адже ним сплачено «аліменти» і тим він свої обов`язки виконав.

Щодо сплати Відповідачем аліментів, вказувала, що жодної з домовленостей між нею і Відповідачем щодо розміру аліментів, у тому числі як те визначено статтями 109, 189 СК України, досягнуто не було. Як і відсутні будь-які нотаріально посвідчені договори з визначеним сторонами розміром аліментів. Зазначені Відповідачем у відзиві суми визначались ним на свій розсуд без урахування його доходів у відповідних періодах та належної дитині частки в отриманих ним доходах.

До того ж, позовна вимога ОСОБА_1 стосується періоду починаючи з дати її звернення до суду згідно положень статті 191 СК України, не зачіпаючи питання сплати аліментів у минулих періодах.

Також звертала увагу, що Відповідачем не надано жодного з доказів на підтвердження утримання ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , батьків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , а також брата ОСОБА_9 , сам по собі факт родинних відносин з певними особами, ще не свідчить про їх утримання, а перебування відповідача в Ірпіні Київської області ставить під сумнів утримання ним батьків та інших осіб.

Вважала, що вимога про стягнення аліментів на дитину є законною, заявлена в інтересах дитини і прямо передбачена Сімейним кодексом України, а будь-які доводи Відповідача, як і клопотання про забезпечення судом судових витрат є необґрунтованими і такими що не відповідають приписам ЦПК України.

Заперечення:

У своїх запереченнях, поданих до суду, Відповідач зокрема зазначив, що надані Позивачем скриншоти від 16.11.18, 17.11.18, 04.12.18 не відповідають дійсності та до його переписки з Позивачем не відносяться;

Стаття 181 СК України передбачає можливість домовленості між батьками щодо грошового утримання дитини, а обов`язкова форма такої домовленості, письмова чи усна, цією статтею не встановлена. Отримання позивачем протягом 13 років систематичної матеріальної допомоги на дитину, на його думку свідчить, саме про існування такої домовленості відповідно до ч.2 ст.205 ЦК України.

Також вважав, що стаття 182 СК України встановлює обов`язок суду враховувати вказані обставини при визначенні розміру аліментів, не ставлячи їх в залежність від наявності інших умов, зокрема надання доказів утримання власних малолітніх дітей, про що заявляє Позивач.

Розгляд справи:

В судове засідання позивач ОСОБА_1 та її представник – адвокат Романюк А.В. не з`явилися. Представник позивача надав до суду заяву, якій просив розглянути справу за їх відсутності, позовні вимоги підтримав просив їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання також не з`явився, подавав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

При розгляді справи, судом досліджені докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Фактичні обставини та оцінка суду:

Відповідно до ч.1 ст.80 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Судом встановлено, що 10 липня 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_11 було укладено шлюб, про що Маріупольським міським відділом реєстрації актів цивільного стану Донецького обласного управління юстиції в книзі реєстрації актів про одруження 10.07.2004 року зроблено запис №334 та видано свідоцтво про одруження № НОМЕР_1 . Після одруження, прізвище дружини стало ОСОБА_12 .

Також судом встановлено, що під час шлюбу, 30 ІНФОРМАЦІЯ_5 у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 народилася донька - ОСОБА_3 , про що відділом реєстрації актів цивільного стану Жовтневого районного управління юстиції м.Маріуполя Донецької області в книзі реєстрації народжень 07.02.2005 року зроблено актовий запис №120 та видано свідоцтво про народження серія НОМЕР_2 .

23 листопада 2006 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано, про що Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Маріупольського міського управління юстиції Донецької області в книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено актовий запис №648 та видано свідоцтво про розірвання шлюбу серія НОМЕР_3 .

Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

З матеріалів справи вбачається, що учасники справи не заперечують проти той обставини, що після розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , їхня спільна донька – ОСОБА_3 продовжила проживати разом з матір`ю. У зв`язку з цим, суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цієї обставини.

Стаття 180 СК України передбачає, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 починаючи з січня 2006 року й до грудня 2018 року, систематично, здійснював перерахування на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання їх спільної дитини – ОСОБА_3 .

Частина 2 ст.182 СК України передбачає, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років становить: з 1 січня 2019 року - 2027 гривень, з 1 липня - 2118 гривень, з 1 грудня - 2218 гривень.

З матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_2 з січня 2019 року продовжив сплачувати ОСОБА_1 аліменти на утримання їх спільної доньки, а саме: з 10.01.2019 року по 07.05.2019 року щомісячно по 1700,00 грн., що становить 83,87% від розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

У зв`язки з цим, суд вважає, що твердження ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 кошти на утримання дитини сплачував нестабільно та у розмірі не більше половини прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду, оскільки спростовується наявними доказами по справі.

Відповідно до ч.1 ст.181 СК України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. А згідно з ч.2 цієї статті, за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

Доказів того, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 була досягнута домовленність щодо форми та розміру участі в утриманні ОСОБА_3 суду не надано.

Таким чином, суд робить висновок, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як батьками ОСОБА_3 , домовленість щодо способу виконання ОСОБА_2 обов`язку з утримання спільної дитини, а також щодо форми та розміру такої участі, досягнута не була.

Частина 3 ст.181 СК України передбачає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно з ч.1 ст.183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

У зв`язку з цим, з метою створення умов для забезпечення гармонійного розвитку дитини, суд вважає за необхідне присудити ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 у частці від заробітку (доходу) батька – ОСОБА_2

Відповідно до ч.1 ст.182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 має ряд захворювань, у тому числі хронічні, періодично проходить медичні обстеження та лікування. Будь – яких доказів щодо матеріального становища дитини – ОСОБА_3 , суду не надано.

Також суд враховує, що у поданому ОСОБА_2 відзиві на позов останній вказує, що станом на сьогоднішній день не працює, має непостійний дохід.

З довідки Ірпінського міського центру зайнятості від 22.04.2019 року №840/03-08 вбачається, що ОСОБА_2 на обліку в центрі зайнятості як безробітній не перебуває.

Відповідно до відомостей Головного управління ДФС у Київській області від 24.04.2019 року №808/с/10-36-56-08, ОСОБА_2 доходів з 1 кварталу 2018 року по 4 квартал 2018 року не мав.

Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_4 від 24.07.2007 року та свідоцтва про народження серія НОМЕР_5 від 21.08.2014 року ОСОБА_2 є батьком двох малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 відповідно.

Крім цього, відповідно до пенсійних посвідчень, наданих суду, батьки ОСОБА_2 , а саме: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 є непрацездатними особами, оскільки отримують пенсію за віком.

Також судом враховано, що мати ОСОБА_2 є опікуном його рідного брата – ОСОБА_9 , який є особою з інвалідністю І групи.

Відповідно до ч.3 ст.70 Закону України «Про виконавче провадження», загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.

Згідно з пунктом 1 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012 року, якщо з боржника стягуються аліменти на утримання трьох і більше дітей, а також якщо наявна заборгованість зі сплати аліментів за минулий час, виконавець у постанові зазначає про стягнення 50% із заробітку боржника для забезпечення поточних платежів. Заборгованість за минулий час у таких випадках може бути погашена шляхом звернення стягнення на майно боржника.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.161 ЦПК України, судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину,

Отже, суд вважає, що стягнення аліментів у розмірі про який просить позивач ОСОБА_1 , а саме у розмірі 1/3 частини заробітку(доходу), не буде справедливим та порушить права дітей ОСОБА_2 на рівність в утриманні, оскільки на утримання однієї неповнолітньої дитини – ОСОБА_3 буде приходитися майже в чотири рази більше частини доходу, тобто 33,33% у порівнянні з утриманням, на яке можуть розраховувати двоє інших малолітніх дітей відповідача - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , тобто 16,67% частини доходу на двох або по 8,34% частини доходу на кожного.

Частина 2 ст.195 СК України передбачає, що заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Згідно з ч.3 ст.82 ЦПК України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Згідно відомостей Головного управління статистики у Київській області, середня заробітна плата за видами економічної діяльності у 2019 році становила: січень - 9722,00 грн.; лютий – 9812,00 грн.; березень – 10386,00 грн.; квітень – 10666,00 грн.

Таким чином, суд вважає, цілком справедливо присудити ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_3 аліменти у розмірі 1/6 частини заробітку (доходу) батька – ОСОБА_2 , що відповідає 16,67%.

На думку суду, присудження аліментів у вказаному розмірі забезпечить трьом неповнолітнім дітям ОСОБА_2 рівність в утриманні, оскільки кожний з дітей може розраховувати на 16,67% частини заробітку (доходу) батька, а з урахуванням середньої заробітної плати у Київській області в 2019 році також забезпечить й дотримання мінімально гарантованого розміру аліментів на одну дитину відповідного віку, тобто січень - 1620,65 грн. (на 59,90% більше мінімально гарантованого розміру аліментів); лютий – 1635,66 грн. (на 61,39% більше мінімально гарантованого розміру аліментів); березень – 1731,35 грн. (на 70,83% більше мінімально гарантованого розміру аліментів); квітень – 1778,02 грн. (на 75,43% більше мінімально гарантованого розміру аліментів).

Відповідно до ч.1 ст.185 СК України, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Згідно з ч.2 ст.185 СК України, розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Частина 1 ст.81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.5 ст.81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

З матеріалів справи вбачається, що протягом 2018 року, ОСОБА_3 проходила медичні обстеження та лікування.

Так, відповідно до листа комунального некомерційного підприємства Маріупольської міської ради «Стоматологічна поліклініка №4 м.Маріуполя» №289 від 24.12.2018 року, з 17.03.2018 р. по 20.12.2018 р. сума, витрачена на лікування ОСОБА_3 складає 3161,00 грн.

В той же час, зі сторони позивача, суд не надано жодного документа, які б підтверджували факт того, що саме ОСОБА_1 понесла вказані витрати та сплатила на користь комунального закладу грошові кошти у розмірі 3161,00 грн..

Відповідно до фіскальних чеків комунального некомерційного підприємства Маріупольської міської ради «Стоматологічна поліклініка №4 м.Маріуполя», поданих до суду ОСОБА_1 , медичні послуги були надані лише на загальну суму - 352,07 грн., а саме: 20.12.2018 року на суму – 153,00 грн.; 06.12.2018 року на суму – 112,41 грн.; 17.12.2018 року на суму – 86,66 грн.

Згідно замовлення покупця №10864 від 05.12.2018 року, ОСОБА_1 замовила Tooth Mousse за 404,00 грн., виписане лікарем. В подальшому ОСОБА_1 витратила ще 220,75 грн. на отримання вказаного замовлення, а загалом 624,75 грн.

В той же час, зі сторони позивача, суду не надано будь-яких належних та допустимих доказів, що вказане замовлення було ліками призначеними саме для ОСОБА_3 , а їх придбання обумовлено крайньою необхідністю чи особливими обставинами в розумінні положень статті 185 СК України.

Згідно довідки лікаря від 04.01.2019 року, ОСОБА_4 перебувала на лікуванні у лікаря – стоматолога 04.01.2019 року. Відповідно до фіскального чеку №0000007671 від 04.01.2019 року, КНП «Стоматологічна поліклініка №6» були надані стоматологічні послуги на суму 800,00 грн. При цьому, стороною відповідача не надано будь-яких доказів на спростування факту причинного зв`язку між лікуванням ОСОБА_3 у лікаря стоматолога та платою за стоматологічні послуги. Отже, суд погоджується з розміром додаткових витрат на суму 800,00 грн.

Згідно консультативних висновків, наданих лікарем медичного центру «АС «Медікел» від 05.11.2018 року та 28.11.2018 року, ОСОБА_3 було визначено план лікування та призначені певні ліки.

В той же час, ані консультативному висновку від 05.11.2018 року, ані консультативному висновку від 28.11.2018 року, не міститься рекомендацій щодо призначення ОСОБА_3 таких ліків, як «меверин 0,2 г.№30» за 40,28 грн. (фіскальний чек 0000148710 від 19.11.2018 р.), «зентел 400 мг» за 174,75 грн. (фіскальний чек від 29.11.2018 р.).

Отже, суд вважає, зі сторони позивача, суду не надано будь-яких належних та допустимих доказів, що придбання вказаних ліків було обумовлено крайньою необхідністю чи особливими обставинами в розумінні положень статті 185 СК України та є причинний зв`язок між лікуванням ОСОБА_3 та необхідністю придбання цих ліків.

Не знайшли свого підтвердження, як додаткові витрати на ОСОБА_3 , витрати понесені ОСОБА_1 у зв`язку з придбанням ліків відповідно до фіскальних чеків №338249 від 17.12.2018 року на суму 103,95 грн.; №0000151323 від 05.12.2018 року на суму 412,93 грн.; №00000003442 від 27.11.2018 року на суму 533,50 грн.; №156780 від 31.12.2018 року на суму 775,55 грн.; від 07.12.2018 року на суму 62,50 грн.; товарного чеку від 15.12.2018 року на суму 76,80 грн., оскільки також зі сторони позивача, суду не надано будь-яких належних та допустимих доказів, що придбання вказаних ліків було обумовлено крайньою необхідністю чи особливими обставинами в розумінні положень статті 185 СК України та є причинний зв`язок між лікуванням ОСОБА_3 та необхідністю придбання цих ліків.

Таким чином, на думку суду, під час судового розгляду, стороною позивача обґрунтовано підтверджено факт отримання медичних послуг для лікування ОСОБА_3 на суму 4277,07 грн. (КНП «Стоматологічна поліклініка №4 м.Маріуполя» - 352,07 грн. + ТОВ «АС «Медікел» - 3125,00 грн. + КНП «Стоматологічна поліклініка №6» - 800,00 грн. та придбання ліків для її лікування на суму 1162,95 грн. (370,40 + 581,60 +210,95), тобто додаткові витрати, які пов`язані з лікуванням ОСОБА_3 на суму 5440,02 грн.

Таким чином, суд робить висновок, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, ч.6 ст.141 ЦПК України передбачає, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, з ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь держави судовий збір у розмірі 384,20 грн., тобто пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 13, 76, 81, 89, 133, 141, 259, 264, 265, 273, 279, 280 – 283, 289, 430 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів і додаткових витрат на дитину – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 16 січня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 2720 (дві тисячі сімсот двадцять) гривень 01 копійка.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) гривні 20 копійок.

У задоволенні позовних вимог в іншій частини – відмовити.

В частині стягнення аліментів допустити негайне виконання цього рішення у межах суми платежу за один місяць.

Це рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Роз`яснити сторонам, що якщо після набрання рішенням суду законної сили, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про сторін у справі:

ОСОБА_1 , РНОКПП3120803141, адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса мешкання: АДРЕСА_2 .

Суддя Д.В. Киян