Постанова

Іменем України

27 червня 2019 року

м. Київ

справа № 200/11491/15-ц

провадження № 61-30726св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі: Комунальне підприємство Дніпропетровської міської ради «Міське управління справами», Дніпропетровська міська рада, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Дніпропетровської міської ради «Міське управління справами», Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_2 про визнання противоправним та скасування розпорядження, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

за касаційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Бабушкінського районного судуміста Дніпропетровська від 08 серпня 2016 року у складі судді Женеску Е. В. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2017 рокуу складі колегії суддів: Баранніка О. П., Пономарь З. М., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, який уточнив в процесі розгляду справи та просив: визнати незаконним та скасувати розпорядження виконувача обов`язків Дніпропетровського міського голови Романенка М. В. від 27 листопада 2014 року № 998-рк «Про виконання службових обов`язків директора Комунального підприємства «Міське управління справами», яким його відсторонено від виконання службових обов`язків директора Комунального підприємства Дніпропетровської міської ради «Міське управління справами» (далі КП ДМР «Міське управління справами») на період проведення службового розслідування з 27 листопада 2014 року та покладено виконання службових обов`язків директора КП ДМР «Міське управління справами» на ОСОБА_3 на період проведення службового розслідування з 27 листопада 2014 року з наданням права першого підпису; зобов`язати КП ДМР «Міське управління справами» виплатити йому середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 13278,16 грн з яких: 1488,16 грн заборгованість із заробітної плати за час вимушеного прогулу, 11790 грн середня заробітна плата за час затримки розрахунку; зобов`язати Дніпропетровську міську раду та ОСОБА_2 відшкодувати йому моральну шкоду в сумі 20 000 грн, а саме солідарно по 10 000 грн з кожного.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 13 лютого 2013 року між ним та Дніпропетровською міською радою в особі заступника міського голови керуючого справами виконкому міської ради Отченко Миколи Миколайовича було укладено трудовий контракт (далі контракт), згідно з яким розпорядженням міського голови він призначається за контрактом на посаду начальника КП ДМР «Міське управління справами». Протягом всього часу дії контракту він належним чином виконував покладені на нього обов`язки, на високому рівні здійснював керівництво підприємством, якісно організовував його виробничо-господарську, соціально-побутову та іншу діяльність, своєчасно забезпечував виконання завдань. У грудні було укладено додаткові угоди до контракту про продовження терміну його дії до 13 лютого 2019 року та підвищено рівень його заробітної плати. На підставі подання голови комісії з проведення службового розслідування, виконувач обов`язків Дніпропетровського міського голови Романенко М. В. розпорядженням від 27 листопада 2014 року № 998-рк «Про виконання службових обов`язків директора Комунального підприємства «Міське управління справами» відсторонив його від виконання службових обов`язків директора КП ДМР «Міське управління справами» на період проведення службового розслідування з 27 грудня 2014 року. Покладено виконання службових обов`язків директора КП ДМР «Міське управління справами» на ОСОБА_3 на період проведення службового розслідування з 27 грудня 2014 року з наданням права першого підпису. Не дивлячись на вказівку розпорядження про початок службового розслідування з 27 грудня 2014 року, новий виконувач обов`язків керівника приступив до виконання службових обов`язків директора КП ДМР «Міське управління справами» 28 листопада 2014 року, надавши через деякий час нове розпорядження виконувач обов`язків Дніпропетровського міського голови Романенка М. В. від 27 листопада 2014 року № 998-рк про проведення службового розслідування з 27 листопада 2014 року та про виконання службових обов`язків директора КП ДМР «Міське управління справами» ОСОБА_3 на період проведення службового розслідування з 27 листопада 2014 року з наданням права першого підпису. Також було надано виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців 28 листопада 2014 року, згідно з якою ОСОБА_3 виконуючий службових обов`язків директора з правом першого підпису. На його думку, вказані дії відповідачів є незаконними, оскільки вони не мали права їх вчиняти. Такі дії призвели до подальшого його звільнення з роботи, яке відбулося 02 лютого 2015 року. Станом на час звернення з цим позовом з ним не проведено повний розрахунок за час його відсторонення від виконання службових обов`язків. Незаконними діями Дніпропетровської міської ради та ОСОБА_2 завдано йому моральну шкоду, яку він оцінив у 20 000 грн. Моральна шкода полягає у перенесеному потрясінні, душевних стражданнях, емоційній напрузі та необхідності звернення до медичної установи.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Бабушкінський районний судміста Дніпропетровська рішенням від 08 серпня 2016 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 30 березня 2017 року, позов задовольнив частково. Визнав незаконним та скасував розпорядження виконуючого обов`язки Дніпропетровського міського голови Романенка М. В. «Про виконання службових обов`язків директора Комунального підприємства «Міське управління справами» від 27 листопада 2014 року № 998-рк, яким відсторонено ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків директора КП ДМР «Міське управління справами» на період проведення службового розслідування з 27 листопада 2014 року та покладено виконання службових обов`язків директора КП ДМР «Міське управління справами» на ОСОБА_3 на період проведення службового розслідування з 27 листопада 2014 року з наданням права першого підпису. Стягнув з КП ДМР «Міське управління справами» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 1 503,16 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку в розмірі 11 827,07 грн. Стягнув з Дніпропетровської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 1 000 грн. В решті позовних вимог відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що позивач був незаконно відсторонений від виконання службових обов`язків директора КП ДМР «Міське управління справами» та до нього було застосовано нормативні акти, що не розповсюджуються на нього як на директора КП ДМР «Міське управління справами». У зв`язку з цим суд дійшов висновку про доведеність позовних вимог про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час затримки розрахунку. Також суд дійшов висновку про те, що позивачу було завдано моральної шкоди, яка полягає у його моральних переживаннях у зв`язку з незаконними відстороненням від виконання службових обов`язків, порушенні стосунків з оточуючими людьми, погіршенні стану здоров`я, приниження честі, гідності та ділової репутації.Дніпропетровська міська рада не належним чином здійснювала контроль за діяльністю виконувача обов`язків Дніпропетровського міського голови Романенко М. В., допустивши видання ним незаконного розпорядження і порушення трудових прав позивача, а тому саме вона повинна відшкодувати завдану позивачу моральну шкоду.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Дніпропетровська міська рада, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з неї на користь позивача моральної шкоди у розмірі 1 000 грн та судового збору в сумі 243,64 грн,подала апеляційну скаргу в якій просила скасувати рішення в оскаржуваній частині та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог.

Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою від 19 січня 2017 року рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 08 серпня 2016 року в оскаржуваній частині залишив без змін. В іншій частині рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 08 серпня 2016 року не переглядалося.

Мотивував судове рішення апеляційний суд тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У лютому 2017 року Дніпропетровська міська рада подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 08 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2017 рокуі направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга Дніпропетровської міської ради мотивована безпідставністю покладення на неї обов`язку з відшкодування моральної шкоди, оскільки функція контролю за діяльністю міського голови належить громаді міста, а не міській раді. В рішенні місцевого суду відсутнє обґрунтування та мотивування визначення розміру моральної шкоди, яку суд повинен визначати залежно від характеру і обсягу страждань завданих позивачу. Вважаючи доведеним факт завдання моральної шкоди на підставі листків непрацездатності, суд не врахував того, що у них містяться помилки, а тому вони не можуть бути належним доказом для підтвердження завданої моральної шкоди позивачу. Місцевий суд безпідставно посилався на те, що стосовно директора комунального підприємства не може бути проведено службове розслідування, і встановлення цієї обставини є підставою для скасування розпорядження від 27 листопада 2014 року № 998-рк, оскільки проведення такого розслідування було передбачено як Законом України «Про засади запобігання та протидії корупції» (був чинний на час виникнення спірних правовідносин) так і Законом України «Про запобігання корупції». Висновок місцевого суду про те, що позивач не допускав порушень умов контракту, які були б підставою для його розірвання, суперечить фактичним обставинам справи, вкладеними в акті службового розслідування від 05 лютого 2015 року. 27 січня 2015 року позивач звільнений із займаної посади на підставі особисто поданої заяви з 02 лютого 2015 року, а не у зв`язку з порушенням умов контракту. Також скарга містить аргументи про те, що в резолютивній частині рішення була допущена описка, щодо зазначення розміру моральної шкоди (цифрами та прописом), яка підлягає стягненню.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

24 травня 2018року справу № 200/11491/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Зайцеву А. Ю.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що 13 лютого 2013 року між Дніпропетровською міською радою в особі заступника міського голови-керуючого справами виконкому міської ради Отченко М. М. як власником з однієї сторони та ОСОБА_1 як керівником з іншої сторони було укладено трудовий контракт, згідно з яким ОСОБА_1 розпорядженням міського голови призначається за контрактом на посаду начальника КП ДМР «Міське управління справами».

02 грудня 2013 року сторони підписали Додаткову угоду до трудового контракту від 08 лютого 2013 року, якою внесли зміни до пункту 3.1 розділу 3 трудового контракту, що стосується заробітної плати керівника підприємства. Так, з моменту набуття чинності Додатковою угодою (01 грудня 2013 року) заробітна плата (оклад) керівнику за виконання обов`язків, передбачених укладеним між сторонами контрактом, виплачується за рахунок коштів підприємства в розмірі 3712 грн.

12 грудня 2013 року сторони підписали Додаткову угоду до трудового контракту від 08 лютого 2013 року, якою внесли зміни до пункту 6.1 розділу 6 трудового контракту щодо терміну його дії, зокрема сторони погодили, що контракт діє з 13 лютого 2014 року до 13 лютого 2019 року.

На підставі подання голови комісії з проведення службового розслідування, виконувач обов`язків Дніпропетровського міського голови Романенко М. В. розпорядженням від 27 листопада 2014 року № 998-рк «Про виконання службових обов`язків директора Комунального підприємства «Міське управління справами» відсторонив його від виконання службових обов`язків директора КП ДМР «Міське управління справами» на період проведення службового розслідування з 27 грудня 2014 року. Покладено виконання службових обов`язків директора КП ДМР «Міське управління справами» на ОСОБА_3 на період проведення службового розслідування з 27 листопада 2014 року з наданням права першого підпису.

З 28 листопада 2014 року по 23 грудня 2014 року та з 24 грудня 2014 року по 15 січня 2015 року ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні у Дніпропетровському військовому госпіталі військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується лікарняними листами серій АГМ № 888771 та АГМ №888773 відповідно з діагнозом: гіпертонічна хвороба другої стадії, поступив зі скаргами на сильний головний біль, миготіння мушок перед очима, запаморочення, стискуючий біль у серці, за грудиною, серцебиття, задишку при незначних фізичних навантаженнях, нудоту. Із анамнезу хвороби встановлено, що на фоні психоемоційних перевантажень 28 листопада 2014 року позивача став турбувати головний біль, стискуючий біль у серці, запаморочення.

Після лікування ОСОБА_1 з`явився на роботі, повідомивши про це КП ДМР «Міське управління справами» та Дніпропетровську міську раду. Весь час в період з 16 січня по 02 лютого 2015 року позивач знаходився на робочому місці, але до роботи допущений не був, оскільки призупинене в зв`язку з хворобою позивача службове розслідування було поновлено.

На підставі розпорядження Дніпропетровського міського голови від 27 січня 2015 року № 45-рп ОСОБА_1 02 лютого 2015 року було звільнено з роботи з посади директора КП ДМР «Міське управління справами» за угодою сторін згідно з пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).

З трудової книжки ОСОБА_1 встановлено, що після звільнення позивач влаштувався на роботу до Комунальної установи «Адміністративне управління Дніпропетровської обласної ради» на посаду виконуючого обов`язки керуючого, де пропрацював з 03 лютого по 03 квітня 2015 року. З 20 квітня 2015 року позивач працював на посаді заступника директора Комунального підприємства Дніпропетровської міської ради «Дніпроводоканал» із загальних питань, а з 20 травня 2015 року позивача було переведено на посаду заступника директора Комунального підприємства Дніпропетровської міської ради «Дніпроводоканал» з контролю за внутрішньою діяльністю.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального

права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення Бабушкінського районного судуміста Дніпропетровська від 08 серпня 2016 рокув частині вирішення вимог про визнання противоправним та скасування розпорядження, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення середньої заробітної плата за час затримки розрахунку не оскаржувалося в апеляційному порядку і набрало законної сили. Так як вищенаведені позовні вимоги не були предметом апеляційного перегляду, аргументи касаційної скарги стосуються лише цієї частини вимог, оскаржувані судові рішення переглядаються Верховним Судом лише в частині вирішення вимог про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до частини першої статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Задовольняючи позов в частині стягнення з Дніпропетровської міської ради на користь позивача 1 000 грн на відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що незаконним відстороненням від виконання службових обов`язків позивачу було завдано моральну шкоду, яка полягає у його моральних переживаннях у зв`язку з незаконними відстороненням від виконання службових обов`язків, порушенні стосунків з оточуючими людьми, погіршенні стану здоров`я, приниженні честі, гідності та ділової репутації. Дії Дніпропетровської міської ради та ОСОБА_2 , якими заподіяна моральна шкода, є протиправними. Між шкодою, завданою відповідачами та їх протиправними діями існує причинний зв`язок, оскільки саме від їх дій позивач протягом значного періоду переживав суттєві душевні страждання та емоційні переживання, втратив душевний спокій і рівновагу, підірвано його авторитет як керівника.

Аргументи заявника про те, що в рішенні місцевого суду відсутнє обґрунтування та мотивування визначення розміру моральної шкоди, яку суд повинен визначати залежно від характеру та обсягу страждань завданих позивачу мотивовано спростовав апеляційний суд з посиланням на те, що судом першої інстанції встановлено факт незаконного відсторонення позивача від виконання службових обов`язків. Дніпропетровська міська рада погодилася з рішенням суду першої інстанції в цій частині, що свідчить про завдання позивачу моральної шкоди, розмір якої визначено судом з урахуваннями пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» за змістом якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Судом першої інстанції враховано факт знаходження позивача на лікарняному відразу після незаконного відсторонення від виконання службових обов`язків.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування місцевим судом того, що у листках непрацездатності містяться помилки, а тому вони не можуть бути належним доказом для підтвердження завданої моральної шкоди позивачу, не заслуговують на увагу, оскільки належних та допустимих доказів того, що у листках непрацездатності містяться помилки заявником не надано. Крім того, звернення позивача за медичною допомогою підтверджується і іншою медичною документацією, яка була предметом дослідження в суді першої інстанції.

Доводи Дніпропетровської міської радипро безпідставність посилання місцевого суду на те, що стосовно директора комунального підприємства не може бути проведено службове розслідування, не заслуговують на увагу, оскільки рішення місцевого суду в частині вирішення вимог про визнання незаконним та скасувати розпорядження від 27 листопада 2014 року № 998-рк, яким його відсторонено від виконання службових обов`язків директора, не оскаржене в апеляційному порядку, і відповідно не може бути предметом касаційного оскарження.

Аргументи заявника про те, що в резолютивній частині рішення місцевого суду була допущена описка не свідчать про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального справа. При цьому, Верховним Судом враховано, що Бабушкінський районний суд міста Дніпропетровська ухвалою від 30 березня 2017 року виправив описки, допущені у резолютивній частині рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 08 серпня 2016 року.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди позивача з ухваленими у справі судовими рішеннями. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Інші наведені у касаційній скарзі аргументи аналогічні наведеним в апеляційній скарзі та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 303, 304 ЦПК України 2004 року перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від09грудня 1994року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27вересня 2001рокуу справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання рішення Бабушкінського районного судуміста Дніпропетровська від 08 серпня 2016 року було зупинено ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року, у зв`язку із залишенням цього рішення без змін необхідно поновити його виконання.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.

РішенняБабушкінського районного судуміста Дніпропетровська від 08 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Дніпропетровської міської ради про відшкодування моральної шкоди залишити без змін.

Поновити виконання рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 08 серпня 2016 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. ЗайцевЄ. В. КоротенкоВ. П. Курило