Постанова

Іменем України

27 червня 2019 року

м. Київ

справа №2218/25061/2012

провадження №61-30059св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи:

- Хмельницький районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області,

- товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,

-

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року у складі колегії суддів П`єнти І. В., Корніюк П. П., Талалай О. І.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст вимог скарги

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив: визнати неправомірними дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області (далі - Хмельницький ВДВС, орган державної виконавчої служби) у межах виконавчого провадження щодо оголошення в розшук та накладення арешту на автомобіль CHEVROLET NIVA, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 ; зобов`язати Хмельницький РВ ДВС ГТУЮ у Хмельницькій області зняти арешт з автомобіля та подати до державних реєстрів інформацію про зняття розшуку та арешту цього майна.

Скаргу мотивовано тим, що 29 березня 2013 року відділом ДВС Хмельницького міськрайонного управління юстиції відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого Хмельницьким міськрайонним судом 01 червня 2013 року, на підставі рішення цього суду від 19 грудня 2012 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» 124 009,84 грн заборгованості та 1240,10 грн судового збору.

За інформацією про виконавче провадження, отриманою з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, у межах вказаного виконавчого провадження 09 січня 2014 року винесено постанову, якою оголошено розшук та накладено арешт на заставне майно боржника, а саме, автомобіль CHEVROLET NIVA, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 .

На виконання цієї постанови, 19 квітня 2017 року інспектором Летичівського ВП ГУНП в Хмельницькій області здійснено огляд та затримання, поміщення зазначеного автомобіля на штрафмайдан.

Заявник вважає вказану постанову старшого державного виконавця ВДВС Хмельницького МРУЮ про оголошення в розшук майна боржника від 09 січня 2014 року такою, що не відповідає вимогам закону, оскільки звернення стягнення на автомобіль на виконання рішення про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» є неприпустимим.

Крім того, заявник не знав про наявність такої постанови, оскільки її копія йому не вручалась.

У зв`язку з наведеним, просив визнати неправомірними дії державного виконавця ВДВС Хмельницького МРУЮ у межах виконавчого провадження щодо оголошення в розшук та накладення арешту на належний йому автомобіль та зобов`язати орган державної виконавчої служби зняти арешт з автомобіля та подати до державних реєстрів інформацію про зняття розшуку і арешту із вказаного майна.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 травня 2017 року у складі судді Мазурок О. В. поновлено ОСОБА_1 пропущений строк для звернення до суду із скаргою на дії державного виконавця.

Визнано неправомірними дії державного виконавця відділу ДВС Хмельницького міськрайонного управління юстиції у межах виконавчого провадження №39109385 щодо оголошення в розшук та накладення арешту на автотранспортний засіб CHEVROLET NIVA, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 .

Зобов`язано Хмельницький РВ ДВС ГТУЮ у Хмельницькій області зняти арешт з автотранспортного засобу CHEVROLET NIVA, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 , накладений в межах ВП №39109385.

Зобов`язано Хмельницький РВ ДВС ГТУЮ у Хмельницькій області подати до державних реєстраторів інформацію про зняття арешту та повідомити ГУНП у Хмельницькій області про зняття арешту й розшуку автотранспортного засобу CHEVROLET NIVA, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 .

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що дії державного виконавця щодо оголошення в розшук та накладення арешту на автомобіль CHEVROLET NIVA, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , є неправомірними.

Суду не надано доказів, що ОСОБА_1 вручалися виклики до державного виконавця про надання заставного автомобіля та погашення боргу, а також не надано доказу, що ОСОБА_1 направлялася та відповідно ним отримувалася постанова від 09 січня 2014 року про оголошення розшуку та арешт майна.

Суд першої інстанції виходив з того, що за частиною шостою статті 20 Закону України «Про заставу», статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, що діяла на 09 січня 2014 року), звернення стягнення на заставне майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. Звернення стягнення на заставне майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача заставодержателя або стягувачів, які не є заставодержателями за певних умов, у зв`язку з чим. дії державного виконавця щодо оголошення в розшук та накладення арешту на автомобіль CHEVROLET NIVA 2008 року випуску, д.н. НОМЕР_1 є неправомірними.

Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року апеляційну скаргу Хмельницького РВДВ задоволено. Ухвалу суду першої інстанції скасовано з постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні скарги.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що у випадку, якщо виконавчі дії вчиняються на підставі судового рішення про стягнення заборгованості та за відсутності судового рішення або виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет застави, такі дії виконавчої служби регулюються Законом України «Про виконавче провадження», а не нормами спеціального закону «Про заставу». При вирішенні питань про наявність чи відсутність в діях державного виконавця порушень, слід виходити із загальних норм Закону України «Про виконавче провадження». Отже, враховуючи, що державний виконавець зобовязаний вжити передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи щодо примусового виконання рішення суду про стягнення заборгованості, в тому числі і шляхом накладення арешту на майно боржника, автомобіль, який був предметом застави, оголошений в розшук та арештований з дозволу заставодержателя ТОВ «Кредитні ініціативи», тому дії державного виконавця є правомірними, правові підстави для задоволення скарги боржника відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постановлену цим судом ухвалу із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки апеляційного суду є помилковими та не узгоджуються з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, оскільки у даному випадку не застосування норм закону про заставу є неможливим. Саме нормами інституту застави визначено статус сторін.

Звернення стягнення на заставне майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором (частина шоста статті 20 Закону України «Про заставу»). Отже, звернення стягнення на заставлене майно, якщо інше не передбачено договором або законом, супроводжуватиметься виконавчим документом, в якому зазначатимуться усі вимоги стягувача, які забезпечені заставою, їх розмір, склад та опис заставного майна, вартість якого забезпечує вимоги стягувача.

Тому, посилання суду першої інстанції на статті 20 Закону України «Про заставу» та статті 54 Закону України «Про виконавче провадження», як на підставу визнання дій державного виконавця Хмельницького районного ВДВС неправомірними - є законним, а висновок апеляційної інстанції про неправильність застосування норм закону про заставу є помилковим.

Крім того, судом апеляційної інстанції не враховано, встановлений судом першої інстанції, факт перебування виконавчого документу на виконанні в бухгалтерії підприємства, в якому працював боржник, згідно постанови ДВС від 12 вересня 2013 року. Тобто, одночасно проводилось звернення стягнення, за одним виконавчим документом, на заставне майно та інше майно (заробітну плату).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вищевказаною касаційною скаргою та витребувано справу із суду першої інстанції.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі наведених норм, касаційну скаргу разом з цивільною справою передано до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи не подали.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Серед основних засад (принципів) цивільного судочинства є обов`язковість судового рішення (стаття 18 ЦПК України, стаття 14 ЦПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).

За змістом статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі по тексту в редакції, чинній на момент вчинення оспорюваних виконавчих дій), державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, зокрема, вправі накладати арешт на майно боржника, передавати його на зберігання та реалізовувати його в установленому законом порядку.

Підставою для відкриття державним виконавцем виконавчого провадження є, зокрема, заява стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 частина перша статті 19 цього Закону).

За змістом пункту 1 частини першої статті 32 Закону України «Про виконавче провадження» заходом примусового виконання судових рішень є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають у інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Загальний порядок звернення стягнення на майно боржника визначено у главі 4 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно з частиною першою статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Підставою для повернення виконавчого документу згідно з пунктом 2 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" є відсутність у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до правил статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» визначено особливості процедури звернення стягнення на заставлене майно.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» на майно, яке перебуває в заставі, та не входить до Переліку видів майна, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами (додаток до цього закону), допускається звернення стягнення на майно, яке полягає, зокрема, в його арешті та примусовій реалізації.

Норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет застави під час процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет застави в межах процедури стягнення коштів з заставодавця на користь заставодержателя.

Отже, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення суду та може накладатись державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (стаття 57 Закону України «Про виконавче провадження»).

Стаття 44 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.

Загальний порядок звернення стягнення на заставлене майно визначений статтею 54 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що передбачений Законом України «Про заставу» та статтею 54 Закону України «Про виконавче провадження» спеціальний примусовий порядок звернення стягнення на предмет застави з метою задоволення вимог заставодержателя, застосовується за умови ухвалення судом рішення про звернення стягнення на предмет застави або вчинення нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на предмет застави.

За умови, коли виконавчі дії вчиняються на підставі судового рішення про стягнення заборгованості та за відсутності судового рішення або виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет застави, то вони регулюються загальними нормами Закону України «Про виконавче провадження», а не нормами спеціального Закону України «Про заставу».

Тобто, у разі, коли державний виконавець вчиняє дії на виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, а судове рішення чи виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутні, то при вирішенні питання про наявність чи відсутність у діях державного виконавця порушень, слід виходити із загальних норм Закону України «Про виконавче провадження».

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 04 лютого 2015 року у справі № 6-238цс14.

У справі, яка переглядається, встановлено, що державним виконавцем вчинялися дії з виконання судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором, зокрема, на користь заставодержателя, а не з виконання судового рішення чи виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет застави, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків, що при вирішенні питання про наявність чи відсутність у діях державного виконавця порушень, слід виходити саме із загальних норм Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час вчинення виконавчої дії) і таких порушень державним виконавцем не допущено, оскільки останній в силу покладених на нього вказаним законом обов`язків - зобов`язаний вжити передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи щодо примусового виконання рішення суду про стягнення заборгованості, в тому числі і шляхом накладення арешту на майно боржника - автомобіль, який був предметом застави, оголошений в розшук та арештований з дозволу заставодержателя ТОВ «Кредитні ініціативи».

Доводи касаційної скарги про необхідність дотримання державним виконавцем норм Закону України «Про заставу», зокрема якими врегульовано питання звернення стягнення на предмет застави, ґрунтуються на неправильному трактуванні наведених вище норм матеріального права та спростовуються їх змістом, а також встановленими апеляційним судом обставинами, з яких вбачається, що оскаржувані у цій справі дії державного виконавця були вчинені ним на виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, а не судового рішення чи виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет застави.

Інші аргументи касаційної скарги на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення апеляційного суду не впливають, висновків суду не спростовують.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська