ПОСТАНОВА

Іменем України

12 червня 2019 року

м. Київ

справа №804/14825/14

адміністративне провадження №К/9901/6243/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючий - Стародуб О.П.,

судді - Берназюк Я.О., Желєзний І.В.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.12.2014р. (судді - Барановський Р.А., Ніколайчук С.В., Златін С.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2015р. (судді - Прокопчук Т.С., Божко Л.А., Лукманова О.М.) у справі за позовом Приватного виробничо-комерційного підприємства «Агромаш» до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, третя особа - Державна фіскальна служба України, про скасування наказу,

встановив:

У вересні 2014р. ПВКП «Агромаш» звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України №286 від 07.03.2014р. в частині застосування до ПВКП «Агромаш» спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.

В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що спірний наказ прийнято відповідачем на підставі подання Міністерства доходів і зборів України від 17.10.2013р. №15197/5/99-99-22-03-01-16, у зв`язку з простроченням дебіторської заборгованості в сумі 539 825, 00 рос. руб. (95 462, 65 грн.) по зовнішньоекономічному контракту від 31.05.2005р. №38, укладеному між ПВКП «Агромаш» та ЗАО «Армавирстекло» (Російська Федерація). Разом з тим, на його думку, вказані подання і наказ є протиправними, оскільки підприємство не порушувало строки та інши норми Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», у зв`язку з чим у відповідача були відсутні правові підстави для застосування до ПВКП «Агромаш» спеціальної санкції.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.12.2014р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2015р., позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 07.03.2014р. №286 в частині застосування до Приватного виробничо-комерційного підприємства «Агромаш» (ідентифікаційний код 30718140) спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.

З ухваленими судовими рішеннями не погодився відповідач, звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування касаційної скарги посилався на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення статті 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», що призвело до неправильного вирішення справи.

Зокрема, посилався на те, що вказаною статтею не передбачено права Мінекономрозвитку щодо незастосування спеціальної санкції у разі отримання подання ініціатора застосування спеціальної санкції, яке за змістом та формою відповідало ч. 3 ст. 37 вказаного Закону.

Крім того, посилався на безпідставність висновків судів попередніх інстанцій щодо відстутності підстав для застосування до позивача спеціальної санкції у зв`язку з вжиттям позивачем всіх практичних заходів щодо усунення порушень чинного законодавства, оскільки звернувшись до Мінекономрозвитку з клопотанням щодо усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, позивач визнав допущені порушення законодавства України в сфері зовнішньоекономічної діяльності, та з врахуванням вжитих практичних заходів просив скасувати дію санкції - спеціального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.

Також вказував на те, що вжиті позивачем заходи, зокрема звернення до арбітражного суду Краснодарського краю, можуть бути підставою для тимчасового зупинення дії застосованої до нього санкції, не нарахування пені за порушення строків розрахунків, проте не є підставою для скасування спірного наказу.

Заперечуючи проти касаційної скарги позивач просив у її задоволенні відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

В письмових поясненнях на касаційну скаргу, Державна фіскальна служба України просила касаційну скаргу задовольнити, оскаржувані судові рішення скасувати, та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПВКП «Агромаш» відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р. №959-ХІІ (далі - Закон №и 959-ХІІ) за порушення цього або пов`язаних з ним законів України до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб`єктів господарської діяльності можуть бути застосовані такі спеціальні санкції:

- накладення штрафів у випадках несвоєчасного виконання або невиконання суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб`єктами господарської діяльності своїх обов`язків згідно з цим або пов`язаних з ним законів України. Розмір таких штрафів визначається відповідними положеннями законів України та/або рішеннями судових органів України;

- застосування до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб`єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб`єктами цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій;

- тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності у випадках порушення цього Закону або пов`язаних з ним законів України, проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.

Санкції, зазначені у цій статті, застосовуються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики за поданням органів доходів і зборів та контрольно-ревізійної служби, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Національного банку України або за рішенням суду. Санкції, зазначені у цій статті, можуть бути застосовані до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб`єктів господарської діяльності протягом трьох років з дня виявлення порушення законодавства (ч. 2 статті 37 Закону №959-ХІІ).

Згідно з ч. 3 ст. 37 Закону №959-ХІІ подання щодо застосування санкцій повинно містити такі дані: найменування та реквізити суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності (для іноземних суб`єктів господарювання - мовою країни їхнього місцезнаходження), відомості про зміст порушення з посиланням на конкретні положення законодавства України, вид спеціальної санкції, яку пропонується застосувати, найменування та реквізити контрагента, при виконанні контракту з яким порушено законодавство, іншу доцільну інформацію.

Наказом Міністерства економіки України від 17.04.2000р. №52 затверджено Положення про порядок застосування до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб`єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (далі - Положення №52).

Пунктом 1.2 Положення №52 визначено, що санкції застосовуються Міністерством до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, які порушили Закон №959-ХІІ та пов`язані з ним закони України, зокрема, в разі порушення суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності валютного, митного, податкового, іншого законодавства, що встановлює певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій, та в разі проведення ними дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.

Згідно з пунктом 2.1 Положення №52 індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності українських суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб`єктів господарської діяльності передбачає здійснення Міністерством економічного розвитку і торгівлі України індивідуального ліцензування кожної окремої зовнішньоекономічної операції певного виду зовнішньоекономічної діяльності, що зазначена у статті 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

При цьому положеннями пункту 2.3 Положення №52 визначено, що індивідуальний режим ліцензування діє до моменту усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та/або пов`язаних з ним законів України, і скасовується Міністерством економічного розвитку і торгівлі України.

Право судового оскарження застосування спеціальних санкцій, в тому числі і індивідуального режиму ліцензування, надано суб`єктам зовнішньоекономічної діяльності на підставі пункту 1.4 Порядку №52.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ПВКП «Агромаш» та ЗАО «Армавирстекло» (м.Армавір, РФ) укладений імпортний договір №38 від 31.05.2005р. щодо постачання калієво-натрієвої силікатної глиби розчинної в кількості 130 тон., код ТНЗЕД/ГНГ продукції - 33/2839900000 на умовах передоплати.

Відовідно до п.2.1. Договору, продукція має бути поставлена протягом 24 робочих днів з дня отримання грошових коштів від Позивача.

Сума за імпортним договором від 31.05.2005р. №38 складає 1 079 650, 00 рос.руб. (142 060, 35 грн.).

Умови поставки - кордон Росії - України ОАБ («Інкотермс-2000»).

Граничний термін надходження товару на митну територію України 30.11.2005р.

За умовами договору від 31.05.2005р. №38: «Всі спори та розбіжності сторін вирішуються в арбітражному (претензійному) порядку. Якщо предмет спору не може бути врегульований шляхом переговорів, спір вирішується в арбітражному суді за місцем знаходження постачальника у відповідності з процесуальним законодавством Російської Федерації. Правом, регулюючим договір, є матеріальне право Російської Федерації».

01.09.2005р., на виконання умов договору, ПВКП «Агромаш» платіжним дорученням №5659 перераховано ЗАО «Армавирстекло» передплату в сумі 539 825 руб., що згідно курсу Національного банку України складало 95 462,65 грн., строк поставки згідно договору настав 05.10.2005р., проте контрагент свої зобов`язання щодо постачання товару не виконав, у зв`язку з чим 19.10.2005р. ПВКП «Агромаш» звернулось до контрагента із претензією № 180 про розірвання договору і повернення грошових коштів.

25.10.2005р. ЗАО «Армавирстекло» повідомив, що у зв`язку із скрутним фінансовим становищем не може повернути грошові кошти.

21.11.2005р. позивач звернувся до Арбітражного суду Краснодарського краю РФ з позовом щодо стягнення з постачальника ЗАО «Армавирстекло» заборгованості у вигляді виплаченої за договором грошової суми по непоставленому товару, який ухвалою від 21.11.2005р. прийняв позовну заяву, порушив провадження по справі №А-32-67682/2005-46/722-Б-74-УТ.

Ухвалою Арбітражного суду Краснодарського краю Російської Федерації від 12.12.2005р. по справі №А-32-67682/2005-46/722-Б порушено провадження по справі про банкрутство та введено у відношенні боржника ЗАО «Армавирстекло» (г.Армавир, Россия), процедуру спостереження.

Ухвалою Арбітражного суду Краснодарського краю Російської Федерації від 06.03.2006р. по справі №А-32-63727/2005-26/1570, позовну заяву ПВКП «Агромаш» залишено без розгляду у зв`язку з введення відносно ЗАО « Армавирстекло » (г.Армавир, Россия) процедури спостереження.

Ухвалою Арбітражного суду Краснодарського краю від 02.05.2006р. по справі №А-32-67682/2005-46/722-Б-74-УТ грошові вимоги ПВКП «Агромаш» включено в реєстр вимог кредиторів ЗАО «Армавирстекло» в третю чергу в загальній сумі 611 697, 81 руб.

Листом від 31.07.2013 р. №255 ПВКП «Агромаш» повідомив ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська, що у відношенні контрагента ЗАО «Армавирстекло» продовжується процедура конкурсного провадження та 25.03.2009р. Арбітражним судом Краснодарського краю РФ винесено рішення про визнання ЗАО «Армавирстекло» (г.Армавир, Россия) неплатоспроможним банкрутом, і у відношенні нього відкрито конкурсне провадження.

Ухвалою Арбітражного суду Краснодарського краю від 31.01.2013р. конкурсним керуючим банкрута затверджений Лопаткин В.В.

Останні збори кредиторів відбулися 01.03.2013р., але звіт конкурсного управляючого ЗАО «Армавирстекло» про стан справ з продажу майна банкрута та задоволення вимог кредиторів ПВКП «Агромаш» не отриманий.

Податковим органом проведено перевірку ПВКП «Агромаш», за результатами якої складено акт №215/22-1/30718140 від 09.08.2013р., яким встановлено порушення позивачем ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», а саме встановлено ненадходження товару на митну територію України по договору №38 від 31.05.2005р. на загальну суму 539 825 руб., або по курсу 95 462,65 грн., що підтверджено даними бухгалтерського обліку позивача по рахунку № 38 «Резерв сумнівних боргів».

Наявність у ПВКП «Агромаш» станом на 12.12.2014р. дебіторської заборгованості у сумі 539 825, 00 рос. рублів. сторонами не заперечується.

17.10.2013р. Міністерством доходів і зборів України (правонаступником якого є Державна фіскальна служба України) направлено до Міністерства економічного розвитку та торгівлі України подання №15197/5/99-99-22-03-01-16 «Щодо застосування до ПВКП «Агромаш» спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування», на підставі якого відповідачем винесено наказ №286 від 07.03.2014р. про застосування до позивача спеціальної санкції у вигляді індивідуального режиму ліцензування.

Не погоджуючись з цим наказом та вважаючи його протиправним позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до п. 2 Порядку визначення строку та умов завершення імпортної операції без увезення товару на територію України, затвердженого постановою КМ України №1392 від 05.12.2007р., строк завершення імпортної операції без увезення товару на територію України за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) не може перевищувати 180 календарних днів з моменту здійснення резидентом авансового платежу або виставлення векселя на користь нерезидента, а у разі проведення розрахунків у формі документарного акредитиву - з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента.

Враховуючи, що товар за зовнішньоекономічним договором поставки №38 від 31.05.2005р. на митну територію України не надійшов з незалежних від позивача причин, при цьому ПВКП «Агромаш» вжиті заходи щодо повернення виручки в іноземній валюти за цим договором до спливу терміну завершення імпортної операції, встановленого Законом України «Про порядок здійснення розрахунків

в іноземній валюті», суди дійшли висновку про відсутність порушення позивачем строків розрахунків в іноземній валюті, встановлених цим Законом, і відповідно, відсутність підстав для застосування до позивача спеціальної санкції у вигляді індивідуального режиму ліцензування згідно положень ст. 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Крім того, суди виходили з того, що відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 238 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Суди виходили з того, що застосована до позивача спеціальна санкція - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності, є адміністративно-господарською санкцією, і підставою для її застосування та притягнення до відповідальності є встановлення факту правопорушення.

Разом з тим, враховуючи, що позивачем вживались заходи, спрямовані на повернення валютної виручки на територію України, зокрема звернення до іноземного контрагента-постачальника із претензією про розірвання договору і повернення грошових коштів, а у зв`язку з її невиконаням - з позовом до Арбітражного суду Краснодарського краю Російської Федерації щодо стягнення з постачальника заборгованості, суди дійшли висновку щодо відсутності в діях позивача складу правопорушення у сфері розрахунків при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, та як наслідок безпідставність застосування до позивача санкції за спірним наказом.

Крім того, суди дійшли висновку, що на момент винесення спірного наказу строк застосування до позивача спеціальної санкції у вигладі індивідуального режиму ліцензування, закінчився.

З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи.

Мотиви та доводи, наведені у касаційній скарзі, висновки судів не спростовують і є безпідставними, оскільки в ході розгляду справи судами встановлено, що позивачем вживались заходи щодо недопущення господарського правопорушення, вина позивача у виникненні простроченої дебіторської заборгованості по здійсненню зовнішньоекономічних операцій, а отже сам факт господарського правопорушення в діях позивача відсутні, що виключає можливість застосування до нього господарської санкції, а тому суди дійшли обгрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог.

Посилання відповідача в обґрунтування касаційної скарги на положення частини 1 статті 37 Закону №9059-ХІІ також є безпідставними і висновки судів попередніх інстанцій не спростовує, оскільки подання позивачем позову до Арбітражного суду Краснодарського краю та вжиття інших заходів, спрямованих на ліквідацію простроченої дебіторської заборгованості, мали місце ще до застосування відповідачем санкцій та прийняття оскаржуваного наказу, такі обставини не можуть бути підставою для зупинення таких санкцій, а свідчать про відсутність підстав для їх застосування.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, оскільки при ухваленні рішень суди порушень норм матеріального та процесуального права не допустили, тому суд прийшов до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

Касаційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України - залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.12.2014р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2015р. - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Стародуб

Я.О. Берназюк

І.В. Желєзний