ПОСТАНОВА

Іменем України

13 червня 2019 року

Київ

справа №824/896/18-а

адміністративне провадження №К/9901/10149/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу №824/896/18-а

за позовом ОСОБА_1

до Управління Держпраці у Чернівецькій області

про визнання протиправним та скасування рішення,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року (у складі судді Бондарюк Д.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2019 року (у складі колегії суддів: головуючого судді Гонтарука В.М., суддів Білої Л.М., Граб Л.С.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в Чернівецький окружний адміністративний суд з позовом до Управління Держпраці у Чернівецькій області (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову уповноваженої посадової особи Управління Держпраці у Чернівецькій області № ЧВ-566/18/423/АВ/П/2ПТ-ТД-1ФС/239 від 05 вересня 2018 року про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу у розмірі 223380,00 гривень, як за допущення до роботи осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без укладення трудового договору, оформлення наказу чи розпорядження власника;

- визнати протиправною та скасувати постанову уповноваженої посадової особи Управління Держпраці у Чернівецькій області № ЧВ-566/18/423/АВ/П/2ПТ-ТД-1ФС/239 від 05 вересня 2018 року про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу у розмірі 3723,00 гривень, як за не ведення обліку виконуваної працівниками роботи та бухгалтерського обліку витрат на оплату праці у встановленому порядку, обліку робочого часу, відсутність платіжно-розрахункових відомостей.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що цивільно-правові договори, які укладені з працівниками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 узгоджуються з вимогами цивільного законодавства та Кодексу законів про працю України. Зазначає, що вказані в акті інспекційного відвідування працівники: не приймались на роботу за конкретною кваліфікацією, професією, посадою; на них не поширювались правила внутрішнього трудового розпорядку; відносини з цими працівниками не мали характеру трудових відносин; цивільно-правові договори про надання послуг на час перевірки були чинними і ніким не скасовані; перевірка дотримання цивільного законодавства України не входить до повноважень відповідача - тому висновки відповідача про порушення позивачем вимог норм КЗпП України, щодо не оформлення трудових відносин із даними фізичними особами та інші порушення в сфері трудового законодавства є необґрунтованими.

Разом з тим зазначає, що станом на 05 вересня 2018 року, на дату винесення оскаржуваних постанов, не є суб`єктом підприємницької діяльності, а саме - фізичною особою-підприємцем, згідно запису про припинення підприємницької діяльності, про що також повідомив і відповідача станом на час прийняття спірних рішень.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2019 року, адміністративний позов задоволено частково.

Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем у своїй діяльності дотримано всіх законодавчо визначених критеріїв в частині укладеного цивільно - правового договору з працівником ОСОБА_4 , а відповідачем не спростовано та не надано доказів наявності законодавчо визначеної заборони позивачу щодо укладення вищезазначеного договору, саме по характеру робіт, які виконував ОСОБА_4 При цьому, в порушення вимог частини третьої статті 24 КЗпП України трудові відносини з ОСОБА_3 не були належним чином оформлені, у зв`язку з чим рішення відповідача в цій частині є правомірним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ц цій частині.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 11 квітня 2019 року.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 квітня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, а саме: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі №824/896/18-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 червня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 13 червня 2019 року.

Одночасно з касаційною скаргою було заявлено клопотання про участь в судовому засіданні, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2019 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що на підставі наказу від 14 серпня 2018 року №463 "Про проведення інспекційного відвідування", який прийнято на підставі інформації ГУПФУ у Чернівецькій області від 08 серпня 2018 року №21069/03 щодо роботодавців, у яких 30 і більше відсотків працівників працюють на умовах цивільно-правових договорів за червень 2018 року та щодо страхувальників, у яких кількість застрахованих осіб, які виконують роботи за цивільно-правовими договорами, більше ніж чисельність штатних працівників у червні 2018 року та/або їх кількість значно збільшена у порівнянні з попереднім звітним місяцем, відповідачем в період з 16 серпня 2018 року по 17 серпня 2018 року було проведено інспекційне відвідування фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 .

17 серпня 2018 року за результатами інспекційного відвідування Управлінням Держпраці у Чернівецькій області складено акт №ЧВ-566/18/423/АВ, яким встановлено у позивача наступні порушення законодавства:

- пункту 6 частини першої та частини третьої статті 24 КЗпП України "Укладення трудового договору". Зокрема працівники ОСОБА_3 в період з 01 липня 2017 року по 17 серпня 2018 року та ОСОБА_4 в період з 01 січня 2018 року по 17 серпня 2018 року були допущені до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу;

- Постанови КМУ від 17 червня 2015 року №413 "Про порядок повідомлення ДФС та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу". Зокрема підприємець ОСОБА_1 не повідомив територіальний орган Державної фіскальної служби у Вижницькому районі Чернівецької області про прийняття вищевказаних працівників на роботу за встановленою формою до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором;

- частини другої статті 48 КЗпП абзацу 2 пункту 1.1. глави 1 Інструкції №58, а саме підприємцем не ведуться трудові книжки на працюючих в нього працівників: ОСОБА_3 в період з 01 липня 2017 року по 17 серпня 2018 року та ОСОБА_4 в період з 01 січня 2018 року по 17 серпня 2018 року;

- статті 142 КЗпП України "Правила внутрішнього трудового розпорядку. Статути і положення про дисципліну". Зокрема у підприємця відсутні правила внутрішнього трудового розпорядку;

- частини другої статті 30 Закону України "Про оплату праці" - впродовж з 01 липня 2017 року по 10 серпня 2018 року у підприємця не вівся облік виконуваної працівниками роботи та бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку. Не вівся облік робочого часу роботи працівників за типовою формою П-5 "Табель обліку використання робочого часу", яка застосовується для обліку використання робочого часу всіх категорій працюючих, для контролю за дотриманням встановленого режиму робочого часу, для отримання даних про відпрацьований час, розрахунку заробітної плати, тощо. Відсутні платіжно-розрахункові відомості щодо нарахування та виплати заробітної плати найманим працівникам за вказаний період.

03 вересня 2018 року ОСОБА_4 надав пояснення, що у січні 2018 року уклав цивільно-правовий договір про надання послуг з ФОП ОСОБА_1 Він періодично за викликом ОСОБА_1 виконує роботу у складському приміщенні, графіку в нього немає, він не здійснює торгівлю або посередницьку діяльність. Зазначено, що він хотів працювати на умовах цивільно-правового договору з оплатою праці за фактично виконану роботу відповідно до акту виконаних робіт.

03 вересня 2018 року ОСОБА_3 надала пояснення, зі змісту яких встановлено, що у січні 2018 року уклала цивільно-правовий договір про надання послуг з ФОП ОСОБА_1 Виконувала роботу на вигідних для неї умовах. Періодично за повідомленням (викликом) ОСОБА_1 здійснює консультативні послуги щодо можливості необхідності придбання та реалізації товару, прибирання території місць розміщення товарів у магазині та на манекенах для більш привабливого вигляду. Зазначила, що не працює щоденно, не здійснює торгівлю або посередницьку діяльність. Вказала, що хотіла працювати на умовах цивільно-правового договору з оплатою праці за фактично виконану роботу відповідно до акту виконаних робіт.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських організацій ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець 03 квітня 2000 року, вид діяльності - діяльність посередників у торгівлі сільськогосподарською сировиною, живими тваринами, текстильною сировиною та напівфабрикатами, діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту. Дата припинення підприємницької діяльності - 04 вересня 2018 року.

05 вересня 2018 року ОСОБА_1 повідомив посадових осіб відповідача, що він не може бути притягнутий до відповідальності за статтею 41 частина третя Кодексу України про адміністративне правопорушення та за статтею 265 Кодексу законів про працю України, оскільки згідно довідки Вижницької об`єднаної державної податкової інспекції від 04 вересня 2018 року в нього відсутня заборгованість з податків, зборів, платежів, що контролюються органами доходів і зборів.

Також, зазначив, що в його діях не має складу адміністративного правопорушення і він не являється суб`єктом такого правопорушення, так, як згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 04 вересня 2018 року та станом на 05 вересня 2018 року - дату розгляду Акту інспекційного відвідування №ЧВ-566/18/423/АВ від 17 серпня 2018 року та дату прийняття рішення про накладення штрафу, він не являється суб`єктом підприємницької діяльності, фізичною особою - підприємцем, оскільки діяльність припинено згідно запису №20270060003003849 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем".

05 вересня 2018 року посадовими особами відповідача на підставі статті 259 КЗпП України, статті 53 Закону України "Про зайнятість населення", частини третьої статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", пункту 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509, та на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України - винесено постанову про накладення штрафу на позивача в сумі 223380,00грн.

05 вересня 2018 року посадовими особами відповідача на підставі статті 259 КЗпП України, статті 53 Закону України "Про зайнятість населення", частини третьої статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", пункту 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509, та на підставі абзацу 8 частини 2 статті 265 КЗпП України - винесено постанову про накладення штрафу на позивача в сумі 3723,00грн.

Вважаючи вказані рішення відповідача протиправними позивач звернувся до суду для їх скасування.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, відмовлено в задоволені позовних вимог в частині. Зокрема, зазначає, що відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог, а саме щодо визнання протиправною та скасування постанови № ЧВ -566/18/423/АВ/П/2ПТ-1ФС/239 від 05 вересня 2018 року, в частині накладення на позивача штрафу у сумі 111690,00 грн., а також постанови №ЧВ-566/18/423/АВ/П/2ПТ-ТД-1ФС/239 від 05 вересня 2018 року про накладення на позивача штрафу у сумі 3723 гривень, за не ведення обліку виконуваної працівниками роботи та бухгалтерського обліку витрат на оплату праці у встановленому порядку, обліку робочого часу, відсутність платіжно-розрахункових відомостей на підставі абзацу 8 частини другої статті 265 КЗпП України (за порушення частини другої статті 30 Закону України "Про оплату праці" та порушення Постанови КМУ від 17 червня 2015 року №413, частини другої статті 48 КЗпП України, статті 142 КЗпП України), - суди безпідставно визнали правомірним накладення на позивача відповідачем вищезазначених штрафів, посилаючись на вимоги статей 21, 24, 187, 265 КЗпП України.

Також невірними є висновки судів, що відносини з працівником ОСОБА_3 , неправильно оформленні шляхом укладення цивільно-правового договору, тоді як за своїм характером роботи, які виконувала ОСОБА_3 , є фактично трудовими відносинами, так як не містять конкретних фізичних величин або ж об`ємів робіт.

Позивач вважає, що суди обох інстанцій неправильно застосували до обставин справи норми вимог статей 21, 24, 48, 142, 187, 265 КЗпП України, вважаючи, що відносини між позивачем та ОСОБА_3 є трудовими. Також вважає, що судами обох інстанцій неправильно проігноровано та не застосовано до обставин справи положення Цивільного кодексу України.

16 травня 2019 року до суду надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу позивача, в якому відповідач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2019 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож суди попередніх інстанцій мали з`ясувати, зокрема, чи було оскаржувані дії та рішення Управління Держпраці у Чернівецькій області здійснені, зокрема, у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури, а також, чи були такі дії (бездіяльність) здійснені пропорційно та своєчасно.

При цьому, суд звертає увагу на те, що з матеріалів касаційної скарги встановлено, що позивач фактично погодився із висновками судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог. При цьому відповідач також не оскаржував рішення судів попередніх інстанцій в цій частині, більше того у відзиві на касаційну скаргу відповідач просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, а тому, керуючись положеннями частини першої статті 341 КАС України, колегія суддів здійснює перегляд оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги ОСОБА_1 лише щодо висновків судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмовлених позовних вимог.

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 квітня 2007 року № 877-V (далі - Закон № 877-V), дія якого поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно з частиною четвертою статті 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому Законом № 877-V порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Зокрема, згідно частини п`ятої статті 2 Закону № 877-V, органи Держпраці при проведення заходів державного нагляду (контролю), додержуються принципів державного нагляду (контролю); місця здійснення державного нагляду (контролю); вимог щодо врегулювання окремих питань виключно законами; обмеження у проведеннях заходів нагляду контролю в разі наявності конфлікту інтересів; трактування норм на корить суб`єкта господарювання у разі їх неоднозначного трактування; заборона на вилучення оригіналів документів та техніки; обов`язку збереження комерційної та конфіденційної таємниці; умов проведення планових заходів, розробки методики для визначення критерії ризику; право суб`єкта господарювання на ознайомлення з підставами заходу та отримання посвідчення (направлення) на проведення заходу; вимог до складення наказу, посвідчення (направлення) на проведення заходу та акту за результатами заходу; відповідальність посадових осіб органу державного нагляду (контролю); права суб`єктів господарювання; право на консультативні підтримку суб`єктів господарювання; громадський захист; оскарження рішень органів державного нагляду (контролю); та умови віднесення суб`єктів господарювання до незначного ступеня ризиків у разі не затвердження відповідних критеріїв розподілу.

Відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 1, 7 «Положення про Державну службу України з питань праці», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Основні засади процедури здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю врегульовані «Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 (далі - Порядок №295).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

З огляду на вищезазначені обставини, очевидним є те, що предметом перевірки позивача було питання дотримання вимог законодавства про працю, в даному випадку оформлення трудових відносин з найманими працівниками та порушення іншого трудового законодавства.

Законодавством визначено фінансові санкції для роботодавців за порушення в оформленні трудових відносин з працівниками.

Аналізуючи доводи скаржника стосовно протиправності постанови № ЧВ -566/18/423/АВ/П/2ПТ-1ФС/239 від 05 вересня 2018 року, в частині накладення на позивача штрафу у сумі 111690,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України.

Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

За змістом статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Частиною четвертою статті 265 КЗпП України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення", визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (далі - Порядок № 509).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками.

Штрафи можуть бути накладені, у тому числі, на підставі акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

Пунктом 3 Порядку № 509 передбачено, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу.

Приписами пункту 8 Порядку № 590 визначено, що за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, приймає відповідне рішення.

Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається у Держпраці або її територіальному органі, другий - надсилається протягом трьох днів суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка.

Обставини, які б свідчили про порушення суб`єктом владних повноважень вимог чинного законодавства при проведенні перевірки додержання позивачем законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування ні судом першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду не встановлено. Не зазначає про це і позивач у касаційній скарзі.

Визначальним для вирішення спірних правовідносин у цій справі є наявність ознак трудових правовідносин між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Слід зазначити, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, оскаржувана постанова №ЧВ-566/18/423/АВ/П/2ПТ/ТД-1ФС/239 винесена відповідачем за неналежне оформлення трудових відносин позивача з фізичними особами, зокрема, ОСОБА_3 .

Так, судами попередніх інстанцій також встановлено наступне.

01 січня 2018 року між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено цивільно-правовий договір. Даний Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2018 року (пункт 4).

Згідно пункту 1 договору Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання виконувати обов`язки продавця-консультанта, а Замовник зобов`язується своєчасно оплачувати надані Виконавцем послуги.

Вартість послуг Виконавця, виконаних протягом місяця, становить 1600 грн., з урахуванням обкладення податком з доходів фізичних осіб, утримання страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та інших обов`язкових зборів (платежів), передбачених чинним законодавством (пункт 2.1).

Згідно пункту 2.3 договору підтвердженням виконання робіт та підставою для їх оплати є підписаний Сторонами Акт прийому - передачі виконаних робіт (надання послуг), який складається один раз на місяць, не пізніше 3 числа місяця, наступного за розрахунковим.

28 лютого 2018 року між ФОП ОСОБА_1 (замовник) та ОСОБА_3 (виконавець) складено акт виконаних робіт (надання послуг), зокрема: консультації з рекламації та продажу товару за договором від 01 січня 2018 року у лютому 2018 року. Вартість послуг виконавця становить 1600,00 грн.

28 березня 2018 року між ФОП ОСОБА_1 (замовник) та ОСОБА_3 (виконавець) складено акт виконаних робіт (надання послуг), зокрема: консультації з рекламації та продажу товару за договором від 01 січня 2018 року у лютому 2018 року. Вартість послуг виконавця становить 1600,00 грн.

30 квітня 2018 року між ФОП ОСОБА_1 (замовник) та ОСОБА_3 (виконавець) складено акт виконаних робіт (надання послуг), зокрема: замовлення, консультації з реалізації за договором від 01 січня 2018 року у квітні 2018 року. Вартість послуг виконавця становить 1600, 00 грн.

29 травня 2018 року між ФОП ОСОБА_1 (замовник) та ОСОБА_3 (виконавець) складено акт виконаних робіт (надання послуг), зокрема: консультації з продажу товару за договором від 01 січня 2018 року у травні 2018 року. Вартість послуг виконавця становить 1600, 00 грн.

29 червня 2018 року між ФОП ОСОБА_1 (замовник) та ОСОБА_3 (виконавець) складено акт виконаних робіт (надання послуг), зокрема: консультаційне замовлення та продажу товарів за договором від 01 січня 2018 року у червні 2018 року. Вартість послуг виконавця становить 1600, 00 грн.

Тобто, з аналізу вищезазначених обставин вбачається, що відносини з працівником ОСОБА_3 , яка фактично здійснювала роботу продавця - консультанта оформлені шляхом укладення цивільно-правового договору. При цьому, за своїм характером такі роботи фактично є трудовими, оскільки не містять конкретних фізичних величин або ж об`ємів робіт.

За таких обставин, судами попередніх обставин вірно встановлено, що позивачем в порушення вимог частини третьої статті 24 КЗпП України було допущено працівника ОСОБА_3 до роботи продавцем-консультантом без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до частин першої та другої статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Таким чином, суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що наявні у справі докази, свідчать про доведеність факту виконання трудових обов`язків ОСОБА_3 з 01 січня 2018 року по 17 серпня 2018 року без укладення трудового договору та без повідомлення ДФС України про прийняття працівника на роботу, що вказує на порушення вимог законодавства про працю, зокрема статті 24 КЗпП України, за що встановлена відповідальність згідно з абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП України.

У зв`язку з чим, колегія суддів Верховного Суду погоджується із судами попередніх інстанцій, які відмовляючи у задоволенні позову в частині дійшли висновку, що постанова контролюючого органу № ЧВ-566/18/423/АВ/П/2ПТ-ТД-1ФС/239 від 05 вересня 2018 року про накладення на позивача штрафу в сумі 111690,00 гривень в частині допуску до роботи фізичної особи ОСОБА_3 без укладення трудового договору, оформлення наказу чи розпорядження власника, є правомірною та не підлягає скасуванню.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була викладена Верховним Судом у постановах від 04 липня 2018 року у справі №820/1432/17 та 26 вересня 2018 року у справі №822/723/17.

Стосовно ж доводів касаційної скарги про те, що постанова №ЧВ-566/18/423/АВ/П/2ПТ-ТД-1ФС/239 від 05 вересня 2018 року про накладення на позивача штрафу у сумі 3723 гривень, за не ведення обліку виконуваної працівниками роботи та бухгалтерського обліку витрат на оплату праці у встановленому порядку, обліку робочого часу, відсутність платіжно-розрахункових відомостей на підставі абзацу 8 частини другої статті 265 КЗпП України (за порушення частини другої статті 30 Закону України "Про оплату праці" та порушення Постанови КМУ від 17 червня 2015 року №413, частини другої статті 48 КЗпП України, статті 142 КЗпП України) також є протиправною та підлягає скасуванню, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до абзацу 8 частини другої статті 265 КЗпП юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.

Так, частиною другою статті 30 Закону України "Про оплату праці" визначено, що роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України №413 від 17 червня 2015 року передбачено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором.

Відповідно до частини другої статті 48 КЗпП України, трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації.

Згідно зі статтею 142 КЗпП України трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.

Проаналізувавши наведені норми законодавства та враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що в ході розгляду справи в судах попередніх інстанцій знайшли своє підтвердження висновки відповідача, які викладені в акті інспекційного відвідування в частині наявних порушень зі сторони позивача, щодо невиконання наведених вище вимог законодавства по укладеному трудовому договору №2 від 01 лютого 2017 року з ОСОБА_3 , в тому числі і щодо укладення цивільно-правового договору з нею. Зокрема, як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем не забезпечено облік виконуваної роботи, робочого часу, витрат на оплату праці ОСОБА_3 в період з 01 липня 2017 року по 10 серпня 2017 року, а тому суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що постанова №ЧВ-566/18/423/АВ/П/2ПТ-ТД-1ФС/239 від 05 вересня 2018 року в частині накладення на позивача штрафу в сумі 3723, 00 гривень також є правомірною та не підлягає скасуванню.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини зазначив, що національне право повинно відповідати поняттю «законність», визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити особі, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія (див. рішення у справах «S.W. проти Сполученого Королівства», серія A, N 335-В, с. 41-42, п. 35-36, та, «Санді Таймс» проти Сполученого Королівства (N 1)», серія A, N 30, с. 31, п. 49, і «Галфорд проти Сполученого Королівства»).

Крім того, Європейський суд з прав людини зазначив, що втручання держави вважатиметься «необхідним в демократичному суспільстві» із законною метою, якщо воно відповідає «нагальній соціальній потребі», зокрема якщо воно є співмірним щодо законної мети, яка переслідується, а також якщо причини, на які посилаються національні органи влади для виправдання такого втручання, є «доречними та достатніми» (див., наприклад, справу «Костер проти Сполученого Королівства» (Coster v. the United Kingdom), № 24876/94, п. 104, рішення; справа «С. і Марпер проти Сполученого Королівства» (S. and Marper v. еhe United Kingdom) [Велика Палата], №№ 30562/04 та 30566/04, п. 101).

Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко