Справа № 420/3248/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2019 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Балан Я.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження, у порядку письмового провадження, адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Біляївського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, про визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити певні дії -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернулась ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Біляївського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, про:

визнання протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Біляївського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Біляївського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Адміністративний позов мотивовано наступним.

Неповнолітня донька позивача через свої релігійні переконання не може погодитись з присвоєнням їй цифрового ідентифікатора особистості у виді унікального номеру, а також зі зняттям біометричної інформації щодо неї та подальшим зберіганням, використанням, обробкою такої інформації за допомогою засобів реєстру, як це передбачено Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», у зв`язку з чим, ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , звернулася до Біляївського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про видачу паспорту у формі книжечки відповідно до положення про паспорт. Проте, за результатами розгляду заяви, на думку позивача, їй протиправно відмовлено в оформленні паспорту у формі книжечки. Позивач наголошує, що такі дії відповідача не відповідають чинному законодавству України та суперечать ратифікованим Україною міжнародним документам.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04 червня 2019 року, вищезгадану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (письмове провадження).

У встановлений судом строк відповідач надав відзив (вх. №22012/19 від 19.06.2019р.) на позовну заяву (а.с.26-40).

Відзив обґрунтований наступним.

ОСОБА_2 під час подання заяви про оформлення паспорта не було подано необхідного переліку документів, визначених п.1.3, Наказу МВС України «Про затвердження Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України №320 від 13.04.2012 року», а саме: заяви встановленого зразка, фотокарток, свідоцтва про народження, тощо (а.с.28-29).

Крім того, Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» №5492-VІ від 20.11.2012 року, визначає правові та організаційні засади видачі документів, зокрема, що посвідчують особу та підтверджують громадянство.

Посилаючись на положення статті 13, 14, частин другої, третьої, четвертої статті 21 вказаного Закону №5492-VІ, а також на приписи абзацу другого пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 302 від 25.03.2015 року зазначав, що з 1 листопада 2016 року оформлення (незалежно від того, чи вперше, чи у зв`язку з його втратою або необхідністю обміняти) паспортів громадянина України здійснюється виключно у формі картки з безконтактним електронним носієм із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру за зразком затвердженого бланка.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.17), через законного представника, ОСОБА_1 (мати), 15 лютого 2019 року, звернулась до Біляївського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з заявою про оформлення паспорту громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки, передбаченої Положенням про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України № 2503-XII від 26.06.1992 року (а.с.10).

Вищевказана заява була мотивована тим, що через свої релігійні переконання, ОСОБА_2 відмовляється від присвоєння їй цифрового ідентифікатора особистості у виді унікального номера запису в реєстрі, від зняття біометричної інформації щодо себе та її подальшого зберігання, використання, обробки в Єдиному державному демографічному реєстрі.

Рішенням № 5127/975 від 07.03.2019, оформленим листом, Біляївським районним відділом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області відмовлено ОСОБА_2 у видачі паспорту у формі книжечки (а.с.11-14).

В обґрунтування вказаної відмови відповідачем зазначено, що відповідно до вимог пункту 3 Положення про паспорт громадянина України № 2503-XII від 26.06.1992 (із внесеними змінами і доповненнями Постановою Верховної Ради України від 02.09.1993 року), статті 21 Закону України «Про Єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 року, постанови Кабінету Міністрів України № 302 від 25.03.2015 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та порядку оформлення, видачі обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України» із змінами, внесеними згідно ПКМУ № 745 від 26.10.2016 року, у територіальних підрозділах Державної міграційної служби України з 01.01.2016 року, запроваджено оформлення і видачу паспортів громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено вказаною постановою. Із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру, громадянам України паспорт оформлюється у зв`язку з досягненням 14-річного віку, втратою, непридатністю до користування, зміною прізвища, неточністю у записах з урахуванням вимог пункту 3 Положення про паспорт громадянина України.

Так, відповідачем повідомлено, що прийняття документів для оформлення паспорту громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 745 від 26.10.2016 року, з 01.11.2016 року припиняється. Крім того, Біляївським районним відділом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області отримано доручення першого заступника Голови ДМС України № Д/92/2-17 від 15.06.2017 року, згідно якого з 16.06.2017 року, у територіальних підрозділах ДМС України прийом заяв на оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року припинено.

Поміж іншим, відповідачем наголошувалось, що кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України, тому, позивач не може відмовитись від виконання обов`язку отримання паспорту посилаючись на релігійні переконання.

Не погоджуючись з правомірністю рішення відповідача, ОСОБА_1 звернулась до суду, за захистом прав своєї неповнолітньої доньки.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» № 5492-VI від 20.11.2012 року (далі - Закон №5492-VI) документами, оформлення яких встановлено цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення, є документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, яким є , зокрема, паспорт громадянина України.

Згідно частин 1, 2, 4 і 5 статті 14 Закону №5492-VI, форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Частиною 1 статті 21 Закону № 5492-VI визначено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Відповідно до частини 3 статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.

Згідно підпункту 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України № 2503-XII від 26.06.1992 року, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Водночас, пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» № 302 від 25.03.2015 року (далі - Постанова №302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України.

Пунктом 2 вказаної Постанови № 302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:

- з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року;

- з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Згідно пункту 3 Постанови № 302 від 25.03.2015 року, до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється.

Судом встановлено, що у відзиві на позовну заяву відповідач посилається на положення пункту 3 Постанови № 302 від 25.03.2015 року, як на підставу для відмови у задоволенні заяви доньки позивача про оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки (а.с.32). Так, відповідачем зазначено, що на момент звернення позивача із заявою до Біляївського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, видача паспорта громадянина України у формі книжечки була припинена.

З даного приводу суд зазначає, що оцінку правомірності таких дій територіального органу ДМС України у випадку відмови у задоволенні заяви фізичної особи про оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року було надано Великою Палатою Верховного Суду під час розгляду зразкової справи № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) щодо правомірності відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, за наслідками якої винесено постанову від 19.09.2018 року.

Так, у зазначеній постанові, Великою Палатою Верховного Суду визначено, що ознаками цієї типової справи є: а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховною Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ; б) відповідач - територіальні органи ДМС України; в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховною Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ.

Дослідивши та проаналізувавши наявні у справі матеріли, суд дійшов висновку, що дана справа за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки – ОСОБА_2 підпадає під ознаки типової справи.

У силу припису частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

У постанові від 19.09.2018 року, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря. З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дії відділу Управління Державної міграційної служби в Київській області щодо відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт від 26.06.1992 № 2503-ХІІ є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону України № 5492-VI.

Разом з тим, при вирішенні спору Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що законодавець, приймаючи Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» від 14.07.2016 №1474-VIII, яким було внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України. На час звернення позивача до Відділу УДМС діяло два нормативних акта: Положення про паспорт ? 2503-XII і Постанова № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов`язані звертатися за його обміном, при досягнені відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов`язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч. 3 ст. 21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному Законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії Відділу УДМС розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони визнаються протиправними.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для належного захисту порушених прав позивачки слід зобов`язати Відділ УДМС оформити та видати позивачеві паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт від 26.06.1992 № 2503-XII. В той же час, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача не передавати будь-які дані про позивача до Єдиного державного демографічного реєстру, формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі і використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру, Велика Палата Верховного Суду вважає такими, що не підлягають задоволенню, оскільки, при видачі позивачці паспорта у формі, визначеній Положенням про паспорт від 26.06.1992 № 2503-XII, не передбачено внесення даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру.

З огляду на зазначене вище, Велика Палата Верховного Суду вирішила, що існують підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про часткове задоволення позову.

У контексті наведеної правової позиції Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі, суд дійшов висновку, що приймаючи рішення про відмову у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки за заявою позивача відповідач мав врахувати наступне.

Пунктом 131 Постанови №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація, зокрема, біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.

Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні дані особи.

Згідно частини 1 статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» № 2297-VI від 01.06.2010 року (далі - Закон №2297-VI), мета обробки персональних даних має бути сформульована у законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону №2297-VI).

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 Закону № 2297-VI).

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Однак, суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.

Відтак, суд зазначає, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих Законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06.07.2010 № 2438-VI, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …».

За сталою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене Законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13.07.1995, заява №18139/91, п. 37) Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення спірних правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.

Так, враховуючи зазначене, суд встановив, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14.06.2007). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі «Groppera Radio AG and Others v. Switzerland» від 28.03.1990).

Отже, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Крім того, стосовно тверджень відповідача, що позивачем не було надано необхідного переліку документів, визначених п.1.3, Наказу МВС України «Про затвердження Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України №320 від 13.04.2012 року», а саме: заяви встановленого зразка, фотокарток, свідоцтва про народження, тощо, суд зазначає, що на момент звернення позивача із заявою (15.02.2019 року), наказ №320 від 13.04.2012 року, втратив чинність на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ України №161 від 01.03.2018 року «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства внутрішніх справ України від 13 квітня 2012 року № 320».

Суд критично ставиться і до тверджень відповідача про не надання позивачем необхідного переліку документів, оскільки, згідно матеріалів справи позивачем до заяви надавалися: дві фотокартки розміром 3,5*4,5 для оформлення паспорту, копія свідоцтва про народження, довідка про реєстрацію громадянства (а.с.10).

Крім того, у відповіді №5127/975 від 07.03.2019 року, до Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області Біляївського районного відділу не було вказано як підставу відмови у видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року, не надання необхідних документів чи надання заяви не встановленого зразка. У відмові зазначено, зокрема: «згідно доручення першого заступника Голови ДМС України №Д/92/2-17 від 15.06.2017 року, з 16.06.2017 року в територіальних підрозділах ДМС України прийом заяв на оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року припинено…» (а.с.13).

Відтак, суд дійшов висновку, що для належного захисту порушених прав позивача слід визнати протиправним рішення Біляївського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, щодо відмови в оформленні та видачі ОСОБА_2 , паспорта громадянина України у формі книжечки (на паперовому носії), опис якого визначено Додатком до Постанови Верховної Ради України № 2503-ХІІ від 26.06.1992 року «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон», та зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Біляївського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, оформити та видати паспорт громадянина України ОСОБА_2 у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України № 2503-XII від 26.06.1992 року.

Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності оскаржуваного рішення.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 – підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору та відсутні витрати на виклик свідків та призначення експертизи, жодні витрати не належать до компенсації за рахунок коштів Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 2, 6-10, 77, 90, 139, 250, 251, 255, 257, 258, 263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Біляївським РВУМВС України в Одеській області 04 травня 2006р.) в інтересах неповнолітньої особи ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65014, м. Одеса, вул. Преображенська, 44, код ЄРДПОУ 37811384) в особі Біляївського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (67600, Одеська область, м. Біляївка, вул. Успенська, 2) про визнання протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Біляївського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Біляївського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 – задовольнити.

Відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Біляївського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року, у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 – визнати протиправною.

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області, в особі територіального підрозділу Біляївського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення набирає законної сили згідно статті 255 КАС України - після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 295 КАС України подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через Одеський окружний адміністративний суд.

Суддя Балан Я.В.

.