Номер провадження 2/754/568/19

Справа №754/180/15-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

03 червня 2019 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

Головуючого - судді Галась І.А.,

при секретарі - Дмитрієвій А.

за участю: позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - ОСОБА_30

розглянувши у судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , 3-тя особи: Васильківська міська державна нотаріальна контора Київської області, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Людмила Іванівна про визнання заповіту недійсним,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача, адвокат Карпенко Д.О. звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_3 , 3-тя особи: Васильківська міська державна нотаріальна контора Київської області, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Людмила Іванівна про визнання заповіту недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовано наступним.

ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Васильків Київської області у віці 54 роки померла ОСОБА_4 . Померла ОСОБА_4 є рідною сестрою позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження.

У 2010 році у Спадкодавця було виявлено злоякісну пухлину черевної порожнини, в зв`язку з чим останні роки свого життя вона тяжко хворіла та потребувала постійної допомоги сторонніх осіб. В зв`язку з чим, Спадкодавцеві було присвоєно 2 групу інвалідності. Спадкодавець не була заміжньою та не мала власних дітей. З близьких родичів у неї були тільки рідна сестра - Позивач, та брати: відповідач ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_3 , який проживає в Німеччині, та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який проживає в Республіці Білорусь.

В зв`язку з тим, що брати Спадкодавця проживають поза межами України, під час хвороби Спадкодавця її доглядом та утриманням займалася лише Позивач, яка постійно доглядала Спадкодавця. Після смерті Спадкодавця організацією її поховання та всі витрати пов`язані з цим, Позивач понесла також самостійно.

До складу спадщини, яка залишилась після смерті Спадкодавця , увійшли всі її права та обов`язки, а саме майнові права на майно, яке належало їй за життя на праві власності. Позивачу відомо, що за життя Спадкодавцю на праві власності належала однокімнатна квартира АДРЕСА_1 .

Оскільки Спадкодавець не мала спадкоємців першої черги за законом, після її смерті, навесні 2012 року Позивач будучи спадкоємцем другої черги за законом у встановлений законом шестимісячний строк звернулася до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Проте, нотаріус повідомив Позивача, що спадкова справа після смерті Спадкодавця вже заведена та знаходиться у провадженні іншого приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 .

31.05.2012 року звернувшись до приватного нотаріуса Лазарєвої Л.І. в провадженні якої перебувала спадкова справа після смерті Спадкодавця, Позивач подала заяву про прийняття спадщини, як спадкоємець другої черги за законом та дізналася, що справа була заведена за заявою Відповідача, який претендує на спадщину на підставі заповіту.

Як дізналась Позивач, вказаний заповіт був складений 17.10.2011 року в приміщенні Васильківської державної нотаріальної контори та посвідчений державним нотаріусом Хоменко С.А. та зареєстрований в реєстрі заповітів за №1-158.

Згідно вказаного заповіту, Спадкодавець зробила розпорядження на випадок своєї смерті про те, що все її майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі, все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, після її смерті заповідається лише Відповідачу.

Позивач була шокована від отриманої звістки про існування такого заповіту, оскільки за життя у Спадкодавця не було жодних підстав, причин, мотивів чи внутрішніх переконань складати заповіт на користь лише Відповідача. Крім того, наскільки було відомо Позивачу, Спадкодавець за житія взагалі не складала заповіту на випадок своєї смерті і тим більше на користь Відповідача, який останні роки життя Спадкодавця постійно проживав за межами України га приїжджав дуже рідко. За життя Спадкодавця , Позивач фактично будучи єдиним близьким родичем для неї, яка була поряд, завжди мала дуже гарні стосунки із сестрою. Вони постійно спілкувалися, підтримували один одну, а останні роки життя Спадкодавця , після того як вона захворіла, саме Позивач займалась її доглядом та підтримкою. Тому за свого життя ОСОБА_10 обіцяла залишиш спадщину Позивачу.

В зв`язку з цим, Позивач вважає, що якби Спадкодавець на момент складення заповіту усвідомлювала свої дії, то ОСОБА_10 не складала би заповіт на користь лише Відповідача чи Позивач хоча б знала про існування якогось заповіту. Зазначено, що справа у тому, що восени 2011 року в зв`язку із зазначеною хворобою стан здоров`я Спадкодавця різко погіршився, тяжкість її стану також обумовлювався тяжким лікування, а саме проходженням нею курсів хіміотерапії, радіо опромінення, тощо.

Вказано, що в зв`язку з цим, в жовтні 2011 року Спадкодавець фактично вже майже не пересувалась без сторонньої допомоги, мляво розмовляла та погано усвідомлювала оточуючу реальність. Саме в цей період, Відповідач приїхав провідати хвору сестру і як в подальшому виявилось Спадкодавцем був складений заповіт на його користь. Після цього, Відповідач відразу поїхав додому в Німеччину і приїхав вже тільки на поховання. Зазначено, що крім цього, Відповідач приховав факт існування цього заповіту, що також дає підстави Позивачу сумніватись у вільному волевиявленню Спадкодавця при складенні цього заповіту.

Вважають, що у Позивача є всі підстави вважати, що на момент складення заповіту ОСОБА_10 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, тому даний заповіт не може відповідати внутрішній волі Спадкодавця. Позивач вважає, що під час вчинення та посвідчення правочину, а саме заповіту як розпорядження Спадкодавця на випадок її смерті не було дотримано таких вимог до правочину як вільне волевиявлення його учасника, тобто Спадкодавця , яке повинне відповідати його внутрішній волі.

Позивачу відомо за час свого життя ОСОБА_10 недієздатною не визнавалась, проте в момент вчинення правочину, а саме складання нею заповіту на користь лише Відповідача, Позивач вважає, що Спадкодавець, враховуючи обставини зазначені раніше, не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Крім цього, у Позивача також є всі підстави сумніватись, що Спадкодавець взагалі підписувала даний заповіт, тим більше в приміщенні Васильківської державної нотаріальної контори, оскільки, на момент його складання Спадкодавець перебувала в край тяжкому стані і не пересувалась без сторонньої допомоги.

Посилаючись на викладені обставини справи, представник позивача, просить суд:

1.Визнати недійсним заповіт складений ОСОБА_4 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , посвідчений 17.10.2011 року державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори Хоменко С.А. та зареєстрований в реєстрі за № 1-158.

2.Судові витрати покласти па Відповідача ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 04 лютого 2015 року відкрито провадження у справі. Призначено судове засідання (том №1, а.с.33).

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 14 квітня 2015 року забезпечено докази в цивільній справі за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_11 , 3-тя особи: Васильківська міська державна нотаріальна контора Київської області, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Людмила Іванівна про визнання заповіту недійсним, шляхом витребування у Васильківської міської державної нотаріальної контори Київської області примірник заповіту ОСОБА_4 , посвідчений 17.10.2011 року державним нотаріусом Хоменко С.А. та зареєстрований в реєстрі за № 1-158 (том №1,а.с.56).

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 29 травня 2015 року призначено по справі судово-почеркознавчу експертизу (том №1, а.с.77-78).

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 15 квітня 2016 року клопотання ОСОБА_1 про призначення повторної судової експертизи залишити без задоволення (том №1, а.с.145).

15 квітня 2016 року представником відповідача ОСОБА_4 - адвокатом Скрипачовим В.В. подано письмові заперечення проти позову (том №1, а.с.146-147). В поданих до суду письмових запереченнях, представник відповідача зазначив, позовні вимоги не підлягають задоволенню, а тому повністю заперечує проти них. Зазначає, що Спадкодавець є рідною сестрою позивача та відповідача. За своє життя у неї з ним завжди рівні і теплі стосунки. Не зважаючи на те, що відповідач постійно проживає за межами України, він тісно спілкувався з спадкодавицею , а коли вона захворіла він її підтримував матеріально і морально. Впродовж 2011 року Відповідач близько 10 разів приїздив в Україну, забезпечував хвору усім необхідним, у тому числі продуктами харчування, засобами гігієни, одягом, грошовими коштами.

Вказано, що підтримували морально і матеріально, допомагали по господарству та здійснювали догляд за хворою також і інші особи: рідний брат ОСОБА_12 ОСОБА_13 , який постійно проживає у Республіці Білорусь, дружини рідних братів, сусіди, племінники. Незважаючи на онкологічне захворювання, спадкодавця до самої своєї смерті була у здоровому глузді, усвідомлювала свій стан, керувалася ним, була розсудливою. Зазначено, що про це свідчать її дії, так, усвідомлюючи, що за фізичним станом вона вже не в змозі керувати належним їй транспортним засобом, легковим автомобілем марки Таврія, вона у жовтні 2011 р., подарувала його своєму племіннику ОСОБА_14 . Належні їй коштовні прикраси, після освячення їх у церкві, вона подарувала своїй племінниці ... Те ж саме стосується і її волевиявлення стосовно розпорядження своїм майном на випадок смерті.

Стосовно обставин посвідчення заповіту, звертають увагу суду на те, що позивачка робить припущення, що Відповідач шляхом обману або насильства змусив спадкодавицю розпорядитися належним їй майном на його користь. Будь яких доказів перебування спадкодавиці у стані, який виключає можливість усвідомлення нею своїх дій, позивачкою не надано, будь яких доводів, стосовно застосування до спадкодавиці насильства чи обману зі сторони відповідача не наведено. Нею зроблений такий висновок лише на підставі своїх переживань, як вона сама зазначає, що вона отримала шок, коли дізналася про існування такого заповіту, оскільки, як вона вважає, що за життя спадкодавиці, у неї не було жодних підстав, причин, мотивів чи внутрішніх переконань скласти заповіт на користь лише відповідача.

На підставі викладеного просить відмовити в задоволені позовних вимог ОСОБА_1

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2016 року призначено по справі посмертну комісійну судову - психіатричну експертизу (том №1, а.с.239-240).

15 грудня 2017 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного процесуального кодексу України Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017, № 2147-VIII, яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Відповідно до Перехідних положень Цивільного процесуального Кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання ним чинності, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Таким чином, подальший розгляд цієї справи відбувається за правилами, що передбачені новою редакцією ЦПК України.

В судових засіданнях позивач, представник позивача вимоги позову підтримали в повному обсязі, вважають їх законними і обґрунтованими, такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав наведених в позовній заяві.

Представник відповідача просив відмовити в задоволені позовних вимог, оскільки вони є безпідставними.

Треті особи: Васильківська міська державна нотаріальна контора Київської області, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Людмила Іванівна до судового засідання не з`явились. Третім особам надіслані судові повістки відповідно до вимог ст.128-130 ЦПК України за місцем реєстрації, рекомендованим поштовим відправленням про час та місце розгляду справи.

В матеріалах справи містяться заяви про розгляд справи у відсутності третіх осіб та/або їх представників.

Допитані в судовому засіданні свідки - ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , суд повідомили про відсутність психічних розладів у померлої ОСОБА_4 , суттєвих змін у психіці ОСОБА_4 не помічали. Суду надали показання що померла була адекватною, спілкувалась, все розуміла, навіть працювала до серпня 2011 року.

Допитані в судовому засіданні свідки - ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , вважали, що ОСОБА_4 не могла усвідомлювати значення свої дій під час укладення заповіту, оскільки була нервовою, фізично слабкою, потребувала допомоги, «нічого не пам`ятала., так як не розповідала про заповіт», інколи забувалась, говорила про щось інше, ніж в неї запитували. В наданих суду показаннях, також зазначили, що ОСОБА_4 завжди їх впізнавала. Свідок ОСОБА_24 повідомила, що протягом декількох годин адекватно спілкувалась з ОСОБА_4 .

Суд на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, з урахуванням заперечень відповідача, показань свідків, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов таких висновків.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Так, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-яку заяву, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі "Голден проти Сполученого королівства" та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд в межах заявлених позовних вимог (стаття 13 ЦПК України) та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 виданого Відділом реєстрації смерті у м. Києві, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 у віці 54 років, про що в Книзі реєстрації смертей 21 грудня 2011 року зроблено відповідний актовий запис за №21904 (том №1, а.с.13).

17 жовтня 2011 року державним нотаріусом Васильківської міської державної нотаріальної контори Київської області Хоменко С.А. посвідчено заповіт від імені ОСОБА_4 , яка випадок своєї смерті зробила таке розпорядження (том №1, а.с.50):

« ВСЕ МОЄ МАЙНО, де б воно не було і з чого не складалось, і , взагалі, все те, що мені буде належати на день смерті і на що я за законом матиму право, заповідаю - ОСОБА_26 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ».

Відповідно до ст. 43 Закону України «Про нотаріат», при вчиненні нотаріальної дії нотаріуси встановлюють особу учасників цивільних відносин,які звернулися за вчиненням нотаріальної дії.

Встановлення особи здійснюється за паспортом громадянина України або за іншими документами, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії (паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний чи службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні, національний паспорт іноземця або документ, що його замінює, посвідчення особи з інвалідністю чи учасника Другої світової війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи). Посвідчення водія, особи моряка, особи з інвалідністю чи учасника Другої світової війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи, не можуть бути використані громадянином України для встановлення його особи під час укладення правочинів.

Згідно із ст. 44 Закону України «Про нотаріат», під час посвідчення правочинів визначається обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які беруть у них участь.

Заповіт посвідчено в приміщенні Васильківської міської державної нотаріальної контори. На Заповіті наявний від руки написаний текст наступного змісту: « Заповіт прочитаний вголос та підписаний особисто. ОСОБА_4 », стоїть підпис. Цей заповіт записаний нотаріусом зі слів ОСОБА_28 . Заповіт до підписання прочитаний уголос заповідачем ОСОБА_29 і власноручно підписаний нею у присутності нотаріуса о 10 годині 45 хвилин. Особу її встановлено, дієздатність перевірено. Зареєстровано в реєстрі за №1-158

Таким чином, під час посвідчення заповіту від 17 жовтня 2011 року державним нотаріусом Васильківської міської державної нотаріальної контори Київської області Хоменко С.А., були дотримані всі вимоги чинного законодавства, по формі та своєму змісту заповіт відповідає вимогам закону.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач ОСОБА_1 зазначила, що в момент вчинення заповіту ОСОБА_4 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними на момент складання заповіту.

Згідно Висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи 11783/11784/15-32 від 06 січня 2016 року (том №1, а.с.90-101), головним експертом відділу почеркознавчих та лінгвістичних досліджень лабораторії криміналістичних видів досліджень, судовим експертом першого кваліфікаційного класу - Сукмнановою Тетяною Олександрівною, яка проводила експертизу, надано висновок наступного змісту:

« 1. Підписи від імені ОСОБА_4 у графі «ПІДПИС:» у двох примірниках заповіту від 17 жовтня 2011 року від імені ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_3 , посвідченого державним нотаріусом Васильківської міської державної нотаріальної контори Київської області Хоменком С.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 1-158 (а.с.50, 74), - виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки чи технічних засобів.

2.Рукописні записи «Заповіт прочитаний мною вголос та підписаний особисто», які містяться під друкованим текстом заповіту, та рукописні записи « ОСОБА_4 », які містяться під графою «ПІДПИС:», у двох примірниках заповіту від 17 жовтня 2011 року від імені ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_3 , що посвідчений державним нотаріусом Васильківської міської державної нотаріальної контори Київської області Хоменком С.А. та зареєстрований в реєстрі за № 1-158 (а.с.50, 74), - виконані ОСОБА_4 .

3.Підписи від імені ОСОБА_4 у графі «ПІДПИС:» у двох примірниках заповіту від 17 жовтня 2011 року від імені ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_3 , що посвідчений державним нотаріусом Васильківської міської державної нотаріальної контори Київської області Хоменком С.А. та зареєстрований в реєстрі за № 1-158 (а.с.50, 74), - виконані самою ОСОБА_4 .

4.Встановити, чи виконані рукописні записи «Заповіт прочитаний мною вголос та підписаний особисто», які містяться під друкованим текстом заповіту, та рукописні записи « ОСОБА_4 », які містяться під графою «ПІДПИС:», у двох примірниках заповіту від 17 жовтня 2011 року від імені ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_3 , що посвідчений державним нотаріусом Васильківської міської державної нотаріальної контори Київської області Хоменком С.А. та зареєстрований в реєстрі за №1-58 (а.с.50,74) під незначним впливом на пишучого якихось збиваючих факторів (нездужання, хвилювання, тощо) або ці почеркові об`єкти виконані у звичайному стані, не виявилося можливим з причини, яка зазначена у п. 4 дослідницької частини висновку експерта.

Якому-небудь сильному впливу збиваючих факторів (таких як тяжкий хворобливий стан, стан сильного хвилювання /стресу/ і т.п.) ОСОБА_4 при виконанні вказаних вище рукописних записів не піддавалися»

Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підстави припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу. Суд не має права давати оцінку медичним документам, які потребують спеціальних знань.

Згідно Висновку судово-психіатричного експерта від 01 листопада 2018 року №15, наданого експертами Державної установи «Науково-дослідного інституту психіатрії МОЗ України» - 1. Кулай Віра Іллівна будь-якими психічними захворюванням або психічним розладом на момент складання заповіту 17 жовтня 2011 року не страждала. 2. На момент складання заповіту 17 жовтня 2011 року ОСОБА_4 могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Надаючи правову кваліфікацію встановленим фактичним обставини справи викладеним вище, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Законодавець визначив пріоритет спадкування за заповітом над спадкуванням за законом, зазначивши у ч. 2 ст. 1223 ЦК України, що спадкування за законом має місце лише у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також неохоплення заповітом всієї спадщини.

Згідно ст. 1234 ЦК України, право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Статтею 1247 ЦК України визначені загальні вимоги до форми заповіту, відповідно до яких заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4 ст. 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 1248 ЦК України, нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (ст. 1253 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним; за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини; у разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Цивільний кодекс України проголошує принцип свободи заповіту, відповідно до якого заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Крім того, він може без зазначення будь-яких причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування. Але свобода заповіту має певні межі: не можна позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов`язкову частку в спадщині. Свобода заповіту стосується не лише визначення кола спадкоємців, а й визначення обсягу спадкової маси, яку заповідають. Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Можна скласти заповіт щодо усієї спадщини або лише щодо її частини.

Однією з особливостей цього правочину є забезпечення його таємниці. Таємниця заповіту може мати для заповідача велике значення, тому нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.

Крім того, відповідно до положень ст. 202 ЦК України заповіт є правочином і до нього застосовуються загальні положення та вимоги, визначені ст. ст. 203-236 ЦК України, в том числі і підстави недійсності правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин вчиняється у формі, встановленій законом.

У відповідності з частиною 3 статті 203 ЦК волевиявлення особи, яка вчиняє правочин, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно зі ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

В ст. 208 того ж Кодексу передбачені випадки, за яких правочини належить вчиняти у письмовій формі, в тому числі якщо це передбачено законом.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). (ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України).

За змістом ст. 30ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

За правилами, встановленими частиною 1 статті 225 ЦК, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Встановлення неспроможності особи в момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними на момент вчинення заповіту відбувається з урахуванням як висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент вчинення заповіту особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

У пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»розяснено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства або особою, яка через стійкий розлад здоровя не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 16 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК. При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК України суд відповідно до статті 145 ЦПК за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов`язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Так, згідно Висновку судово-психіатричного експерта від 01 листопада 2018 року №15, ОСОБА_4 на час складання заповіту від 17.10.2011 року ознак психічних розладів не виявляла і за своїм психічним станом була здатною усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними при здійснені правочину.

В той же час, жодної з передбачених статтею 1257 ЦК України обставин, в ході судового розгляду не встановлено. При цьому заповіт по формі та змісту відповідає вимогам чинного законодавства, а його зміст не викликає сумніву щодо дійсного волевиявлення заповідача.

Переконливих доказів, що спростували висновок судово-психіатричного експерта від 01 листопада 2018 року №15 сторона позивач суду не надала.

Показання свідків ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 в тій частині, що ОСОБА_4 в момент складання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними - суд не бере до уваги, оскільки свідки не мають медичної освіти, а їх показання в цій частині є лише припущенням та повністю спростовуються вище зазначеним висновком судово-психіатричного експерта.

Як вбачається з постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» від 12.06.2009 N 5, у пункту 17 зазначено, що для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань, галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, призначає експертизу, коли необхідність експертного висновку випливає з обставин справи і поданих доказів.

Висновок експертизи може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, установленим Законом України "Про судову експертизу" (4038-12), і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів.

Таким чином, висновок не є таким, що має ознаки припущення, є однозначним, обґрунтованим, вмотивованим, отже є належними, допустимими й достатніми доказами, у розумінні глави 5 ЦПК України.

Аналіз обставин, встановлених судом під час розгляду справи, у контексті частини 2 статті 203, частини 1 статті 225 ЦК, дає підстави вважати, що під час складання заповіту від 17.10.2011 року заповідач усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними при здійсненні правочину.

Відповідно до ст.. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів) акти, довідки, виписки або витяги з них, належним чином засвідченні їх копії (в тому числі їх електронні копії), що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ч.1, 2 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. За ч.6 ст. 95 ЦПК України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Характеризуючи письмові докази як документи, їх властиві такі ознаки: як письмова форма, призначення та характер відомостей, що містяться в них.

Письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій корпії, оскільки оригінал документа є єдиним примірником, то судом оригінали документів вимагаються лише для ознайомлення та огляду в судовому засіданні, при цьому в справі залишаються належним чином завірені копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних) копіях, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Статтею 79 ЦПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достовірність означає відповідність інформації, отримуваної із доказу, яка підтверджується шляхом зіставлення отриманої інформації з інших доказів, через порівняння, проведення відповідної експертизи.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Достатність доказів являється більш ніж не кількісним, а якісним показником, оскільки значення має та сукупність доказів, яка надає можливість суду шляхом всебічного дослідження правильно вирішити справу. Достатність доказів встановлюється і оцінюється судом на основі матеріалів справи шляхом особистого внутрішнього переконання, що є результатом логіко-процесуальної діяльності судді.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Реалізація цього обов`язку відбувається шляхом переконання суду у достовірності наведених фактів. Обов`язок доказування покладається на сторони, у зв`язку з чим відбувається реалізація принципу змагальності сторін та свободи в надані ними своїх доказів суду і у доведенні перед судом їх переконливості.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадках, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б засвідчували, що на момент складення заповіту від 17 жовтня 2011 року ОСОБА_4 перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними чи перебувала у такому хворобливому стані, який перешкоджав би їй скласти заповіт. Доводи позивача ґрунтуються на припущення

Враховуючи наведене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, та те, що позивач не надав достатніх доказів, які б підтвердили позовні вимоги, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання недійсним заповіту, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі..

Згідно ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з повною відмовою в задоволенні позову витрати позивача по сплаті судового збору відшкодуванню не підлягають і покладаються на нього.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 76, 81, 89, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 30, 203, 209, 215,225, 1216, 1217, 1223, 1233-1235, 1247, 1257 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , 3-тя особи: Васильківська міська державна нотаріальна контора Київської області, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Людмила Іванівна про визнання заповіту недійсним залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя :