ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 червня 2019 року № 826/11954/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючої судді - Добрівської Н.А.,

розглянувши в спрощеному провадженні адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Інноваційні рішення «Анфер»

до

Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про

визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 16.05.2016 №0014701303, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Телефонні системи і мережі «Анфер» (в подальшому за рішенням Загальних зборів учасників Товариства від 20.05.2019 змінено назву на «Товариство з обмеженою відповідальністю «Інноваційні рішення «Анфер»», далі по тексту - позивач, Товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 16.05.2016 №0014701303.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказує на те, що скористався своїм правом та виконав всі умови відповідно до п.9-5 розділу VIII Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних відносин, далі по тексту - Закон №2464-VI), де страхувальники у звітному періоді можуть застосувати понижуючий коефіцієнт єдиного соціального внеску (далі - ЄСВ). Цей факт підтверджується довідками-розрахунками за січень-березень 2015 року, які підприємство отримувало в ДПІ Дарницького району на виконання розрахункових документів на виплату заробітної плати. При складанні звіту про суми нарахованої заробітної плати в електронному вигляді (через у «M.E.Dok») були відображені суми нарахування ЄСВ з понижуючим коефіцієнтом, але при відправлені звіту до контролюючого органу, програма цей коефіцієнт не врахувала, що привело до подання невірної звітності. Позивачем виявлено помилку в березні 2015 року та самостійно виправлено шляхом коригування звіту. Тому, на думку позивача, мало місце порушення не на підставі ч.10 та п.2 ч.11 ст.25 Закону №2464-VI за несплату (неперерахування) або несвоєчасну оплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а п.5 ч.11 ст.25 за неналежне ведення бухгалтерської документації, на підставі якої нараховується єдиний внесок. Згідно чого накладається штраф у розмірі від восьми до п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів громадян. Крім того, позивач зазначив, що Державною фіскальною службою України спільно з Пенсійним фондом України тільки розроблялися зміни до бланків звітності з ЄСВ та алгоритмів їх заповнення, однак термін впровадження оновлених бланків не був визначений (фактично були затверджені листом ДФС від 30.04.2015 №15939/7/99-99-17-03-01-17 з червня 2015 року). Разом з тим, не зважаючи на відсутність змін до форм звітності, роботодавці повинні були використовувати нові алгоритми нарахування ЄСВ у звітності з ЄСВ з січня 2015 року. Для можливості заповнення звітності ЄСВ з урахуванням змін законодавства, до моменту зміни банків звітності, було рекомендовано користувачам програми «M.E.Dok» в ручному режимі коригувати показники, що були автоматично розраховані за діючими алгоритмами. Проте рекомендації від «M.E.Dok» були надані значно пізніше, вже після відправлення звітів. Таким чином, на думку позивача, рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску є протиправним та таким, що не відповідає Податковому кодексу України.

Відповідач позовні вимоги не визнав, у своїх письмових запереченнях просив у задоволенні позову відмовити повністю, наполягаючи на правомірності так і обґрунтованості оскаржуваного рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.08.2016 відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.

На підставі розпорядження про повторний автоматизований розподіл від 10.10.2017 №6643 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2017 визначено суддю Добрівську Н.А. для розгляду адміністративної справи №826/11954/16 та вказану справу 01.11.2017 передано на розгляд судді Добрівській Н.А.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.12.2017 прийнято до провадження адміністративну справу №826/11954/16, зобов`язано учасників процесу подати до канцелярії суду всі наявні документи та пояснення, які, на думку учасників процесу, мають значення для розгляду даної справи, а також призначено справу до судового розгляду.

Разом з тим, 15.12.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесені зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до пункту 10 підпункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядається за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити, наголошуючи на тому, що правових підстав для відмови у застосування податкового компромісу у відповідача немає, що свідчить про допущення останнім протиправної бездіяльності.

Представник відповідача проти позову заперечив і просив відмовити у його задоволенні.

У відповідності до частин 1, 2 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції, адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

За змістом пункту 4 частини 9 статті 171 Кодексу, про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначається, зокрема, за якими правилами позовного провадження (загального чи спрощеного) буде розглядатися справа.

Оскільки провадження у даній справі було відкрито до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України в новій редакції, суд визнав за доцільне вирішити дане питання у судовому засіданні, проведення його призначено до 15.12.2017.

З огляду на наведене, суд здійснює розгляд даної справи у спрощеному провадженні.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ТОВ «Телефонні системи і мережі «Анфер» (назва позивача на час виникнення спірних правовідносин) перебував на обліку у відповідача як платник Єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Скориставшись своїм правом, визначеним п.95 розділу VIII Закону №2464-VI та дотримавшись визначеному даним пунктом умов позивач, як платник єдиного внеску у звітних періодах (січень - березень 2015 року) застосував понижуючий коефіцієнт єдиного соціального внеску (ЄСВ), що підтверджується довідками-розрахунками за вказані періоди.

Водночас, як зазначає позивач, при складанні звіту про суми нарахованої заробітної плати в електронному вигляді (через у «M.E.Dok») були відображені суми нарахування ЄСВ з понижуючим коефіцієнтом, але відправлені звіту до контролюючого органу, програма цей коефіцієнт не врахувала (тобто суми податку без коефіцієнту) за січень, лютий 2015 року, що призвело до подання невірної звітності.

У зв`язку з виявленою помилкою, Товариством була відкоригована звітність у березні 2015 року, що не спростовується відповідачем.

16.05.2016 заступником начальника ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у місті Києві на підставі ч.10 та п.2 ч.11 ст.25 Закону №2464-VI за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування прийнято рішення №0014701303, яким до Товариства застосований штраф у розмірі 3848,31 грн та нараховано пеню у розмірі 213,81 грн за період з 21.02.2015 по 30.03.2015.

Підставою для застосування штрафних санкцій та нарахування пені слугував висновок контролюючого органу про несвоєчасну сплату єдиного внеску по звітах №1506563146 від 10.02.2015 і №1509896400 від 05.03.2015.

При цьому, як вбачається з наданих відповідачем, ще за 2014 року за позивачем рахувалась переплата по сплаті єдиного соціального внеску, яка станом на 19.02.2015 становила 15378,03 грн. Станом на 30.03.2015 заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не обліковувалась.

Позивачем зазначене рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску було оскаржено в порядку адміністративного оскарження до Головного управління ДФС у м. Києві та Державної фіскальної служби України.

За результатами розгляду скарг рішеннями ГУ ДФС у м. Києві №13962/10/26-15-10-02-16 від 22.06.2016 та Державної фіскальної служби №16251/6/99-99-11-02-02-25 від 28.07.2016, скарги залишено без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Вважаючи рішення відповідача про нарахування штрафу та пені протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи доводи позивача та заперечення відповідача, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до статті 4 Закону №2464-VI позивач є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Згідно із підпунктами 1, 4 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів у строки, в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади.

Частиною 8 статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що платники єдиного внеску зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Базовим звітним періодом для позивача є календарний місяць.

Разом з тим, з 01.01.2015 року набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» (далі по тексту - Закон №77-VIII).

Так, пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №77-VIII (в редакції, яка була чинна на момент подачі Товариством звіту) встановлювалося, що з 1 січня 2015 року при нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам та/або при нарахуванні винагороди за цивільно-правовими договорами ставки єдиного внеску, встановлені частиною п`ятою статті 8 та статтею 10 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» для платників єдиного внеску, визначених в абзацах другому та третьому пункту 1 частини першої статті 4 та статті 10, застосовуються з коефіцієнтом 0,4 (крім виключень, передбачених цією частиною), у випадку, якщо платником виконуються одночасно такі умови:

1) загальна база нарахування єдиного внеску за місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід) та/або винагорода за цивільно-правовими договорами, в 2,5 рази або більше перевищує загальну середньомісячну базу нарахування єдиного внеску платника за 2014 рік; або якщо загальна база нарахування єдиного внеску не перевищує в 2,5 рази, або більше загальну середньомісячну базу нарахування єдиного внеску платника за 2014 рік, то платник замість коефіцієнту 0,4 застосовує коефіцієнт, що розраховується шляхом ділення загальної середньомісячної бази нарахування єдиного внеску платника за 2014 рік на загальну базу нарахування єдиного внеску за місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід) та/або винагорода, за цивільно-правовими договорами (але в будь-якому випадку коефіцієнт не може бути менше 0,4);

2) середня заробітна плата по підприємству збільшилася мінімум на 30 відсотків у порівнянні з середньою заробітною платою за 2014 рік;

3) середній платіж на одну застраховану особу після застосування коефіцієнта складе не менше ніж 700 гривень;

4) середня заробітна плата по підприємству складе не менше трьох мінімальних заробітних плат.

Тобто, положеннями зазначеного Закону платникам єдиного внеску надано право на зменшення навантаження на фонд оплати праці, шляхом застосування роботодавцем коефіцієнта понижуючої ставки єдиного внеску.

Вказана правова позиція узгоджується з позицією Верховного суду викладеної в постанові від 13.06.2018 у справі № 826/1016/16.

В даному випадку, як стверджує позивач та не спростовано відповідачем, Товариством з метою застосування понижуючого коефіцієнту було виконано всі умови, встановлені п.3 розділу II Закону №77-VIII, у зв`язку з чим в січні 2015 року позивач отримав право на застосування понижуючого коефіцієнта 0,4.

Як вже зазначалось, при складанні позивачем звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за період січня 2015 року була допущена технічна помилка, а саме не було враховано понижуючого коефіцієнту 0,4.

Зокрема, після закриття звіту програма самостійно перерахувала звіт та при розрахунку суми єдиного внеску було зазначено суму єдиного внеску без врахування понижуючого коефіцієнта 0,4.

В березні 2015 року позивачем засобами електронного зв`язку надіслано до ДПІ звіт про суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за березень 2015 року, у якому останній виправив помилки, допущені у звіті за січень 2015 року.

Наведені обставини відповідачем не заперечуються.

Отже, позивачем було помилково завищено суму єдиного внеску у зв`язку з не врахуванням понижуючого коефіцієнта 0,4. Сплата позивачем єдиного внеску підтверджується наявними в справі копіями платіжних доручень №2245 від 29.01.2015, №2257 від 03.02.2015, №2296 від 19.02.2015, №77 від 02.03.2015, №98 від 11.03.2015, №128 від 19.03.2015, №157 від 30.03.2015, №176 від 02.04.2015, №194 від 07.04.2015.

Наведені обставини стосовно виконання позивачем умов для застосування понижуючого коефіцієнту, а також числові показники звітів та правильність обрахування їх позивачем, факт сплати позивачем сум єдиного внеску з урахуванням понижуючого коефіцієнту ДПІ в порядку виконання обов`язку, визначеного ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, жодним чином не заперечувалися та не спростовані належними та допустимими доказами.

Стосовно доводів контролюючого органу, наведених як у письмових запереченнях проти позову, так і в рішеннях за результатами розгляду скарг платника, що звітність за формою, передбаченою Порядком №435 подається платниками з 01.06.2015 (лист ДФСУ від 30.04.2015 №15939/7/99-99-17-03-01-17) не можуть бути прийняті судом до уваги в якості аргументів, що заперечують право платника, гарантоване Законом №2464-VI на застосування при нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам та/або при нарахуванні винагороди за цивільно-правовими договорами, допомоги по тимчасовій непрацездатності та допомоги у зв`язку з вагітністю та пологами розміру єдиного внеску з понижуючим коефіцієнтом.

Таке право встановлено законодавством для певної категорії платників єдиного внеску з 01.01.2015 і не може бути обмеженим у зв`язку з неузгодженістю форми звітності, яка б передбачала відображення застосування платником понижуючого коефіцієнту.

Таким чином, позивачем зобов`язання зі сплати єдиного внеску виконані вчасно, у встановлені Законом терміни для такої сплати, а Технічна помилка, допущена у звіті з єдиного внеску з юридичних осіб, не є правопорушенням у розумінні пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону № 2464-VI, оскільки визначена позивачем сума грошового зобов`язання перерахована до бюджету у визначений Законом строк та у повному обсязі. Помилка, яка виникла при обрахунку сум ЄСВ без врахування понижуючого коефіцієнту, що призвело до автоматично неправильного розрахунку по ЄСВ, яка в подальшому була виправлена позивачем, не може слугувати підставою для застосування до позивача штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасне перерахування ЄСВ.

З огляду на зазначене суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись ст.ст.2, 3, 5, 7-11, 19, 73-77, 79, 90, 139, 241-246, Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інноваційні рішення «Анфер» задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №0014701303 від 16.05.2016.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інноваційні рішення «Анфер» (код ЄДРПОУ 32204916, адреса: 02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 7Д) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1450 (тисяча чотириста п`ятдесят) гривень 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 39479227, адреса: 02068, м. Київ, вул. Кошиця, 3).

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено протягом 30 днів з моменту складення повного тексту до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному ст.ст.293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Суддя: Н.А. Добрівська