ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

26 червня 2019 року

м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/2140/19

Головуючий у першій інстанції – Коверзнев В. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/834/19

Чернігівський апеляційний суд у складі :

головуючої-судді Шитченко Н.В.,

суддів Бобрової І.О., Висоцької Н.В.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Державне підприємство «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості»,

розглянув в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі,

місце ухвалення рішення суду – м. Чернігів,

дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції – 23 квітня 2019 року,

час проголошення рішення суду – 15 год. 55 хв.

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ДП «УкрНДНЦ», у якому просив стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі у розмірі 174442,29 грн та 50000 грн у відшкодування моральної шкоди.

У мотивування заявлених вимог зазначив, що відповідач у період з 01 березня 2017 року по 08 січня 2019 року безпідставно затримав виконання рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року, яким його було поновлено на роботі та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, що, на його думку, є також вимушеним прогулом і дає підстави для стягнення за цей час середнього заробітку відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100.

У зв`язку з неправомірними діями відповідача, які призвели до порушення його трудових прав, він зазнав моральної шкоди, яка виразилася у психологічному дискомфорті та душевних переживаннях.

Рішенням від 23 квітня 2019 року Деснянський районний суд м. Чернігова у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи прийняте рішення незаконним та необґрунтованим, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції залишив поза увагою ту обставину, що рішення апеляційного суду від 15 лютого 2017 року в частині поновлення позивача на роботі було повністю виконане роботодавцем, проте, звернувшись до ВССУ із касаційною скаргою, ДП «УкрНДНЦ» не повідомило про даний факт, і зупинення виконання вже виконаного судового рішення неможливе за нормами чинного законодавства.

Скаржник зазначає, що оскільки відповідачем був прихований факт виконання рішення суду, то і ухвала касаційної інстанції від 01 березня 2017 року, якою було зупинено виконання рішення апеляційного суду, винесена без урахування відомостей про поновлення його на роботі, у зв`язку з чим видача ДП «УкрНДНЦ» наказу про зупинення дії наказу № 24-к від 16 лютого 2017 року про поновлення на роботі є неправомірною.

Указує, що суд проігнорував і той факт, що через указані дії відповідача він був позбавлений можливості виконувати посадові обов`язки директора, передбачені трудовим договором, та працевлаштуватися, оскільки у трудовій книжці був наявний запис про поновлення його на роботі, тому період з 01 березня 2017 року по 08 січня 2019 року є вимушеним прогулом.

Звертає увагу на ту обставину, що відповідач, стверджуючи, що затримка виконання рішення суду відбулась не з його вини, оскільки виконання рішення було зупинено рішенням касаційної інстанції, 19 квітня 2018 року провів виплату 5000 грн моральної шкоди, стягнутої на його користь рішенням суду, тобто вибірково поставився до того, в якій саме частині рішення слід зупинити його виконання.

Апеляційна скарга містить посилання про недотримання районним судом положень ст.ст. 265, 268 ЦПК України в частині вирішення питання розподілу судових витрат та публічного проголошення повного рішення суду.

Відповідачем відзив на апеляційну скаргу у встановлений термін не подавався.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V Кодексу.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема, малозначних справ; справ, що виникають із трудових відносин. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 6 ст. 19 ЦПК України визначено поняття малозначних справ. Такими справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (192100 грн); справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (960500 грн).

Вимогами позову ОСОБА_1 є стягнення середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення про поновлення на роботі у розмірі 174442,29 грн. та моральної шкоди у розмірі 50000 грн.

Аналізуючи наведені норми та враховуючи, що спір між сторонами виник з трудових відносин, предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дана справа відноситься до тих, які можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, оскільки матеріали справи містять достатньо доказів для перевірки викладених у апеляційній скарзі доводів.

Заслухавши суддю–доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду – залишенню без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що невиконання відповідачем рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року про поновлення позивача на роботі у період з 01 березня 2017 року по 29 листопада 2018 року включно не вважається вимушеним прогулом з вини відповідача, оскільки в цей період виконання рішення апеляційного суду було зупинено судом касаційної інстанції відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦПК України (в редакції, що діяла на час постановлення ухвали). Суд зазначив про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення у відповідності до ст. 236 КЗпП України, оскільки така затримка відбулась не внаслідок винних дій відповідача, а на підставі судового рішення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

У справі встановлено, що рішенням від 15 лютого 2017 року Апеляційний суд Чернігівської області позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав незаконним наказ № 369-к від 03 грудня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора науково-дослідного інституту стандартизації ДП «УкрНДНЦ». Поновив позивача на роботі в ДП «УкрНДНЦ» на посаді директора науково-дослідного інституту стандартизації. Стягнув з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 грудня 2015 року по 15 лютого 2017 року у зв`язку з незаконним звільненням у розмірі 117970,95 грн (без утримання обов`язкових платежів) та 5000 грн у відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовив (а.с. 13-20).

На виконання рішення апеляційного суду 16 лютого 2017 року відповідач видав наказ № 24-к про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора науково-дослідного інституту стандартизації з 08 грудня 2015 року та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а.с. 22).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, ДП «УкрНДНЦ» звернулось з касаційною скаргою. Ухвалою від 01 березня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в особі судді Ізмайлової Т.Л. відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ДП «УкрНДНЦ», а виконання рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року зупинив до закінчення касаційного провадження у справі (а.с. 21).

На виконання вказаної ухвали ВССУ 15 березня 2017 відповідач видав наказ № 40-к, яким зупинив з 01 березня 2017 року дію наказу від 16 лютого 2017 року № 24-к «Про поновлення на роботі». У наказі зазначено, що питання здійснення ОСОБА_1 грошових виплат слід вирішити після закінчення касаційного провадження у справі (а.с. 23).

Постановою від 29 листопада 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду залишив без задоволення касаційну скаргу ДП «УкрНДНЦ», а рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року – без змін. Поновив виконання рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року (а.с. 24-27).

Наказом генерального директора ДП «УкрНДНЦ» від 08 січня 2019 року за № 04-к на виконання вищенаведеної постанови ВС наказ від 15 березня 2017 року № 40-к був визнаний таким, що втратив чинність з 29 листопада 2018 року (а.с. 28).

Звертаючись з позовом до суду, ОСОБА_1 , посилаючись на ст. 236 КЗпП України, зазначав про порушення відповідачем його трудових прав у зв`язку з безпідставною затримкою останнім виконання рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року, яким його було поновлено на роботі та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.

За змістом ч. 7 ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Законодавцем роз`яснено, що рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника. Виконання рішення вважається закінчення з дня видачі відповідного наказу роботодавцем, який прийняв рішення про звільнення працівника.

Відповідно до положень ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Розділом VI ЦПК України визначений порядок вирішення процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 328 ЦПК України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали про відкриття касаційного провадження) за наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, суддя-доповідач у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду.

Згідно з ч. 3 ст. 436 ЦПК України (в чинній редакції) суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Зважаючи на вищенаведені норми та обставини даної справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову в задоволенні позову, пославшись на відсутність вини ДП «УкрНДНЦ» у затримці виконання судового рішення у період з 01 березня 2017 року по 29 листопада 2017 року.

Так, на виконання рішення апеляційного суду 16 лютого 2017 року відповідач видав наказ № 24-к про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора науково-дослідного інституту стандартизації з 08 грудня 2015 року та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу із внесенням відповідного запису за № 17 у трудову книжку, тобто, на думку колегії суддів, роботодавець повністю виконав вимоги ст. 235 КЗпП України та ст. 430 ЦПК України щодо негайного виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі.

У подальшому за клопотанням ДП «УкрНДНЦ» суд касаційної інстанції у своїй ухвалі про відкриття касаційного оскарження від 01 березня 2017 року зупинив виконання рішення апеляційного суду від 15 лютого 2017 року до закінчення касаційного провадження у справі. Тобто вказаною ухвалою виконання оскаржуваного рішення суду було зупинено в цілому. Зазначене судове рішення оскарженню не підлягало.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи позивача про неправомірність дій відповідача через неповідомлення суду касаційної інстанції про виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 , оскільки відповідач скористався наданим процесуальним правом, звернувшись з клопотанням про зупинення виконання рішення суду, яке судом касаційної інстанції було розглянуто і задоволено.

Частинами 1, 2 ст. 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Отже відповідач виконав відповідне судове рішення.

Доводи скаржника про неправомірність видачі ДП «УкрНДНЦ» наказу № 40-к від 15 березня 2017 року, яким була зупинена дія наказу № 24-к від 16 лютого 2017 року про поновлення на роботі, по суті зводяться до незгоди з ухвалою ВССУ від 01 березня 2017 року в частині зупинення виконання рішення апеляційного суду від 15 лютого 2017 року.

Разом з тим, ні наказ про № 40-к від 15 березня 2017 року, яким була зупинена дія наказу № 24-к від 16 лютого 2017 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі, ні наказ директора ДП «УкрНДНЦ» від 08 січня 2019 року за № 04-к на виконання постанови ВС про втрату чинності наказу від 15 березня 2017 року з 29 листопада 2018 року позивачем не оскаржувалися і є чинними.

Не може бути підставою для задоволення апеляційної скарги посилання позивача на те, що під час зупинення виконання рішення відповідач сплатив йому 5000 грн моральної шкоди, оскільки відповідач, перераховуючи ОСОБА_1 указану суму під час дії ухвали суду касаційної інстанції, діяв на власний розсуд, а не виконував рішення суду. Крім цього, виписка по особовому рахунку не була предметом дослідження у суді першої інстанції при вирішенні спору.

Отже, винних дій відповідача в ході невиконання рішення суду не встановлено, про що правильно зазначив у своєму рішенні суд першої інстанції.

Не заслуговують на увагу твердження позивача про порушення судом першої інстанції процесуальних норм в частині вирішення питання розподілу судових витрат та проголошення повного судового рішення з огляду на таке.

Порядок розподілу судових витрат між сторонам визначений ст. 141 ЦПК України. Відповідно до ч. 1 даної норми судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому КМУ (ч. 7 ст. 141 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», як учасник бойових дій (а.с. 30). Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову було відмовлено, під час розгляду даної справи у суді першої інстанції відповідачем судових витрат не понесено.

Ураховуючи наведені обставини, у районного суду під час ухвалення рішення не було підстав та необхідності для вирішення питання розподілу судових витрат.

Крім цього, протокол судового засідання та технічний запис судового засідання від 23 квітня 2019 року свідчать про те, що у судовому засіданні приймали участь представники сторін, після закінчення якого судом о 15 год. 55 хв. було проголошено повний текст рішення суду (а.с. 62-62).

Таким чином, колегія суддів вважає викладені позивачем в апеляційній скарзі мотиви незгоди з рішенням суду першої інстанції невірним та довільним тлумаченням скаржником положень процесуальних норм.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для скасування судового рішення, яке постановлене з дотриманням вимог закону.

Керуючись ст.ст. 367-369, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 квітня 2019 року – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 26 червня 2019 року.

Головуючий : Судді: