18.06.2019 року захисник Зубченка ОСОБА_2 . адвокат Чуяшенко Д. О. надав письмові заперечення на протокол про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією від 27.05.2019 року № 13-2019, в яких він зазначив про те, що в провадженні Ковпаківського районного суду м. Суми перебуває справа про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП (справа № 592/8203/19) . Однак, він вважає, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачене ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, що полягає в наступному. Згідно відомостей протоколу № 13-2019 про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, від 27.05.2019 року, відповідно до наказу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України № 398 о/с від 04.10.2017 року лейтенанта поліції Зубченка Артема Юрійовича, інспектора роти № 2 батальйону Управління патрульної поліції в м. Суми відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України Про Національну поліцію було звільнено зі служби в поліції з 11.10.2017 року, що не заперечується самим ОСОБА_1 . ОСОБА_1 був ознайомлений із вимогами Закону України Про запобігання корупції та добре усвідомлював, що він є суб`єктом декларування, який припинив діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, та повинен подати електронну декларацію за 2017 рік до 01.04.2018 року. З зазначенимне можнапогодитись оскільки,згідно самоїПам`ятки продотримання працівникамиНаціональної поліціїУкраїни вимогЗакону УкраїниПро запобіганнякорупції вчастині поданнядекларації промайно,доходи,витрати ізобов`язання фінансовогохарактеру від11.10.2017року (а.с.30)повідомлялось щооб`єкти декларування,що звільняються: - у січні-березніподають деклараціюза звітнійперіод тадекларацію запоточний рік; - у квітні-грудні подають декларацію за поточний рік. Об`єкти декларування, які звільняються зі служби через рік після звільнення подають декларацію за рік, що минув, за місцем попередньої служби. Тобто обставини зазначені у протоколі не відповідають тому з чим був ознайомлений ОСОБА_1 в день звільнення. Вбачається, що в даному випадку є невизначеність термінів подачі декларації після звільнення, з якими було ознайомлено ОСОБА_1 . За даними Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування декларація після звільнення ОСОБА_1 зареєстрована в Реєстрі 21.01.2019 року о 15:19:41, як фактично подана. Також згідно відповіді НАЗК було отримано додаток послідовності дій користувача Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування , які вчинив ОСОБА_1 . Для подачі декларації ОСОБА_1 в Реєстр зайшов 21.01.2019 року о 15:02:37, переглянув та о 15:02:44 натиснув кнопку Нова декларація на основі цієї . При цьому вчиняв дії із заповнення, перегляду та оновлення чернетки. О 15:19:24 натиснув кнопку Подати документ . О 15:19:41 Декларацію успішно подано . Таким чином, з моменту вступу у дію Рішення НАЗК № 2 від 10.06.2016 року Про початок роботи системи подання та оприлюднення декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування , колишній інспектор роти № 2 батальйону Управління патрульної поліції в м. Суми Департаменту патрульної поліції Національної поліції України ОСОБА_1 , після припинення діяльності, несвоєчасно подав без поважних причин декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2017 рік, а подав вказану декларацію 21.01.2019 року, що є вчиненням правопорушення, пов`язаного з корупцією передбаченого ч. 2 ст. 45 Закону України Про запобігання корупції та п. 2 розд. XIII Прикінцевих положень Закону України Про запобігання корупції , відповідальність за що встановлена ч. 1 ст. 172-6 КУпАП. З зазначеним вище не можна погодитись, оскільки, вирішуючи питання щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого йому адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, щодо порушення вимог фінансового контролю, яке полягало у несвоєчасному поданні без поважних причин декларації особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, слід враховувати об`єктивні ознаки складу цього адміністративного правопорушення, зокрема, його об`єктивну сторону, яка має активну форму прояву та полягає у несвоєчасному поданні без поважних причин декларації. Для розкриття об`єктивних складових адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, слід зазначити, що диспозиція цієї норми за своїм змістом є бланкетною адміністративно-правовою нормою, тобто нормою, яка лише називає або описує правопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до інших норм. Так, примітка до ст. 172-6 КУпАП, вміщуючи вказівку на суб`єкт цього правопорушення, відсилає правозастосувача до норм спеціального антикорупційного закону, зокрема ч. ч. 1, 2 ст. 45 Закону, в яких, крім іншого, передбачено певну деталізацію відповідних положень нормативно-правових актів, що наповнює норму ч. 1 ст. 172-6 КУпАП більш конкретним змістом для встановлення саме тих ознак, які мають значення для правової кваліфікації зазначеного діяння. Так, положеннями ч. 1 ст. 45 Закону України Про запобігання корупції встановлено, що особи, зазначені у пункті 1, підпунктах а і в пункту 2, пункті 5 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством. Тобто, вищезазначеною нормою закону чітко визначено строк і порядок подачі особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларації. Проте, як випливає з положень ч. 2 ст. 45 Закону України Про запобігання корупції , особи, зазначені у пункті 1, підпунктах а і в пункту 2, пункті 5 частини першої статті 3 цього Закону, які припиняють діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, подають декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями. З аналізу вищевказаних норм закону можна дійти висновку про те, що для кваліфікації діяння за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП необхідним є встановлення несвоєчасності подання декларації, тобто подання поза строком, визначеним законом. Він зазначає про те, що в ч. 1 ст. 45 Закону визначено кінцевий термін (часові межі) , коли уповноважені на те особи зобов`язані подати декларацію, зокрема вміщено формулювання щорічно до 1 квітня . Разом з тим, у випадках, передбачених ч. 2 ст. 45 Закону, тобто в разі припинення здійснення діяльності, цей термін не визначено взагалі. Відсутність законодавчо визначеного терміну подання декларації в разі припинення діяльності унеможливлює безумовну констатацію несвоєчасності такого подання. Слід зазначити, що системний аналіз вжитого в абз. 1 ч. 2 ст. 45 Закону формулювання припиняє діяльність дає підстави констатувати, що термін припинення за загальним правилом (ст. 36 КЗпП України) співвідноситься із терміном звільнення як ціле і частина, охоплюючи останнє. Це саме випливає з аналізу норм інших спеціальних нормативно-правових актів, зокрема, з положень Закону України Про державну службу (ст. 83) , Закону України Про статус народного депутата України (ст. 4) тощо, де зазначена термінологія підміняється одна одною. Таким чином, вимогами Закону України Про запобігання корупції не передбачено визначеного строку для подання особами, які припиняються здійснення діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, декларації за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, а отже, дії особи, яка невчасно подала таку декларацію, не містять складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, об`єктивна сторона якого обов`язково повинна містити строк з метою визначення несвоєчасності подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Національне агентство з питань запобігання корупції встановило термін подання декларації в разі припинення діяльності в п/п 2 п. 5 розд. II Порядку формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування затвердженого Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції 10.06.2016 року № 3, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.07.2016 року за № 959/29089 (в редакції від 14.02.2017 року) , зокрема, декларація суб`єкта декларування, який припиняє діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, подається не пізніше дня такого припинення. Якщо припинення зазначених функцій відбулося з ініціативи роботодавця, декларація подається не пізніше двадцяти робочих днів з дня, коли суб`єкт декларування дізнався чи повинен був дізнатися про таке припинення. Встановлюючи термін подання декларації в разі припинення діяльності, НАЗК розширює зміст абз. 1 ч. 2 ст. 45 Закону України Про запобігання корупції , виходячи за межі вказаної норми закону. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України Про запобігання корупції правову основу діяльності Національного агентства становлять Конституція України, міжнародні договори, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, цей та інші закони України, а також прийняті відповідно до них інші нормативно-правові акти. Норма закону має бути сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку: він повинен мати можливість (за необхідності й за належної правової допомоги) передбачити наслідки, до яких може призвести певна подія (п. 108 Рішення ЄСПЛ у справі Салов проти України від 06.09.2005 року) . Вища юридичнасила законуполягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу. Фактично ж, Національне агентствоз питаньзапобігання корупціїу прийнятих ним нормативних актах, всупереч Закону України Про запобігання корупції , встановило інший термін подання декларації в разі припинення діяльності, який на законодавчому рівні встановлено не було, а особа яка склала протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , вийшла за межі своїх повноважень, вільно трактуючи норми законів України. Крім того, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 2 роз`яснення Щодо притягнення до адміністративної відповідальності за окремі правопорушення, пов`язані з корупцією від 22.05.2017 року № 223-943/0/4-17, звернув увагу на те, що в ч. 1 ст. 45 Закону визначено кінцевий термін (часові межі) , коли уповноважені на те особи зобов`язані подати декларацію, зокрема, вміщено формулювання щорічно до 1 квітня . Разом з тим у випадках, передбачених ч. 2 ст. 45 Закону, тобто в разі припинення здійснення діяльності, цей термін не визначено взагалі. Відсутність законодавчо визначеного терміну подання декларації в разі припинення діяльності унеможливлює безумовну констатацію несвоєчасності такого подання. При цьому, інше тлумаченняцієї нормизакону неможе бутипідставою дляпритягнення особидо адміністративноївідповідальності тає порушеннямправ людини, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини у справі Щокін проти України (заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14.10.2010 року, у якому Суд зазначив про те, що у разі, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків людини або контролюючих органів, рішення приймається на користь людини. П. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року № 3-рп/2010 відзначається принцип правової визначеності, який означає, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки. Оскільки ч. 2 ст. 45 Закону України Про запобігання корупції не встановлений кінцевий термін (часові межі) , коли уповноважені на те особи, які припинили здійснення діяльності зобов`язані подати декларацію, тому в даному випадку особа позбавлена змоги відокремити правомірну поведінку від протиправної. За таких обставин, будь-які роз`яснення Національного агентства з питань запобігання корупції щодо застосування окремих положень Закону України Про запобігання корупції стосовно заходів фінансового контролю, затверджені рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції, в яких визначено строк подання декларації у разі припинення діяльності суб`єктом, не законом України, а носять інформаційно-рекомендаційний характер та не містять нових правових норм, про що зазначено в самих роз`ясненнях. Згідно ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, а отже враховуючи вищевикладені обставини та відсутність визначеного Законом України Про запобігання корупції терміну подання декларації в разі припинення діяльності, принцип законності, в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП. Щодо суб`єктивної сторони правопорушення. Взагалі ОСОБА_1 в зв`язку з неточним знанням вимог Закону України Про запобігання корупції вважав, що декларацію після звільненням подавати непотрібно, оскільки будь-яких змін в його майновому стані не відбулось та він 11.10.2017 року подавав декларацію, що підтверджується матеріалами справи. 21.01.2019 року у зв`язку з тим, що його викликали до Сумського управління ДВБ НП України та повідомили про необхідність повторного подання декларації за 2017 рік, ним знову була подана декларація за 2017 рік, яка охоплювала весь звітний період за 2017 рік (зміни в його майновому стані відсутні) . Декларація подана ним 11.10.2017 року в момент звільнення та декларація після звільненням є по суті ідентичними. Тобто умислу чи мотиву ухилятись від подання декларації у ОСОБА_1 не було взагалі. За необхідне слід визначити, що суб`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, характеризується наявністю вини виключно у формі умислу, а вчинення такого діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності. Згідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При розгляді справи про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП необхідно отримати докази того, що особа усвідомлювала протиправність неподання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбачала можливість настання негативних наслідків неможливості здійснення фінансового контролю з боку держави, та бажала настання таких наслідків (прямий умисел) , або байдуже ставилася до їх настання чи свідомо допускала їх настання. Ст. 62 Конституції України встановлено презумпцію невинуватості. Обов`язок встановлення всіх обставин умовного правопорушення та доведення вини особи покладається на сторону обвинувачення. Всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Згідно з ч. 2 ст. 6 Конвенції кожен обвинувачений у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Згідно практики Європейського суду з прав людини суд при оцінці доказів повинен керуватися критерієм доведення поза розумним сумнівом . Враховуючи ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини у справах Лучанінова проти України (рішення від 09.06.2011 року, заява № 16347/02) , Малофєєва проти Росії (рішення від 30.05.2013 року, заява № 36673/04) , Карелін проти Росії (рішення від 20.09.2016 року, заява № 926/08) , вбачається, що направлені до суду матеріали про адміністративне правопорушення та їх аргументація є сумнівними. Наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування поза розумним сумнівом , який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту. В протоколі про адміністративне правопорушення не наведено обґрунтувань та доказів на підтвердження суб`єктивної сторони даного правопорушення. Тобто не встановлені та не доведені вина у формі умислу, мотив (корисливий, особиста зацікавленість, тощо) та мета інкримінованого йому правопорушення. Таким чином, будь-які докази того, що ОСОБА_1 діяв умисно, усвідомлював протиправний характер своїх дій, який посягає на встановлений правопорядок, в матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні і відповідно, відсутній в його діянні склад зазначеного адміністративного правопорушення. Що стосується строків притягнення за вчинене адміністративне правопорушення. Відповідно ст.38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов`язаного з корупцією, а також правопорушень, передбачених ст. ст. 164-14, 212-15, 212-21 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення. Зазначене положення має імперативний характер та застосовується не залежно від кваліфікації адміністративного правопорушення. П. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП встановлено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за обставин закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП. В протоколі дата виявлення правопорушення: факт встановлення складу правопорушення, пов`язаного з корупцією вказана дата 27.05.2019 року. Натомість, в матеріалах справи містяться відомості, що днем виявлення правопорушення, вчиненого ОСОБА_1 , передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП відповідно до матеріалів адміністративного провадження є 04.07.2018 року, що підтверджується листом від 04.07.2018 року № 71-05/28956/18 (а. с. 17) до начальника Сумського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, який надійшов з Національного агентства з питань запобігання корупції про дії суб`єкта декларування в інформаційно-телекомунікаційній системі Єдиний державний реєстр декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування , у яких вказано прізвище ОСОБА_1 та послідовності дій користувача ITC Реєстр, та в подальшому рапортом від 23.07.2018 року старшого о/у Сумського управління ДВБ НП України було встановлено факт порушення антикорупційного законодавства ОСОБА_1 (а. с. 42) , а тому саме з цієї дати повинен обчислюватися встановлений ч. 3 ст. 38 КУпАП тримісячний строк накладення адміністративного стягнення. Враховуючи викладене вище, захист вважає, що справа про адміністративне правопорушення, крім підстав відсутності складу правопорушення, також підлягає закриттю, оскільки строки притягнення ОСОБА_1 за вчинене адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, а саме три місяця з дня його виявлення, що відбулося за матеріалами справи 04.07.2018 року, сплинули, тобто у разі закінчення строків на притягнення до адміністративної відповідальності, втрачається можливість здійснення будь-яких заходів, спрямованих на притягнення особи до адміністративної відповідальності. Враховуючи викладене, він важає, що відсутні підстави для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, зважаючи на те, що належних та допустимих доказів вчинення останнім адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, визначеного ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, суду не надано. Зазначене узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини у справі Вєренцов проти України від 11.04.2013 року, згідно якому відповідальність за порушення встановленого порядку не може наступати, якщо зазначений порядок не було достатньо чітко встановлено внутрішнім законодавством. У разі браку чітких та передбачуваних законів, що встановлюють певні правила, покарання осіб за порушення неіснуючого порядку, суперечить принципу ніякого покарання без закону , що закріплений в ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На підставі вищевикладеного він просив закрити провадження у справі відносно ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, за відсутністю складу правопорушення (а. с. 59 62) .