open
  • Друкувати
  • PDF
  • DOC
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOC
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

Постанова

Іменем України

26 червня 2019 року

м. Київ

справа № 752/4740/16-ц

провадження № 61-43226св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 листопада 2016 року у складі головуючого-судді Антонової Н. В. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 17 липня 2018 року у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Мазурик О. Ф., Невідомої Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк») про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 04 липня 2008 року між ним та Акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - АТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», був укладений кредитний договір № ML-804/052/2008, за умовами якого банк надає кредит у розмірі 31 000 доларів США, проте надання кредиту в іноземній валюті суперечить вимогам чинного законодавства, що свідчить про протиправність дій банку, який крім іншого не мав індивідуальної ліцензії на вчинення операції з валютними цінностями, та є підставою для визнання такого договору недійсним. Про протиправність дій відповідача свідчить й відсутність контролю з боку банку за цільовим використанням кредитних коштів, зокрема за тим, щоб позичальник використав отриману валюту саме на розрахунки з іншими резидентами України.

Крім того, укладаючи спірний договір, він мав на увазі інші умови ніж ті, що у ньому викладені, а саме вважав, що отримує в кредит не іноземну валюту, а національну валюту України - гривню, а іноземна валюта не є засобом платежу, а лише засобом обміну на гривню.

Уточнивши в травні 2016 року підстави позову, ОСОБА_1 остаточно просив визнати дії відповідача протиправними щодо надання кредиту позивачу як резиденту України в іноземній валюті заздалегідь для розрахунку цією валютою з іншими резидентами України на території України; визнати бездіяльність відповідача щодо здійснення контролю за цільовим використанням кредитних коштів; визнати недійсним кредитний договір від 04 липня 2008 року № ML-804/052/2008.

Протокольною ухвалою суду від 11 квітня 2016 року до участі у справі як співвідповідача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна»).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 28 листопада 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не наведено належних доказів на підтвердження заявлених ним вимог. Укладений між сторонами кредитний договір відповідає вимогам закону, банк має відповідну ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій кредитування в іноземній валюті. Здійснення контролю за цільовим використанням кредитних коштів є правом банку, а не його обов`язком.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 17 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 листопада 2016 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У серпні 2018 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що як суд першої так і апеляційної інстанцій допустили неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, прийняли рішення спираючись виключно на доводи відповідача, не надавши оцінку доводам позивача. Суди не звернули увагу на те, що банку для видачі кредиту в іноземній валюті необхідно здійснити конвертацію на міжбанківській валютній біржі; істотні умови кредитного договору не відповідають вимогам Генеральної ліцензії банку на право здійснення валютних операції та вимогам Інструкції про касові операції в банках України; у позичальника немає документу, який би вказував на перехід права власності на 31 000 доларів США від банку до нього. Поза увагою судів залишилося те, що діючим законодавством встановлено вичерпний перелік випадків, коли зобов`язання між сторонами може бути виражене в іноземній валюті та підлягає виконанню в валюті; у відповідача відсутня індивідуальна ліцензія на здійснення валютних операцій, а тому при отриманні від позичальника коштів в іноземній валюті банк порушив статтю 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», оскільки не мав право отримувати в іноземній валюті відсотки, комісію тощо. Судами не враховано вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», згідно яких умови кредитного договору не можуть містити несправедливі положення, й такі положення можуть бути визнані недійсними. Закон України «Про захист прав споживачів» не передбачає визнання недійсними не підписаних договорів, а відтак суди безпідставно послалися на те, що якщо споживач підписав добровільно договір, то він погодився, що всі його умови є справедливими.

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.

Відзивів на касаційну скаргу не надходило.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що 04 липня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ML-804/052/2008, умовами якого передбачено, що банк надає позичальнику кредит на споживчі цілі в розмірі 31 000 доларів США строком до 04 липня 2018 року.

На час укладення цього договору ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», мало Генеральну ліцензію № 191 та Дозвіл на здійснення валютних операцій № 191-1.

Оспорюваний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; умови кредитного договору містять повну інформацію щодо умов кредитування: періоду надання кредиту, розміру процентної ставки, порядку її нарахування; періоду внесення платежів, відповідальності за порушення умов договору.

Таким чином, позивач був проінформований про всі істотні умови договору, які визнавав та у встановлений законом строк від договору не відмовився. Крім того, ОСОБА_1 був вільним як у виборі фінансових установ для отримання кредиту так і у виборі форми кредитування.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 02 жовтня 2012 року задоволено позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором від 04 липня 2008 року № ML-804/052/2008 у розмірі 1 230 296,10 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами першою, третьою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93, діяв на момент укладення договору), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Декретом № 15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов`язки суб`єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

У статті 5 Декрету № 15-93 визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв`язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Згідно статті 1 Декрету № 15-93 комерційні банки не входять до категорії «резидентів» та «нерезидентів» та змістом вказаного Декрету не передбачено обов`язку банку в отриманні індивідуальної ліцензії на передачу іноземної валюти в позику.

Крім того, 09 лютого 2019 року Декрет № 15-93 втратив чинність у зв`язку із введенням в дію Закону України «Про валюту і валютні операції», за змістом частини першої статті 9 якого банки надають банківські та інші фінансові послуги, якщо вони є валютними операціями, на підставі банківської ліцензії.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

При укладенні 04 липня 2008 року спірного кредитного договору сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов та визначено: валюту кредитування, суму кредиту, процентну ставку за користування ним і порядок повернення кредиту, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору. Так, підписавши договір, позивач засвідчив, що він погодився з його умовами. Крім того, ОСОБА_1 частково виконав обов`язки, покладені на нього даним договором, та своєї згоди на укладення договору не відкликав.

Таким чином, з урахуванням відсутності законодавчої заборони на вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті та згоди позивача саме на такі умови оскаржуваного кредитного договору, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Доводи заявника в касаційній скарзі на те, що у відповідача відсутня індивідуальна ліцензія на здійснення валютних операцій, а тому при отриманні від позичальника коштів в іноземній валюті банк порушив статтю 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», є необґрунтованими, оскільки на час укладення оспорюваного кредитного договору з позивачем, банк мав належним чином оформлену банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій кредитування в іноземній валюті.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що у позичальника немає жодного документа, який би вказував на перехід права власності на 31 000 доларів США від банку до позичальника, не свідчить про наявність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, оскільки такі доводи стосуються питань виконання зобов`язань за кредитним договором та можуть бути підставою для його розірвання, а не визнання недійсним.

Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , поданої представником ОСОБА_2 , у їх сукупності зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 подану представником ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 листопада 2016 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 17 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В. О. Кузнєцов

В. С. Жданова

В. М. Ігнатенко

Джерело: ЄДРСР 82669329
Друкувати PDF DOC
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOC
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку