ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2019 року

Львів

№ 857/3930/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Пліша М.А.,

Макарика В.Я.,

секретаря судового засідання Цар М.М.,

розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду (головуючий суддя - Маєцька Н.Д.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м.Ужгороді о 13 год. 31 хв. 19 лютого 2019 року, повне судове рішення складено 01 березня 2019 року, у справі №260/1409/18 за позовом ОСОБА_1 до Закарпатської обласної державної адміністрації, Управління капітального будівництва Закарпатської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

17.12.2018 ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Закарпатської обласної державної адміністрації, Управління капітального будівництва Закарпатської обласної державної адміністрації, просив, з урахуванням заяви від 18.01.2019:

визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Закарпатської ОДА Москаля Г.Г. № 71-р від 16 листопада 2018 року про звільнення ОСОБА_3 з посади начальника Управління капітального будівництва Закарпатської обласної державної адміністрації;

поновити ОСОБА_3 на посаді начальника Управління капітального будівництва Закарпатської обласної державної адміністрації;

зобов`язати Управління капітального будівництва Закарпатської ОДА виплатити ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу (виходячи із розміру середнього заробітку за місяць 18 690,97 грн.), починаючи з 16 листопада 2018 року по день винесення рішення судом;

рішення суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді начальника Управління капітального будівництва Закарпатської ОДА та стягнення на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 18 690,97 грн. допустити до негайного виконання.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення працівника не допускається в день його тимчасової непрацездатності, якщо звільнення відбувається за ініціативою роботодавця, однак, положення вказаної норми не містить заборони звільнення працівника, якщо таке звільнення відбувається за власним бажанням працівника. Суд першої інстанції зазначив, що в даному випадку підставою для звільнення позивача з посади стала заява про звільнення за власним бажанням, а отже, оскільки розірвання трудового договору відбулося за ініціативою працівника, а не з ініціативи власника, то обмеження, встановлені частиною 3 статті 40 КЗпП України, на вказані обставини не розповсюджуються. Разом з тим, зазначено, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що його змушено звільнитися із займаної посади під тиском керівництва.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що факт перебування на стаціонарному лікуванні у лікувальному закладі в період з 02 по 16.11.2018 підтверджено листком непрацездатності, а тому перший робочий днем після закінчення лікування - 19.11.2018, коли скаржник і з`явився на роботі. Скаржник вказує, що лише 19.11.2018 мав можливість подати у встановленому законом порядку заяву про продовження щорічної відпустки. Зазначає, що оплата листка непрацездатності вказує на поновлення трудових відносин. Скаржник звертає увагу, що день звільнення був пов`язаний з конкретною подією - останнім днем відпустки, який не співпадає з останнім днем стаціонарного лікування. Також зазначає, що відповідачі в ході судового розгляду справи належними, допустимими та достовірними доказами не спростували викладених у позовній заяві фактів тиску та вимогу звільнитися з посади. Крім того, вказує, що ні Закон України «Про державну службу», ні КЗпП України не встановлюють строку для відкликання заяви про звільнення.

Закарпатська обласна державна адміністрація подала відзив на апеляційну скаргу зазначивши, що позивач міг скористатись правом на відкликання заяви про звільнення у строк до 05.10.2018, однак така заява подана не була. Вказує, що підставою для звільнення позивача стала заява про звільнення за власним бажанням, а тому вимоги частини 3 статті 40 КЗпП України застосуванню не підлягають. Крім того, зазначає, що позивач не подавав заяву про продовження відпустки. За таких обставин просить залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні позивач апеляційну скаргу підтримав, представник Управління капітального будівництва Закарпатської обласної державної адміністрації щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції. Від Закарпатської обласної державної адміністрації надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника Закарпатської обласної державної адміністрації.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам ст.242 КАС України не відповідає.

З матеріалів справи встановлено, що розпорядженням голови Закарпатської ОДА №98-р від 06.04.2016 ОСОБА_2 прийнятий на посаду начальника Управління капітального будівництва обласної державної адміністрації як такий, що успішно пройшов стажування, про що внесено запис в трудову книжку серії НОМЕР_1 .

17.09.2018 ОСОБА_2 подав заяву на ім`я голови Закарпатської обласної державної адміністрації Москаля Г.Г., зареєстрована 17.09.2018 вх.№5797/06-12, просив надати щорічну основну та додаткову відпустку на термін 45 календарних днів з 21 вересня 2018 року (а.с.95).

21.09.2018 позивач подав заяву на ім`я голови Закарпатської обласної державної адміністрації Москаля Г.Г. , зареєстрована 21.09.2018 вх.№5953/06-12, просив надати чергову та додаткову відпустку за 2018 рік з наступним звільненням. Відпустку надати з 27.09.2018 (а.с.94).

Розпорядженням голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 19.09.2018 №77-к ОСОБА_4 надано щорічну відпустку тривалістю 45 календарних днів - з 21 вересня по 05 листопада 2018 року включно (а.с.14).

Розпорядженням голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 29.10.2018 №67-р ОСОБА_3 звільнено з посади начальника Управління капітального будівництва обласної державної адміністрації за власним бажанням, відповідно до статті 86 Закону України «Про державну службу». Як підставу вказано заяву ОСОБА_3 (а.с.15).

16.11.2018 головою Закарпатської обласної державної адміністрації винесено розпорядження №71-р згідно з яким дату звільнення ОСОБА_3 за розпорядженням від 29.10.2018 №67-р слід вважати недійсною, звільнити ОСОБА_3 16.11.2018 з посади начальника Управління капітального будівництва обласної державної адміністрації за власним бажанням, відповідно до статті 86 Закону України «Про державну службу». Як підставу вказано листок непрацездатності серії АДМ №805105.

Вважаючи розпорядження від 16.11.2018 №71-р та звільнення з посади протиправними ОСОБА_2 .

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначено Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII, в редакції чинній на час винесення оскаржуваного наказу, (далі - Закон № 889-VIII), відповідно до підпункту 3 частини 1 статті 83 якого державна служба припиняється за ініціативою державного службовця або за угодою сторін.

Згідно з частинами 1, 3 статті 86 Закону № 889-VIII державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення. Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

Таким чином, при домовленості між державним службовцем і суб`єктом призначення про припинення державної служби за угодою сторін державний службовець звільняється в строк, визначений сторонами.

Частиною 3 статті 5 Закону № 889-VIII встановлено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Таким чином, за умови неповного і нечіткого регулювання окремих питань, які виникають у відносинах, пов`язаних із вступом, проходженням та припиненням державної служби, в якій подібні питання унормовані законодавством про працю, останнє може бути застосоване до цих відносин субсидіарно.

Так, статтею 3 Кодексу Законів про працю України, в редакції чинній на час винесення оскаржуваного наказу, (далі - КЗпП України) встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до положень статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

З матеріалів справи встановлено, що 21.09.2018 ОСОБА_2 подав заяву про надання чергової та додаткової відпустки за 2018 рік з наступним звільненням. При цьому, у заяві дата звільнення конкретно не зазначена та пов`язувалась з закінченням відпустки позивача.

Статтею 57 Закону № 889-VIII встановлено, що державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Згідно з статтею 58 Закону № 889-VIII за кожний рік державної служби після досягнення п`ятирічного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день щорічної додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.

Відповідно до статті 59 Закону № 889-VIII щорічні відпустки надаються державним службовцям у порядку та на умовах, визначених законодавством про працю.

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Таким чином, у разі виявлення працівником, який підлягає звільненню за угодою сторін, бажання отримати невикористану відпустку, такий працівник має бути звільнений в останній день відпустки, якщо сторони не дійшли згоди про анулювання домовленості про звільнення.

Відповідно до розпорядження голови Закарпатської ОДА «Про відпустку ОСОБА_3 » від 19 вересня 2018 року № 77-к позивачу надано щорічну відпустку тривалістю 45 календарних днів - з 21 вересня по 05 листопада 2018 року включно.

З 02 по 16 листопада 2018 року включно позивач перебував на стаціонарному лікуванні у зв`язку загальним захворюванням у комунальному закладі Закарпатської обласної ради - шпиталі для ветеранів війни, що підтверджується долученою до матеріалів справи копією листка непрацездатності серії АДМ № 805105, згідно з яким позивач повинен стати до роботи з 17.11.2018 (а.с.21).

Відповідно до пункту 3.13 Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 3 листопада 2004 року № 532/274/136-ос/1406, у графі «Стати до роботи» вказують словами число і місяць, коли приступити до роботи; посаду, прізвище лікаря, що засвідчується його підписом та печаткою закладу охорони здоров`я «Для листків непрацездатності». У разі продовження тимчасової непрацездатності підкреслюється «Продовжує хворіти» та зазначається номер нового ЛН .

Як зазначено у позовній заяві та апеляційній скарзі, 02.11.2018 позивач повідомив про перебування на лікуванні у вказаному медичному закладі працівника Управління, відповідального за кадрові питання та виконуючого обов`язки начальника УКБ Закарпатської ОДА.

Розпорядженням голови Закарпатської ОДА «Про звільнення ОСОБА_3 » від 29.10.2018 №67-р позивача звільнено 05 листопада 2018 року з посади начальника Управління капітального будівництва обласної державної адміністрації за власним бажанням, відповідно до статті 86 Закону України «Про державну службу».

Відповідно до розпорядження голови Закарпатської ОДА «Про зміну дати звільнення ОСОБА_3 » від 16 листопада 2018 року № 71-р на підставі листка непрацездатності серії АДМ № 805105 змінено дату звільнення позивача на 16 листопада 2018 року.

Таким чином, враховуючи те, що позивач з 02.11.2018 по 16.11.2018 перебував на лікуванні, Закарпатська обласна державна адміністрація внесла зміни до розпорядженням голови Закарпатської ОДА «Про звільнення ОСОБА_3 » від 29.10.2018 №67-р та визначено дату звільнення, враховуючи строк перебування позивача на лікарняному під час відпустки, 16.11.2018, що підтверджено поясненнями представника Управління капітального будівництва Закарпатської обласної державної адміністрації в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Статтею 78 КЗпП України встановлено, що дні тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку, а також відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами до щорічних відпусток не включаються.

Згідно з пункту 1 частини 2 статті 11 Закону України «Про відпустки» щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.

У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 цього Закону (частина 4 статті 11 Закону України «Про відпустки»).

В свою чергу, відповідно до пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 днем звільнення вважається останній день роботи.

Отже, день звільнення - це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах з роботодавцем. Тобто, запис у трудовій книжці про звільнення працівника, а також і наказ про припинення трудового договору повинні містити вказівку на останній день роботи працівника, який і є днем звільнення.

Оскільки згідно з листком непрацездатності серії АДМ № 805105 позивач повинен стати до роботи 17.11.2018, саме 17.11.2018 слід вважати першим робочим днем позивача, що не враховано при видачі розпорядження № 71-р від 16 листопада 2018 року.

Окрім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що дата звільнення позивача відповідно до поданої ним заяви пов`язувалась саме із закінченням відпустки, наданої розпорядженням від 19 вересня 2018 року № 77-к, однак враховуючи обставини справи та положення трудового законодавства, надані дні відпустки позивач не використав, така не є закінченою, а останній день непрацездатності позивача не є останнім днем відпуски з яким і пов`язано звільнення.

При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що законодавча вимога про перенесення щорічної відпустки на інший період або продовження такої в разі тимчасової непрацездатності працівника має імперативний характер і не ставиться у залежність від заяви працівника, а лише від засвідчення непрацездатності у встановленому порядку.

В свою чергу з матеріалів справи встановлено, що позивач 15 листопада 2018 року засобами поштового зв`язку, цінним листом надіслав Закарпатській ОДА заяву в якій вказав, що після закінчення лікування та отримання лікарняного листка, яким буде підтверджено непрацездатність має намір звернутись із заявою про продовження щорічної відпустки (а.с.25).

23.11.2018 позивач засобами поштового зв`язку цінним листом надіслав Закарпатській ОДА заяву в якій повідомив, що продовжує лікування, із заявою про продовження щорічної відпустки звернеться після завершення лікування (а.с.31).

При цьому, в обох заявах позивач зазначав про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням після закінчення відпустки та продовження трудової діяльності на посаді начальника Управління капітального будівництва Закарпатської ОДА.

В силу приписів статті 38 КЗпП України за працівником, який попередив власника або уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням, зберігається право на залишення на роботі, за виключенням випадку, коли на його місце запрошену іншу особу, якій відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

В свою чергу, оскільки звільнення у порядку передбаченому статтею 86 Закону № 889-VIII є одностороннім волевиявленням державного службовця, який подав заяву про звільнення за власним бажанням, то такий у будь-який момент до закінчення двотижневого строку з моменту подачі заяви може відкликати заяву і звільнення у такому випадку не проводиться, а також працівник не підлягає звільненню у випадку, коли цей строк закінчився, а працівник не залишив місце роботи і не вимагає припинення трудових відносин.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 08.03.2018 (справа №810/2728/16).

З матеріалів справи встановлено, що розпорядженням голови Закарпатської ОДА від 06.11.2018 №69-р тимчасове виконання обов`язків начальника Управління капітального будівництва з 06.11.2018 покладено на ОСОБА_6 .

Доказів на підтвердження того, що станом на день прийняття оскаржуваного розпорядження на посаду позивача запрошено іншу особу відповідачами не надано, судом апеляційної інстанції не здобуто.

В силу приписів частини 2 статті 77 КАС України обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідачів, які як суб`єкти владних повноважень, не надали до суду достатніх доказів на спростовування аргументів апеляційної скарги, а подані скаржником докази в своїй сукупності вказують на те, що позивач звільнений не у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що розпорядження голови Закарпатської ОДА Москаля Г.Г. № 71-р від 16 листопада 2018 року прийнято з порушенням вимог трудового законодавства, без врахування наміру позивача реалізувати своє право на залишення на роботі, а тому є протиправним і підлягає скасуванню.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» №108/95-ВР від 24.03.1995 за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Відповідно до положень абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Згідно з пунктом 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, неправомірно звільнений працівник підлягає поновленню на роботі та має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тобто з дня наступного за днем звільнення по день ухвалення відповідного судового рішення.

З урахуванням довідок про середній заробіток ОСОБА_3 за два останні місяці, наданої за підписом головного бухгалтера Управління капітального будівництва Закарпатської ОДА, слід стягнути починаючи з 17.11.2018 і по 03.06.2019 з Управління капітального будівництва Закарпатської ОДА на користь ОСОБА_1 143 565,56 грн. (сто сорок три тисячі п`ятсот шістдесят п`ять гривень п`ятдесят шість копійок) середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів.

Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, висловленим у постанові від 18 липня 2018 року (справа 359/10023/16-ц).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що висновки суду першої інстанції щодо правомірності винесення розпорядження голови Закарпатської ОДА № 71-р від 16 листопада 2018 року не відповідають обставинам справи, такі зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Щодо судових витрат, то з врахуванням статті 139 КАС України, такі не належить стягувати з сторін спору.

Керуючись статтями 229, 241, 243, 250, 308, 310, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року у справі №260/1409/18 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Закарпатської ОДА Москаля Г.Г. № 71-р від 16 листопада 2018 року.

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Управління капітального будівництва Закарпатської обласної державної адміністрації з 17.11.2018.

Стягнути з Управління капітального будівництва Закарпатської ОДА (місцезнаходження: пл.Народна, 4, м.Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ - 05517297) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2, ідентифікаційний код - НОМЕР_2) 143 565,56 грн. (сто сорок три тисячі п`ятсот шістдесят п`ять гривень п`ятдесят шість копійок) середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач

Т. І. Шинкар

судді

В. Я. Макарик

М. А. Пліш

Повне судове рішення складено 12.06.2019