ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4122/19 Справа № 205/4407/18

Суддя у 1-й інстанції - Шавула В.С. Суддя у 2-й інстанції - Варенко О. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого – Варенко О.П.,

суддів – Городничої В.С., Лаченкової О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м.Дніпрі цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 01 жовтня 2018 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Комунальне підприємство "Жилсервіс-5 Дніпровської міської ради", про вселення, усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2018 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що на підставі ордеру № 12 від 18 вересня 1990 року його батьку ОСОБА_3 разом із родиною із чотирьох осіб надано у користування кімнату АДРЕСА_1 , де він був зареєстрований та проживав до 31 березня 1998 року.

Після смерті батьків, його сестра ОСОБА_2 продовжила проживати у вищевказаній кімнаті, у зв`язку із чим відносини між ними погіршилися, результатом яких є здійснення відповідачем перешкод у користуванні спірною кімнатою, його було знято з реєстрації за вищевказаною адресою, а сам він змушений був поїхати до Києва з метою уникнення сварок.

Інтересу до кімнати не втрачав, періодично приїздив та прохав сестру допустити його до спірної квартири, оскільки мав намір постійно проживати у гуртожитку, однак у відповідь отримував відмови та погрози.

На даний час він, на його прохання, зареєстрований у свого дядька. Він знімає окремі кімнати за свої власні кошти, часто переїжджає, а зараз йому зовсім немає де жити.

У зв`язку з вищезазначеним, позивач просить суд вселити його в кімнату АДРЕСА_2 531 АДРЕСА_3 ; усунути йому перешкоди у користуванні кімнатою АДРЕСА_1 та зобов`язати ОСОБА_2 не чинити йому перешкод у користуванні кімнатою АДРЕСА_1 .

Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 01 жовтня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, позивач просив рішення суду від 01 жовтня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що в рішенні суду першої інстанції не надано належної правової оцінки фактичним обставинам, суд не надав оцінку відповіді третьої особи від 07 червня 2017 року, згідно якої позивач не позбавлений права користування кімнатою у гуртожитку, оскільки втрата права користування встановлюється на підставі рішення суду, якого не було і не снує. Крім того, суд першої інстанції залишив поза увагою наявність родинного зв`язку між сторонами, оскільки відповідач є його сестрою та поважність причин його тривалої відсутності, які не залежали від нього, що призвело до помилкових висновків.

Учасники справи правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористалися.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду — без змін з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі ордеру №12 від 18 вересня 1990 року надано у користування кімнату АДРЕСА_1 ОСОБА_3 із родиною із чотирьох осіб (а.с.7). Будинок АДРЕСА_3 , в якому знаходиться спірна кімната є комунальною власністю та перебуває на балансі в КП «Жилсервіс-6» ДМР (а.с.16).

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із квітня 2014 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 (з.а.с.4), є інвалідом ІІ групи (а.с.6).

Згідно довідок № 1378 та № 1377 від 07 червня 2017 року, за адресою: АДРЕСА_5 ОСОБА_4 мешкав разом із батьками з 14 грудня 1990 року та був зареєстрований, у зв`язку із повноліттям з 02 лютого 1995 року до 31 березня 1998 року (знято з реєстрації). За вказаною адресою з 03 жовтня 2000 року зареєстрована ОСОБА_2 разом із дочкою – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.8).

Як зазначає сам позивач, а також підтверджено в письмових поясненнях третьої особи, позивач не проживає у спірній кімнаті, починаючи із 1998 року, тобто приблизно 20 років.

Позивачем не доведено жодними належними, достатніми та достовірними доказами того, що він тривалий час не проживає у спірній кімнаті із поважних причин; того факту, що він є членом родини ОСОБА_2 , яка є користувачем спірної кімнати, а також того факту, що ним здійснювались дії відповідно до вимог чинного законодавства щодо звернення до балансоутримувача спірного нерухомого майна про надання йому на загальних підставах права користування жилим приміщенням.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх такими, що відповідають встановленим обставинам у справі та нормам чинного законодавства.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на помилковість висновків суду у зв`язку із наявністю родинних зв`язків між сторонами у справі не можуть бути прийняти до уваги з наступних підстав.

Звертаючись до суду із позовом, позивач як на правові підстави позовних вимог посилався на положення частини першої статті 405 ЦК України та частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР, а також зазначав про наявність конфліктних стосунків між сторонами у справі.

Відповідно до частин першої та другої статті 64 ЖК Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом статті 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Для підтвердження проживання однією сім`єю необхідно підтвердити факт ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, піклування та підтримку один одного морально і матеріально.

Згідно матеріалам справи, позивач тривалий час перебував у м.Києві та мав інше місце проживання, періодично відвідував відповідача, яка є сестрою позивача, що не дає підстав вважати цих осіб такими, що проживали однією сім`єю, оскільки наявність родинних відносин не свідчить, що сторони у справі є членами сім`ї і ведуть спільне господарство.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 347/214/16 (провадження № 61-13047св18).

Згідно зі ст. 129 Житлового кодексу Української РСР на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку.

У відповідності до ст.130 Житлового кодексу Української РСР, порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пояснень КП “Жилсе6рвіс-5” Дніпровської міської ради від 06.09.2018 року № 700 Питання вселення ОСОБА_1 в спірну кімнату може бути вирішено за добровільної згоди ОСОБА_2 на його вселення та надання дозволу комісією з питань надання житлової площі в гуртожитках комунальної власності територіальної громади міста Дніпро у порядку, визначеному рішенням виконкому міської ради від 23.04.2013 року № 179 “Про врегулювання питань щодо надання житлової площі та проживання у гуртожитках комунальної власності територіальної громади м.Дніпро” (а.с.22).

Матеріали справи не містять відомостей щодо звернення позивача до комісії з питань надання житлової площі в гуртожитках комунальної власності територіальної громади міста Дніпро.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції залишив поза увагою поважність причин його тривалої відсутності, які не залежали від нього, що призвело до помилкових висновків, та про те, що в рішенні суду першої інстанції не надано належної правової оцінки фактичним обставинам, зокрема відповіді третьої особи від 07 червня 2017 року, згідно якої позивач не позбавлений права користування кімнатою у гуртожитку, оскільки втрата права користування встановлюється на підставі рішення суду, якого не було і не існує, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки відповідно до відповіді КП “Жилсервіс-5” Дніпровської міської ради від 30 березня 2018 року № 344, відповідач був знятий з реєстрації ще 31.03.1998 року, та вибув за адресою: АДРЕСА_6 (дані вилучені з ф-А Горбачова В.М.), що виключає зняття його з реєстраційного обліку на підставі рішення суду (а.с.16).

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 01 жовтня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий О.П.Варенко

Судді: В.С.Городнича

О .В.Лаченкова