ПОСТАНОВА

Іменем України

29 червня 2019 року

Київ

справа №855/172/19

адміністративне провадження №А/9901/144/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М., Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Головко О.В.

учасники справи:

представники позивача -Спектор Ю.І., Рохманов С.І.,

представник відповідача - Рахнянський Б.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Центральної виборчої комісії на рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2019 року (судді Кузьмишина О.М., Костюк Л.О., Пилипенко О.Є.) у справі №855/172/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центральної виборчої комісії про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

25 червня 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Центральної виборчої комісії (далі - відповідач, ЦВК) про:

- визнання протиправною та скасування постанови Центральної виборчої комісії № 1194 від 23 червня 2019 року «Про відмову у реєстрації кандидата в народні депутати України ОСОБА_1 , висунутого в порядку самовисування в одномандатному виборчому окрузі № 132 на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року»;

- зобов`язати Центральну виборчу комісію повторно розглянути документи щодо реєстрації ОСОБА_1 у народні депутати, який балотується в одномандатному виборчому окрузі № 132 шляхом самовисування на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року та прийняти рішення відповідно до вимог Закону України «Про вибори народних депутатів України».

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що оскаржуваною постановою йому незаконно відмовлено у реєстрації кандидатом у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі № 132 на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року. У рішенні про відмову відповідачем вказано, що заява вважається неподаною, оскільки не містить зобов`язання, у разі обрання народним депутатом України, скласти представницький мандат, який відповідно до Конституції України та законів України несумісний з мандатом народного депутата України.

Рішенням від 26 червня 2019 року Шостий апеляційний адміністративний суд адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив. Визнав протиправною та скасував постанову Центральної виборчої комісії № 1194 від 23 червня 2019 року «Про відмову у реєстрації кандидата в народні депутати України ОСОБА_1 , висунутого в порядку самовисування в одномандатному виборчому окрузі № 132 на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року». Зобов`язав Центральну виборчу комісію повторно розглянути документи щодо реєстрації ОСОБА_1 у народні депутати, який балотується в одномандатному виборчому окрузі № 132 шляхом самовисування на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року та прийняти рішення відповідно до вимог Закону України «Про вибори народних депутатів України».

Приймаючи оскаржуване рішення, Шостий апеляційний адміністративний суд виходив з того, що відмова ЦВК у реєстрації кандидата є порушенням вимог пункту 1 частини другої статті 55 Закону України «Про вибори народних депутатів України» від 17 листопада 2011 року № 4061-VI (далі - Закон № 4061-VI), оскільки подана до ЦВК заява для самовисування та реєстрації громадянина України, як кандидата у народні депутати, містить зобов`язання, у разі обрання його народним депутатом України, припинити діяльність, яка несумісна з мандатом народного депутата України. Зазначив, що відомості викладені в поданій заяві позивача є достатніми та зрозумілими. Посилався на статтю 3 Закону України «Про статус народного депутата України», якою визначено вичерпний перелік видів діяльності несумісних з депутатським мандатом, у тому числі, крім іншого, мати інший представницький мандат.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ЦВК звернулася до Верховного Суду з апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2019 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач вказав про правомірність прийняття спірної постанови, з посиланням на те, що заява позивача про самовисування не відповідає вимогам, встановлених пунктом 1 частини другої статті 55 Закону України «Про вибори народних депутатів», так як не містить обов`язкових реквізитів щодо обов`язку зазначення у заяві ОСОБА_1 скласти представницький мандат. Вказував, що у пункті 1 частини першої статті 55 Закону України «Про вибори народних депутатів України» визначені імперативні вимоги до змісту заяви про самовисування кандидата, якими зобов`язано останнього зазначити у такій заяві як припинити діяльність так і скласти представницький мандат. Також апелянт зазначив, що у разі відсутності в документі відомостей, які обов`язково повинні міститися у такому документ він вважається таким, що не поданий для реєстрації кандидатом у депутати, а тому заяви про самовисувння ОСОБА_1 до Комісії не подав.

У запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Спектор Ю.І. зазначає про необґрунтованість доводів апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення, з тих підстав, що ОСОБА_1 подав заяву до ЦВК на підставі зразка, який був розміщений на офіційному сайті ЦВК і станом до 1 червня 2019 року не вимагав зазначення у заяві зобов`язання скласти представницький мандат, що несумісний з мандатом народного депутата. Також посилався на те, що Роз`яснення щодо застосування деяких положень Закону України «Про вибори народних депутатів України», затверджені постановою ЦВК від 29 травня 2019 року № 909, суперечать вимогам статі 60 Закону України «Про вибори народних депутатів України», так як не містять положень, відповідно до яких заява про самовисування, за відсутності зобов`язання про складання представницького мандату, вважається такою, що не подана, і носить лише рекомендаційний характер. Відтак, зазначення позивачем у заяві фрази «Іншого представницького мандата, який відповідно до Конституції та законів України несумісний з мандатом народного депутата України, не маю» не є підставою вважати документ не поданим, та не є підставою для відмови у реєстрації кандидата у народні депутати України.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та відзиві на апеляційну скаргу, просив судове рішення першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, та просив скасувати рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2019 року.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, вивчивши матеріали справи, дослідивши й проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом установлено, що 20 червня 2019 року до Центральної виборчої комісії надійшли документи щодо реєстрації ОСОБА_1 у народні депутати України, який балотується в одномандатному виборчому окрузі №132 шляхом самовисування на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року.

Постановою Центральної виборчої комісії №1194 від 23 червня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено в реєстрації кандидатом в народні депутати України на підставі пункту 2 частини першої статті 60 Закону України «Про вибори народних депутатів України», а саме зазначено, що ОСОБА_1 до Комісії не подано заяви про самовисування із зобов`язанням, у разі обрання народним депутатом України, припинити діяльність, яка відповідно до Конституції України та законів України несумісна з мандатом народного депутата України.

Не погоджуючись з таким рішенням суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів Верховного Суду виходить з такого.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 30 червня 2004 року №1932-IV «Про Центральну виборчу комісію» (далі - Закон № 1932-IV) Центральна виборча комісія є постійно діючим колегіальним державним органом, який діє на підставі Конституції України, цього та інших законів України і наділений повноваженнями щодо організації підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, всеукраїнського і місцевих референдумів в порядку та в межах, встановлених цим та іншими законами України.

Згідно з пункту 6 статті 19 Закону № 1932-IV комісія реєструє кандидатів у народні депутати України в порядку, встановленому законом.

Отже, саме ЦВК є тим суб`єктом владних повноважень, на якого державою покладено обов`язок реалізації виборчих прав громадян України та забезпечення проведення виборчого процесу з дотриманням конституційних та законодавчих засад.

Відповідно до частини другої статті 55 Закону України «Про вибори народних депутатів України» Центральна виборча комісія реєструє кандидата у депутати, який балотується в одномандатному окрузі в порядку самовисування, за умови пред`явлення ним особисто одного із документів, передбачених пунктами 1 або 2 частини третьої статті 2 цього Закону, та отримання нею, серед іншого, заяви про самовисування, датованої днем подання документів для реєстрації його кандидатом у депутати до Центральної виборчої комісії, із зобов`язанням у разі обрання депутатом припинити діяльність чи скласти представницький мандат, які відповідно до Конституції України та законів України несумісні з мандатом народного депутата України, та згоду на оприлюднення біографічних відомостей у зв`язку з участю у виборах, а також із зобов`язанням у разі обрання депутатом протягом місяця після офіційного оприлюднення результатів виборів передати в управління іншій особі належні йому підприємства та корпоративні права у порядку, встановленому законом (або зазначенням, що таких немає).

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 20 червня 2019 року до ЦВК подано заяву про самовисування, у якій зазначено, що іншого представницького мандата, який відповідно до Конституції України та законів України несумісний з мандатом народного депутата України, позивач не має.

Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку із незазначенням позивачем у вищевказаній заяві тексту наступного змісту «у разі обрання народним депутатом України скласти представницький мандат, який відповідно до Конституції України та законів України не сумісний з мандатом народного депутата України».

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 60 Закону України «Про вибори народних депутатів України» Центральна виборча комісія відмовляє в реєстрації кандидата (кандидатів) у депутати в разі відсутності документів, зазначених у частині першій статті 54 чи частинах першій або другій статті 55 цього Закону.

Відповідно до пункту 1 Роз`яснень щодо застосування деяких положень Закону України «Про вибори народних депутатів України» під час реєстрації кандидатів у народні депутати України, затверджених постановою ЦВК № 909 від 29 травня 2019 року документ вважається таким, що не поданий для реєстрації кандидатом у депутати, у разі відсутності в ньому відомостей, які обов`язково повинні міститися у такому документі згідно з вимогами Закону.

Зразок та форма заяви для реєстрації кандидата у депутати, окремо законодавчо не затверджено. Зразок заяви, що міститься на сайті ЦВК має рекомендаційний характер, про що зазначено безпосередньо на вказаному зразку. Крім того представники відповідача підтвердили у судовому засіданні, що зразок заяви змінено 4 червня 2019 року і що обидва зразки відповідають вимогам статті 55 Закону України «Про вибори народних депутатів України».

При цьому суд зазначає, що редакція статті 55 Закону України «Про вибори народних депутатів України» протягом 2019 року не змінювалась.

Отже перелік відомостей, які обов`язково повинен міститися у заяві на реєстрацію кандидатом у депутати визначено лише у частині другій статті 55 Закону України «Про вибори народних депутатів України».

Таким чином судовому контролю підлягають питання, пов`язані з достатністю відомомостей, які обов`язково повинні міститися у заяві позивача про самовисування.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у заяві про самовисування зазначив про відсутність у нього іншого представницького мандату, який відповідно до Конституції України та законів України несумісний з мандатом народного депутата.

Разом з тим, у відповідній заяві позивачем не зазначено зобов`язання, у разі обрання його народним депутатом України, скласти представницький мандат, який відповідно до Конституції України та законів України не сумісний з мандатом народного депутата України.

Позивач, на час подання заяви про самовисування є народним депутатом України, обраним на виборах народних депутатів України 26 жовтня 2014 року.

Відповідно до положень статті 90 Конституції України повноваження Верховної Ради України припиняються у день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання.

Статтею 81 Конституції України закріплено, що повноваження народних депутатів України припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України.

Отже, на момент подання позивачем заяви про самовисування позивач був народним депутатом України.

Частиною другою статті 78 Основного Закону передбачено, що вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності встановлюються законом.

Відповідно до положень статті 3 Закону України «Про статус народного депутата України» народний депутат не має права: 1) бути членом Кабінету Міністрів України, керівником центрального органу виконавчої влади; 2) мати інший представницький мандат чи одночасно бути на державній службі; 3) обіймати посаду міського, сільського, селищного голови; 4) займатися будь-якою, крім депутатської, оплачуваною роботою, за винятком викладацької, наукової та творчої діяльності, а також медичної практики у вільний від виконання обов`язків народного депутата час; 5) залучатись як експерт органами у кримінальному провадженні, а також займатися адвокатською діяльністю; 6) входити до складу керівництва, правління чи ради підприємства, установи, організації, що має на меті одержання прибутку.

Таким чином, на момент подання заяви про самовисування позивач, який є народним депутатом України, не може займатися діяльністю, яка відповідно до Конституції України та законів України несумісна з мандатом народного депутата України.

Виходячи з аналізу наведених норм законодавства, встановлених обставин та досліджених доказів, суд приходить до висновку, що у заяві позивача викладені достатні та зрозумілі відомості, які відповідно до пункту 1 частини другої статті 55 Закону №4061-VI обов`язково повинні міститися у ній.

Тобто, на переконання суду, у заяві позивача є всі необхідні відомості, які обов`язково повинні міститися у такому документі згідно з вимогами Закону, що відповідає пункту 1 Роз`яснень щодо застосування деяких положень Закону України «Про вибори народних депутатів України» під час реєстрації кандидатів у народні депутати України, затверджених постановою ЦВК № 909 від 29 травня 2019 року.

Суд також звертає увагу на те, що згідно частин першої та п`ятої статті 101 Закону України «Про вибори народних депутатів України», особа, обрана депутатом, для її реєстрації народним депутатом України зобов`язана подати до Центральної виборчої комісії не пізніш як на двадцятий день з дня офіційного оприлюднення результатів виборів депутатів документ про її звільнення з роботи (посади), не сумісної з депутатським мандатом, та (або) копію зареєстрованої заяви про припинення дії іншого представницького мандата, поданої до відповідної ради.

У разі невиконання особою, обраною депутатом в одномандатному окрузі, у строки, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, вимог частини першої цієї статті або подання цією особою до Центральної виборчої комісії заяви про відмову від депутатського мандата, або виникнення (виявлення) обставин, зазначених у пунктах 3 - 7 частини п`ятої та частині восьмій статті 61 цього Закону, Центральна виборча комісія приймає рішення про визнання її такою, яка не набула депутатського мандата, та призначає повторні вибори у відповідному одномандатному окрузі.

При цьому, наведені правові наслідки порушення законодавства не пов`язують можливість прийняти рішення щодо не набуття депутатського мандату зі змістом заяви про реєстрацію особи кандидатом у депутати.

Відповідно до частини 3 статті 60 Закону України «Про вибори народних депутатів України», помилки і неточності, виявлені в поданих кандидатами на реєстрацію документах, підлягають виправленню і не є підставою для відмови в реєстрації кандидата в депутати.

Вищенаведений закон прямо не містить приписів щодо можливості відмови у реєстрації за наявності помилок і неточностей, виявлених у поданих кандидатами на реєстрацію документів.

Необхідно зазначити, що зразки заяв, які розміщені на сайті ЦВК, мають лише рекомендаційний характер.

Якщо у документі пропущена буква або слово, використано невдалий чи неточний термін, словосполучення, або не тотожне речення, але викладена інформація спрямована на виконання норми законодавства, тоді це має вважатися помилкою, що підлягає виправленню або уточненню. Якщо ж документ оформлено не належним чином, тобто у ньому містяться не всі необхідні та важливі дані, що за Законом повинні бути вказані, або відсутні підпис, печатка та інші необхідні реквізити, тоді слід вважати, що документ відсутній.

Отже, аналізуючи вказані норми необхідно вказати, що недотримання певних вимог щодо оформлення документу є підставою для внесення до нього виправлень, а не підставою для прийняття рішення про відсутність такого документу взагалі.

Тому, висновок відповідача про відмову позивачу у реєстрації кандидата в народні депутати України через неподання заяви про складання представницького мандату, який відповідно до Конституції України та законів України не сумісний з мандатом народного депутата України, є помилковим, оскільки виявлені недоліки або неточності в поданих кандидатом на реєстрацію документах не можуть свідчити про відсутність таких документів відповідно до пункту 2 частини першої статті 60 Закону України «Про вибори народних депутатів України», і є підставою для їх виправлення.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення суб`єкта владних повноважень не відповідає критеріям правомірності, визначених частиною другою статті 2 КАС України та вимог частини другої статті 19 Конституції України, так як помилки і неточності, виявлені в поданих кандидатами на реєстрацію документах, підлягають виправленню і не є підставою для формальної відмови в реєстрації кандидата в депутати.

На наведені обставини суд апеляційної інстанції звернув увагу, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Оцінюючи в сукупності обставини цієї справи та наявні в ній докази, а також ураховуючи наведені правові положення законодавчих актів України, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що постанова ЦВК від 23 червня 2019 року №1194 «Про відмову у реєстрації кандидата в народні депутати України ОСОБА_1 , висунутого в порядку самовисування в одномандатному виборчому окрузі №132 на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року» не відповідає критеріям законності та обґрунтованості, визначених частиною другою статті 2 КАС України, а дії ЦВК - вимогам частини другої статті 19 Конституції України.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

Згідно з положеннями статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

За частиною дев`ятою статті 273 КАС України у разі несплати судового збору на момент вирішення справи суд одночасно вирішує питання про стягнення судового збору відповідно до правил розподілу судових витрат, встановлених цих Кодексом.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частина 2 статті 132 цього Кодексу).

Відповідно до підпункту 2 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Оскільки загальна сума до сплати при подачі адміністративного позову становить 768,40 грн, то за подання апеляційної скарги на рішення суду відповідач повинен сплатити 1 152,60 грн.

Відтак, судовий збір у розмірі 1 152,60 грн підлягає стягненню з ЦВК до Державного бюджету України за рахунок її бюджетних асигнувань.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 273, 308, 310, 315, 316, 322 і 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Центральної виборчої комісії - залишити без задоволення.

Рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2019 року - залишити без змін.

Стягнути з Центральної виборчої комісії (01133, м. Київ, вул. пл. Лесі Українки,1; код ЄДРПОУ 21661450) за рахунок її бюджетних асигнувань в дохід Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 152,60 грн (одна тисяча сто п`ятдесят дві гривні шістдесят копійок).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.М. Соколов

Судді Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк